Населення Південної Кореї

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Кореянки

Населення Південної Кореї станом на 2001 рік становило 47,7 млн осіб. Густота населення - 479,5 особи на 1 км². У 60-х роках ХХ століття швидке зростання населення становило серйозну соціальну проблему для Республіки Корея, що змусило владу проводити кампанію з обмеження народжуваності, хоча й не таку активну як у сучасному Китаї. Крім того, збільшенню темпів росту населення сприяло підвищення рівня життя населення та рівня освіти. У нинішній час зростання кількості населення відбувається, в основному, за рахунок збільшення тривалості життя і зниження рівня смертності.

Темпи зростання населення у 1965-2006 роках
1965 1970 1975 1980 1985 1990 1995 2000 2001 2006
Кількість населення, млн осіб 28.7 32.7 35.3 38.1 40.8 42.9 45.1 47.3 47.7 48.8
Темпи зростання, % 2.57 2.21 1.70 1.57 0.99 0.99 1.01 0.89 0.85
Густота, тис. осіб на км². 291.6 327.4 357.1 385.1 411.6 431.8 457.3 475.4 479.5

Населення[ред.ред. код]

Станом на червень 2006 року населення Республіки Корея становило 48 846 823 особи.

Вікова структура[ред.ред. код]

Станом на 2001 рік населення у віці до 14 років становило 21,8% всього населення країни; від 15 до 64 років - 70,4% всього населення; 65 років і більше - 7,8% всього населення. На 100 жінок у Кореї припадає 101 чоловік (у віці до 15 років - на 100 жінок припадає 113 чоловіків; від 15 до 64 років - на 100 жінок - 103 чоловіка; 65 років і більше - на 100 жінок - 63 чоловіка). Середня тривалість життя становить 74,7 року (чоловіків - 71 рік, жінок - 78,7 року). Коефіцієнт народжуваності - 14,9 на тисячу осіб. Коефіцієнт смертності - 5,9 померлих на 1000 осіб. Середня кількість дітей у однієї жінки - 1,7.

Міське та сільське населення[ред.ред. код]

В останні десятиліття продовжується міграція сільських жителів у міста, що призводить до надмірної концентрації населення. Нині міське населення становить 75% всього населення країни, майже кожний четвертий кореєць живе в столиці Республіки Корея - Сеулі. Серед інших найбільших міст країни - Пусан, Тегу, Інчхон, Квагджу, Теджон.

Етнічний склад[ред.ред. код]

Корейці - єдина етнічна сім'я, яка розмовляє однією мовою. Вважається, що корейці є нащадками кількох монгольських племен, які мігрували на Корейський півострів з Центральної Азії. У Кореї практично відсутні національні меншини, за винятком приблизно 100 тисяч китайців, більшість яких здавна проживають у столиці та її околицях. Американський військовий контингент присутній з чисельністю 28 000 чол.

Кількість населення[ред.ред. код]

Офіційною мовою є корейська. Сучасна корейська мова має кілька діалектів, серед яких нормативним вважається той, яким користуються в Сеулі і центральних районах країни. Діалекти досить схожі між собою, тому співрозмовники легко розуміють одне одного. Корейська мова має багато спільного з японською у граматиці, крім того, обидві мови мають багато запозичених слів китайського походження. Корейський алфавіт (хангіль) був створений групою вчених у XV столітті. До цього записи корейською мовою робили за допомогою китайських ієрогліфів. Хангіль складається з 10 голосних і 14 приголосних.

Населення Південної Кореї станом на 2001 рік становило 47,7 млн осіб. Густота населення - 479,5 особи на 1 км². У 60-х роках ХХ століття швидке зростання населення становило серйозну соціальну проблему для Республіки Корея, що змусило владу проводити кампанію з обмеження народжуваності, хоча й не таку активну як у сучасному Китаї. Крім того, збільшенню темпів росту населення сприяло підвищення рівня життя населення та рівня освіти. У нинішній час зростання кількості населення відбувається, в основному, за рахунок збільшення тривалості життя і зниження рівня смертності.

Темпи зростання населення у 1965-2006 роках
1965 1970 1975 1980 1985 1990 1995 2000 2001 2006
Кількість населення, млн осіб 28.7 32.7 35.3 38.1 40.8 42.9 45.1 47.3 47.7 48.8
Темпи зростання, % 2.57 2.21 1.70 1.57 0.99 0.99 1.01 0.89 0.85
Густота, тис. осіб на км². 291.6 327.4 357.1 385.1 411.6 431.8 457.3 475.4 479.5

Населення[ред.ред. код]

Станом на червень 2007 року населення Республіки Корея становило 48 846 825 особи.

