Населення Південної Кореї
Населення Південної Кореї  | |
|---|---|
 Ріст чисельності населення країни | |
| Чисельність | 49,115 млн осіб |
| Густота | 517,3 особи/км² |
| Коефіцієнт міграції | 0 ‰ |
| Природний рух | |
| Природний приріст | ▲0,14 % |
| Народжуваність | 8,19 ‰ |
| Фертильність | 1,25 дітей на 1 жінку |
| Смертність | 6,75 ‰ |
| Смертність немовлят | 3,86 ‰ |
| Вікова структура | |
| • до 14 років | 13,69 % |
| • 15–64 років | 73,29 % |
| • старіші за 65 років | 13,02 % |
| Середня тривалість життя | 80,04 року |
| • чоловіків | 76,95 року |
| • жінок | 83,34 року |
| Статева структура | |
| загалом | 1 чол./жін. |
| при народженні | 1,07 чол./жін. |
| до 15 років | 1,08 чол./жін. |
| 15–64 років | 1,04 чол./жін. |
| після 65 років | 0,71 чол./жін. |
| Етнічні групи | |
| Нація | корейці |
| Найбільший етнос | корейці |
| Нацменшини | — |
| Мови | |
| Офіційна | корейська |
| Також у побуті | англійська |
Населення Південної Кореї. Чисельність населення країни 2015 року становила 49,115 млн осіб (28-ме місце у світі)[1]. Чисельність корейців стабільно збільшується, народжуваність 2015 року становила 8,19 ‰ (220-те місце у світі), смертність — 6,75 ‰ (139-те місце у світі), природний приріст — 0,14 % (186-те місце у світі) 
.
Природний рух[ред. | ред. код]
У 1960-х роках швидке зростання населення становило серйозну соціальну проблему для Республіки Корея, що змусило владу проводити кампанію з обмеження народжуваності, хоча й не таку активну як у сучасному Китаї. Крім того, збільшенню темпів росту населення сприяло підвищення рівня життя населення та рівня освіти. У нинішній час зростання кількості населення відбувається, в основному, за рахунок збільшення тривалості життя і зниження рівня смертності.
Відтворення[ред. | ред. код]
Народжуваність у Південній Кореї, станом на 2015 рік, дорівнює 8,19 ‰ (220-те місце у світі)[1]. Коефіцієнт потенційної народжуваності 2015 року становив 1,25 дитини на одну жінку (220-те місце у світі)[1]. Рівень застосування контрацепції 80 % (станом на 2009 рік)[1]. Середній вік матері при народженні першої дитини становив 30,3 року (оцінка на 2011 рік)[1].
Смертність у Південній Кореї 2015 року становила 6,75 ‰ (139-те місце у світі)[1].
Природний приріст населення в країні 2015 року становив 0,14 % (186-те місце у світі)[1].
| 1965 | 1970 | 1975 | 1980 | 1985 | 1990 | 1995 | 2000 | 2001 | 2006 | |
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Кількість населення (млн осіб) | 28,7 | 32,7 | 35,3 | 38,1 | 40,8 | 42,9 | 45,1 | 47,3 | 47,7 | 48,8 |
| Темпи зростання (%) | 2,57 | 2,21 | 1,70 | 1,57 | 0,99 | 0,99 | 1,01 | 0,89 | 0,85 | |
| Густота (тис. осіб/км²) | 291,6 | 327,4 | 357,1 | 385,1 | 411,6 | 431,8 | 457,3 | 475,4 | 479,5 |
Вікова структура[ред. | ред. код]
Середній вік населення Південної Кореї становить 41,2 року (40-ве місце у світі): для чоловіків — 39,7, для жінок — 42,8 року[1]. Очікувана середня тривалість життя 2015 року становила 80,04 року (39-те місце у світі), для чоловіків — 76,95 року, для жінок — 83,34 року[1].
