Немирів (смт)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Немирів
Niemirow coa.png
Герб Немирова (смт)
Javoriv.jpg
Країна Україна Україна
Область/АРК Львівська область Львівська область
Район/міськрада Яворівський район
Рада Немирівська селищна рада
Код КОАТУУ: 4625855900
Офіційний сайт:
Основні дані
Перша згадка 1580
Магдебурзьке право 1581
Статус із 1939 року
Площа — км²
Населення 2002 (01.01.2013)[1]
Густота 1133 осіб/км²
Поштовий індекс 81014
Телефонний код +380 3259
Географічні координати 50°06′07″ пн. ш. 23°26′16″ сх. д. / 50.10194° пн. ш. 23.43778° сх. д. / 50.10194; 23.43778Координати: 50°06′07″ пн. ш. 23°26′16″ сх. д. / 50.10194° пн. ш. 23.43778° сх. д. / 50.10194; 23.43778
Висота над рівнем моря 268 м
Водойма річки Смердех, Чернавка
Відстань
Найближча залізнична станція: Рава-Руська
До станції: 26 км
До райцентру:
 - автошляхами: 24 км
До обл. центру:
 - автошляхами: 77 км
Селищна влада
Адреса 81013, Львівська обл., Яворівський р-н, смт. Немирів, пл. Ринок, 1, тел. 03(259)27574
Голова селищної ради Бесага Микола Іванович
Карта
Немирів (Україна)
Немирів
Немирів
Немирів (Львівська область)
Немирів
Немирів

Неми́рів — селище міського типу у Яворівському районі Львівської області. Розташований на річці Смердих (південний захід українського Розточчя), за 22 км на південий захід від міста Рава-Руська та за 20 км на північ від районного центру м. Яворів. 3,5 тис. жителів (1996 р.), 1,9 тис. за даними перепису 2001 року. Станом на 1 січня 2014 року за статистикою — 2002 людини.[1]

Відомий з 1580 р. У селищі розташовані заводи будівельних матеріалів. За 3 км на захід — однойменний бальнеологічний курорт санаторій «Немирів», який діє з 1814 р. біля сірководневих джерел.

Історія[ред.ред. код]

Немирів знаходиться на старому соляному шляху, що веде через Розточчя. Перші проби заснування міста, початі наприкінці XV і на початку XVI століть, не дали результату. З цього періоду походить однак назва місцевості, почерпнута від імені тодішніх власників, які послуговувалися ім'ям Неміра. Чергове міське розміщення, закінчене вже успіхом, виконане було в 1580 році Андрієм Фредрою, власником навколишнього маєтку вороблячинських. У 1581 р. король Стефан Баторій дарував привілей, яким надавав Немирову магдебурзьке право і герб з єдинорогом Бонча.[2] Стосовний привілей видав король Стефан Батори в таборі під Великими Луками під час воєнного походу на Москву. Сім'я Фредрів поклала великі заслуги для нового розвитку міста. Боньча - їх родовий знак, є тепер в гербі Немирова.

Від 1615 року містечко знаходилося в руках Стадницьких. На півдні немирівські землі були сусідами з яворівським старостатом, що управляється з кінця 30 років. Ось чому околиці Немирова були досконало знані королю Яну III Собєському, який починав свою кар'єру від установи яворівського старости.

За часів Собєського "було то дуже зграбне місто, оточене валом із землі і дерев'яними брамами. На південі охороняє його озеро, на берегах якого височіє гарний замок. Папський костел є з каміння, руський з дерева, ратуша також з дерева". Так описав Немирів перебуваючий тут проїздом 18 квітня 1671 року фригійчик Ульрик Вердум, член французького представництва, який утримував також контакти з тодішнім гетьманом Яном Собєським.

