Нерон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Нерон Клавдій Цезар Август Германік
NERO CLAVDIVS CAESAR AVGVSTVS GERMANICVS
Nero Glyptothek Munich 321.jpg
Coat of arms of Rome.svg 5-й Імператор 
Початок правління: 13 жовтня 54 р.
Кінець правління: 9 червня 68 р.
(13 років 240 днів)
Попередник: Тиберій Клавдій Цезар Август Германік
Наступник: Сервій Сульпіций Ґальба
Дата народження: 15 грудня 37(0037-12-15)
Місце народження: Vexilloid of the Roman Empire.svg Римська імперія:
провінція Італія:
район Лаціум:
місто Анціум
Дата смерті: 9 червня 68(0068-06-09) (30 років)
Місце смерті: Vexilloid of the Roman Empire.svg Римська імперія:
Рим
Дружина: 1. Клавдія Октавія, 53 — 62
2. Поппея Сабіна, 62 — 65
3. Статілія Мессаліна, 66 — 68
Діти: донька:Клавдія Августа
Династія: Юлії-Клавдії
Батько: Гней Доміцій Агенобарб
Мати: Агріппіна Молодша

Неро́н Кла́вдій Це́зар А́вгуст Герма́нік (лат. Nero Claudius Caesar Augustus Germanicus; уроджений — Лу́цій Домі́цій Агеноба́рб (лат. Lucius Domitius Ahenobarbus), з 50 по 54 — Неро́н Кла́вдій Це́зар Друз Германі́к (лат. Nero Claudius Drusus Germanicus), відоміший під ім'ям Неро́н, 15 грудня, 37 — †9 червня, 68, Рим) — римський імператор, п'ятий і останній з династії Юліїв-Клавдіїв.

Також принцепс Сенату, трибун (лат. Tribuniciae potestatis), Батько Вітчизни (лат. Pater patriae), Великий понтифік (лат. Pontifex Maximus) (з 55 р.), п'ятикратний консул (55, 57, 58, 60, 68 рр.).

Біографія[ред.ред. код]

Походження[ред.ред. код]

Батьками Нерона були Гней Доміцій Агенобарб та його дружина Юлія Агріппіна (Агріппіна Молодша). За батьківською лінією Луцій Доміцій Агенобарб (ім'я Нерона при народженні) відносився до древнього плебейського роду Доміціїв. Його рід поділявся на два сімейства — Кальвінів та Агенобарбів. Агенобарби (лат. Ahenobarbus — рудобородий) мали родову ознаку — руду бороду. За материнською лінією майбутній імператор був родичем Тиберія (Агріппіна була донькою Германіка, який доводився Тиберію небожем і названим сином).

Народження і дитинство[ред.ред. код]

Луцій Доміцій Агенобарб народився 15 грудня 37 року року неподалік від Рима — в місті Анціум, в районі Лаціум та Кампанія, що в центральній Італії. Римським імператором на той час був Калігула, рідний брат матері Луція.

За свідченнями античних істориків, у відповідь на привітання друзів з народженням первістка батько Нерона відповів, що від його шлюбу з Агріппіною не може народитися нічого, крім горя і жаху для людства[1] Светоній пише, що імператор Калігула у відповідь на прохання сестри вибрати ім'я для сина, назвав немовля Клавдієм, оскільки дядько імператора Клавдій був посміховиськом всього двору[1]. Утім, це свідчення не відповідає дійсності, оскільки при народженні Нерон отримав ім'я Луцій Доміцій Агенобарб, а Клавдієм його нарекли вже після усиновлення імператором Клавдієм.

Мати Луція Доміція більшу частину часу проводила при дворі брата, з яким мала дуже добрі стосунки. Нерон же в цей час жив разом з батьком на його віллі між Анцієм і Римом. 39 року Агріппіна разом із сестрою Юлією Лівіллою була звинувачена у змові проти імператора з метою його повалення. Їхнього спільника і коханця Марка Емілія Лепіда стратили, а сестер відправили у заслання, де вони жили у поганих умовах. Наступного року помер від хвороби батько Луція Доміція, тож його малолітній син у той час жив у своєї тітки Доміції Лепіди у великій бідності[1].

Після убивства Калігули 41 року до влади прийшов його дядько Клавдій. Він повернув із заслання племінниць. Становище Агріппіни у той час було складним, адже усі її маєтки привласнив собі покійний брат, а її чоловік помер. Клавдій організував їй шлюб із консулом Гаєм Саллюстієм Кріспом, який був багатий і набагато старший за Агріппіну. 47 року Крісп помер, у Римі ходили чутки, що це була справа рук Агріппіни. Після себе він залишив величезний спадок, який перейшов до Агріппіни і Нерона.

Дружина Клавдія Валерія Мессаліна бачила в малому Нероні супротивника її сину Британніку в боротьбі за трон імператора. Светоній пише, що ходили чутки, за якими Мессаліна навіть підсилала до підлітка убивць, які б мали задушити його під час обіднього сну, але вони злякалися, побачивши зміїну шкіру біля узголов'я ліжка[1].

Передісторія приходу до влади[ред.ред. код]

25 лютого 50 року Клавдій після смерті своєї дружини Мессаліни одружився зі своєю племінницею Агріппіною Молодшою і присвоїв їй титул Августи (імператриці). Він усиновив її сина від першого шлюбу Луція Доміція Агенобарба, котрий прийняв ім'я Нерон Клавдій Цезар. Цим усиновленням відсувався від трону рідний син Клавдія Британнік. Щоб прискорити прихід до влади свого сина, Агріппіна отруїла Клавдія грибами і 13 жовтня 54 року той помер.