Вікова структура населення Південної Кореї, станом на 2015 рік, мала такий вигляд:
- діти віком до 14 років — 13,69 % (3 489 464 чоловіка, 3 232 371 жінки);
- молодь віком 15—24 роки — 13,52 % (3 518 488 чоловіків, 3 122 997 жінок);
- дорослі віком 25—54 роки — 46,63 % (11 687 846 чоловіків, 11 214 687 жінок);
- особи передпохилого віку (55—64 роки) — 13,14 % (3 190 093 чоловіка, 3 264 411 жінок);
- особи похилого віку (65 років і старіші) — 13,02 % (2 662 353 чоловіка, 3 732 485 жінок)[1].
Шлюбність — розлучуваність[ред. | ред. код]
Коефіцієнт шлюбності, тобто кількість шлюбів на 1 тис. осіб за календарний рік, дорівнює 6,4; коефіцієнт розлучуваності — 2,3; індекс розлучуваності, тобто відношення шлюбів до розлучень за календарний рік — 36[2][3]. Середній вік, коли чоловіки беруть перший шлюб дорівнює 32,6 року, жінки — 30,0 року, загалом — 31,1 року (дані за 2012 рік)[4].
Розселення[ред. | ред. код]
Густота населення країни 2015 року становила 517,3 особи/км² (24-те місце у світі)[1].
Урбанізація[ред. | ред. код]
Південна Корея надзвичайно урбанізована країна. Рівень урбанізованості становить 82,5 % населення країни (станом на 2015 рік), темпи зростання частки міського населення — 0,66 % (оцінка тренду за 2010—2015 роки)[1]. В останні десятиліття продовжується міграція сільських жителів у міста, що призводить до надмірної концентрації населення. Майже кожний четвертий кореєць живе в столиці Республіки Корея.
Головні міста держави: Сеул (столиця) — 9,774 млн осіб, Пусан — 3,216 млн осіб, Інчхон — 2,685 млн осіб, Тегу — 2,244 млн осіб, Теджон — 1,564 млн осіб, Кванджу — 1,536 млн осіб (дані за 2015 рік)[1].
| № | Назва | Провінція | Населення | № | Назва | Провінція | Населення | ||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Сеул  Пусан |
1 | Сеул | Сеул | 9 904 312 | 11 | Йонин | Кьонгі | 971 327 |  Інчхон  Тегу |
| 2 | Пусан | Пусан | 3 448 737 | 12 | Соннам | Кьонгі | 948 757 | ||
| 3 | Інчхон | Інчхон | 2 890 451 | 13 | Пучхон | Кьонгі | 843 794 | ||
| 4 | Тегу | Тегу | 2 446 052 | 14 | Чхонджу | Північна Чхунчхон | 833 276 | ||
| 5 | Теджон | Теджон | 1 538 394 | 15 | Ансан | Кьонгі | 747 035 | ||
| 6 | Кванджу | Кванджу | 1 502 881 | 16 | Чонджу | Північна Чолла | 658 172 | ||
| 7 | Сувон | Кьонгі | 1 194 313 | 17 | Чхонан | Південна Чхунчхон | 629 062 | ||
| 8 | Ульсан | Ульсан | 1 166 615 | 18 | Намьянджу | Кьонгі | 629 061 | ||
| 9 | Чханвон | Південна Кьонсан | 1 059 241 | 19 | Хвасон | Кьонгі | 608 725 | ||
| 10 | Коян | Кьонгі | 990 073 | 20 | Анян | Кьонгі | 585 177 | ||
Міграції[ред. | ред. код]
Річний рівень еміграції 2015 року становив 0 ‰ (92-ге місце у світі)[1]. Цей показник не враховує різниці між законними і незаконними мігрантами, між біженцями, трудовими мігрантами та іншими.
Біженці й вимушені переселенці[ред. | ред. код]
У країні мешкає 197 осіб без громадянства[1].
Південна Корея є членом Міжнародної організації з міграції (IOM)[5].
Расово-етнічний склад[ред. | ред. код]
Головні етноси країни: мононаціональна держава корейців. Корейці - єдина в світі етнічна родина, що розмовляє однією мовою. Вважається, що корейці є нащадками кількох монгольських племен, які мігрували на Корейський півострів з Центральної Азії.
