Народна латина

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Народна латина, відома також як «вульгарна латина»[1] і народно-латинська мова, лат. sermo vulgaris — розмовний різновид латинської мови, поширений в Італії, а пізніше і в інших провінціях Римської імперії.

Значення терміну[ред.ред. код]

Термін народна або вульгарна латина може вживатися в різних значеннях. Він може означати:

  • Розмовну латинську мову Римської імперії;
  • Розмовну латину пізньоримського часу, що стала основою романських мов;
  • У вужчому сенсі протороманську мову Західної Романії, тобто прамову тих мов, що були поширені на північний захід від ізоглоси Лінія Спеція-Ріміні у Франції та на Іберійському півострові, а також романських мов у Північній Африці.
  • У ширшому сенсі, що виходить за рамки мовознавства, народною латиною називають інновації пізньоантичних текстів від II ст., які відрізняються від класичної латини.

Прамова романської групи[ред.ред. код]

Саме народна латина (а не класична латинська мова) є безпосереднім предком романських мов. З іншого боку, не у всіх регіонах її поширення нині існують романські мови. Свого найбільшого географічного поширення народна латина досягла в III столітті н. е., в період максимального розширення кордонів Римської імперії. З кінця III, і особливо між V і XV століттями, під час Великого переселення народів, мовні межі народно-латинського (романського) ареалу в регіонах так званої Старої Романії істотно скоротилися. Так, в Північній Африці народна латина була повністю витіснена арабською мовою, а в Британії — германськими говірками (правда, народна латина зробила значний вплив на місцеві кельтські мови). Регіони, де латинська мова поступово зникла (Паннонія, Іллірія, Британія, Римська Германія, Римська Африка), отримали назву Романія Субмерса /Romania Submersa.

Історія[ред.ред. код]

Cantar de Mio Cid (Пісня мого Сіда) є найбільш раннім текстом іспанською мовою.

Вульгарна латина розвивалися по-різному в різних провінціях Римської імперії, з неї поступово виникали різні романські мови. У 813 священикам було наказано проповідувати рідною мовою, оскільки пересічні люди не могли зрозуміти латину. Через життя одного покоління, присяги в Страсбурзі (842), договір між Карловими онуками Карлом Лисим та Людовиком Німецьким, були запропоновані й записані мовою, яка вже була відмінною від латинської. Так, дійсно, в проміжку часу між восьмим і десятим століттями нашої ери латина вже перестала бути зрозумілою загальною мовою спілкування. М. Banniard на основі ретроспективної соціолінгвістичної праці наводить з цього приводу наступні дати:

Регіон Дата закінчення спілкування латиною

Північ Франції - 750-800

Південь Франції - 800-850

Мосарабська Іспанія - 850-900

Північна/Центральна

Італія - 900-950

Південна Італія - Невідомо

Північна Африка - 750-800

Еволюція народної латини

Можна знайти докази для цих змін в Appendix Probi, в збірці тлумачень, яку датують IІІ століттям, що прописують поряд з правильними формами класичної латині також й деякі форми вульгарної. Ці тлумачення описують:

Процес приглушення, втрату ненаголошених голосних ( MASCVLVS - MASCLVS);

Редукція /е/ та /і/, колись силабічний /j/ (VINEA NON VINIA);

Вирівнювання відмінностей між /o/ й /u/ (COLVBER NON COLOBER) й /e/ та /i/ (DIMIDIVS NON DEMEDIVS);

Регуляризація неправильної форми (GLIS NON GLIRIS);

Регуляризація та акцент гендерних форм (PAVPER MVLIER NON PAVPERA MVLIER);

Вирівнювання відмінностей між /b/ та /v/ між голосними (BRAVIVM NON BRABIVM);

Заміна зменшувальних для слів без розпізнавальних знаків (AVRIS NON ORICLA, NEPTIS NON NEPTICLA);

Втрата носових, які знаходяться в кінцевому складі (MENSA NON MESA), або неналежне вставлення носових (FORMOSVS NON FORMVNSVS) у формі гіперкорекції.

