Націонал-більшовицька партія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Націонал-більшовицька партія
Национал-большевистская партия
National Bolshevik Party.svg
Голова партії: Едуард Лімонов
Дата заснування: 1 травня 1993 р.
Штаб-квартира: Москва, Росія
Союзники і блоки: Об'єднаний громадянський фронт, КПРФ
Ідеологія: націонал-більшовизм, соціалізм
Кількість членів: 15,000
Друкований орган: «Лімонка», «НБП-Інфо»
Девіз: «Росія — усе, решта — ніщо!»
Інтернет-сторінка: http://www.nazbol.info/

Націонал-більшовицька партія (рос. Национал-большевистская партия)— російська радикальна націоналістична партія. Позіціонує себе, як соціалістична, антиурядова та антибуржуазна партія. Не зареєстрована в Росії і визнана Верховним судом країни, як екстремістська. Члени партії називаються лімоновцями, або нацболами (від націонал-більшовизму).

Історія[ред.ред. код]

Члени Націонал-більшовицької партії під час акції протесту в Москві. Фото Михайла Євстаф'єва

Ще в 1993 р. Едуард Лимонов з допомогою Олександра Дугіна створив Націонал-більшовицький фронт з декількох дрібніших організацій. Спочатку партія діяла як спільність людей, які поділяли ультраправі ідеї та філософію Дугіна, або тих хто мав альтернативний погляд на політику Росії. З 1994 р. заснована партійна газета «Лімонка», дату виходу, якої вважають датою фактичного зародження націонал-більшовицької організації. В цей самий час партія відзначилася в декількох акціях, зокрема в акціях протесту проти ліберальних ідей тогочасного уряду країни. Акції проходили під гаслами «Сталін! Берія! ГУЛАГ!» З 1996 р. НБП щорічно відмічає День Російської Нації — роковину перемоги Олександра Невського над шведами.

НБП також має філіали в інших країнах, де займає проросійські, націоналістичні позиції. Зокрема в Україні та Латвії відділення партії приймали в акціях протесту проти утисків, на їх думку, російськомовного населення. В Білорусі до 2010 року партія підтримувала політику президента Лукашенко, після чого перейшла в опозицію.[1]

У 1998 р. від партії відйшов Дугін і політичні позиції партії дещо змістилися вліво. Партія вдавалася до акцій протесту проти уряду Росії і зокрема відзначилася захватом приймальної президента Росії, за що декілька членів партії було засуджено до тюремного ув'язнення. НБП також очолила рух протесту проти монетизації льгот у Росії. З 1998 р. партії було відмовлено у реєстрації. У 2005 р. члени партії вдавалися до таких радикальних заходів, таких як захват державних офісів, відділень міліції тощо. У зв'язку з такою діяльністю партії, в квітні 2007 р. постановою Московського міського суду НБП була визнана екстремістською організацією і її діяльність на території РФ заборонена. Незважаючи на таке рішення і скарги Лімонова в Європейський суд 7 серпня 2007 р. Верховний Суд РФ підтвердив заборону партії.

Критики відзначаютю схожість ідеології і навіть зовнішній вигляд символів та методів діяльності партії з Німецькою націонал-соціалістичною робітничою партією Адольфа Гітлера.

НБП і Україна[ред.ред. код]

В Україні Націонал-більшовицька партія за їх власним визнанням має декілька філій, однак незареєстрована і не є легальною структурою. В програмних документах партії стосовно України відмічається орієнтація на російський націоналізм, відновлення Російської імперії, підтримка сепаратизму в Україні і бажання розколу країни.[2] У зв'язку з висловлюваннями такого характеру лідер партії — Лимонов певний час був оголошений персоною нон-грата в Україні. Представники партії на теренах України брали участь у спільних демонстраціях з КПУ, але вважають цю структуру недостатньо радикальною і непослідовною.[3] В той самий час НБП у 2005 р. віднеслась позитивно до Помаранчевої революції, як повстання народних мас проти авторитарної влади.[4]

Деякі російські активісти партії, зокрема Михайло Ганган знайшов політичний притулок в Україні від переслідування в Росії. Спочатку цей активіст НБП був арештований за співпраці СБУ та спецслужб Росії на теренах України, розглядалося питання його екстрадиції до Росії, але під тиском громадськості отримав в Україні статус біженця.[5]

Див. також[ред.ред. код]

Виноски[ред.ред. код]

  1. Нацболы Республики Беларусь уходят в оппозицию
  2. Націонал-більшовики в Україні
  3. Чим червоний чорт кращий від коричневого?
  4. "Помаранчевий Київ" Січень 2005.
  5. Український суд арештував російського дисидента.

Джерела[ред.ред. код]


Політика Це незавершена стаття з політики.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.