Народ

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Народ (грецькою — ἔθνος (етнос)) — багатопланове поняття, яке може мати такі значення:

  • Народ — населення держави, мешканці країни.[1]
  • Народ — громадсько-політична сила, на яку опирається офіційна влада в країні[2]
  • Народ — форма національної та етнічної єдності (нація, народність, іноді плем'я).[1]
  • Народ — взагалі люди, переважно у великій кількості.[1]

Найчастіше цей термін вживають як синонім до «етносу». Етнос — це історична спільність людей, яка склалася на певній території та володіє стабільними особливостями мови, культури і психічного складу (ментальність), а також усвідомленням своєї єдності і відмінності від інших через свідому самоназву. Останнє звичайно зафіксоване в етнонімі, як самоназви народу. Історично сформований етнос виступає соціальним організмом, який самовідтворюється шляхом переважно етнічно однорідних шлюбів і передачі новим поколінням мови, традицій і т. д. Для стійкішого існування етнос прагне до створення своєї соціально-територіальної організації (держави), а етнічні групи, особливо в сучасних умовах, — своїх автономних об'єднань, закріпленні в законодавстві своїх прав. В світовій практиці треба розрізняти первинні та вторинні утворення. Державні утворення як правило не дублюються, тож діаспори та мігранти підпорядковані в національних державах законам країни проживання.за статусом громадянства чи вида на проживання. Україна -Русь має свою історичну спадщину (Грушевський М.), Саме тому Росія по цей час не має своєї національної ідентичності, як штучне утворення, як створюються всі імперії за рахунок колоніальних завоювань, на відміну від США та ЕС.

Для внутрішньої єдності етносу найважливіше значення має культура, яка дає людям усвідомлення своєї спільності. Культура, і як необхідний компонент, і як одна з властивих етносу особливостей, забезпечує його повноцінне функціонування. Але відбувається і зворотний процес — конвергенція (зближення) етнічних культур внаслідок історичного розвитку і взаємодії народів. Тому сьогодні культуру кожного етносу характеризує сукупність, з одного боку, національно-специфічних, а з іншого — загальнолюдських компонентів.

Внаслідок природного тривалого співжиття племена змішувалися. Вчені довели, наприклад, що французький народ — наслідок змішання римлян, кельтів і германців; український — слов'янських і тюркських племен Київської Русі; завдяки змішанню слов'ян, угро-фінських племен, гунів, монголів і татар постав російський (московський) народ. Та сутність народу не вичерпується біологічним походженням, оскільки він живе в певному просторі. Саме простір як місце постійної осілості народу є дуже важливим елементом його існування. Люди здавна були пов'язані природою, простором (рибальство, полювання, рільництво, тваринництво). Цей простір для них був близьким, рідним, а всякий інший — чужим. Колективними зусиллями народу облаштовувалася певна територія. Народжувалося поняття «батьківщина». До цього прилучився ще один важливий компонент — мова. З її допомогою люди спілкувалися між собою, завдяки їй розпочиналося духовне життя народу. Кожне соціальне явище — це явище народне: народна культура, народне мистецтво, народна релігія і т. д.

Якщо народи існували з давніх-давен, то нації внаслідок війн та колоніальних процесів викристалізувалися лише в XVII–XVIII ст. (німці, скажімо, стали нацією в XIX ст.). На відміну від народу, нація не дана природою, а формалізується історично, часто під тиском сусідів та обставин. Народ історично стає нацією не раптово, маючи періоди історичного наслідування. . Процес переростання народу в націю являє собою повільну кристалізацію національної свідомості, збереження свого етносу перед нищівними силами ззовні. Отже, нація формується з етносу. Наслідування етнокультурної, територіальної, історичної, геральдичної спадщини притаманна Україні, та через колонізацію Російською імперією та неоколонізацією більшовиками силою загнано в СРСР. Тиск через компрадорську владу та окупацію в 2014р. загострили протистояння. Вищою цінністю української нації став цивілізаційний вибір: демократія проти неофеодального російського впливу. Якщо для народу важить мова та культура і територія, то для нації (громадянського суспільства) важить цивілізаційний розвиток з складових правостосунків та прав людини.

Російський лексикограф 19-го століття В. І. Даль пов'язував приналежність людини до того чи іншого народу з поняттям рідної мови:

Ні прозвання, ні віросповідання, ні сама кров предків не роблять людини приналежністю тієї або іншої народностей. Дух, душа людини - от де треба шукати приналежність його до того або іншого народу. Чим же можна визначити приналежність його до того або іншого народу. Чим же можна визначити приналежність духу. Звичайно проявом духу - думкою. Хто, якою мові думає, той тому народові й належить. Я думаю російською[3]

Юридично (відповідно преамбули Конституції України) «український народ» — громадяни держави всіх (різних) національностей.

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в Словник української мови: Том п'ятий Н-О / Редкол. І.К.Білодід та ін., редактори тому: В.О. Винник, Л.А.Юрчук - К.:«Наукова думка», 1974 (с.:174)
  2. http://www.social-science.com.ua/article/337 Шпоть О.С. Про Демократію. //Освіта регіону. Політологія, психологія, комунікації. 2010. – № 4. – С. 130 – 139.
  3. http://www.ronik.org.pl/uchit6.htm

Див. також[ред.ред. код]


Етнологія Це незавершена стаття з етнології.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.