Вікова структура[ред.ред. код]

Станом на 2001 рік населення у віці до 14 років становило 21,8% всього населення країни; від 15 до 64 років - 70,4% всього населення; 65 років і більше - 7,8% всього населення. На 100 жінок у Кореї припадає 101 чоловік (у віці до 15 років - на 100 жінок припадає 113 чоловіків; від 15 до 64 років - на 100 жінок - 103 чоловіка; 65 років і більше - на 100 жінок - 63 чоловіка). Середня тривалість життя становить 74,7 року (чоловіків - 71 рік, жінок - 78,7 року). Коефіцієнт народжуваності - 14,9 на тисячу осіб. Коефіцієнт смертності - 5,9 померлих на 1000 осіб. Середня кількість дітей у однієї жінки - 1,7.

Міське та сільське населення[ред.ред. код]

В останні десятиліття продовжується міграція сільських жителів у міста, що призводить до надмірної концентрації населення. Нині міське населення становить 75% всього населення країни, майже кожний четвертий кореєць живе в столиці Республіки Корея - Сеулі. Серед інших найбільших міст країни - Пусан, Тегу, Інчхон, Квагджу, Теджон.

Етнічний склад[ред.ред. код]

Корейці - єдина етнічна сім'я, яка розмовляє однією мовою. Вважається, що корейці є нащадками кількох монгольських племен, які мігрували на Корейський півострів з Центральної Азії. У Кореї практично відсутні національні меншини, за винятком приблизно 100 тисяч китайців, більшість яких здавна проживають у столиці та її околицях. Американський військовий контингент присутній з чисельністю 28 000 чол.

Мови[ред.ред. код]

Офіційною мовою є корейська. Сучасна корейська мова має кілька діалектів, серед яких нормативним вважається той, яким користуються в Сеулі і центральних районах країни. Діалекти досить схожі між собою, тому співрозмовники легко розуміють одне одного. Корейська мова має багато спільного з японською у граматиці, крім того, обидві мови мають багато запозичених слів китайського походження. Корейський алфавіт (хангіль) був створений групою вчених у XV столітті. До цього записи корейською мовою робили за допомогою китайських ієрогліфів. Хангіль складається з 10 голосних і 14 приголосних.

Корейська, англійська є обов'язковою для вивчення в середніх і старших класах шкіл.

Старшокласники можуть також вибирати для вивчення одну із наступних мов: китайську, японську, французьку, німецьку, російську, іспанську, арабську.

Грамотність[ред.ред. код]

Визначення: люди більше 15 років, що вміють читати та писати Всього: 97,9 % чоловіки: 99,2 % жінки: 96,6 % (2002)


Релігія[ред.ред. код]

Основними релігіями в Кореї є християнство (49% віруючих), буддизм (47% віруючих), конфуціанство (3% віруючих), чондоге та інші - 1% віруючих. Найдревніші релігії Кореї - шаманство, буддизм і конфуціанство. Всі вони відіграли важливу роль на ранньому етапі культурного розвитку країни і значно вплинули на формування мислення та моделей поведінки корейців. Християнство прийшло у Корею близько 200 років тому і швидко здобуло прибічників; нині це одна з найбільших конфесій у країні. Паралельно в Кореї співіснує ряд дрібніших конфесій, які поєднують елементи традиційних релігій.

Шаманство[ред.ред. код]

Шаманство базується на вірі в те, що душа є не тільки у людини. Шаманісти одухотворяли видиму природу, наділяючи нескінченною кількістю духів і демонів усе живе і неживе на землі: скелі, дерева, гори, джерела або небесні тіла. Шаман, або по-корейськи мудан, є посередником між людьми і світом духів. Вважається, що він може відвернути біду, вилікувати хворобу і допомогти благополучно відійти в інший світ. Один з найважливіших елементів корейського шаманства - глибока віра в існування душ померлих. Вважається, що шаман повинен улагоджувати конфлікти і непорозуміння, які виникають між світом живих і світом мертвих. Ці вірування зберігаються у Кореї і понині. Шаманство і в нинішній час є однією з глибинних основ релігійних вірувань корейців, невід'ємним елементом національної культури.

Буддизм[ред.ред. код]

Один з напрямків буддизму (махаяна, або "Велика колісниця") був привнесений у Корею у IV столітті ченцями-місіонерами з Індії та Китаю. За підтримки королівської влади нова віра швидко поширилася у державах Когуре і Пекче. До 668 року буддизм був уже державною релігією, хоча управління країною здійснювалося на принципах конфуціанства. В епоху Коре багато ченців стають політиками і придворними. У 1392 році полководець Лі Сон Ге очолив повстання, проголосив себе королем і ліквідував вплив буддизму на владні структури, поклавши в основу державного управління і суспільної моралі конфуціанське вчення. Протягом усього п'ятисотрічного правління династії Лі (епоха Чосон) всі спроби відродити буддизм зустрічали жорсткий опір з боку вчених-конфуціанців і чиновників. Нині буддизм у Кореї переживає своєрідний ренесанс, намагаючись при цьому пристосуватися до сучасних змін. Для пропаганди своєї віри буддистські громади створюють у містах власні центри, залишаючи розташовані у горах монастирі.