У половині XVII віку Немирів спіткала пожежа. Раніше, в 1629 році, спустошили його татари. На тривало однак записався в історії міста, а ширше в історії Республіки Польща, татарський наїзд з 1672 року. З цією подією зв'язана постать Яна Собєського, тодішнього великого коронного маршала і великого коронного гетьмана. У перших днях славного походу на татарські загони, 7 жовтня згаданого року, дійшло до головної сутички під Немировом. Польські війська під командуванням гетьмана Собєського обійшли збоку і розгромили головні сили татар нурадина Азамета Герея, сина кримського хана. Однак найважливішим було звільнення ясиру - кільканадцять тисяч полонених, зібраних в татарському таборі на немирівських полях, які були жителі поселень, розкиданих по всій території Надсяння. Здобуто притому багату здобич і взято до неволі багато військовополонених, інколи значних мурів. У битві відзначилося багато солдатів, пізніше вірних соратників гетьмана і короля Яна III. Поміж них були: Андрій Моджейовський, власник ближніх Великих Очей і Микола Синявський, спадкоємець Олешичів.

Пам'ять про перемогу Яна Собєського міцно вкорінилася в місцевій традиції. Згідно з місцевими переказами, на могилі полеглих тоді солдатів, а мабуть також вбитих татарами невільників з ясиру, на південному краю міста поставлено колону з фігурою Зажуреного Ісуса Христа (XVIII/XIX ст.). Ще в наші часи біля підніжжя кургану, на якому височіє пам'ятник, з'являлися людські рештки. Згідно іншим переказам, колона повстала в 1872 році, на згадку 200-ої річниці немирівської битви. Ще інші джерела зовсім не пов'язують її історії з перемогою Собєського. Згадують бо, незалежно від вінчаючої колону статуї, про святого Марка, який ходив взимку по містечку і просив мешканців, щоб його прийняли під свій дах. Ніхто однак не згодився і святий замерз, а на місці, де його знайдено, поставлено монумент, який називають "колоною святого Марка". Перекази, що так відрізнаються, підкреслюють тільки привабливість цього пам'ятника.

Мабуть з боротьбою під Немировом зв'язаний і "передміський замок" - первинна резиденція власників немирівських маєтків. Його залишки знаходяться на південному сході від центру міста. Ще сьогодні велике враження справляють сліди валів і високого насипу, обрамованого водою ріки і ставу. З давнього придворного комплексу існує ще зруйнована будівля з елементами давньої архітектурної декорації. Збоку росте висока самотня липа, свідок минулої розкішності цього місця.

Битву під Немировом, яка була одним з декількох найважливіших перемог, прокладаючих Яну Собєському дорогу до трону, увіковічнено в 1883 році, в честь 200-ої річниці віденської перемоги. В той час на ринку в Немирові мешканці поставили пам'ятник у формі обеліска. На його постаменті поміщено дошку з написом: "ЯН Собєський / У ТОЙ ЧАС МАРШАЛ І ГЕТЬМАН В. КОР. / переслідуючи татар, плюндруючих руські землі в р. 1672, розбив числ. 7. жовтня на немирівських полях / великий татарський загін і звільнив / з ясиру 12 000 шляхти і волостян, дітей і жінок. ВШАНОВУЮЧИ ПАМ'ЯТЬ НИЩІВНИКА ІСЛАМУ / в ДВОХСОТУ РІЧНИЦЮ ПЕРЕМОГИ ВІДНЯ / МІСТО НЕМИРІВ ЦЮ ДОШКУ ПОМІСТИЛО / 12. ВЕРЕСНЯ 1883".

У самій віденському поході в 1683 році взяв участь, хоч трохи спізнений, "п. Стадницький, Немирівський", згаданий кілька разів в листах короля до Марусеньки. Був то напевно Вікторин Стадницький, каштелян перемишльський, раніше каштелян любачівський, полковник белзький, власник немирівських маєтків, який вже після битви під Віднем, привіз королеві улюблену ним "фудзию". Син Вікторина, відомий як "молодий перемишльський каштелянець", перебував при королівському дворі в Жовкві. Брав участь разом з принцами Собєськими в карнавальних забавах взимку 1694 року. У володінні Стадницьких Немирів залишався ще наприкінці XVIII століття. Пізніше був в руках графів Мошинських, на коротко Телецьких, а від 70-их років XIX до кінця років 30 XX століття перебував у володінні графів Крузенштернів.

