Національний палац Мафра

Палац
Національний палац Мафра Palácio Nacional de Mafra
Національний палац Мафра, головний фасад
Країна	Португалія
Місто	Мафра
Конфесія	католицька
Орденська приналежність	францискани
Тип будівлі	палац
Архітектурний стиль	бароко
Автор проекту	Жоан Фредеріко Людовісі
Будівельник	Жоан Фредеріко Людовісі
Засновник	король Жоан V
Будівництво	1717 р.—1755 .
Основні дати: 1717-1755
Будівлі: палац, базиліка, монастир, монастирська бібліотека
Стан	задовільний

Націона́льний пала́ц Ма́фра ( англ. Mafra National Palace) - найбільший палац Португалії доби бароко , що входить в групу найбільших палацових споруд Західної Європи минулого.

Історія [ред.]

Розташування [ред.]

Назва місцевості походить від арабської « аль махафра», долина, западина. Мафра розташована на відстані 30 км від столиці - міста Лісабон. Місце для свого нового палацу обрав тодішній король Жоан V поряд з монастирем францисканців.

Колоніальні португальські володіння в Бразилії і постійний вивіз звідти коштової сировини дав в руки правлячої династії значні кошти. Кошти ще значно збільшилися після відкриття в Бразилії покладів золота, а трохи перегодом - діамантів і вивозу вже їх. Значні грошові суми були вкладені королем і вельможми не в розвиток власної промисловості в метрополії, а в будівництво палаців і в предмети розкошів. Золочені карети португальської дипломатичної міссії під час аудієнції посла у 1716 році викликали здивування навіть в папському Римі, якого важко було здивувати розкошами чи витворами мистецтва.

Але значні кошти, витрачені на палаци і розкіш, лише визолотили поверхню пістаркуватої, швидко втрачаючої вигідні політичні позиції португальської монархії, поступаючись місцем Британській імперії, Франції, Російській імперії тощо.

Архітектор [ред.]

Національний палац Мафра . Головний фасад будівлі

Космополітичні погляди молодого монарха, що подорожував Європою, і відсутність значно обдарованих архітекторів в самій Португалії обумовила запрошеня на працю в столицю іноземного архітектора. Ним був Жоан Фредеріко Людовісі ( 1670-1752), що працював в Римі.

Архітектор, німець за походженням, народився в місті Галле, що неподалік від міста Лейпциг. Мав хист до малювання і ремесла ювеліра.

На здібного німця звернули увагу єзуїти і той ( за підтримки могутнього католицького ордену )опанував навички ювеліра і архітектора в Італії . Працював на замови єзуїтів в Римі в майстерні Андреа дель Поццо.

За підтримки того ж чернечого ордену єзуїтів отримав замову на працю в Лісабон від короля Жоана V, хоча не мав великої архітектурної практики і не створив в Римі жодної будівлі.

Будівництво палацу-монастиря [ред.]

За переказами, монарх дав обіцянку побудувати палац-монастир на кшталт Ескоріала в Іспанії, якщо королева народить дитину. Дружина народила принцесу Барбару Браганца і монарх розпочав будівництво.

Монарх постійно радився з власним послом в Римі і наказав привезти в Лісабон маленькі копії-моделі кращих церковних споруд Риму. Балкон базиліки в Мафрі повторював балкон собору Св. Петра в Ватикані.

За основу нової споруди обрали монастир францисканців в місцевості Мафра. Жебрацькі настанови францисканців не брали до уваги. За планом новий палац - монастир мав велику базиліку, келії на 300 ченців, монастирську бібліотеку, службові приміщення, залу капітулу, декілька внутрішніх дворів попри палацові зали.

Базиліка [ред.]

Нартекс базиліки.

За поземним планом базиліка вибудована у формі латинського хреста, а довжина базиліки сягає 63 м. Її головна нава вузька і дорівнює 16 м. В будівництві широко використані мармур з португальських родовищ білих та рожевих відтінків. Дзвони замовили у Фландрії, а скульптури з карарського мармуру в Італії. Кращі зразки стилістично точно витриманих інтер'єрів створені в нартексі базиліки ( бароко ) і в монастирській бібліотеці ( рококо ).

Собор прикрасили релігійними образами відомих майстрів Італії 18 століття, серед яких

Помпео Батоні
Анжело Тревізані
Агостіно Мазуччі
Коррадо Джакінто.

Органи собору [ред.]

Два з шести органів базиліки.

Кількість органів досягла шести. Найбільші труби сягають шести метрів заввишки. Для частки труб використано золочене дерево.

Над їх створенням з 1792 по 1807 рр. працювали

Жоакін Перес Фонтан
Антоніо Мочадо Сервейра.

Монастирська бібліотека Мафра [ред.]

Розташована на 2-му поверсі, монастирська бібліотека Мафри конкурує з кращими зразками монастирських бібліотек, перш за все з бібліотеками в Ескоріалі і монастирі Мельк в Австрії.

Будівництвом бібліотеки керував Мануель Каетано де Соуза. Вона має 88 м в довжину, 9,5 м завширшки і 13 м заввишки. Склепіння напівциркульні, світлі, позбавлені розписів. Їх прикрасили лише рельєфні каркасні елементи. Урочисто світлі кольори склепінь не перебивають навіть кольорові мармури підлоги, викладені на кшталт фігурного паркету.

Книжковий фонд дорівнює 35.000 томів від 14 до 19 століть, де є і рукописи і інкунабули.

Королівські апартаменти [ред.]

Вони також розташовані на 2-му поверсі. Для короля була облаштована і Тронна зала.Частка зал ( покої для почесної варти, зала богині Діани, Тронна зала ) прикрашені фресками португальськи майстрів.

Деякі представники королівської родини, набалувані затишними покоями в інших палацах, находили зали в Мафрі незручними чи непрємними. Але сюди охоче приїздили заради полювань в передмістях. Числені голови і черепи оленів тому свідки. Навіть частина меблів і декору інтер'єрів зроблена з оброблених оленячих рогів.

Орієнтація на нові модні зразки спричинила появу нових палаців для королівської родини, серед них

Палац Ажуда, ( тепер Національний палац Ажуда )
палац Келуш та інші.

Розміри будівлі [ред.]

Над створенням велетенського палацу архітектор працював не один, а з залученням цілої купи архітекторів-помічників ( Карлос Батіста Гарбо, Куштодіу Віейра, Мануел да Майя, син архітектора - Антоніо. ) Будівництво тривало 13 років і начерно завершилось 1730 року. Щоденно на будівництво залучали до 15.000 працівників з усіх кінців країни. Охорону на будівельному майдані здійсьнювали 7.000 солдатів.

Добудови і створення інтер'єрів продовжувались до 1755 р., коли померли і вельможний замовник,і сам архітектор.

Головний фасад будівлі простягся на 220 метрів. Кількість приміщень досягла 1.200. Монастир мав дві дзвіниці по 68 метрів, зразком для яких стали дзвіниці архітектора Франческо Борроміні , а кількість дзвонів на них досягла 92-х.

Будівля має симетричне розпланування. Центральна вісь проходить через монастирську базиліку і продовжується розкішними внутрішніми дворами. Центр будівлі підкреслюють портик собору і дві велетенські дзвіниці.