Нейгауз Густав Вільгельмович
| Густав Вільгельмович Нейгауз | |
|---|---|
 | |
| нім. Gustav Heinrich Neuhaus | |
| Основна інформація | |
| Дата народження | 10 травня 1847 |
| Місце народження |
Калькар, .svg){kind=small} Пруссія |
| Дата смерті | 1938 |
| Місце смерті |
.svg){kind=small} Кірове, УРСР |
| Громадянство | Російська імперія і СРСР |
| Національність | німець |
| Професія | музикант, педагог |
| Інструменти | фортепіано |
| Діти | Нейгауз Генріх Густавович[1] |
Нейга́уз Гу́став Вільге́льмович (нім. Gustav Heinrich Neuhaus, рос. Густав Вильгельмович Нейгауз), (10 травня 1847, Калькар, Королівство Пруссія — 1938, Москва[2], СРСР) — німецький, український та радянський музичний педагог, батько піаніста Генріха Нейгауза.
Біографія[ред. | ред. код]
Народився 10 травня 1847 року в містечку Калькар Рейнської області в родині Вільгельма Нейгауза, власника кустарної фабрики з виготовлення фортепіано, та його дружини, Гертруди Марії Готфрінг.
Навчався в Кельнській консерваторії за класом фортепіано. До 1869 року вчителем Густава був композитор Ернст Рудорф[en], а пізніше — директор консерваторії Фердинанд Гіллер.
Після закінчення навчання у 1870 році за порадою Гіллера ще рік вдосконалював майстерність у Берліні, а потім переїхав до Відня. Тут він отримав дозвіл практикуватись в методиці виготовлення та вдосконалення фортепіано на відомій фабриці Безендорфа. За рекомендацією колишнього вчителя, Густав переїхав до Севастополя, де працював вчителем гри на фортепіано та німецької мови в родині княгині О. А. Ширинської-Шихматової.
Наступні роки Густав Нейгауз проживав спочатку в маєтку Шихматової в Мануйлівці Полтавської губернії, а 1872 року переїхав до Єлисаветграда, де підробляв домашніми уроками музики.
В 1870-х роках Нейгауз планував повернутись до Німеччини. Його було запрошено на посаду концертмейстера та диригента музичного товариства містечка Рекліндсгаузен, однак через відсутність перспективи та низьку зарплатню в 360 марок на рік музикант від пропозиції відмовився. Натомість впродовж 1876–1878 років він виступав на навчально-просвітницьких заходах та музичних вечорах в Єлисаветграді, де заявив про себе як піаніст та зблизився з польською громадою, зокрема, родиною Шимановських.
Окрім викладацької діяльності педагог займався написанням посібників з методики викладання, створював романси, перекладав німецькою мовою твори Некрасова. 1875 року Густав Нейгауз одружився з Мартою (Ольгою) Михайлівною Блуменфельд[3], з якою в майбутньому прожив 62 роки. В цей час він закінчив збірку камерно-вокальних творів та вокальний цикл «Пісні юності» (нім. Lieder aus der Jugendzeit) на вірші німецьких поетів-романтиків, який присвятив своїй дружині. Цикл вийшов у видавництві К. Гохштайна в Гайдельберзі наприкінці XIX століття.
Густав Нейгауз створив нову систему запису нот та вдосконалив проєкт дугової клавіатури для фортепіано. 1882 року у Берліні ним було видано брошуру «Фортепіано з вигнуто-радіальною клавіатурою та концентричною лінією удару» (нім. Das Pianoforte mit konkav-radiärer Klaviatur und konzentrischer Anschlaglinie), що пояснювала особливості та переваги запропонованих новацій.
В 1880-ті роки Нейгауз створив нову систему нотного запису. Її основний принцип полягав у координації паралельності зображення та реального звуковидобування. Система була закріплена виданням у ї1906 році в Бохумі практичного посібника «Природна система нотації» (нім. Das natürliche Notensystem).
У 1899 році Г. В. Нейгауз за підтримки Миколи Римського-Корсакова, Фелікса Блуменфельда та Олександра Глазунова відкрив у Єлисаветграді власну музичну школу. Навчальний процес у школі протягом 32 років постійно знаходився під контролем самого музиканта; навчальний заклад вважався найкращим в місті. Тут навчався його син Генріх Нейгауз, а також відомі музиканти Ярослав Івашкевич, Кароль Шимановський, Юлій Мейтус. Густав Нейгауз мав контакти з російським композитором Анатолієм Лядовим.
В 1921 році Нейгауз долучився до колективу викладачів «1-і радянської музичної школи», що проіснувала 11 місяців, а також музпрофшколи, де працював два роки у складі педагогічного колективу.
У 1931 році на вимогу сина Густав Нейгауз покинув педагогічну кар'єру в Україні та переїхав до Москви, де познайомився з родиною Бориса Пастернака.
Помер в період між 21 серпня та 30 жовтня 1938 року в Москві.[2]
Відомі учні[ред. | ред. код]
- Блуменфельд Фелікс Михайлович
- Івашкевич Ярослав
- Мейтус Юлій Сергійович
- Нейгауз Генріх Густавович
- Нейгауз Наталія Густавівна
- Розумовська Віра Харитонівна
- Шимановський Кароль
Посилання[ред. | ред. код]
- Нейгауз Густав Вільгельмович // Українська музична енциклопедія. Т. 4: [Н – О] / Гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : ІМФЕ НАНУ, 2016. — С. 211.
- (рос.) Нейгауз Густав Вільгельмович на офіційному сайті родини Нейгаузів
- Долгіх М. Нейгаузи: варіації на єлисаветградську тему. — Кіровоград, 2013. — С.5-76
- Долгіх М. В. До 125-річчя Генріха Нейгауза. — Кіровоград, 2013. — 36 с. ілюстр. (укр.)
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Catalog of the German National Library
- ↑ а б Густав Вільгельмович Нейгауз, музикант, педагог, просвітитель. Етапи творчого шляху. Марина Долгіх.
- ↑ Донька Михайла Блуменфельда, викладача Єлисаветградського земського реального училища, та Марії Шимановської