Найстаршим пам'ятником міста, пам'ятаючим часи Собєського, був збудований в 1640 році мурований костел Святої Трійці. Заснував його Ян Стадницький, новоміський староста, власник міста. Декілька років раніше, в 1636 році, цей сам власник доречним документом укріпив існування латинської парафії, існуючої від приблизно 1530 року, або навіть з кінця XV століття. Нова святиня, поставлена на місці більш раннього дерев'яного костелу, удержана є в скромному стилі пізнього ренесансу. У 1643 році Єва Стадницька виставила привілей для братерства Святійшої Богоматері Шкаплера. Культ Богоматері Шкаплерної був завжди присутній в немирівському костелі. Свідчать про те і престольні свята, що відбувають щорічно 16 липня. Черговий важливий для святині привілей видали Вікторин і Тереза Стадницькі в 1680 році. З самого початку немирівська парафія залишався у межах львівської архідієцезії. Додатково, з кінця XVIII до 40 років XX століття, була пов'язана з Любачевем, належачи до любачівського деканату.

Після II світовій війні і виселенню польського населення, костел замінено на склад, що довело до його девастації. Після повернення його вірним, зусиллям місцевих поляків костел був оновлений. Відбудовано завалене склепіння, яке опирається на чотирьох стовпах. У 1992 році святиню посвятив архієпископ Мар'ян Яворський, тодішній львівський митрополит. Тепер костел належить до жовківського деканату.

Немирівська парафія східного обряду, як і західного обряду, має древній генезис. Церква Зіслання Святого Духу була збудована міщанами ще перед офіційним заснуванням міста, в 1557 році. Знаходилася у так званому Великому Передмісті, по північній стороні міста. Згаданий раніше Вікторин Стадницький видав 1 січня 1669 року привілей, гарантуючи немирівським священикам і вірним всілякі права в сфері релігійних вольностей. Після періоду воєн, в 1687 році, збудованою була чергова дерев'яна церква. Кінцево в 1848-1852 роках на її місці побудовано теперішню муровану святиню. Збудована в стилі класицизму з фонду графа Петра Мошинського. Пам'яткою цього періоду є характеристична табличка, яка висить на стовпі біля входу до церкви і інформує про звезення каміння на фундамент церкви Стецяком, прихожанина Немирова.

Святиня функціонувала безперервно до 1945 року, в якому комуністичними властями була зачинена. Лише політичні зміни кінця 80 і початку 90 років XX століття довели до повернення церкви вірним. У святині вшановується картина Богоматері Шкаплерної, забраної після II війни з місцевого костелу. У 2011 році образ був реставрований львівськими реставраторами. Первинно церква належала до любачівського деканату, а пізніше немирівського у межах єпархії перемишльсьуого. Тепер є знову осередком деканату у складі Львівської Української Архієпархії Греко-католицької Церкви.

Винятковим акцентом в масштабі цілого регіону є наявність в Немирові трьох синагог, з яких найстарша походить з кінця XVIII століття, а наймолодша з перелому XIX і XX столітть. Після єврейської спільноти міста залишилося велике кладовище, розташоване при південних краях Немирова. На його території збереглося кількасот кам'яних мац з XIX - XX столітть.

У сучасному краєвиді Немирова виступають також дві сучасні сакральні споруди: община баптистів з початку 90 років XX століття і православна церква Святого Дмитра, збудована в 2000-2005 роках. Ця споруда, запроектована через Григорія Мартиника з Немирова, займає південну частку давнього ринку. Має характерний силует з піднесеним куполом і чотирма меншими ліхтарями, акцентуючими хрестовий план святині. У ній знаходиться сучасний, багато золочений іконостас, продовжуючий класичні напрями іконопису.

На схід від Немирова донедавна існувало багато місцевостей зі слідами по Яну III Собєського. Припинили своє існування після утворення одного з найбільших в Європі військових полігонів (Яворівський полігон). (Тростянець, Курники, Парипси, Щерець – садиба Крузунштернів).

У 1940-1957 рр. (за винятком 1941-1944 рр) селище було центром Немирівського району, який було ліквідовано після того, як його територія увійшла до складу Рава-Руського району.

Персоналії[ред.ред. код]

Фотогалерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]