Народний рух за звільнення Анголи

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Народний рух за звільнення Анголи — Партія праці
порт. Movimento Popular de Libertação de Angola — Partido do Trabalho
Bandeira do MPLA.svg
Голова партії: Жозе Едуарду душ Сантуш
Дата заснування: 1 грудня, 1956
Штаб-квартира: Луанда, Ангола
інтернаціонал соцінтерн
Ідеологія: демократичний соціалізм, марксизм-ленінізм
Інтернет-сторінка: http://www.mpla.org/

Народний рух за звільнення Анголи — Партія праці (порт. Movimento Popular de Libertação de Angola — Partido do Trabalho, MPLA, МПЛА) — політична партія Анголи, що керує країною з часів набуття нею незалежності у 1975 році. МПЛА боролась проти Португалії у війні за незалежність і проти партій УНІТА і ФНЛА у громадянській війні з 1975 до 2002 року. Первинно мала підтримку СРСР, проте у 1992 році, після його розпаду, переорієнтувалась на США.

Передмова[ред.ред. код]

10 грудня 1956, крихітна підпільна Ангольська комуністична партія (АКП) об'єдналася з партією об'єднаної боротьби африканців Анголи утворивши Народний рух за звільнення Анголи, з Віріату да Круш, президентом АКТ, в якості Генерального секретаря[1][2] Пізніше інші групи приєднались до МПЛА — Рух за національну незалежність Анголи (MINA) і Демократичний фронт визволення Анголи (FDLA ). [3]

База МПЛА — мбунду і освічена інтелігенція в Луанді. Партія раніше була орієнтована на КПРС, але тепер є повноправним членом Соцінтерном. Збройне крило МПЛА — Озброєні сили за звільнення Анголи (FAPLA), увійшли до складу національних збройних сил країни.

У 1958 — 1974 роках СРСР поставляв збройним формуванням МПЛА озброєння і техніку. Поставками озброєння і техніки МПЛА підтримувала також і КНР. 7 листопада 1961 року до Анголи прибули військові фахівці з Куби для підготовки партизанських загонів МПЛА. Багато повстанців МПЛА проходили воєнну підготовку в СРСР, Болгарії, Чехословаччині і в Алжирі.[4]

Незалежність і громадянська війна[ред.ред. код]

Революція гвоздик Лісабон, Португалія 1974 рік створила військовий уряд, який швидко припинив військові дії в Анголі і погодився передати владу коаліції з трьох партій. Коаліція швидко зруйнувалась і незалежна Ангола зазнала громадянської війни. Контролюючи Луанду і прибуткові нафтові родовища Атлантичного узбережжя, Агоштінью Нету, лідер МПЛА, проголосив незалежність португальської заморської провінції Ангола — Народна Республіка Ангола 11 листопада 1975, відповідно до Алворських угод[5] УНІТА проголосила ангольську незалежність — Соціал-демократична Республіка Ангола, зі столицею в Уамбо і ФНЛА — Демократична Республіка Ангола зі столицею в Амбріз. Ці розбіжності призвели до громадянської війни між УНІТА і МПЛА.

Поет і борець за свободу Нето став першим президентом після здобуття незалежності, його змінив на цій посаді Жозе Едуарду душ Сантуш в 1979 році.

Південна Африка розпочала військову інтервенцію на користь ФНЛА і УНІТА, Заїр і Сполучені Штати також активно допомагали цім двом групам. Куба відрядила тисячі військовослужбовців у 1975 році для надання допомоги МПЛА проти південноафриканської інтервенції, СРСР надавав допомогу Кубі і МПЛА під час війни. У листопаді 1980 року МПЛА виштовхнув УНІТА в буш, війська ПАР були виведені. Конгрес Сполучених Штатів заборонив подальшу американську військову присутність в країні, побоюючись, розвитку сценарію на кшталт другого В'єтнаму.

На своєму першому з'їзді, в 1977 році, МПЛА прийняв марксизм-ленінізм як ідеологію партії та додав Partido do Trabalho (Лейбористська партія), до своєї назви[6]

Після спроби державного перевороту міністра внутрішніх справ Ніто Алвес в 1977 році, Нето наказав стратити підозрюваних послідовників і прихильників «ортодоксального комунізму» всередині і поза партією. До 70000, за різними оцінками, були страчені військовими Куби і МПЛА за два роки[7][8][9][10] Внутрішній конфлікт отримав назву фракціонізм, проте стало зрозуміло, що Ангола буде слідувати соціалістичним, а не комуністичним шляхом. Тим не менш, Ангола підтримувала тісні зв'язки з Радянським Союзом і комуністичним блоком, створивши соціалістичну економічну політику і однопартійну державу. Кілька тисяч кубинських військ залишалися в країні для боротьби з повстанцями УНІТА і зміцненню безпеки режиму.