У Кореї практично відсутні національні меншини, за винятком приблизно 100 тис. китайців, більшість яких здавна проживають у столиці та її околицях. Американський військовий контингент присутній у чисельності 28 тис. військовослужбовців.
Українська діаспора[ред. | ред. код]
Мови[ред. | ред. код]
Офіційна мова[6]: корейська. Інші поширені мови: англійська, особливо серед молоді, в закладах освіти.
Сучасна корейська мова має кілька діалектів, серед яких нормативним вважається той, яким користуються в Сеулі і центральних районах країни. Діалекти досить схожі між собою, тому співрозмовники легко розуміють одне одного. Корейська мова має багато спільного з японською у граматиці, крім того, обидві мови мають багато запозичених слів китайського походження. Корейський алфавіт (хангіль) був створений групою вчених у XV столітті. До цього записи корейською мовою робили за допомогою китайських ієрогліфів. Хангіль складається з 10 голосних і 14 приголосних.
Корейська, англійська є обов'язковою для вивчення в середніх і старших класах шкіл. Старшокласники можуть також вибирати для вивчення одну з таких мов: китайську, японську, французьку, німецьку, російську, іспанську, арабську.
Релігії[ред. | ред. код]
Головні релігії й вірування, які сповідує, і конфесії та церковні організації, до яких відносить себе населення країни: християнство — 31,6 % (протестантизм — 24,0 %, католицтво — 7,6 %), буддизм — 24,2 %, інші — 0,9 %, не сповідують жодної — 43,3 % (станом на 2010 рік)[1].
Найдревніші релігії Кореї — шаманство, буддизм і конфуціанство. Всі вони відіграли важливу роль на ранньому етапі культурного розвитку країни і значно вплинули на формування мислення та моделей поведінки корейців. Християнство прийшло у Корею близько 200 років тому і швидко здобуло прибічників; нині це одна з найбільших конфесій у країні. Паралельно в Кореї співіснує ряд дрібніших конфесій, які поєднують елементи традиційних релігій.
Шаманство[ред. | ред. код]
Шаманство базується на вірі в те, що душа є не тільки у людини. Шаманісти одухотворяли видиму природу, наділяючи нескінченною кількістю духів і демонів усе живе і неживе на землі: скелі, дерева, гори, джерела або небесні тіла. Шаман, або по-корейськи мудан, є посередником між людьми і світом духів. Вважається, що він може відвернути біду, вилікувати хворобу і допомогти благополучно відійти в інший світ. Один з найважливіших елементів корейського шаманства — глибока віра в існування душ померлих. Вважається, що шаман повинен улагоджувати конфлікти і непорозуміння, які виникають між світом живих і світом мертвих. Ці вірування зберігаються у Кореї і понині. Шаманство і в нинішній час є однією з глибинних основ релігійних вірувань корейців, невід'ємним елементом національної культури.
Буддизм[ред. | ред. код]
Один з напрямків буддизму (махаяна, або «Велика колісниця») був привнесений у Корею у IV столітті ченцями-місіонерами з Індії та Китаю. За підтримки королівської влади нова віра швидко поширилася у державах Когуре і Пекче. До 668 року буддизм був уже державною релігією, хоча управління країною здійснювалося на принципах конфуціанства. В епоху Коре багато ченців стають політиками і придворними.
1392 року полководець Лі Сон Ге очолив повстання, проголосив себе королем і ліквідував вплив буддизму на владні структури, поклавши в основу державного управління і суспільної моралі конфуціанське вчення. Протягом усього п'ятисотрічного правління династії Лі (епоха Чосон) всі спроби відродити буддизм зустрічали жорсткий опір з боку вчених-конфуціанців і чиновників.
Нині буддизм у Кореї переживає своєрідний ренесанс, намагаючись при цьому пристосуватися до сучасних змін. Для пропаганди своєї віри буддистські громади створюють у містах власні центри, залишаючи розташовані у горах монастирі.
