Населення Узбекистану

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Чисельність населення Узбекистану на липень 2008 року становила приблизно 27,3 млн чол. Щорічний приріст населення — 1,67 %. Понад третина жителів (33,5 %) — молодші за 15 років; 61,7 % — у віці від 15 до 64 років і 4,8 % — від 65 років і більше. Середній вік — 22,36 років.

Рівень народжуваності в Узбекистані в 2005 році оцінювався в 26,22 на 1000 жителів, рівень смертності — у 7,95 на 1000. Існує висока смертність серед новонароджених — 71,1 на 1000. Середня тривалість життя — 64,19 років. За роки існування СРСР спостерігалася іміграція в республіку населення з інших частин Радянського Союзу, але з 1980-х почався їх відтік, що часто створює проблему гострої нестачі кваліфікованих кадрів. У 2005 році рівень еміграції оцінювався в 1,61 на 1000 жителів країни.

Етнічний склад та мови[ред.ред. код]

Більшість населення країни (84 %) складають узбеки, понад 10 % — представники інших народів Середньої Азії (4,5 % — таджики, 2,5 % — казахи, 2 % — каракалпаки, 1 % — киргизи, а також туркмени та інші.). Однією з найбільших етнічних меншин залишаються слов'янські народи: росіяни та українці (5 %), проживають також татари, корейці та інші. Офіційна мова — узбецька; нею розмовляє близько 90 % населення. У містах широко поширена російська мова, нею користуються понад 5 % населення[1].

За станом на 2000 рік найбільшими національними меншинами країни були: росіяни (1 млн. 199 тис. чол.), таджики (1 млн. 166 тис. чол.), казахи (990 тис. чол.), каракалпаки (504 тис.), татари (324 тис.), киргизи (232 тис.), корейці (164 тис.), туркмени (152 тис.), українці (105 тис.), вірмени (42 тис.), азербайджанці (36 тис.), перси (близько 30 тис.), уйгури (20 тис.), білоруси (20 тис.), кримські татари (10 тис., оцінки — до 90 тис.; у 1989 р. — 189 тис., однак після розпаду СРСР більша частина з них повернулася в Крим), євреї (близько 10 — 20 тис., у 1989 р. — 66 тис.), середньоазійські (бухарські) євреї (9,7 тис. . в 2000 р. і 28 тис. в 1989 р.), турки (близько 10 тис., у 1989 р. — 106 тис., однак після розпаду СРСР більша частина з них — депортовані турки-месхетинці — покинули країну), німці (7,9 тис., у 1989 р. — 39,8 тис.), греки (менше 10 тис., у 1989 р. — 10 тис.) та ін.[2]

