Ненці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ненці
Ненэця, Хасова
Nenets Child.jpg
Загальна кількість понад 41,5 тис. осіб
Найбільші розселення Росія Росія: 41,3 тис. (2002)
Україна Україна: 0,2 тис. (2001)
Близькі етнічні групи Енці, Нганасани,
Самодійські народи
Мова ненецька і російська мови
Релігія прибічники традиційних вірувань (шаманізм), православні

Не́нці (самоназва ненэця і/або хасова; застаріла російська назва юраки, самоєди рос. юраки, самоеды) — самодійський народ на півночі Євразії (Росія).

Територія проживання і чисельність[ред.ред. код]

Ненці населяють величезні євразійські терени узбережжя Північного Льодовитого океану від Кольського півострова до Таймиру.

На етнічних землях ненців у Росії функціонують дві національні адміністративні одиниці — Ненецький автономний округ (у складі Архангельської області) і Ямало-Ненецький автономний округ (у складі Тюменської області), раніше функціонував ще розформований у 2006 році Долгано-Ненецький а.о., тепер Таймирський (Долгано-Ненецький) муніципальний район (у складі Красноярського краю). Етнічними землями ненців можна вважати також північ Ханти-Мансійського автономного округу (у складі Тюменської області), Мезенський район Архангельської області і частково північну частину Республіки Комі, де проживає змішане комі-ненецьке населення.

Ненці є найчисельнішим з-поміж корінних народів Півночі Росії. Динаміку змін чисельності ненців ілюструє Таблиця чисельності ненців (1897—2002), складена на основі даних, отриманих в ході переписів:

Рік Чисельність,
осіб
Мовці ненецької мови з числа ненців,
%
1897 9.427[1] 100%
1926 17.560 даних немає
1959 23.007 84,7%
1970 28.705 83,4%
1979 29.894 80,8%
1989 34.665 77,1%
2002 41.302 75,8%

За даними перепису чисельності населення Росії 2002 року кількість ненців склала 41 302 особи, причому бл. 27 тис. з них проживали в Ямало-Ненецькому автономному окрузі.

Після розпаду СРСР в Україні за даними перепису населення 2001 року виявилось, що в країні ненцями себе ідентифікувало 217  осіб, з числа яких лише 6 (бл. 3 %) вказали ненецьку в якості рідної мови, тоді як українську такою назвали 32 особи (бл. 15 %), решта — інші мови, переважно російську (175 осіб або понад 4/5 з загального числа)[2].

Т.ч. загальна кількість ненців у світі — понад 41,5 тис. осіб.

Субетноси, мова і релігія[ред.ред. код]

У складі ненців чітко виокремлюють 2 значні групи: тундрові ненці, які є північнішими і чисельно значно переважать другу групу — лісових ненців (інакше хандеяри). Тундрові ненці населяють титульні автономні округи, а лісові, кількість яких бл. 2 тис. осіб проживають в басейні річок Пур і Таз на південному сході Ямало-Ненецького і в Ханти-Мансійському а.о.. Варто виділити й групу яранців (або колвінців), що є змішаним комі-ненецьким населенням з особливою самоідентифікацією, що, зазвичай комімовні, і свій родовід ведуть від змішаних шлюбів ненців і північних комі (комі-іжемців)[3].

Ненецька мова належить до самодійської групи уральської родини мов. Двома основними її діалектами, згідно з поділом на субетноси, є тундровий і лісовий. Серед ненців поширений білінгвізм — переважно російська, у яранців також комі мова. Писемність ненецької мови — на основі кириличної графіки.

Традиційними релігійними уявленнями ненців є віра в духів — хазяїв неба, землі, вогню, річок, природних і атмосферних явищ, у лісових ненців — у лісовиків.

Історія, господарство та суспільство[ред.ред. код]

Протягом 1-го тисячоліття н.е. більшість самодійців — пращурів ненців перемістилась за течією Обі в зону північної тайги, а потому тундри, асимілювавши тубільне населення (саами і кети). У подальшому предки сучасних ненців розповсюдились із низов'їв Обі на захід до Білого моря, а до XVII ст. — на схід до Єнісею[4]. При цьому до етногенезу ненців долучились угорські і енецькі групи.

Вже від перших згадок у письмових джерелах (у літописі Нестора фігурують під назвою самоядь) ненці завжди чинили опір чужоземним загарбникам. Так, вони опиралися поширенню Новгорода (відомі сутички наприкінці ХІІІ ст.), у XIV ст. змушені були платити ясак татарам, чиє панування припинилось у з кін. XV ст. (після взяття Казані).

З 1628 року зі зведенням фортеці Красноярськ ненці підпадають під владу росіян. У подальшому (наступному столітті) ненці часто поставали проти утисків, зокрема, в 1719, 1731 і 1749 роках. У 1824 році посилення християнизації викликало значний спротив ненців, що вилилось у повстання (війну) 18251840 рр..

