Національна бібліотека Франції

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Координати: 48°50′01″ пн. ш. 2°22′33″ сх. д. / 48.83361° пн. ш. 2.37583° сх. д. / 48.83361; 2.37583

Національна бібліотека Франції
Bibliotèque nationale de France
Bibliothèque nationale de France, site Richelieu (salle ovale).jpg
Овальний зал в старій будівлі бібліотеки на вулиці Рішельє
Тип наукова, універсальна
Засновано 1368 рік
Кількість філій 8
Зібрання
Обсяг фондів 30 мільйонів одиниць зберігання (з них 14 мільйонів книжок та публікацій)
Інші відомості
Бюджет 254 млн євро (з них 20 млн євро на нові книжки й документи)
Директор Брюно Расін
Штат бл. 2700
Веб-сайт [1]

Національна бібліотека Франції (фр. Bibliothèque Nationale de France або BNF) — найбагатше зібрання франкомовної літератури у світі й найбільша бібліотека Франції, заснована 1368 року.

Національна бібліотека Франції — одна з найстаріших в Європі. Королівська бібліотека існувала в Луврі ще за Карла V (який правив в 13641380 роках) і нараховувала 1200 рукописів. На час війни з англійцями від цієї колекції майже нічого не залишилося, тож Людовик XI був змушений починати створення королівського книгосховища з чистого аркуша. Франциск I наказав доправляти до бібліотеки один примірник кожної книги, що друкувалась у Франції, а 1544 року перевіз усі книжки з Лувру в Фонтенбло.

У XVII столітті бібліотека повернулася до Парижа, а 1622 року було опубліковано перший її каталог. Людовик XIV зробив бібліотеку публічною, відкривши її для вільного відвідування. Свою теперішню назву бібліотека отримала за рішенням Конвенту під час Великої Французької революції.

Історично бібліотека розташовувалася в Парижі на вулиці Рішельє (за Пале Роялем) в ансамблі споруд XVII століття, побудованих за проектом Мансара для кардинала Мазаріні та розширених після 1854 р. Нині цей ансамбль зберігає лише малу, проте найціннішу частину державної бібліотеки — Кабінет медалей та манускрипти. Основне бібліотечне сховище розташоване в 13-му окрузі, це чотири висотні вежі на лівому березі Сени, споруджені у формі розкритих книг; сховище носить ім'я Франсуа Міттерана. У БНФ працюють бл. 2700 чол., з них 2500 чол. — повний день.

Структура бібліотеки[ред.ред. код]

Читальний зал відділу рукописів у будинку на вулиці Рішельє

Список будівель в Парижі та провінції, що належать до НБФ:

  • Сховище манускриптів та старовинних книг в будівлі Рішельє / Лувуа (site Richelieu / Louvois) у 2-му окрузі містить 12 млн малюнків і гравюр, 890 тис. мап і планів, 530 тис. монет;
  • Головне сховище в новому ансамблі будівель Тольбіак-Франсуа Міттеран — (site François-Mitterrand (Tolbiac)) в 13-му окрузі;

Головне сховище з читальними залами складається з чотирьох веж, в яких література розміщена за тематичним принципом.

Назви веж
    • T1 Tour du temps (Вежа часу)
    • T2 Tour des lois (Вежа законів)
    • T3 Tour des nombres (Вежа чисел)
    • T4 Tour des lettres (Вежа літер)

Історія[ред.ред. код]

Паризька національна бібліотека в різні часи носила різні назви: бібліотеки короля, королівська, імператорська і національна; довгий час була особистою бібліотекою французьких королів.

Вже король Піпін Короткий мав зібрання рукописів. Карл Великий заснував досить значну на той час бібліотеку в Аахені, але після його смерті бібліотеку було розпродано. Король Людовик IX знову зібрав досить велику бібліотеку, яку заповів чотирьом духовним громадам.

Справжнім засновником Паризької бібліотеки був Карл V Мудрий, який заснував бібліотеку не тільки для себе особисто, але для того, щоб дати можливість ученим працювати. Він не лише купував і розпоряджався переписувати рукописи, але і звелів перекласти деякі книги «на користь королівства і всього християнського світу». В 13671368 рр.. бібліотеку, за наказом короля, було перенесено до Соколиної вежі (tour de la Fauconnerie) Луврського замку.

Каталанський атлас — один зі скарбів бібліотеки французьких королів.

1373 року було укладено її каталог, доповнений 1380 року. Ця бібліотека сильно страждала від того, що королівські родичі брали з неї книги і не повертали назад. З 1200 списків, що були у бібліотеці, до нас дійшла тільки двадцята частина.

Людовик XII переніс луврську бібліотеку в Блуаський замок і приєднав її до бібліотеки, зібраної там його дідом і батьком, герцогом Орлеанським; він також придбав багате зібрання книг герцогів міланських, частину книг з бібліотеки Петрарки та зібрання книг Людовика де Брюжа, сеньйора де ла Грютьюз (de la Gruthuyse).

Франциск I на пропозицію вченого бібліотекаря Бюде приєднав до королівської бібліотеки свою особисту книгозбірню, зібрану його батьком і дідом, він продовжував збирати книжки у Франції і за кордоном, для збільшення бібліотеки. В 1523 р. він звелів помістити в Фонтенбло багату бібліотеку, конфісковану у коннетабля Бурбонського; там само він заснував бібліотеку грецьких рукописів, перенесених з Блуаської бібліотеки. При ньому королівська бібліотека була однією з найбагатших у всій Європі; поступово її розглядають не лише як особисту власність короля, бібліотека стає громадською установою, відкритою для вчених. При Францискові I засновані посади головного бібліотекаря королівської бібліотеки, його помічників і палітурників.