Конфуціанство[ред. | ред. код]
Конфуціанські твори з'явилися на півострові разом з ранніми пам'ятками китайської писемності. Королівський двір Об'єднаного Сілла направляв у Китай делегації вчених, щоб вони могли на місці ознайомитися з роботою конфуціанських інститутів і привезти додому праці, присвячені конфуціанству. Хоча державною релігією був буддизм, конфуціанство становило філософську і структурну основу держави. Навіть після приходу до влади династії Корьо в X столітті форма правління істотно не змінилася, хіба що сильніше відчувався вплив буддизму.
Епоха правління династії Лі (період Чосон) була «золотим віком» конфуціанства, періодом його відродження. Конфуціанство в Кореї найбільше виявлялося у сферах освіти, церемоніального етикету і державної служби. Іспити для прийняття на державну службу були введені за аналогією до китайської системи наприкінці X століття, з'явився серйозний стимул для вивчення класичних творів конфуціанства; завдяки їм у свідомості корейців глибоко укоренилися основні конфуціанські цінності. Навіть сьогодні навряд чи можна сказати, що корейці повністю відкинули традиції, звички і стереотипи мислення, які походять від конфуціанського вчення.
Християнство[ред. | ред. код]
Хвиля християнської місіонерської діяльності дісталася Кореї у XVII столітті, коли члени місії, які щорічно направляються до двору китайського імператора для сплати данини та обміну дарунками, привезли сюди з Пекіна копії творів католицького місіонера Маттео Річчі китайською мовою. Ці твори містили відомості про досягнення західної науки в різних галузях. Зокрема, у них наводилася досконаліша система літочислення, а також інша інформація, що привернула увагу вчених руху Сірках, або Школи реальних наук.
На початку XVIII століття кілька цих вчених і членів їхніх сімей вже прийняли християнство або були готові до цього, однак до 1785 року в Кореї не було жодного священика, поки батько-єзуїт Пітер Грамонт таємно не перетнув кордон і не почав хрестити віруючих і посвячувати у духовний сан. Кількість навернутих до християнства збільшувалася, хоча формально пропаганда чужоземної релігії на корейській землі була все ще заборонена, і час від часу спостерігалися випадки переслідування за віру. У 1863 році 12 корейських священиків мали паству, що налічувала близько 23 тисяч осіб. Після приходу у 1863 році до влади принца-регента, який страждав на ксенофобію, почалися утиски християн, що тривали аж до 1876 року.
Під час і після Корейської війни 1950—1953 років кількість католицьких благодійних організацій і місіонерів зросла. Католицька церква Кореї швидко поповнювала свої лави, і до 1962 року її ієрархія була остаточно сформована. У 1984 році римсько-католицька церква Кореї відзначила своє 200-річчя, на святкування якого в Сеул прибув Папа Іоанн Павло II. Тоді ж були канонізовані 93 корейці і 10 французьких місіонерів, які стали жертвами переслідувань за віру. Вперше церемонія канонізації проходила поза стінами Ватикану. За кількістю католицьких святих Корея посідає четверте місце у світі.
Після відкриття Кореєю своїх портів у країну ринулося багато протестантських місіонерів різних напрямків, діяльність яких продовжувалася аж до їх вигнання з країни у 1940 році, напередодні Другої світової війни. Після Корейської війни кількість протестантських церков різко збільшилася, і в 1992 році в країні вже існувало 92 напрямки протестантизму. У 1985 році протестанти відзначали 100 років з часу появи цієї релігії на корейській землі. Найбільші пастви мають пресвітеріанська і методистська церкви.
Іслам[ред. | ред. код]
Першими корейцями, які долучилися до ісламу, стали переселенці в Маньчжурію на початку XX століття, у період японського колоніального панування. Невелика кількість навернутих до ісламу повернулася в Корею після Другої світової війни, але їм ніде було відправляти богослужіння, доки під час Корейської війни у складі сил ООН в країну не увійшли турецькі війська і не дозволили корейським мусульманам молитися разом з ними.
