Національний спортивний комплекс «Олімпійський»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Національний спортивний комплекс «Олімпійський»
Логотип НСК «Олімпійський»[1] (28 квітня 2011)
Фінал Євро-2012. НСК «Олімпійський». 3 хвилини після фінального свистка.JPG

Стадіон UEFA категорії 4

Місцезнаходження Україна Україна, Київ
Координати 50°26′00″ пн. ш. 30°31′18″ сх. д. / 50.43333° пн. ш. 30.52167° сх. д. / 50.43333; 30.52167Координати: 50°26′00″ пн. ш. 30°31′18″ сх. д. / 50.43333° пн. ш. 30.52167° сх. д. / 50.43333; 30.52167
Відкритий 12 серпня 1923
Реконструйований 1941, 1980, 1999, 2011
Закритий 2008—2011
Власник Державний концерн «Спортивні арени України»[2][3]
Покриття трав'яне
Ціна 4 млрд. 600 млн. грн.
(575 млн. доларів)[4]
Архітектор Михайло Гречина
Інші назви Червоний стадіон ім. Л. Троцького (19231924)

Червоний стадіон (19241935)
Республіканський стадіон ім. С. Косіора (19361938)
Республіканський стадіон (19381941)
Республіканський стадіон ім. М.Хрущова (1941)
Всеукраїнський стадіон (19411943)
Республіканський стадіон ім. М.Хрущова (19441962)
Київський Центральний стадіон (19621979)
Республіканський стадіон
(19801996)
НСК «Олімпійський»
(1996 — дотепер)

Команда (-и) Збірна України з футболу,
«Динамо» Київ
Місткість З 1941 — 50 000
З 1967 року — 102 000
З 1999 року — 83 450
З 2011 року — 70 050[5][6]
Розміри поля 105×68 м
Сайт Офіційний сайт

Націона́льний спорти́вний ко́мплекс «Олімпі́йський» — універсальна спортивна споруда у Києві, головна спортивна арена України, один з найбільших стадіонів Європи. На стадіоні проходив матч за Суперкубок УЄФА 1975 року, було проведено сім матчів футбольного турніру Літніх Олімпійських ігор 1980 та п'ять матчів чемпіонату Європи з футболу 2012, в тому числі і фінального.

Оновлена арена має статус стадіону категорії «еліт» і місткість 70 050 місць, з яких під час матчів Чемпіонату Європи з футболу 2012 року УЄФА використовуватиме 68 055 місць. Серед них — 3546 бізнес-місць, 150 (20 у VIP-секторі) місць для інвалідів, 1497 місця для представників ЗМІ, 366 — для коментаторів[7].

Зараз обов'язки директора НСК «Олімпійський» виконує Спільніченко Володимир Володимирович. Протягом 2010 року НСК очолював португалець Жітесс Аркіссандаш, який мав досвід підготовки стадіону «Да Луж» до Євро-2004 .

Історія[ред.ред. код]

Довоєнний час[ред.ред. код]

Відкриття Червоного стадіону 12 серпня 1923 року

Днем створення стадіону вважають 12 серпня 1923 року, коли на «Червоному стадіоні ім. Л. Троцького» були проведені перші змагання першої Олімпіади Київщини. Проект стадіону був розроблений молодим інженером Л. І. Пільвінським Для південної та східної трибун використали схили Черепанової гори. З уламків будівель збудували північну та західну трибуни, засипавши їх землею. У 1924 року на стадіоні було трохи розбудоване футбольне поле 120х70 метрів з орієнтацією захід-схід. Навколо зовнішнього периметра поля облаштували бігові доріжки, а також звели роздягальні та душові. Так поступово стадіон змінював своє обличчя. Саме Червоний стадіон з перших днів свого існування дав великий поштовх розвитку масового спортивного руху в Києві. Він був на той час найкращою в місті футбольною ареною, тож до відкриття стадіону «Динамо» саме на Червоному стадіоні проводилися всі значні матчі першості Києва.