У 184244 (у свою 2-у наукову експедицію) північні народи, в т.ч. і ненців, вивчав відомий фінський мовознавець М.Кастрен, результатом чого стало створення граматики і словника ненецької мови (опубл. 1854 року).

Жінка в чумі за вичинкою шкури, Тобольська губернія, Березовський повіт, поч. XX ст.

Переважна більшість ненців ще на поч. ХХ ст. вела кочовий спосіб життя.

Традиційними заняттями ненців є полювання на хутрових звірів, дикого оленя, песців, вовків, лісових і водоплавних птахів, рибальство, оленярство тощо.[5]

З сер. XVIII ст. провідною галуззю господарства стало свійське оленярство[6]. Оленярство в ненців було великостадним, олені використовувались як для пересування (на санах-нартах), так і для поживи. І за сучасності на півострові Ямал декілька тисяч ненецьких оленярів-кочівників тримають поголів'я у бл. півмільйона оленів.

У царській Росії купці, які приїзджали в тундру, обдурювали ненців, споювали їх горілкою і за низьку ціну скуповували оленів і дорогі шкури звірів.[5]

Ще наприкінці XIX ст. основною ланкою ненецького суспільства лишався патрилінійний рід (єркар). У сибірських тундрових ненців зберігались дві екзогамні фратрії[7].

Культура[ред.ред. код]

Традиційним житлом ненців є розбірний чум з жердин, накриваний оленячими шкурами взимку і берестою в літню пору. Для подорожей вони виробляють сани, котрі у них розділяються на жіночі, чоловічі та вантажні. Матеріал - це ті ж самі олені, до речі на їхній мові сани називаються нарти. Відрізняються ж жіночі від чоловічих, котрі мають тільки задню спинку, ще передньою стінкою та боковою для більшої безпеки. До них запрягають віялом від двох - трьох до шести оленів. З лівої сторони сідають на них, а керують за допомогою віжки яка прикріплена до недоуздку (вуздечки без вудил, з приводом) оленя який знаходиться зліва, та жердини-хорея на якому мається кістяний ґудзик на кінці. Часом буває на інший кінець хорея надягають списовидний металевий наконечник (взагалі то в минулому хорей наряду з цибулею служив зброєю).

 Для вантажних нарт запрягають по два-три олені, а вони доволі часто змінюють місце проживання, бо олені їдять мох і коли він закінчується потрібно переїжджати на нове місце, і з п'яти-семи вантажних нарт складають великий караван котрий на їхній мові називається аргіщ, прив'язуючи оленів міцними ланцюжками або ременями до передньої нарти. Кожен аргіш веде лише один сідок і доволі часто це бувають дівчатка-підлітки, а поруч їдуть чоловіки на легкових нартах та женуть стадо. 

Одяг ненці шили також зі шкур о́леня — малиця, сокуй (верхній одяг), взуття — піми.

Їдять ненці як правило оленину, рибу тощо. Жителі оленячих стійбищ дуже люблять м'ясо оленя, смажене на закритому вогні - щось на зразок шашлику, але не замаринованого. Улюбленими стравами у ненців є строганина з оленини, печінки, риби сига, суп з борошном, млинці з кров'ю, м'ясо тушковане з макаронними виробами.Одним з екзотичних справ e копальхем(гниле м'ясо). На гарнір воліють макаронні вироби; рис, овочі споживаються вкрай рідко. Улюбленим напоєм населення Півночі є чай, а також компоти і морси з брусниці, морошки, чорниці, кисіль з крохмалю і ягідного соку. У царській Росії, внаслідок активної торгівлі міцними спиртними напоями, відбувався процес поступового споювання корінних і нечисленних народів Півночі, в тому числі і самоїдів (ненців). Однак вперта боротьба з цим негативним явищем в другій половині XX століття допомогла його частково зжити. Хліб ненці воліють більше житній, хоча вживають його нечасто.

У ненців зберігаються залишки епосу, ін. фольклорні жанри, традиційні свята, музика і танці.

Виноски[ред.ред. код]

  1. Дані є неповними, адже перепис охопив не всіх ненців.
  2. Всеукраїнський перепис населення 2001 року / Національний склад населення, громадянство / Розподіл населення за національністю та рідною мовою (укр.)
  3. Останні (комі-іжемці) останнім часом також претендують на визнання окремою корінною народністю Півночі. Див.:Етнографи Комі визнають комі-іжемців малочисельним народом, повідомлення Коміінформ (рос.)
  4. Ямало-Ненецький автономний округ — історична батьківщина малочисельних народів Крайньої Півночі: ненців, хантів, селькупів // на офіційному сайті Ямало-Ненецького автономного округу (рос.)
  5. а б М.М.Скаткін // Природознавство: підручник для 4 класу. — К.: «Радянська школа», 1967. с.256 (сторінки:166-168)
  6. Васильев В.И. Ненцы // Народы мира. Историко-этнографический справочник., М.: «Советская Энциклопедия», 1988, стор. 330 (рос.)
  7. Там же

Джерела і посилання[ред.ред. код]