Перша корейська ісламська служба відбулася в 1955 році, після цієї події було обрано першого корейського імама. У 1967 році Корейську ісламську громаду розширено і реорганізовано, вона перетворилась на Корейську мусульманську федерацію, а в 1976 році в Сеулі була освячена головна мечеть країни.
Чхондоге[ред. | ред. код]
У Кореї існує понад 240 так званих «нових релігій», послідовників яких налічується від 600 тисяч до кількох десятків осіб. Більшість з них поєднують в собі елементи різних релігій. Найвпливовішим з усіх цих рухів є Чхондоге, або «Релігія Небесного Шляху». Ця відверто націоналістична релігія зародилася в 60-х роках минулого століття як суспільний і теологічний рух, спрямований проти корупції та зазіхань іноземних держав на незалежність Кореї. У той час він (рух) називався Тонхак, або «Східне вчення», на противагу «Західному вченню», тобто католицизму. На початку 90-х років цей рух переріс у селянську революцію і пізніше почав називатися Чхондоге.
Освіта[ред. | ред. код]
Рівень письменності 2015 року становив 99 % дорослого населення (віком від 15 років): 99 % — серед чоловіків, 99 % — серед жінок. Державні витрати на освіту становлять 4,6 % ВВП країни, станом на 2012 рік (75-те місце у світі)[1]. Середня тривалість освіти становить 17 років, для хлопців — до 17 років, для дівчат — до 16 років (станом на 2013 рік).
Середня і професійна[ред. | ред. код]
Вища[ред. | ред. код]
Охорона здоров'я[ред. | ред. код]
Забезпеченість лікарями в країні на рівні 2,14 лікаря на 1000 мешканців (станом на 2012 рік)[1]. Забезпеченість лікарняними ліжками в стаціонарах — 10,3 ліжка на 1000 мешканців (станом на 2009 рік)[1]. Загальні витрати на охорону здоров'я 2014 року становили 7,4 % ВВП країни (69-те місце у світі)[1].
Смертність немовлят до 1 року, станом на 2015 рік, становила 3,86 ‰ (194-те місце у світі); хлопчиків — 4,05 ‰, дівчаток — 3,66 ‰[1]. Рівень материнської смертності 2015 року становив 11 випадків на 100 тис. народжень (143-тє місце у світі)[1].
Південна Корея входить до складу ряду міжнародних організацій: Міжнародного руху (ICRM) і Міжнародної федерації товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця (IFRCS), Дитячого фонду ООН (UNISEF), Всесвітньої організації охорони здоров'я (WHO).
Захворювання[ред. | ред. код]
Кількість хворих на СНІД невідома, дані про відсоток інфікованого населення в репродуктивному віці 15-49 років відсутні[1]. Дані про кількість смертей від цієї хвороби за 2014 рік відсутні[1].
Частка дорослого населення з високим індексом маси тіла 2014 року становила 6,3 % (139-те місце у світі); частка дітей віком до 5 років зі зниженою масою тіла становила 0,6 % (оцінка на 2011 рік)[1]. Ця статистика показує як власне стан харчування, так і наявну/гіпотетичну поширеність різних захворювань.
Санітарія[ред. | ред. код]
Доступ до облаштованих джерел питної води 2012 року мало 99,7 % населення в містах і 87,9 % в сільській місцевості; загалом 97,8 % населення країни[1]. Відсоток забезпеченості населення доступом до облаштованого водовідведення (каналізація, септик): в містах — 100 %, в сільській місцевості — 100 %, загалом по країні — 100 % (станом на 2015 рік)[1]. Споживання прісної води, станом на 2003 рік, дорівнює 25,47 км³ на рік, або 548,7 тонни на одного мешканця на рік: з яких 26 % припадає на побутові, 12 % — на промислові, 62 % — на сільськогосподарські потреби[1].