Проект Михайла Гречини (1936)

У 1935 році був оголошений конкурс на підняття Червоного стадіону на більш високий рівень, переможцем якого став проект молодого архітектора Михайла Гречини під назваю «Український республіканський стадіон». За п'ять років будівництва стадіону на фоні зеленого масиву парку Черепанової та Госпітальної гір, нарешті, виросла футбольна арена з трибунами для глядачів, фізкультурний павільйон з роздягальнями, суддівськими кімнатами і лікарняними кабінетами.

Друге урочисте відкриття повністю реконструйованого стадіону, що отримав нову назву-Республіканський стадіон ім. М. С. Хрущова, планувалося 22 червня 1941 року. Київське «Динамо» готувалося до матчу 22 червня з командою Червоної Армії з Москви. Але того самого дня, вранці 22 червня 1941 року розпочалася війна. Офіційно з часів окупації стадіон був відкритий 12 липня 1942 року.

Повоєнний час[ред.ред. код]

Під час війни стадіон спеціально не бомбили ні радянські, ні німецькі війська, хоча випадкові влучення окремих снарядів таки траплялися. Тож стадіон довелося відбудовувати. За справу взялися працівники тресту «Хрещатикбуд» (потім «Київміськбуд-4»). З допомогою мешканців міста майже за півроку стадіон було впорядковано. Уже 25 червня 1944 року його урочисто відкрили. Символічно, що цього дня відбувся матч «Динамо» (Київ) — «ЦБЧА» (Москва), тобто той, який не відбувся 22 червня 1941 року. Кияни програли з рахунком 0:4.

Роботи з ремонту й удосконалення стадіону гальмувалися нестачею значних капіталовкладень. У повоєнний час з цим було дуже скрутно. Саме тому реконструкція затяглася майже на п'ять років і відкрили стадіон тільки в 1949 році. «Навкруги футбольного поля обладнано чудову бігову доріжку, одну з найкращих в країні. Ширина її сягає 10 метрів. Трибуни стадіону налічують 38 секторів, в них 47 756 сидячих місць». На початку 50-х років, нарешті, над трибунами південних («черепанівських») воріт з'явилося дерев'яне табло. На фанерному щиті, розміром 6х3 метри, у металевому каркасі, зазначали назви команд і цифри рахунку у метровому діаметрі. Після кожного забитого м'яча працівник стадіону на спеціальній драбині піднімався нагору й змінював таблички на табло.

Улітку 1954 року завершилося будівництво головного фасаду стадіону — колонади зі службовим входом до внутрішнього двору адміністративного корпусу. Ці колони стали візитівкою стадіону. Та головним досягненням того часу було встановлення у 1956 році чотирьох 45-метрових металевих башт із 320 гратчастими прожекторами загальною яскравістю освітлення на 500 люкс. З того часу на стадіоні з'явилося більш сучасне табло з годинником посередині, оснащене електричними лампами, які висвічували рахунок матчу за командою оператора.

У жовтні 1962 року Республіканський стадіон ім. М. С. Хрущова змінив назву на Центральний стадіон. Саме наприкінці того року на стадіоні демонстрували старе табло і почали встановлювати нове електронне табло, придбане в Угорщині.

Найбільший стадіон СРСР[ред.ред. код]

Друга генеральна реконструкція стадіону була розпочата 1966 року. Проект реконструкції був розроблений архітекторами Київського зонального науково-дослідного інституту типового та експериментального проектування, а також Київпроекту. Керівником робіт став Михайло Гречина. Основою цього проекту було спорудження другого ярусу трибун, змонтованого вперше у світовій практиці на оригінальних залізобетонних двоконсольних ригелях. Двоярусна чаша трибун стадіону була розрахована на 100 062 місця. Також, за цим проектом був, нарешті, побудований репортерський комплекс над верхнім ярусом західної трибуни, де на високих опорах були змонтовані коментарські кабіни, а також споруджений трамплін для стрибків на лижах. Було встановлено й два нових електронних табло розміром 18х6 метрів: ліве показувало час, дату й температуру повітря, а праве — назву команд, рахунок матчу і авторів забитих м'ячів.

