Національна ідентичність
Націона́льна іденти́чність — самовизначення особи в національному контексті. Усвідомлення власної причетності до певної нації та її системи цінностей: мови, релігії, етичних норм, культурної спадщини тощо.
Зміст |
Короткі відомості [ред.]
Як свідчать психологічні дослідження, становлення національної ідентичності, як складової концепції особистості, підпорядковується певним закономірностям і проходить низку фаз у своєму розвитку. Її пробудження відбувається у дитячому віці під впливом сімейного середовища, друзів, знайомих, ровесників. Пізніше в цей процес включаються інші осередки соціалізації — дошкільні заклади, школа, позашкільні установи, вищи навчальні заклади тощо. Під впливом зазначених змін, новим змістом наповнюється «Я-образ» особистості, в якому все більшої ваги набувають національні складові.
У період з 18 до 22 років процес формування самосвідомості та самоідентифікації досягає найвищих темпів. Подальші зміни національної ідентичності є вже не стільки її формуванням, скільки трансформацією, яка залежить від соціально-політичних, економічних, та інших сфер життєдіяльності людини.
Проблема становлення національної ідентичності, актуалізована реальним суспільно-політичним контекстом, активно піднімається в Україні в дослідженнях з етнопсихології та етнодержавознавства у 1990-х— на початку 2000-х років. У них національна ідентичність визначається як процес ототожнення, уподібнення себе з певною нацією[1]. У особистості з'являються суб'єктивне відчуття належності до національної спільноти, прийняття її групових норм і цінностей.
Примітки [ред.]
- ↑ С.Д. Максименко, В.Є. Шевченко, М.-Л.А. Чепа, О.В. Григоренко, І.В. Малько. Культурно-історичні чинники розвитку етнонаціональної ідентичності народу Ірану. - К.: Міленіум, 2008.
Див. також [ред.]
Джерела та література [ред.]
- Гелнер Е. Нації та націоналізм / Національна ідентичність: Хрестоматія / Т. Воропай (упоряд.). — Харків: Крок, 2002. — 316 с.
- Сміт Ентоні Д. Національна ідентичність. — К.: Основи, 1994. — 390 с.