Соціально-економічне положення[ред. | ред. код]
Співвідношення осіб, що в економічному плані залежать від інших, до осіб працездатного віку (15—64 роки) загалом становить 37,2 % (станом на 2015 рік): частка дітей — 19,2 %; частка осіб похилого віку — 18 %, або 5,6 потенційно працездатних на 1 пенсіонера[1]. Загалом дані показники характеризують рівень затребуваності державної допомоги в секторах освіти, охорони здоров'я і пенсійного забезпечення, відповідно. За межею бідності 2013 року перебувало 14,6 % населення країни[1]. Розподіл доходів домогосподарств у країні має такий вигляд: нижній дециль — 6,8 %, верхній дециль — 37,8 % (станом на 2014 рік)[1].
Станом на 2016 рік, уся країна була електрифікована, усе населення країни мало доступ до електромереж[1]. Рівень проникнення інтернет-технологій надзвичайно високий. Станом на липень 2015 року в країні налічувалось 44,153 млн унікальних інтернет-користувачів (13-те місце у світі), що становило 89,9 % від загальної кількості населення країни[1].
Трудові ресурси[ред. | ред. код]
Загальні трудові ресурси 2015 року становили 26,89 млн осіб (25-те місце у світі)[1]. Зайнятість економічно активного населення у господарстві країни розподіляється таким чином: аграрне, лісове і рибне господарства — 5,7 %; промисловість і будівництво — 24,2 %; сфера послуг — 70,2 % (станом на 2015 рік)[1]. Безробіття 2015 року дорівнювало 3,5 % працездатного населення, 2014 року — 3,5 % (31-ше місце у світі); серед молоді у віці 15-24 років ця частка становила 10 %, серед юнаків — 11,2 %, серед дівчат — 9,2 % (107-ме місце у світі)[1].
Кримінал[ред. | ред. код]
Торгівля людьми[ред. | ред. код]
Згідно зі щорічною доповіддю про торгівлю людьми (англ. Trafficking in Persons Report) Управління з моніторингу та боротьби з торгівлею людьми Державного департаменту США, уряд Південної Кореї докладає усіх можливих зусиль в боротьбі з явищем примусової праці, сексуальної експлуатації, незаконною торгівлею внутрішніми органами, законодавство відповідає усім вимогам американського закону 2000 року щодо захисту жертв (англ. Trafficking Victims Protection Act’s), держава знаходиться у списку першого рівня[7][8].
-
Країни-донори (червоний) і країни-реципієнти кримінальних потоків (англ.) -
Глобальна боротьба з торгівлею людьми (англ.)
Гендерний стан[ред. | ред. код]
Статеве співвідношення (оцінка 2015 року):
- при народженні — 1,07 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
- у віці до 14 років — 1,08 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
- у віці 15—24 років — 1,13 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
- у віці 25—54 років — 1,04 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
- у віці 55—64 років — 0,98 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
- у віці за 64 роки — 0,71 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
- загалом — 1 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої[1].
Демографічні дослідження[ред. | ред. код]
| Населення Південної Кореї | ||
|---|---|---|
| Рік | Населення | Зміна |
| 1950 | 19 211 400 | — |
| 1960 | 25 012 500 | +30.2% |
| 1970 | 32 240 827 | +28.9% |
| 1980 | 38 123 775 | +18.2% |
| 1990 | 42 869 283 | +12.4% |
| 2000 | 47 008 111 | +9.7% |
| 2010 | 49 410 366 | +5.1% |
| Джерело: Відділ соціально-економічних справ секретаріату ООН, 2010 рік[9]. | ||
Демографічні дослідження в країні ведуться рядом державних і наукових установ:
- .
Переписи[ред. | ред. код]
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ае аж аи ак ал ам ан ап ар ас ат South Korea : [англ.] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, . — Дата звернення: 21 лютого 2017 року. — ISSN 1553-8133.
- ↑ ' Marriages and crude marriage rates : [англ.] : [арх. 30 січня 2018 року] // United Nations Statistical Division. — 2011. — 21 April. — Дата звернення: 29 січня 2018 року.
