Нафтовий кокс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Кокс на́фтовий (рос. кокс нефтяной, англ. refinery coke, нім. Ölkoks m, Petrolkoks m) — тверда пориста речовина від темно-сірого до чорного кольору, що є продуктом коксування (прожарювання) важких залишків нафти.

Елементний склад: 90-96 % С, 4-6 % Н, 0,1—2 % S. Зольність 0,1—0,8 %.

Застосовується: у виробництві анодів для виплавки алюмінію, спеціальних графітованих електродів для одержання електролітичної сталі тощо.

Як сировину для нафтового коксу використовують відбензинені нафти, залишки первинної переробки – мазути, напівгудрони і гудрони, продукти вторинного походження – крекінг-залишки, важкі газойлі каталітичного крекінгу, смоли піролізу, а також природні асфальти і залишки масляного виробництва (асфальти, екстракти).

Промислові процеси коксування поділяють на три типи: безперервні, напівбезперервні і періодичні, найбільше поширення на сьогодні має напівбезперервний процес в установках уповільненого коксування, що протікає при 505-515 °C під тиском 0,2-0,3 МПа. У результаті коксування крім нафтового коксу одержують бензин, газ, середні і важкі коксові дистиляти, вихід і якість яких залежить від хімічного і фракційного складу сировини.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]