У 1990 році, коли холодна війна закінчилася, МПЛА відмовилася від своєї марксистсько-ленінської ідеології і на її третьому з'їзді, в грудні, партія заявила на зміну офіційної ідеології на соціал-демократію[6]

УНІТА відновила війну проти уряду МПЛА після того як вони відхилили в 1992 році результати виборів. Після виборів відбулась Хеллоуїнська різанина коли десятки тисяч прихильників УНІТА і ФНЛА були вбиті загальнонаціональними військами МПЛА протягом декількох днів[11] Війна тривала до 2002 року, коли лідер УНІТА Жо́наш Савімбі був убитий. Обидві сторони швидко домовилися про припинення вогню, вояки УНІТА були демобілізовані і стала політичною партією.

Електоральна історія[ред.ред. код]

У виборах 1992 року , МПЛА-ПТ отримала 53,74% голосів і 129 з 227 місць в парламенті. У 2008, МПЛА завоювала 81,64% голосів і 191 з 220 місць в парламенті. У 2012 на парламентських виборах, партія отримала 71,84% голосів і 175 з 220 місць в парламенті[12]. Згідно з Конституцією 2010, це означає автоматично, що Жозе Едуарду душ Сантуш, який очолив список кандидатів МПЛА, затверджується як Президент держави.

Символи[ред.ред. код]

Прапором МПЛА з 1964 року стало червоно-чорне полотнище з великою жовтою зіркою в центрі, що засновано на червоно-чорному прапорі кубинського Руху 26 липня за образом і подобою прапора Національного Фронту звільнення Південного В'єтнаму.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Africa Year Book and Who's who. 1977. с. 238. 
  2. Tvedten, Inge (1997). Angola: Struggle for Peace and Reconstruction. с. 29. 
  3. John Marcum, The Angolan Revolution, vol. I, The Anatomy of an Explosion (1950-1962), Cambridge/Mass. & London, MIT Pres, 1969
  4. Росія (СРСР) у війнах другої половини XX століття. Ангола у боротьбі за національну незалежність (1975-1979)
  5. Rothchild, Donald S. (1997). Managing Ethnic Conflict in Africa: Pressures and Incentives for Cooperation. Brookings Institution Press. с. 115–116. ISBN 0-8157-7593-8. 
  6. а б Santos, Hélia (2008), «MPLA (Angola)», A Historical Companion to Postcolonial Literatures - Continental Europe and its Empires (Edinburgh University Press): сторінка 480, http://books.google.fr/books?id=Ghah5S3usnsC&pg=PA480&lpg=PA480&dq=mpla+angola+social+democratic&source=bl&ots=hxfntx9_9y&sig=UJ_BPW5nx_wwFF7QrYxZtN1Q8uE&hl=en&sa=X&ei=aYwqT9TKL42YOpHK4ZcO&redir_esc=y#v=onepage&q=mpla%20angola%20social%20democratic&f=false 
  7. Sulc, Lawrence. "Communists coming clean about their past atrocities." HUMAN EVENTS, (October 13, 1990): 12.
  8. Ramaer, J. C. SOVIET COMMUNISM: THE ESSENTIALS. Second Edition. Translated by G. E. Luton. Stichting Vrijheid, Vrede, Verdediging (Belgium), 1986.
  9. Georges A. Fauriol and Eva Loser. Cuba: The International Dimension, 1990. Page 164.
  10. Domínguez, Jorge I. To Make a World Safe for Revolution: Cuba's Foreign Policy, 1989. Page 158.
  11. National Society for Human Rights, Ending the Angolan Conflict, Windhoek, Namibia, July 3, 2000 (opposition parties, massacres); John Matthew, Letters, The Times, UK, November 6, 1992 (election observer); NSHR, Press Releases, September 12, 2000, May 16, 2001 (MPLA atrocities).
  12. "Angolan ruling party gains about 82% of votes in legislative race". Xinhua. September 17, 2008.

Посилання[ред.ред. код]


Політичні партії і рухи Це незавершена стаття про політичні партії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.