Етнічний склад населення Узбекистану (приблизно у сучасних кордонах)
Народ перепис
1926[3][4]
 % перепис
1959[5]
 % перепис
1989[6]
 % оцінка
2000[7]
 %
всього 4745114 100,00 % 8105704 100,00 % 19810077 100,00 % 24400000 100,00 %
узбеки 3383812 71,31 % 5038273 62,16 % 14142475 71,39 % 19300000 79,10 %
росіяни 245807 5,18 % 1090728 13,46 % 1653478 8,35 % 1199015 4,91 %
таджики 348841 7,35 % 311375 3,84 % 933560 4,71 % 1166713 4,78 %
казахи 191126 4,03 % 335267 4,14 % 808227 4,08 % 990022 4,06 %
каракалпаки 142688 3,01 % 168274 2,08 % 411878 2,08 % 504301 2,07 %
татари 28335 0,60 % 397981 4,91 % 467829 2,36 % 324080 1,33 %
киргизи 79610 1,68 % 92725 1,14 % 174907 0,88 % 231864 0,95 %
корейці 30 0,00 % 138453 1,71 % 183140 0,92 % 163787 0,67 %
туркмени 31492 0,66 % 54804 0,68 % 121578 0,61 % 152137 0,62 %
українці 25335 0,53 % 87927 1,08 % 153197 0,77 % 104720 0,43 %
вірмени 14862 0,31 % 27370 0,34 % 50537 0,26 % 42359 0,17 %
азербайджанці[8] 20764 0,44 % 40511 0,50 % 44410 0,22 % 35848 0,15 %
перси 10586 0,22 % 8883 0,11 % 24779 0,13 % 30000 0,12 %
білоруси 3489 0,07 % 9520 0,12 % 29427 0,15 % 20397 0,08 %
уйгури 31941 0,67 % 19377 0,24 % 35762 0,18 % 19526 0,08 %
кримські татари 46829 0,58 % 188772 0,95 % 10046 0,04 %
бухарські (середнєазійські) євреї 18095 0,38 % 21335 0,26 % 28369 0,14 % 9653 0,04 %
німці 4594 0,10 % 17958 0,22 % 39809 0,20 % 7838 0,03 %
цигани 3524 0,07 % 7860 0,10 % 16397 0,08 % 5000 0,02 %
молдовани 180 0,00 % 1435 0,02 % 5955 0,03 % 4404 0,02 %
башкіри 624 0,01 % 13500 0,17 % 34771 0,18 % 3707 0,02 %
грузини 672 0,01 % 2474 0,03 % 4704 0,02 % 1130 0,00 %
турки[9] 113 0,00 % 21269 0,26 % 106302 0,54 %
євреї[10] 19449 0,41 % 73009 0,90 % 66320 0,33 %
мордва 1634 0,03 % 14602 0,18 % 11914 0,06 %
греки 347 0,01 % 20047 0,25 % 10453 0,05 %
чуваші 303 0,01 % 5226 0,06 % 10074 0,05 %
осетини 85 0,00 % 8755 0,11 % 5823 0,03 %
лезгіни 716 0,01 % 3071 0,02 %
поляки 3366 0,07 % 2941 0,04 % 3007 0,02 %
марійці 507 0,01 % 2964 0,01 %
лакци 1072 0,01 % 2807 0,01 %
араби 25206 0,53 % 5407 0,07 % 2805 0,01 %
удмурти 748 0,01 % 2466 0,01 %
болгари 321 0,01 % 2072 0,03 % 2166 0,01 %
даргинці 261 0,00 % 2030 0,01 %
курди 667 0,01 % 1354 0,02 % 1839 0,01 %
пуштуни 632 0,01 % 451 0,01 % 1655 0,01 %
інші 106356 2,24 % 14408 0,18 % 20420 0,10 % 73453 0,30 %

Конфесійний склад[ред.ред. код]

За конституцією, Узбекистан є світською державою, проте близько 95 % населення сповідує іслам (узбеки та інші народи Середньої Азії). 3 % — православні та інші християни.

Міста[ред.ред. код]

У містах проживає більше 42 % населення країни. Найбільше місто Узбекистану — Ташкент, столиця країни, з населенням 2,3 млн осіб. Біля третини населення столиці — слов'янські народи. У 1966 місто перенесло руйнівний землетрус, але було швидко відновлене. У Ташкенті зосереджена значна частина промислових підприємств республіки, через нього проходять найважливіші дороги; він є центром економіки, освіти і культури країни. Друге за величиною місто — Самарканд (404 тис. осіб). Самарканд — столиця Узбецької РСР до 1930 року — славиться своїми архітектурними пам'ятниками. Ряд великих міст знаходиться у Ферганській долині: Наманган (300 тис. осіб); Андижан (310 тис.); Фергана (200 тис.); Коканд (176 тис.). Слід згадати також Бухару (255 тис. осіб), стародавнє місто, яке довгий час було найбільшим культурним і політичним центром узбецького народу. Нукус (189 тис. чоловік) є столицею Каракалпацької автономної республіки.

Демографія Узбекистану[ред.ред. код]

Загальна інформація[ред.ред. код]

Республіка Узбекистан, в адміністративно-територіальному плані складається з Республіки Каракалпакстан, 12 областей, 162 районів і 118 міст, і за загальною чисельністю населення займає третє місце серед країн, що входять до складу СНД, поступаючись лише Росії та Україні. Характерною особливістю Узбекистану є високі темпи приросту населення. У цьому відношенні Республіка Узбекистан поступається тільки Таджикистану, випереджаючи всі інші держави ближнього зарубіжжя. Якщо за період з 1897 по 1993 роки чисельність населення колишнього СРСР зросла менше ніж в 2 рази, то по Узбекистану цей показник склав більше 5,5 разів.

Приріст населення[ред.ред. код]

Збільшення чисельності населення Узбекистану відбувається під впливом ряду причин: історичних, соціально-економічних і особливо характерних для республіки, демографічних чинників. У свою чергу ці чинники безпосередньо пов'язані між собою.