Таким чином київський стадіон став найбільшим за місткістю трибун у Радянському Союзі і Європі. Однак офіційна радянська пропаганда продовжувала називати «головним стадіоном країни» московські Лужники. Радянські ЗМІ приписували йому фантастичну вмістимість в 120 тисяч глядачів, у той час як його реальна місткість, що офіційно не згадувалась, ніколи не перевищувала 85-89 тисяч глядачів.

1970-ті1980-ті року відзначились значними досягненнями київського футболу на європейській арені, в зв'язку з чим стадіон став місцем зустрічі з грандами тогочасного футболу. «Динамо» (Київ) перемогло у розіграші Кубка володарів Кубків УЄФА сезону 1974—75 і здобуло право на участь у Суперкубку УЄФА. Вирішальний матч двобою з мюнхенською «Баварією» відбувся на Республіканському стадіоні 6 жовтня 1975 року, який кияни, завдяки дублю Олега Блохіна, впевнено виграли з рахунком 2-0.

Олімпійські ігри[ред.ред. код]

Докладніше у статті Футбол на літніх Олімпійських іграх 1980

У 19781980 роках стадіон реконструйовано вдруге задля підготовки до Олімпійських ігор 1980 року. Посилене до 1500 люксів освітлення було встановлене на 4 велетенських щоглах. Під час Олімпіади на стадіоні пройшли шість матчів групового етапу і одна чвертьфінальна гра:

Поштова картка СРСР, присвячена футболу на Республіканському стадіоні на ОІ-1980
Дата Матч Рахунок Раунд Глядачі
20 липня НДР НДР  —  Іспанія Іспанія 1—1 Матч групи «C» 100 000
21 липня Ірак Ірак  —  Коста-Рика Коста-Рика 3—0 Матч групи «D»
22 липня НДР НДР  —  Алжир Алжир 1—0 Матч групи «C» 70 000
23 липня Фінляндія Фінляндія  —  Ірак Ірак 0—0 Матч групи «D» 40 000
24 липня НДР НДР  —  Сирія Сирія 5—0 Матч групи «C» 80 000
25 липня Фінляндія Фінляндія  —  Коста-Рика Коста-Рика 3—0 Матч групи «D» 50 000[8]
27 липня НДР НДР  —  Ірак Ірак 4—0 Чвертьфінал 100 000

Незалежність[ред.ред. код]

1996 року, згідно з Указом Президента України, Державне спортивно-виробниче підприємство «Республіканський стадіон» стало Національним спортивним комплексом «Олімпійський».

У 19971999 роках на стадіоні були встановлені пластикові індивідуальні сидіння, через що місткість зменшилася до 83 450 місць. Змінили натуральний трав'яний газон, поле стало відповідати міжнародним вимогам.

Реконструкція 2008 — 2011[ред.ред. код]

У 20082011 роках відбувалась реконструкція стадіону з метою підготовки до проведення Чемпіонату Європи з футболу 2012 року. Процес розпочався у серпні 2008 року і тривав 38 місяців. Реконструкція стадіону НСК «Олімпійський» передбачала створення сучасної арени, на базі старої споруди. 7 серпня 2008 року було підписано угоду з німецьким архітектурним бюро GMP von Gerkan, Marg und Partner. Вже 14 серпня 2008 року розпочався демонтаж нижнього ярусу стадіону. 2008–2009 роки продовжується реконструкція, закладено фундамент VIP-зони та інших необхідних глядачів, збільшили кут нахилу ярусів на 15 градусів. Восени 2009 розпочалось будівництво зони обслуговування вболівальників, комерційних площ та зведення об'їзної дороги з естакадою. Проте темп проведення робіт був недостатньо швидким, але вже на початку весни він підвищився Робітники працювали цілодобово. І так реконструкція стадіону перейшла у новий етап. Уже в січні 2011 року стадіон був готовий на 70%, у квітні на 84%, у вересні на 95% і ось відбулася знаменна подія, у жовтні 2011 року стадіон був готовий на 100%. Загалом, реконструкція головної арени України обійшлась у 4 млрд. 600 млн гривень.

