Нейтронна бомба

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Нейтро́нна бо́мба — різновид тактичної ядерної зброї, основним уражаючим фактором якої є потік швидких нейтронів. Під час конструювання такої бомби вживають заходів для зменшення виходу енергії іншими шляхами крім нейтронної радіації. Радіус ураження нейтронами може перевищувати радіуси ураження ударною хвилею чи світловим опроміненням. Здебільшого нейтронні заряди мають порівняно невелику потужність вибуху (близько 1 кт). Створення потужніших нейтронних боєприпасів позбавлено сенсу, оскільки нейтрони розсіюються повітрям.

Хоча про нейтронну бомбу існує думка, нібито вона залишає матеріальні цінності неушкодженими, це зовсім не так. Адже потужність вибуху хоч і є мінімальною серед ядерних боєприпасів, все одно становить еквівалент 1 тисячі тонн тротилу. Навіть якщо врахувати, що більша частина цієї енергії (75%) вивільнюється у вигляді нейтронів, все одно вибух набагато сильніший за будь-які звичайні (неядерні) боєприпаси. Поблизу епіцентру вибуху руйнування буде суцільним, а в межах радіусу нейтронного ураження (близько 1 км) більшість споруд буде знищено або значно пошкоджено ударною хвилею.

Історія[ред.ред. код]

Дослідження нейтронної бомби розпочато у США 1958 року. Повідомлення про те, що нейтронна бомба знаходиться у стадії розробки були опубліковані на початку 60-х років. Випробування відбулося на підземному полігоні у Неваді 1963 року.

Метою розробки нейтронних боєприпасів на той час було їх використання на великих висотах (у розрідженій атмосфері чи у космосі), зокрема як елементу протиракетної оборони (ПРО). Справа в тому, що кінетичні перехоплювачі ракет потребують майже прямого попадання, що є надзвичайно складним, а основний вражаючий фактор звичайної ядерної зброї — ударна хвиля — у розрідженому повітрі (а тим більше — у космосі) є неефективною. Потік же нейтронів проникає через обшивку ракети і може вивести з ладу системи наведення або систему підриву боєзаряду. Також вони можуть викликати частковий поділ ядерного заряду у ракеті. Малоймовірно, що це призведе до передчасного вибуху, але спричинить сильний нагрів боєголовки і теж може вивести з ладу деякі компоненти. Крім того взаємодія нейтронів з атомним зарядом спричинить наведену радіацію, що дозволить надійно ідентифікувати справжню ядерну боєголовку на тлі звичайних.

Перші нейтронні боєприпаси поставлено на озброєння 1974 року. Вони були спроектовані Семюєлом Коєном і зроблені у Ліверморській лабораторії[1]. Це були боєголовки W66 для протиракетної системи Sprint, що розгорталася у середині 1970 років. 1978 року після протестів щодо розгортання нейтронних боєголовок у Європі, президент Джиммі Картер призупинив їх виробництво. Боєголовки були демонтовані разом з ракетами невдовзі після того.

24 червня 1980 року на атолі Муруроа здійснила випробування нейтронної бомби Франція. Нейтронні заряди вироблялася Францією на початку 80-х років, хоча з тих часів вся ця зброя була знищена.

1981 року президент Рональд Рейган поновив виробництво нейтронних зарядів. Використання такої зброї у 80-х роках було зумовлено низькою ефективністю звичайних тактичних ядерних зарядів проти бронетехніки (танків, бойових машин піхоти тощо), яка була розроблена у 60-70-х роках (вже з урахуванням використання на полі бою ядерної зброї). Завдяки наявності броньованого корпусу та системи фільтрації повітря така техніка здатна протистояти всім вражаючим факторам звичайного ядерного вибуху (ударна хвиля, світлове випромінювання і проникаюча радіація, радіоактивне зараження місцевості) і тому здатна ефективно вирішувати бойові завдання навіть неподалік епіцентру вибуху.

Потік же нейтронів досить легко проходить навіть через товсту стальну броню. За потужності вибуху 1 кт смертельна доза опромінення буде отримана екіпажем танку Т-72 на відстані 700 м, тоді як під час звичайного вибуху (аналогічної потужності) ця дистанція удвічі менша. Таким чином один боєприпас за умови вдалого наведення може знищити танковий батальйон майже повністю. Крім того нейтрони створюють у матеріалах (наприклад, у тій же броні танку) наведену радіоактивність, яка може бути доволі сильною. Наприклад, якщо до вищезгаданого танку сяде новий екіпаж, то він отримає смертельну дозу опромінення протягом доби.

На озброєнні армії США знаходилися два види зарядів:

  • боєголовка W70 mod 3 для тактичних ракет «Ланс» (MGM-52 Lance) — вироблено 380 одиниць.
  • W79 mod 0 — артилерійські снаряди для стандартної 203-мм гаубиці — вироблено 325 одиниць.

Їх демонтаж і ліквідацію розпочали лише 1992 року, вже після закінчення Холодної війни. Розбирання W70 було завершено 1996 року[2], а W79 були остаточно ліквідовані 2003 року.

Деякий запас нейтронних боєприпасів було створено Південно-африканською республікою незадовго до закінчення правління білої меншини, але ще до передачі влади уряду Нельсона Мандели було оголошено про знищення цієї зброї.

Згідно зі «звітом Кокса» 1999 року нейтронну зброю здатен виробляти Китай.

На думку Самюєля Коена (винахідника нейтронної бомби) таку зброю мають у своїх арсеналах Росія та Ізраїль[3]

Технічні подробиці[ред.ред. код]

Захист[ред.ред. код]

Найкращий природний захист від нейтронного випромінювання надають матеріали із вмістом водню та інших легких атомів, що ефективно розсіюють швидкі нейтрони. Вологий ґрунт або бетон товщиною 25-35 см послаблюють нейтронний потік у 10 разів, товщиною у півметра — майже в 100 раз.

Після отримання інформації про розробку нейтронних зарядів почали розроблятися і методи захисту від них. Було розроблено нові типи броні, що здатні захистити екіпажі та техніку від нейтронів. Наприклад, у броню додають листи із вмістом бору, який є дуже добрим поглиначем нейтронів. Броня американського танку М1 «Абрамс» містить для цього збіднений уран (зі значно зниженим вмістом ізотопів 235U та 233U), який фактично є відходом ядерного виробництва. У американській броньованій бойовій машині M2 «Бредлі» для захисту від нейтронів проміжок між зовнішньою стальною бронею та внутрішньою алюмінієвою конструкцією заповнено шаром пінополіуретану, що містить водень і активно взаємодіє з нейтронами[4].

Крім того, склад броні добирається таким чином, щоб вона не містила елементів, які під дією нейтронного опромінення створюватимуть значну наведену радіоактивність.

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]