Наприкінці правління Карла IX Бібліотека з Фонтенбло була перевезена в Париж. За Людовика XIII в Луврі було засновано бібліотеку, яка належала особисто королеві й називалася королівським кабінетом (Cabinet du roi).

За Людовика XIV королівська бібліотека придбала і отримала в дар дуже багато надзвичайно цінних книг і рукописів. Управління бібліотекою знаходилося в руках Кольбера, як головного інтенданта королівських будівель.

Найважливішими надбаннями бібліотеки в його час були такі: зібрання книг (9000 томів) і рукописів (260), принесене в дар братами Дюпюї; дар Гастона Орлеанського, що складався з книг, рукописів, медалей, мініатюр, малюнків та ін цінностей: дар графа де Бетюна (de Béthune) — велике зібрання надзвичайно цінних історичних документів, всього 1923 томів. У 1715 р. бібліотека отримала в дар славетну збірку Геньєра (Gaignières). В 1669 р. була придбана бібліотека лікаря Жака Ментеля, що складалася з 10 000 книг та 136 рукописів. Книжки й документи для бібліотеки купувалися не лише у Франції, Кольбер посилав вчених за кордон, щоб розшукувати і купувати книги; таким чином були вивезені цінні книги і рукописи зі Сходу, з Греції; Єгипту, Персії, Константинополя, Італії, Португалії, Швеції тощо.

За Людовика XV Бібліотека придбала близько 20 чудових збірок книг і рукописів (найважливіші — бібліотека Кольбера, з 6645 давніми рукописами, і бібліотека єпископа авранійского Huet). Завдяки торгівельним зносинам зі Сходом, ширилося придбання книг і з тих країв, так у 1723 р. індійська компанія надіслала понад 1800 китайських книг.

Під час Великої французької революції бібліотека отримала незліченні книжкові багатства за рахунок збірок книжок численних монастирів та емігрантів; найбагатшим було зібрання монастиря Сен-Жермен-де-Пре — понад 9000 стародавніх рукописів, а такоє збірка Сорбонни — до 1575 рукописів. З подальших надбань бібліотеки найзначніші — збірки Лабедоєра на 10 000 книг про французьку революцію, зібрання книг про Вольтера (1996 кн.) і про Монтеня (1440 кн.), 350 корейських рукописів.

У XIX столітті зусиллями Леопольда-Віктора Деліля був значно розширений відділ рукописів.

1988 року президент Франсуа Міттеран підтримав програму реформування бібліотеки, розроблену за сприяння радника президента Жака Атталі, за якою основні фонди переїхали до сучасних висотних будівель в XIII окрузі Парижа (арх. Домінік Перро). На той момент кількість друкованих книг у бібліотеці перевищувала 9 млн.

Сучасні технології[ред.ред. код]

Докладніше: Ґалліка

З винаходом технології сканування книг Національна бібліотека однією з перших у світі оцифрувала найбільш цінні й важливі з естетичного й наукового погляду фонди, заснувавши електронну бібліотеку «Ґалліка» й розмістивши її для вільного доступу в інтернеті за адресою http://gallica.bnf.fr. Станом на вересень 2013 року онлайн-бібліотека Ґалліка пропонувала читачам близько 2 700 000 оцифрованих документів (з яких 450 000 книжок, 40 000 рукописів, 1 200 000 журналів, 1 000 000 зображень та 60 000 мап).

Бібліотека також бере участь у дослідницькому проекті, спрямованому на розробку технологій машинного перекладу та розпізнавання мови — Quaero.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Bibliothèque nationale de France, Au Seuil du vingt-et-unième siècle, Bibliothèque nationale de France, Paris, 1998, 69 p. ISBN 2-7177-2061-8 ;
  • Bruno Blasselle, Bibliothèque nationale de France : l'esprit du lieu, Scala, Paris, 2001, 59 p. ISBN 2-86656-281-X ;
  • Bruno Blasselle et Jacqueline Melet-Sanson, La Bibliothèque nationale de France, mémoire de l'avenir, Gallimard, coll. «Découvertes», Paris, 2006, 176 p. ISBN 2-07-034341-3 ;
  • Jean-Marc Mandosio, L'Effondrement de la Très Grande Bibliothèque Nationale de France : ses causes, ses conséquences, Éd. de l'Encyclopédie des nuisances, Paris, 1999, 129 p. ISBN 2-910386-10-4 ;
  • Daniel Renoult et Jacqueline Melet-Sanson (dir.), La Bibliothèque nationale de France : collections, services, publics, Éd. du Cercle de la librairie, coll. «Bibliothèques», Paris, 2001, 238 p. ISBN 2-7654-0820-3 ;
  • François Stasse, La Véritable Histoire de la grande bibliothèque, Seuil, coll. " L'Épreuve des faits ", Paris, 2002, 205 p. ISBN 2-02-051761-2;
  • Emmanuel Le Roy Ladurie, Histoire de la bibliothèque Nationale, Conférence au Collège de France 1995 — CD audio — Ed. Le Livre Qui Parle 2009;
  • La Bibliothèque Nationale de France : Un chantier inachevé, Commission des Affaires Culturelles / Philippe Nachbaro et Philippe Richert Rapport d'information 451 (1999–2000) — звіт для Сенату (фр.)
  • Bibliothèque nationale de France, Trésors de la Bibliothèque nationale de France, Bibliothèque nationale de France, Paris, 1996, 2 vol. ISBN 2-7177-1999-7 (опис фондів бібліотеки);
  • François Dupuigrenet Desroussilles, Trésors de la Bibliothèque nationale, Nathan, Paris, 1986, 213 p. ISBN 2-09-290539-2 (опис фондів бібліотеки).

Посилання[ред.ред. код]