Дизайн[ред.ред. код]

«Для наших концепцій актуальні такі керівні принципи архітектурного розуміння, як простота, різноманітність і однаковість, самобутність, структурний порядок» — розповів у своєму інтерв'ю директор компанії GMP Мартін Блекман. — Фахівці іноді називають цей стиль «крайнім пуризмом», як напрям в архітектури XX ст. Він естетично поєднує простоту і функціональність будівлі. Ми запропонували облагородити будівлю та одягнути її у скляний фасад, а сам стадіон накрити унікальним дахом зі скловолокна і надміцної матерії. Таке поєднання робить стадіон найкрасивішою урбаністичною спортивною спорудою Києва".

Будівництво[ред.ред. код]

Будівельні роботи проводилися з використанням найновіших технологій та найкращих фахівців. У будівництві використовувалась еко-технологія «Green Stadium», яка передбачає використання матеріалів вторинної переробки, вакуумної системи каналізації, що дозволяє економити велику кількість води, та використання європейської практики сортування сміття. Місткість стадіону зменшилась до 70 050 глядацьких місць, що не заважає йому бути однією з найбільших спортивних арен Європи.

Дах[ред.ред. код]

Однією з особливостей проекту стадіону є дах, конструкція якого виготовлена за унікальною технологією. Восени 2012 року розпочався монтаж унікальної вантової системи покриття. Дах стадіону зроблений з надміцного матеріалу, що витримує температуру у 260⁰С та є одночасно самоочисним. Конструкція включає в себе також «парасольки» — прозорі куполи, що якнайкраще забезпечують освітлення арени і пропускають сонячне світло на газон. Міцність мембрани даху становить 13 т/кв.м. Загальна площа мембранного покриття становить 48 000 кв.м. Одночасний підйом майже 800-тонної вантової системи даху здійснювався протягом десяти днів, за допомогою 160 кранів.

Газон[ред.ред. код]

У вересні 2011 року на полі за вісім днів уклали натуральний газон. 800 рулонів з трав'яним покриттям загальною площею 8395 м² привезли на стадіон із Словаччини в 10 фурах із холодильними камерами. Вага кожного рулону, який мав площу 10 м², становив 800 кг. На його вирощування знадобилося більше 2 років.

Крісла[ред.ред. код]

14 червня 2011 року — на арені були змонтовані перші 50 із 70 050 крісел. Всі сидіння виготовлені з високоякісного вогнетривкого матеріалу. Аналогічні крісла встановлені на стадіонах «Уемблі» та «Олімпійський» у Лондоні, та «Соккер сіті» у Йоханесбурзі (Південна Африка). Всього на НСК передбачено шість типів сидінь: стандартні, сидіння для незрячих із додатковим обладнанням, сидіння для VIP-персон та бізнес-секторів, сидіння для людей з особливими потребами і осіб, що їх супроводжують, а також сидіння для гравців. Кольорова гама крісел виконана у патріотичних синьо-жовтих кольорах.

Відкриття після реконструкції 2011[ред.ред. код]

Стадіон після реконструкції був офіційно відкритий Президентом України Віктором Януковичем о 21:30 8 жовтня 2011 року.

Урочиста церемонія відкриття почалася з дійства «Історія України в танцях» з номерами «Свято поселенців», «Вогнеглав», «Урожай», «Животвірний Хрест», «Ярмарок» та «Нечиста сила».

