Нейтралітет

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Нейтраліте́т (нім. Neutralität, від лат. neuter ні той, ні інший), — юридичний і політичний статус держави, яка зобов'язується не брати участі у війні між іншими державами, а в мирний час — відмова від участі у військових блоках.

Концепція[ред.ред. код]

В міжнародному праві розрізняються: нейтралітет у воєнний час (евентуальний) та постійний нейтралітет.

Під евентуальним нейтралітетом розуміється заява певної держави про неучасть її у даній війні, він дотримується тільки для даної війни і може бути відміненим одностороннім актом. Статус нейтралітету виникає з моменту заяви держави про нейтралітет у війні І доведення цієї заяви до сторін, шо воюють. Статус нейтралітету дає нейтральній державі права та обов'язки, чітко регламентовані у V та XIII Гаазьких конвенціях 1907 p., а також у Лондонській декларації про право морської війни 1909 p., які визначають, що територія нейтральної держави є недоторканною і вилученою з театру воєнних дій; сторонам, що воюють, забороняється проводити через неї війська, транспорти зі зброєю та іншими воєнними матеріалами. На території нейтральної держави забороняється створення військових формувань та установ для вербування. Нейтральна держава має право відбивати із застосуванням збройної сили будь-які спроби порушити нейтралітет.

Постійний нейтралітет — це міжнародно-правовий статус держави, відповідно до якого держава зобов'язується не брати участь у збройних конфліктах та не входити до воєнних союзів та блоків. Постійно нейтральними державами є Швейцарія (акт 1815 p.), Австрія (акт 1955 p.), Мальта (акт 1981 p.).

Міжнародне право нейтралітету містить три обмеження на дії нейтральної країни на час війни між іншими державами:

  • не надавати власні озброєні сили воюючим сторонам;
  • не надавати свою територію для використання воюючим сторонам (базування, транзит, переліт тощо);
  • не дискримінувати жодну із сторін в постачаннях зброї і товарів військового призначення (тобто обмеження однакові або взагалі відсутні).

Поняття нейтралітету в конфліктах повинне бути видатним від того non-alignment, тобто, навмисне дистанцювання від військових альянсів для того, щоб зберегти нейтралітет у разі війни, і, можливо, з надією запобігання війни в цілому.

Поняття нейтралітету у війні є вузьке визначення і має специфічні обмеження на нейтральні країни у відповідь на інтернаціонально визнане право залишитися нейтральним. Ширшим поняттям є неучасть у війні. Основою міжнародного права для нейтральних територій є дві Гаагські Угоди (1899 і 1907).

Нейтральні країни

Країна, яка лишає право стати воюючою стороною, якщо нападають учасники війни, перебуває в стані озброєний нейтралітет.

Поточні нейтральні країни[ред.ред. код]

Поточні нейтральні країни є:

  • Австрія — щоб підтримувати зовнішню незалежність і недоторканність меж (чітко сформовано по образу Швейцарського нейтралітету).
  • Коста-Ріка — нейтральна країна починаючи з 1949, після відміни його війська.
  • Швейцарія — має постійний, і озброєний нейтралітет, проектувався, щоб гарантувати зовнішню безпеку. Швейцарія — друга найстаріша нейтральна країна у світі; Його нейтралітет був встановлений Конгресом у Відні починаючи з 1815.
  • Туркменістан — оголосив свій постійний нейтралітет і формально визнав це ООН. Це сталося 12 грудня 1995 року.

Країни, що були або намагались бути нейтральними[ред.ред. код]

Країни вимагають мати нейтралітет, але не визнається міжнародними справами:

  • Молдова — Стаття 11 Конституції 1994 проголошує «постійний нейтралітет»

Колись нейтральні країни:

  • Бельгія — нейтральна позиція починаючи з 1839, відмінив Версальський Договір, потім I світова війна і відмінив знову після другої світової Війни, вступ у НАТО.
  • Люксембург — нейтральна позиція починаючи з 1839, відмінив через його вступ у 1949 у НАТО.

Інші країни, можливо, активніші на міжнародній стадії, виділяючи намір залишитися нейтральним у разі війни близькі до країни. Такою декларацією намірів, країна сподівається, що всі воюючі сторони розрахують на територію країни, як від меж для ворога, і відтепер непотрібний, щоб марнувати ресурси.

Багато країн зробили такі декларації під час ІІ Світової Війни. Проте більшість були окуповані, і зрештою тільки держави Ірландія, Іспанія, Ліхтенштейн, Португалія, Сан-Марино, Швеція та Швейцарія зберегли нейтралітет. Їх виконання буквально правил нейтралітету були розписані: Ірландія забезпечувала деяку важливу секретну інформацію. Наприклад, день Д був вирішений на підставі метеорологічної інформації, що таємно поставлялась їм Ірландією, але приховувалася від Німеччини. Також, німецькі пілоти, які зазнавали аварії над Ірландією, були інтерновані, тоді як їх Союзницькі колеги зазвичай йшли вільними до кордону. Швеція і Швейцарія, як було зазначено Нацистська Німеччина і її партнери, так само зробили деякі поступки нацистським вимогам.

Проте, слід зазначити, що нейтралітет деяких країн зараз в Євросоюзі під сумнівом, тим паче, що у ЄС зараз діє Єдиний комітет Зовнішньої політики.

Нейтралітет в історії[ред.ред. код]

Стародавня Греція[ред.ред. код]

Середньовіччя[ред.ред. код]

У Тридцятирічну війну Іоанн-Казимир (саксонський герцог) спочатку дотримувався нейтралітету, потім прилучився до Густаву-Адольфу.

Новий час[ред.ред. код]

  • 1779—1783 — озброєний нейтралітет союз Росії, Данії і Швеції, а також ряду інших держав, що склався під час війни північноамериканських колоній за незалежність, направлений на захист судноплавства нейтральних країн.
  • 1793 р. — Джордж Вашингтон обнародує Декларацію про нейтралітет США у війні європейських країн проти революційної Франції.
  • 1870—1871 — З самого початку франко-пруської війни Андраші Дюла (старший)) виступав поборником строгого нейтралітету Австро-Угорщини.

XX—XXI століття[ред.ред. код]

  • 1902 р. — Італія уклала з Францією угоду, зобов'язавшись дотримувати нейтралітет у разі нападу Німеччини на Францію.

Посилання[ред.ред. код]