- ↑ ' Divorces and crude divorce rates : [англ.] : [арх. 30 січня 2018 року] // United Nations Statistical Division. — 2011. — 21 April. — Дата звернення: 29 січня 2018 року.
- ↑ ' Demographic Yearbook Special Census Topics Volume 1 Basic population characteristics : [англ.] : [арх. 30 січня 2018 року] // United Nations Statistical Division. — 2004. — 21 April. — Дата звернення: 29 січня 2018 року.
- ↑ International Organization for Migration : [англ.]. — Дата звернення: 12 січня 2017 року. — країни-члени Міжнародної організації з міграції.
- ↑ Значна кількість держав і територій розрізняють статуси державної, національної і офіційної мов. Державні мови у різних країнах мають різний правовий статус, або його відсутність, сферу застосування. У даному випадку під офіційною мовою розуміється мова, якою користуються державні, адміністративні, інші управлінські органи конкретних територій у повсякденному діловодстві.
- ↑ Trafficking in Persons Report 2013 : [англ.] / Office to Monitor and Combat Trafficking in Persons // U.S. State Department. — . — Дата звернення: 12 січня 2018 року. — щорічна доповідь про моніторинг та боротьбу з торгівлею людьми за 2013 рік.
- ↑ UNODC report on human trafficking exposes modern form of slavery : [англ.] // UNODC. — . — Дата звернення: 12 січня 2018 року. — доповідь про стан боротьби з торгівлею людьми у світі за 2009 рік.
- ↑ ' World Population Prospects: The 2012 Revision : [англ.] : [арх. 30 січня 2018 року] // Department of Economic and Social Affairs of the United Nations Secretariat. — . — Дата звернення: 29 січня 2018 року.
Література[ред. | ред. код]
Українською[ред. | ред. код]
- Атлас. 10-11 клас. Економічна і соціальна географія світу / упорядники : О. Я. Скуратович, Н. І. Чанцева. — К. : ДНВП «Картографія», 2010. — ISBN 978-966-475-639-3.
- Атлас світу / голов. ред. І. С. Руденко ; зав. ред. В. В. Радченко ; відп. ред. О. В. Вакуленко. — К. : ДНВП «Картографія», 2005. — 336 с. — ISBN 9666315467.
- Безуглий В. В. Економічна і соціальна географія зарубіжних країн : Навчальний посібник. — К. : ВЦ «Академія», 2007. — 704 с. — ISBN 978-966-580-239-6.
- Безуглий В. В., Козинець С. В. Регіональна економічна і соціальна географія світу : Навчальний посібник. — видання 2-ге, доп., перероб. — К. : ВЦ «Академія», 2007. — 688 с. — ISBN 966-580-144-9.
- Головченко В. І., Кравчук О. Країнознавство: Азія, Африка, Латинська Америка, Австралія і Океанія. — К., 2006. — 335 с. — ISBN 966-8939-04-2.
- Гудзеляк І. І. Географія населення: Навчальний посібник / І. Гудзеляк. — Л. : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2008. — 232 с. — ISBN 978-966-613-599-8.
- Дахно І. І. Країни світу: Енциклопедичний довідник / І. І. Дахно, С. М. Тимофієв. — К. : Мапа, 2011. — 606 с. — (Бібліотека нового українця) — ISBN 978-966-8804-23-6.
- Дахно І. І. Економічна географія зарубіжних країн : навчальний посібник. — К. : Центр учбової літератури, 2014. — 319 с. — ISBN 978-611-01-0682-5.
- Джаман В. О. Регіональні системи розселення: демографічні аспекти. — Чернівці : Рута, 2003. — 392 с. — ISBN 9665685988.
- Дорошенко Л. С. Демографія: Навчальний посібник. — К. : МАУП, 2005. — 112 с. — ISBN 966-608-442-2.
- Дубович І. А. Країнознавчий словник-довідник. — 5-те вид., перероб. і доп. — К. : Знання, 2008. — 839 с. — ISBN 978-966-346-330-8.