Рівномірний ріст чисельності населення Узбекистану відбувається протягом багатьох років. Але відзначалися періоди, коли така тенденція в деякій мірі була порушена, наприклад, у 1941-1945 роках. Мобілізація військовозобов'язаного населення на фронт викликала різке скорочення демографічної бази його відтворення. Негативне демографічне відлуння війни позначається і в наші дні.

Як підтверджують статистичні дані, найвищі темпи зростання чисельності населення республіки за всю її історію випадають на сучасний етап, коли середньорічний приріст чисельності населення досягає 3-3,5 відсотки. За останні три десятиліття чисельність населення Узбекистану зросла майже на 12 млн чоловік, коли за попередній такий самий період — на 3,5 млн. Постійне випередження інших республік СРСР в плані темпів зростання населення супроводжувалось систематичним збільшенням питомої ваги Узбекистану в загальній чисельності населення пострадянського простору. Так, якщо в 1926 році в Узбекистані проживало трохи більше 3 відсотків населення країн, що входять тепер до складу СНД, то нині цей показник становить більше 7 відсотків.

Високий рівень природного приросту населення в республіці — наслідок збереження тенденції високої народжуваності і низької смертності.

Розміщення населення та щільність[ред.ред. код]

Населення республіки розміщено по території нерівномірно, і за середньою щільністю населення Узбекистан знаходиться попереду ряду країн СНД, випереджаючи за цим показником інші республіки Центральної Азії. У зв'язку з швидким зростанням чисельності населення щільність його на кожен квадратний кілометр території на початок 1993 року зросла в порівнянні з 1959 роком майже в 3 рази і складає в середньому 48,5 особи.

У зв'язку зі специфічними особливостями природних умов — гористість, пустельність клімату — в Узбекистані об'єктивно склалася концентрація населення головним чином в оазисах. У пустельних районах республіки щільність населення дуже низька. У Каракалпакстані вона становить 8,1, в Навоїйській області — 6,5 людини на кожен квадратний кілометр території.

Говорячи про щільність населення, необхідно підкреслити, що окремі області Узбекистану за цим показником випереджають всі інші регіони СНД. Серед 164 адміністративних одиниць (країв, областей, автономних областей), що входять до складу СНД, всього в шести областях середня щільність населення на кожен квадратний кілометр території становить більше 150 чоловік, п'ять з них — це області Узбекистану. А Андижанська область за щільністю населення випереджає навіть таку густонаселену область, як Московська, і займає перше місце серед регіонів СНД. Середня щільність населення в Андижанській області 452,1 людини на кожен квадратний кілометр площі, а в Московській області — 334,5 людини. В Андижанській області, що займає менше 1 % території республіки, проживає 9 % всього населення Узбекистану. Щільно заселена в межах республіки і Ташкентська область. Тут середня щільність населення на один квадратний кілометр площі становить 279,3 людини, тобто в 6 разів більше, ніж у середньому по республіці. Така висока щільність населення в цій області пов'язана перш за все з розташуванням тут значної кількості великих промислових підприємств і міських поселень. При цьому велике місце належить Ташкенту — найбільшому з міст Центральної Азії. У розрахунку на 1000 осіб Республіці Узбекистан у 1992 році природний приріст склав 26,6 людини, тобто більш ніж в 4 рази більше, ніж у країнах СНД.

Урбанізація[ред.ред. код]

В Узбекистані відбувається, хоча і не дуже швидкими темпами, процес урбанізації, тобто зростає число міст, підвищуються їх роль і значення в соціально-економічному розвитку республіки, збільшується чисельність міського населення. У порівнянні з 1939 роком число міст Узбекистану зросла майже в 5 разів.

Тенденція зростання абсолютної чисельності міського населення республіки продовжується, проте за останні роки питома вага міського населення в загальній чисельності населення не тільки не збільшується, а навпаки, дещо знижується. Так, якщо, за даними 1979 року, міське населення склало 41,2 відсотка, в 1989 році — 40,7, то в 1993 році — 39,4 відсотка. Це пов'язано, по-перше, з тим, що природний приріст сільського населення набагато вищий міського і, по-друге, за останні кілька років не відбувається штучного переведення окремих сільських населених пунктів у ранг міських поселень.