За п'ять хвилин до початку офіційної церемонії відкриття на поле арени прорвалися три активістки руху Femen, які регулярно протестують, у цьому випадку — проти проведення Євро-2012[9]. Під час проведення церемонії відкриття, внаслідок влучення сценічного піротехнічного пристрою, сталося загорання поліетиленового огородження софіту освітлення над 68 сектором верхнього ярусу.[10][11].

Церемонія відкриття закінчилась майже півгодинним феєрверком.

Перший матч[ред.ред. код]

Перший матч на оновленому стадіоні НСК «Олімпійський» відбувся 11 листопада 2011 року. Це був товариський матч між збірною України та збірною Німеччини. Гру відвідали 69 900 глядачів. Матч закінчився з результатом 3:3, але збірна України показала дуже якісну, хорошу гру.

Євро 2012[ред.ред. код]

Докладніше у статті Чемпіонат Європи з футболу 2012

З усіх спортивних арен, що приймали Чемпіонату Європи з футболу 2012 року, НСК «Олімпійський» — найбільший стадіон. На трибунах розміщуються 70 тис. глядачів. На стадіоні були проведені три матчі групового турніру (перший з них — матч-відкриття турніру в групі D за участю збірної України), чвертьфінал та фінал чемпіонату Європи з футболу. Фінал першості відбувся 1 липня 2012 року, перемогу в якому здобула збірна Іспанії.

Календар матчів фінальної частини Євро-2012

Дата Час
(київський)
Господар Результат Гість Раунд Глядачі
11 червня 2012 21.45 Україна Україна 2:1 Швеція Швеція Група D 64 290
15 червня 2012 21.45 Швеція Швеція 2:3 Англія Англія Група D 64 640
19 червня 2012 21.45 Швеція Швеція 2:0 Франція Франція Група D 63 010
24 червня 2012 21.45 Англія Англія 0:0(2:4 пен) Італія Італія Чвертьфінал 64 340
1 липня 2012 21.45 Іспанія Іспанія 4:0 Італія Італія Фінал 63 170

Музичні події[ред.ред. код]

На стадіоні виступали світові зірки, зокрема, Джордж Майкл, Шакіра. Проводився фестиваль Таврійські ігри.

25 липня 2012 року на НСК «Олімпійському» в рамках фестивалю «Tuborg Greenfest 2012» відбувся концерт всесвітньовідомих рок-гуртів Red Hot Chili Peppers, Kasabian і The Vaccines.[12] На стадіоні перебувало близько 40 000 глядачів.

4 серпня 2012 року під час турне «The MDNA Tour» в Україні уперше виступила «Королева поп-музики» Мадонна[13], яка зібрала на стадіоні за різними даними від 31 022 до 60 000 глядачів і встановила абсолютний рекорд касових зборів на концертах в Україні — $4 893 317.[14]

29 червня 2013 року на стадіоні виступив видатний британський рок-гурт Depeche Mode.[15]

21 червня 2014 року на НСК «Олімпійському» з нагоди 20-річчя гурту виступив найуспішніший український рок-гурт «Океан Ельзи». Концерт відвідали понад 70 тисяч людей, що зробило його наймасовішим комерційним концертом в історії України[16].

21 травня 2014 року на НСК «Олімпійському» мав виступати легендарний американський рок-гурт «Aerosmith»[17], але концерт перенесли на 2 липня у зв'язку з суспільно-політичними подіями в Україні, а пізніше скасували, оскільки організатори втекли з країни через військове вторгнення Росії в Україну.

Колишні назви[ред.ред. код]

  • Червоний стадіон ім. Л. Троцького (19231924)
  • Червоний стадіон (19241935)
  • Республіканський стадіон ім. С. Косіора (19361938)
  • Республіканський стадіон (19381941)
  • Республіканський стадіон ім. М. Хрущова (1941)
  • Всеукраїнський стадіон (19411943)
  • Республіканський стадіон ім. М. Хрущова (19441962)
  • Київський Центральний стадіон (19621979)
  • Республіканський стадіон (19801996)
  • НСК «Олімпійський» (1996 — дотепер)

Інфраструктура[ред.ред. код]

Загальний план стадіону.

