Невми

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Первісні невми

Не́вми — знаки музичної нотації, що використовувався у Середньовічній Європі для запису церковної музики. Невменна нотація передувала появі сучасної нотації.

Слово «невма» походить від пізньолатинського neuma, яке у свою чергу походить від дав.-гр. πνεῠμα («пневмо» — дихання). Початково невми спиралися на мовлення і складалися з різних знаків пунктуації (рисок, крапок тощо) та їх комбінацій, що проставляли над текстом псалмів. Відтак невми не могли повідомити співаку нову мелодію, а могли лише нагадати вже відомий мотив.

У Європі існувало кілька різновидів невменної нотації — санкт-галенська, аквітанська, лотарінзька, беневентанська, мозарабська, англосаксонська. Подібні системи нотації існували і в древніх азійських культурах — Єгипту, Індії, Палестини, Сірії, Персії, Вірменії. На Русі подібною системою нотації була знаменна нотація.

Існувало кілька типів невм, що розрізнялися кількістю знаків в одному кресленні та способом виконання: прості, складові, ліквесцентні (для полегшення виконання артикуляційно складних слів) та орнаментальні.

У X століття в європейській нотації з'явилися буквенні знаки, що уточнювали мелодичні, темпові і ритмічні позначення. Висоту звуків стали позначати спочатку дрібними буквами, потім за допомогою лінійок, на які розміщали невми. Таким чином виникла так звана «квадратна нотація», з якої потім розвинувся сучасний нотопис. Подібна еволюція невменної нотації тривала і у Візантії, де дослідники виділяють ранньовізантійську (10-12 ст.), середньовізантійську (12-15 ст.) та пізньовіантійську (15-19 ст.) нотації.

Джерела[ред.ред. код]