Конфуціанство[ред.ред. код]

Конфуціанські твори з'явилися на півострові разом з ранніми пам'ятками китайської писемності. Королівський двір Об'єднаного Сілла направляв у Китай делегації вчених, щоб вони могли на місці ознайомитися з роботою конфуціанських інститутів і привезти додому праці, присвячені конфуціанству. Хоча державною релігією був буддизм, конфуціанство становило філософську і структурну основу держави. Навіть після приходу до влади династії Корьо в X столітті форма правління істотно не змінилася, хіба що сильніше відчувався вплив буддизму. Епоха правління династії Лі (період Чосон) була "золотим віком" конфуціанства, періодом його відродження. Конфуціанство в Кореї найбільше виявлялося у сферах освіти, церемоніального етикету і державної служби. Іспити для прийняття на державну службу були введені за аналогією до китайської системи наприкінці X століття, з'явився серйозний стимул для вивчення класичних творів конфуціанства; завдяки їм у свідомості корейців глибоко укоренилися основні конфуціанські цінності. Навіть сьогодні навряд чи можна сказати, що корейці повністю відкинули традиції, звички і стереотипи мислення, які походять від конфуціанського вчення.

Християнство[ред.ред. код]

Хвиля християнської місіонерської діяльності дісталася Кореї у XVII столітті, коли члени місії, які щорічно направляються до двору китайського імператора для сплати данини та обміну дарунками, привезли сюди з Пекіна копії творів католицького місіонера Маттео Річчі китайською мовою. Ці твори містили відомості про досягнення західної науки в різних галузях. Зокрема, у них наводилася досконаліша система літочислення, а також інша інформація, що привернула увагу вчених руху Сірках, або Школи реальних наук. На початку XVIII століття кілька цих вчених і членів їхніх сімей вже прийняли християнство або були готові до цього, однак до 1785 року в Кореї не було жодного священика, поки батько-єзуїт Пітер Грамонт таємно не перетнув кордон і не почав хрестити віруючих і посвячувати у духовний сан. Кількість навернутих до християнства збільшувалася, хоча формально пропаганда чужоземної релігії на корейській землі була все ще заборонена, і час від часу спостерігалися випадки переслідування за віру. У 1863 році 12 корейських священиків мали паству, що налічувала близько 23 тисяч осіб. Після приходу у 1863 році до влади принца-регента, який страждав на ксенофобію, почалися утиски християн, що тривали аж до 1876 року. Під час і після Корейської війни 1950-1953 років кількість католицьких благодійних організацій і місіонерів зросла. Католицька церква Кореї швидко поповнювала свої лави, і до 1962 року її ієрархія була остаточно сформована. У 1984 році римсько-католицька церква Кореї відзначила своє 200-річчя, на святкування якого в Сеул прибув Папа Іоанн Павло II. Тоді ж були канонізовані 93 корейці і 10 французьких місіонерів, які стали жертвами переслідувань за віру. Вперше церемонія канонізації проходила поза стінами Ватикану. За кількістю католицьких святих Корея посідає четверте місце у світі. Після відкриття Кореєю своїх портів у країну ринулося багато протестантських місіонерів різних напрямків, діяльність яких продовжувалася аж до їх вигнання з країни у 1940 році, напередодні Другої світової війни. Після Корейської війни кількість протестантських церков різко збільшилася, і в 1992 році в країні вже існувало 92 напрямки протестантизму. У 1985 році протестанти відзначали 100 років з часу появи цієї релігії на корейській землі. Найбільші пастви мають пресвітеріанська і методистська церкви.

Іслам[ред.ред. код]

Першими корейцями, які долучилися до ісламу, стали переселенці в Маньчжурію на початку XX століття, у період японського колоніального панування. Невелика кількість навернутих до ісламу повернулася в Корею після Другої світової війни, але їм ніде було відправляти богослужіння, доки під час Корейської війни у складі сил ООН в країну не увійшли турецькі війська і не дозволили корейським мусульманам молитися разом з ними. Перша корейська ісламська служба відбулася в 1955 році, після цієї події було обрано першого корейського імама. У 1967 році Корейську ісламську громаду розширено і реорганізовано, вона перетворилась на Корейську мусульманську федерацію, а в 1976 році в Сеулі була освячена головна мечеть країни.

Чхондоге[ред.ред. код]

В Кореї існує понад 240 так званих "нових релігій", послідовників яких налічується від 600 тисяч до кількох десятків осіб. Більшість з них поєднують в собі елементи різних релігій. Найвпливовішим з усіх цих рухів є Чхондоге, або "Релігія Небесного Шляху". Ця відверто націоналістична релігія зародилася в 60-х роках минулого століття як суспільний і теологічний рух, спрямований проти корупції та зазіхань іноземних держав на незалежність Кореї. У той час він (рух) називався Тонхак, або "Східне вчення", на противагу "Західному вченню", тобто католицизму. На початку 90-х років цей рух переріс у селянську революцію і пізніше почав називатися Чхондоге.

Див. також[ред.ред. код]


Посилання[ред.ред. код]