Лексика

Деякі слова класичної латини були замінені лексикою з народної латини. Наприклад, класичне Equus (кінь) замінене на caballus . Часто слова класичної латини, запозичені народною латиною за пізніших часів, поряд з більш просунутими формами передаються у спадок. Очікувані фонетичні зміни (або їхня відсутність) є свідчення того, що одна з форм була запозичена. Наприклад, fungus(гриб), знахідний відмінок fungum в народній латині став fongus. Пізніше це слово перетворилося на італійський fungo, каталонський fong, португальський fongo та іспанський hongo. Крім того, народна латина Західної Римської імперії має чималий пласт слів з германських мов, які замінили слова класичної латини. Наприклад:

TURBASfulcos(мутний);

CEMENTARIISmationibus(мулярі);

NON PERPERCITnon sparniavit(не зберігати);

GALEAhelme(шолом);

Albus -> blancus(білий, від германського blank - порожній);

Bellum -> guerra(війна, від германського werra - зброя);

Flavus -> blundus(жовтий, від германського blund - жовтавий);

Hortus -> gardinus(сад, від германського gardo).

Silva -> buscus(ліс, від германського busk)

Деякі слова класичної латини в «народному» варіанті змінили своє первісне значення:

IN OREin bucca (bucca(щока) класичної латини перетворилася на рот (Os));

ROSTRUMbeccus (beccus(законопроект) класичної латини перетворився на трибуну (rostrum));

ISSETambulasset (isset(пройшло, минуло) класичної латини перетворилося на шлях (ambulasset));

MILITESservientes (milites(воїни, солдати) класичної латини перетворилися на службовців(servientes));

LIBEROSinfantes (infantes(немовлята) в народній латині стали діти (liberos)).

Файл:Sacramenta Argentariae (Парс Brevis).jpg
Витяг присяги, раніше текст французькою мовою

Приклади[ред.ред. код]

Першими від загального народно-латинського ареалу Римської імперії відкололися носії так званої балканської латині, які продовжували населяти Римську Дакію (нині Трансільванія), яку римська адміністрація офіційно залишила в 271 році. Так почався процес становлення сучасних румунської та молдовської мов.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Вульгарна латина - не від сучасного прикметника «вульгарний», а в значенні «загальна»

Література[ред.ред. код]

  • Frederick Bodmer: Die Sprachen der Welt. Geschichte – Grammatik – Wortschatz in vergleichender Darstellung. Parkland-Verlag, Köln 1997, ISBN 3-88059-880-0.
  • Eugenio Coseriu: Das sogenannte „Vulgärlatein“ und die ersten Differenzierungen in der Romania. Eine kurze Einführung in die romanische Sprachwissenschaft. In: Reinhold Kontzi (Hrsg.): Zur Entstehung der romanischen Sprachen. Wissenschaftliche Buchgesellschaft, Darmstadt 1978, ISBN 3-534-04073-2, S. 257–291.
  • Reinhard Kiesler: Einführung in die Problematik des Vulgärlateins. Niemeyer, Tübingen 2006, ISBN 3-484-54048-6 (Romanistische Arbeitshefte 48).
  • Dag Norberg: Manuel pratique de latin médiéval. Picard, Paris 1968 (Connaissance des langues 4, Шаблон:ZDB).
  • Gerhard Rohlfs: Vom Vulgärlatein zum Altfranzösischen. Einführung in das Studium der altfranzösischen Sprache. 3. verbesserte Auflage. Niemeyer, Tübingen 1968 (Sammlung kurzer Lehrbücher der romanischen Sprachen und Literaturen 15, Шаблон:ZDB).
  • Karl Vossler: Einführung ins Vulgärlatein. Schmeck, München 1953.


Мови Це незавершена стаття про мову.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.