Національна бібліотека імені Оссолінських

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Будівля Оссолінеуму у Львові. 1975
Костел єзуїтів у Львові, де до 2012 зберігалися фонди, не передані в Польщу

Національна бібліотека імені Оссолінських (пол. Zakład Narodowy im. Ossolińskich) або Оссолінеум (пол. Ossolineum) — національна бібліотека Польщі. Заснована графом Оссолінським 1817 року у Львові в приміщенні колишнього монастиря сестер ордену кармеліток взутих. Після Другої світової війни, частина фондів переїхала у Вроцлав, натомість у Львові заснували Національну бібліотеку імені Василя Стефаника.

Історія[ред.ред. код]

Оссолінеум у Вроцлаві

1817 - граф Юзеф Максиміліан Оссолінський заснував у Львові, в приміщенні колишнього монастиря сестер ордену кармеліток черевичкових приватну бібліотеку, фонди якої налічували книги з колекцій графів Любомирських, Скарбків, Сапег і інших приватних збірок. У 1827 році на основі бібліотеки створено польське науково-дослідницьке товариство «Оссолінеум», або «Інститут Оссолінських». В австро-угорський період товариство стало центром польського наукового життя подібно до українського НТШ.

На початку першої радянської окупації 1939 року Інститут Оссолінських був закритий. У грудні 1939 новим директором призначено польського комуніста Єжи Борейшу.

Під час німецької окупації (1941-1944) на основі фондів Оссолінеума, об'єднаного з Бібліотекою Баворовських (нині - відділ мистецтв ЛНБ ім. В.Стефаника) створили Державну бібліотеку Львова (нім. Staatsbibliothek Lemberg), а частину колекції перевезли до Кракова. Керівником бібліотеки став Мечислав Ґембарович. За період до повторного заняття Львова радянськими військами в липні 1944 років, він намагався вберегти від знищення збірки Оссолінеуму.

26 червня 1946Радянська Україна” опублікувала комюніке уряду УРСР про передачу культурних цінностей польському уряду. У комюніке зазначалося, що уряд УРСР, враховуючи закінчення репатріації польських громадян з території України, ухвалив передати польському народу цінності Львівського книгосховища “Осолінеум”, “Рацлавицьку панораму”, картини видатних художників, численні музейні експонати, цінні рукописи, а також інші художні й історичні пам’ятники польської національної культури, науки і мистецтва. 1947 року 30% фондів “Осолінеуму” передали Польській Народній Республіці. Це становило 217 тисяч одиниць, якими заповнили два залізничні потяги.

Того ж року 10 тисяч томів передали в Бібліотеку Академії наук СРСР в Москву.

Частина польських працівників Інституту Оссолінських (на чолі з останнім польським директором бібліотеки Мечиславом Ґембаровичем) 1946 року не виїхали до Польщі, а залишилися працювати в ЛНБ ім. В.Стефаника.

Своєю присутністю у Львові Ґембарович прагнув по можливості маніфестувати «історично польський» характер Львова й Галичини. Для галицьких українців така постава була неприйнятною. Не відкидаючи наукового доробку Ґембаровича як авторитетного мистецтвознавця, українські інтелігенти Львова прагнули дистанціюватися від людини, яка, на їхню думку, позбавила Львів частини його культурних надбань і сповідувала реваншистські погляди стосовно Галичини. Саме тому директор та інші давні польські працівники бібліотеки Оссолінських відчували після 1946 соціальну ізоляцію [1].

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Бібліотека Це незавершена стаття з бібліотечної справи.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.