В Узбекистані за період з 1940 по 1993 рік чисельність сільського населення збільшилася більш ніж у 2,5 рази (з 4945 тис. у 1940 році до 13144 тис. у 1993 році). Цим республіка різко відрізняється від ряду регіонів колишнього СРСР, де чисельність сільського населення постійно скорочується, головним чином за рахунок міграції в міста.

Дуже високими темпами зростає населення столиці республіки — міста Ташкента. Якщо в 1939 році в Ташкенті проживало 556 тис. осіб, то на початок 1994 — 2121 тис. осіб. У 1939 році по загальній чисельності населення Ташкент посідав восьме місце в СРСР, тепер вийшов на четверте в СНД, поступаючись таким великим містам, як Москва, Санкт-Петербург та Київ. Велика роль у процесі урбанізації республіки відводиться таким стародавнім містам, центрам культури і цивілізації, як Самарканд, Бухара, Андижан, Фергана, а також порівняно молодим промисловим і культурним центрам — Алмалику, Ангрену, Навої, Зарафшану, Чирчику та іншим.

Міграція[ред.ред. код]

У зростанні чисельності населення того чи іншого регіону певну роль грають міграційні процеси. Розмах будівництва за роки довоєнних п'ятирічок, а також землетрус 1966 в місті Ташкенті, розвиток продуктивних сил викликали великий міграційний приплив до Узбекистану з інших регіонів. Найбільший потік мігрантів спостерігався з Росії, України, Казахстану, інших районів. Проте за останні 10-15 років в міграційному процесі відбулися значні зміни і тепер в республіці сальдо міграції є негативним.

В даний час для Республіки Узбекистан характерна маятникова міграція, тобто пересування населення із сіл у міста протягом доби. Це пов'язано, перш за все, з роботою чи навчанням мешканців сіл у містах. В цьому відношенні особливо виділяються Ташкентська (головним чином місто Ташкент), Андижанська, Ферганська області, в містах яких широкий розвиток одержали різні галузі промисловості. Маятникова форма міграції сприяє підвищенню рівня зайнятості сільських жителів, їх культури, поліпшенню взаємин міст і сіл.

Узбекистан — багатонаціональна республіка. В даний час, за даними перепису населення 1989 року, тут проживають представники понад 130 націй і народностей. Основну масу населення складають узбеки, частка яких у загальній чисельності населення систематично збільшується.

Тенденція високого темпу приросту чисельності населення республіки буде продовжуватися і в перспективі. За попередніми підрахунками, проведеними Держкомстатом колишнього Союзу з використанням статевовікової структури населення, показників таблиць народжуваності і смертності і певною мірою рівня міграційного процесу, чисельність населення Узбекистану за чверть століття, тобто, до 2015 року зросте більш ніж в 1,5 рази і складе 36 333 тис. чоловік. Чисельність населення в працездатному віці за цей період зросте майже в 2 рази: з 10 137 тис. чоловік у 1990 році до 19 884 тис. — в 2015 році.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Этнический атлас Узбекистана. — Институт «Открытое Общество» — Фонд содействия — Узбекистан, 2002. 452 с.
  2. Этнический атлас Узбекистана. — Библиотека Центра экстремальной журналистики — Москва
  3. Демоскоп. Національний склад населення Узбекистану за Всесоюзним переписом 1926 року
  4. Виключаючи Таджицьку АРСР, яка входила на той момент до складу Узбецької РСР(Тадж. АССР Уз. ССР 1926) і включаючи Кара-Калпакську АТ, що входила на той момент до складу Казахської АРСР РРФСР(Кара-Калпац. АО КазахАССР РСФСР 1926)
  5. Демоскоп. Національний склад населення Узбекистану за Всесоюзним переписом 1959 року
  6. Демоскоп. Національний склад населення Узбекистану за Всесоюзним переписом 1989 року
  7. Етнічний атлас Узбекистану. — Бібліотека Центру екстремальної журналістики — Москва
  8. По переписи 1926 года азербайджанцы учитывались как «тюрки»
  9. По переписи 1926 года турки учитывались как «тюрки османские», по переписи 1989 года включали также турок-месхетинцев
  10. В том числе грузинские евреи и горские евреи. Исключая бухарских (среднеазиатский) евреев