Негритюд

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Негритюд (фр. Négritude) — літературно-філософська політична течія, спрямована на культурне самоутвердження всіх людей Африки та людей африканського походження. На відміну від панафриканізму, зорієнтованого радше на англо-саксонський світ, франкомовний негритюд увібрав у себе переважно європейський дискурс про Африку.


Походження терміна[ред. | ред. код]

Термін був уперше використаний французько-карибським письменником Еме Сезером в 1935 році в № 3 часопису мартинікських студентів «Чорний студент». Термін «негритюд», який виражав культурну ідентичність чорношкірих, протиставлявся поняттю «франсіте́» (francité), яке уособлювало інструментарій французької колоніальної політики («Промова про колоніалізм») У 1939 році Еме Сезер знову звертається до цього терміну в опублікованому «Щоденнику повернення до рідної країни». Концепцію негритюд розвинув Леопольд Седар Сенґор у «Піснях тіні», в яких протиставив «еллінський розум» «чорній емоції».

Концепція негритюду була розвинута в 1947 році в журналі «Африканська присутність», що виходив водночас у Парижі й Дакарі. Ця концепція мала об'єднати чорношкірих людей всього світу. Її підтримали і деякі французькі інтелектуали, зокрема Жан-Поль Сартр.

Значення терміну[ред. | ред. код]

За визначенням Сенґора негритюд є

Сукупністю культурних цінностей Чорної Африки.
Оригінальний текст (фр.)
L'ensemble des valeurs culturelles de l'Afrique noire

Сенґор розумів негритюд як факт культури, як сукупність економічних, політичних, інтелектуальних, моральних, мистецьких та соціальних цінностей народів Африки та чорношкірих меншостей Америки, Азії та Океанії. Він називав негритюд живим міфом. Після Другої світової війни обстоював ідею культурного симбіозу африканської та європейської культур («Негритюд і гуманізм», «Те, у що я вірю», «Поезія дії»).

За визначенням Еме Сезера, це поняття означає насамперед відмову. Відмову від культурної асиміляції, відмову від певного стереотипного образу тихого чорношкірого, не здатного створити власну цивілізацію.

За визначенням Жана-Поля Сартра, негритюд це:

Заперечення заперечення чорної людини
Оригінальний текст (фр.)
La négation de la négation de l'homme noir.

На формування психологічних засад негритюду вплинули погляди Андре Бретона, який знаходив у африканському мистецтві аналоги сюрреалізму. Він говорив про «чорного Орфея» африканської поезії, відірваного від своєї Евридики, тобто від африканських джерел.

Т. Мелоне вважав, що негритюд з'явився як реакція на моральну кризу західної цивілізації, коли чорношкірий опинився в засланні до самого себе, вирваний зі свого природного оточення й кинутий у ворожий світ. Тому, на думку Мелоне, він мусить знайти у собі волю до самореалізації.[1]

Історія руху[ред. | ред. код]

Рене Маран, автор роману «Батуала», часто розглядається як предтеча концепції негритюду. Сформульована в 30-і роки минулого століття, концепція негритюду була розвинута після Другої світової війни (журнал «Африканська присутність», 1947). У 50-і роки негритюд критикувався переважно африканськими письменниками. У 60-і роки концепція негритюду дещо втратила актуальність через здобуття незалежності багатьма країнами Африки і пов'язані з цим сподівання. Проте у 70-80-і роки спостерігалося відродження цієї ідеї. Тоді моделі етногенетичної пам'яті та традиційної культури протиставлялися руйнівним тенденціям капіталістичної та комуністичної цивілізації. У 2000-х роках знову пробудився інтерес до негритюду в контексті анти- та альтерглобалістських рухів та боротьби з неоколоніалізмом.

Критика концепції[ред. | ред. код]

Згодом чорношкірі й креольські письменники критикували цю концепцію, яку вважали надто редукціоністською.

Африканський письменник Воле Шоїнка так відгукнувся на концепцію негритюду:

Тигр не проголошує свого тигритюду. Він накидається на свою здобич і пожирає її.

Станіслас Сперо Адотеві провів жорстко-критичний аналіз негритюду у своєму есе «Негритюд і негрологи» (Négritude et négrologues).

Цю концепцію критикували також Франц Фон, Шейх Ант Діоп, Нене Кхалі.

Теоретики негритюду[ред. | ред. код]

Твори письменників, близькі до концепції негритюду[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Див.: Д. Мелоне: «Про негритюд в негро-африканській літературі».

Література[ред. | ред. код]

  • В. Головченко. Негритюд // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.:Парламентське видавництво, 2011. — с.494 ISBN 978-966-611-818-2
  • Літературознавча енциклопедія / автор-укладач Ковалів Ю. В., Київ: Видавничий центр «Академія», т. 2 с. 111.
  • Georges Balandier, Koloniale Situation — ein theoretischer Ansatz, in: Albertini, Rudolf (Hg.): Moderne Kolonialgeschichte. Köln 1970 (orig. 1952)
  • Aimé Césaire: Über den Kolonialismus. Berlin 1968 (orig. 1950)
  • Janheinz Jahn: Muntu. Umrisse der neoafrikanischen Kultur, 1958
  • Ulrich Lölke, Kritische Traditionen. Afrika. Philosophie als Ort der Dekolonisation, Iko-Verlag für Interkulturelle Kommunikation, 2002, ISBN 388939552X
  • Christian Neugebauer: Einführung in die afrikanische Philosophie, München/Kinshasa/Libreville 1989
  • Léopold Sédar Senghor. Négritude und Humanismus. Düsseldorf 1967 (orig. 1964)
  • Léopold Sédar Senghor: Négritude et Germanisme (dt. Afrika und die Deutschen), Tübingen 1968.
  • T. Denean Sharpley-Whiting, Negritude Women, University of Minnesota Press 2002, ISBN 081663680X
  • Udo Wolter: Das obskure Subjekt der Begierde. Frantz Fanon und die Fallstricke des Subjekts der Befreiung. 2001, ISBN 3-89771-005-6
  • Gary Wilder, The French Imperial Nation-State. Negritude & Colonial Humanism Between the Two World Wars, University of Chicago Press 2005, ISBN 0226897729
  • Aimé Césaire, Cahier d'un retour au pays natal 1939 in Revue Volontés, réédité en 1956, Présence Africaine
  • Stanislas Speros Adotevi, Négritude et négrologues, Paris:Éditions Le Castor Astral, 1972 réédité en 1998
  • Léon-GontranDamas, Poètes d'expression française, Paris:Éditions du Seuil, 1947
  • MouhamadouKane, Birago Diop, l'homme et l'oeuvre, Paris: Présence Africaine, 1971
  • Sélim Lander, Crépuscule de la négritude.
  • I. L.Markovitz, Leopold Sedar Senghor and the Politics of Negritude, New York, Atheneum, 1969, VIII-300 p. (Thèse)
  • Léopold Sédar Senghor, Liberté 1:Négritude et humanisme, Paris: Editions du Seuil, 1964
  • Léopold Sédar Senghor, Ce que je crois, Paris: Grasset, 1988
  • Véronique Tadjo, Latérite/Red Earth, Spokane, WA: Eastern Washington University Press, 2006

Peter Thompson, Négritude et nouveaux mondes — poésie noire: africaine, antillaise, et malgache, *Concord, MA: Wayside Publishing, 1994

  • M. Steins, Les antécédents et la genèse de la négritude senghorienne, Paris, Université de Paris III, 1981, 3 t., 1346 p. + 9 p. (дисертація)

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Негритюд&oldid=34895199