- Економічна і соціальна географія країн світу. Навчальний посібник / За ред. Кузика С. П. — Л. : Світ, 2002. — 672 с. — ISBN 966-603-178-7.
- Загальна медична географія світу / В. О. Шевченко [та ін.] — К. : [б.в.], 1998. — 178 с.
- Ігнатьєв П. М. Країнознавство: Країни Азії. — Ч. : Книги-ХХІ, 2004. — 383 с. — ISBN 966-8029-53-4.
- Книш М. М., Мамчур О. І. Регіональна економічна і соціальна географія світу (Латинська Америка та Карибські країни, Африка, Азія, Океанія) : навч. посіб. — Л. : ЛНУ ім. Івана Франка, 2013. — 368 с. — ISBN 978-617-10-0007-0.
- Крисаченко В. С. Динаміка населення: Популяційні, етнічні та глобальні виміри. — К. : Видавництво Національного інституту стратегічних досліджень, 2005. — 368 с. — ISBN 966-554-083-1.
- Любіцева О. О., Мезенцев К. В., Павлов С. В. Географія релігій. — К. : АртЕК, 1999. — 504 с. — ISBN 966-505-006-0.
- Масляк П. О. Країнознавство. — К. : Знання, 2007. — 292 с. — (Вища освіта XXI століття)
- Масляк П. О., Дахно І. І. Економічна і соціальна географія світу / П. О. Масляк, І. І. Дахно ; за ред. П. О. Масляка. — К. : Вежа, 2003. — 280 с. — ISBN 966-7091-53-8.
Російською[ред. | ред. код]
- (рос.) Корея // Демографический энциклопедический словарь / главн. ред. Валентей Д. И. — М. : Советская энциклопедия, 1985. — 608 с.
- (рос.) Корея // Страны и народы. Зарубежная Азия. Восточная и Центральная Азия / Редкол. : М. И. Сладковский (отв. ред.) и др. — М. : «Мысль», 1982. — 284 с. — (Страны и народы) — 180 тис. прим.
- (рос.) Атлас народов мира / Отв. ред. С. И. Брук и В. С. Апенченко. — М. : ГУГК ГГК СССР и Институт этнографии им. Н. Н. Миклухо-Маклая АН СССР, 1964. — 185 с. — 20 тис. прим.
- (рос.) Численность и расселение народов мира. Этнографические очерки / под ред. С. И. Брука. — М. : Издательство АН СССР, 1962. — 487 с.
- (рос.) Лаппо Г. М. География городов: Учебное пособие для географических факультетов вузов. — М. : Туманит, изд. центр ВЛАДОС, 1997. — 476 с. — ISBN 5-691-00047-0.
- (рос.) Ягельский А. География населения. — М. : Прогресс, 1980. — 383 с.
Посилання[ред. | ред. код]
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Населення Південної Кореї |
- World Population Prospects : [англ.] // United Nation. Department of Economic and Social Affairs. — демографічні показники населення світу.
- Global Health Observatory. South Korea : [англ.] // World Health Organization (WHO). — медико-статистичні показники Південної Кореї.
- Statistics and Monitoring East Asia and the Pacific : [англ.] // UNICEF. — статистичні дані про стан і положення дітей у Східній Азії та Океанії.
- South Korea. World Bank Open Data : [англ.] // The World Bank. — статистично-економічні показники Південної Кореї.
- South Korea. Country Profile : [англ.] // International Labor Organization. — економіко-статистичні показники Південної Кореї від Міжнародної організації праці.
- United Nations Development Programme in Asia and the Pacific : [англ.] // UNDP Pacific Office in Fiji. — Програма розвитку ООН для азійсько-тихоокеанського регіону.
- United Nations Economic Commission for Europe (UNECE) : [англ.]. — Європейська економічна комісія ООН (ЄЕК ООН).
- World Population Estimates : [англ.] // U.S. Census Bureau. — оцінки населення світу.
| |||||
| |||||||||||
|