Інфраструктура стадіону НСК «Олімпійський» може забезпечити комфортний відпочинок вболівальникам. Для забезпечення харчування, на території стадіону розташовано 42 фаст-фуди.

Безпека[ред.ред. код]

В дні проведення матчів та масових заходів для безпеки глядачів працюють 250 сек'юріті та 1 000 стюардів, які одночасно стежать за порядком і допомагають гостям арени. На території комплексу обладнано сім пунктів першої медичної допомоги.

Послуги[ред.ред. код]

НСК «Олімпійський» — це не лише футбольна арена, а ще й багатофункціональний комплекс. Івент-можливості комплексу дозволяють проводити різноманітні заходи з кількістю учасників від 10 до 70 000. Різнопрофільні приміщення «Олімпійського», окрім різноманітних спортивних заходів та змагань, дозволяють проводити конференції, тренінги, переговори, семінари, концерти, презентації, світські заході, покази мод, вечірки, весілля, дні народження та навіть дитячі свята. До комплексу входять такі зали: «Хол Чемпіонів», «Олімпійський дворик», бізнес-зали «Сітіус», «Альтіус», «Фортіус», «Спрінт», лаунж-зона 1-го рівня та лаунж-зона 2-го рівня, а також Спортбар.

Розташування[ред.ред. код]

Національний спортивний комплекс «Олімпійський» розташований в центрі міста на схилах Черепанової гори. Адреса: м. Київ, вул. Червоноармійська, 55 (Печерський район).

Найближчі станції метро — «Олімпійська», «Палац спорту». Стадіон знаходиться в 3 км від Центрального залізничного вокзалу та в 29 км від Міжнародного аеропорту «Бориспіль».

Галерея зображень[ред.ред. код]


Див. також[ред.ред. код]

Джерела інформації[ред.ред. код]

  1. Оголошено переможця Конкурсу на кращий логотип НСК «Олімпійський»
  2. Уряд створив концерн «Спортивні арени України» (stadion.lviv.ua, 14 липня 2011)
  3. Створюється концерн «Спортивні арени України» (Офіційний сайт містерства у справах сім'ї, молоді та спорту, 14 липня 2011)
  4. http://www.pravda.com.ua/news/2011/11/4/6729628/ При реконструкції «Олімпійського» 120 мільйонів «злили в сантехніку»
  5. Історія Національного спортивного комплексу «Олімпійський» — (офіційний сайт НСК «Олімпійський»)
  6. На Олімпійському стадіоні в Києві встановили 20 тисяч сидінь (stadion.lviv.ua, 11 серпня 2011)
  7. Факти та цифри — Офіційний сайт НСК «Олімпійський»
  8. Olympic Football Tournament 1980 (Game details)
  9. Відкриття «Олімпійського» затьмарила пожежа і голі дівчата (Українська правда)
  10. Пожежа на «Олімпійському» сталася через піротехніку (Українська правда)
  11. відео загорання на YouTube
  12. Оголошено останнього учасника Tuborg Green Fest 2012 (tsn.ua, 27 березня 2012)
  13. Перший концерт Мадонни в Україні відбудеться 4 серпня на «Олімпійському» (news.dt.ua, 26 березня 2012)
  14. «Billboard Boxscore - September 1st, 2012». Billboard. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2012-09-03. 
  15. «Depeche Mode виступить на «Олімпійському»». Facebook. 23.10.2012. Процитовано 23.10.2012. 
  16. «Океан Ельзи» встановив рекорд на «Олімпійському» (відео) — fakty.ictv.ua
  17. «Aerosmith їдуть в Київ». 05.12.2013. Процитовано 17.12.2013. 

Посилання[ред.ред. код]

Попередник:
Стадіон Ернста Гаппеля (Відень)Австрія
Стадіон Фіналу Чемпіонату Європи з футболу
2012
Наступник:
Стад де Франс (Париж)Франція