Історія правління[ред.ред. код]

Нерон став імператором в день смерті Клавдія, якого він ушанував чудовим похованням, похвальною промовою й обожнюванням.

До 62 року юний імператор залишався під впливом префекта преторіанців Секста Афранія Бурра і свого наставника Луція Аннея Сенеки, що орієнтували його на зближення із сенатом. Нерон обіцяв узяти за зразок правління свого предка Октавіана Августа. Він також підлестив сенату і консулам заявляючи, що ті могли б дійсно правити державою як в часи республіки.

Спочатку правління Нерона було цілком адекватне. Уряд ужив заходів для наведення суспільного порядку, для боротьби проти фальшивомонетників і реформував методи формування скарбниці. Провінції було звільнено від сплати величезних грошових сум на проведення гладіаторських виступів. У 54 році дозволив повернутися в Рим євреям вигнаним звідти 49 року. Сам Нерон, подорослішав, серйозно зайнявся державними справами, особливо своїми суддівськими обов'язками, при здійсненні яких упроваджував корисні процедурні ідеї. Однак поступово під впливом лестощів та необмеженої влади імператор, його поведінка та правління змінилися.

Поступово Нерон почав виходити з під впливу оточення одночасно усе більше проявлялися його нестриманість, безмірне самолюбство та жорстокість. Першим він отруїв свого зведеного брата Британіка — за легендою через то, що той мав кращий голос, хоч певно просто позбувався претендента на владу.

Ненавидів він і свою матір Агріппіну Молодшу. Спершу Нерон позбавив її всіх почестей і забрав варту, після чого вигнав з палацу. Три рази намагався отруїти, але Агріппіна попередньо приймала протиотруту. Тоді він видумав спеціальний корабель-пастку, і запросив Агріппіну на бенкет у Байї. Тацит присвятив цій події один зі своїх творів. Свинцева брила, що мала вбити Агріппіну застрягла в бильці ліжка, тож хоч корабель і розламався, але вона не потонула та змогла доплисти до берега де її однак все одно вбили.

Матеревбивство вважалося в Римі найтяжчим злочином. Як виправдання Нерон заявив сенату, що Агріппіна задумала замах на його життя і він був змушений піти на вбивство. У ті часи сенатори, що ненавиділи Агріппіну, як ворога батьківщини не сумували з приводу її кончини. Так само поставилося до цього населення і преторіанці.

У 62 році почався новий етап царювання: Сенека і Бурр пішли з політичної сцени. Спочатку Бурр помер від пухлини горла. На посаді префекта преторіанців його змінили напарники Феній Руф і Гай Софоній Тіґеллін, сицілієць, що заохочував шаленства імператора, і став його злим генієм. Сенека не міг ужитися з Тіґелліном і свавільним учнем, тому пішов у відставку, тим більше, що мав завдяки подарункам Нерона чималі статки. Попри відхід від політики в 65 році Нерон змусив філософа покінчити життя самогубством.

Натхненний лестощами Сенеки Нерон уявляв себе великим артистом. Пізніше, до цього додалося захоплення колісними перегонами та спортом. Нерон вважав себе неперевершеним музикантом, візницею та атлетом. «Він вірив у те, що у співі дорівнює Аполлонові, у перегонах — Геліосові, думав також наслідувати справи Геракла. Оповідали, що вже був приготований лев, якого він мав убити палицею або задушити руками голий на очах глядачів на арені», — оповідає історик Светоній. Імператор почав виступати публічно, що вже само по собі було для римлян ганебною справою. Під час співу Нерона нікому не дозволялося виходити з театру, навіть за необхідністю. Колосальне самолюбство збуджувало в ньому невгамовну спрагу до слави, а його заздрість до усіх тих, хто звертав на себе увагу публіки, доходила до шаленства — чужий успіх був у його очах злочином.

Нерон демонстрував свою необмежену владу частою зміною дружин. Задля одруження з Поппеєю Сабіною, Нерон відправив у заслання, а потім велів умертвити свою першу дружину Октавію, дочку Клавдія, завдяки шлюбу з якою він власне і став імператором. Свою нову дружину він якось в припадку люті побив ногами від чого Поппея померла. Сумуючи за дружиною він наказав оскопити схожого на неї раба і одружився з ним.

В ніч з 18 липня на 19 липня 64 року у Римі почалась «Велика пожежа» — вогонь, що спалахнув у центрі міста, не вщухав протягом тижня, що призвело до руйнації близько двох третин Риму. Вигоріло 10 районів міста з 14, згорів навіть імператорський палац. Через декілька днів після пожежі християн звинуватили в підпалі міста. Це стало приводом масових катувань і вбивств християн. Імператор Нерон ще скористався цією подією, щоб перебудувати місто — було змінено планування, розширено вулиці, та розпочато будівництво нового «Золотого палацу». Через це деякі давні історики стверджують, що сам Нерон наказав підпалити місто. Втім сучасні дослідники схильні вважати, що це скоріш спроба політичних супротивників приписати кривавому тирану ще один гріх.

Масштабні будівельні проекти й ігри поглинали величезні кошти. Тому з метою конфіскації майна багатих сенаторів були відновлені судові переслідування «за образу величі».

Слід зазначити, що репресії зачіпали лише досить вузький прошарок столичної знаті. Населення та армія в цілому залишалися байдужими до безумств імператора, саме тому Нерон правив 14 років, на відміну від Калігули, що не протримався при владі й трьох. Тож в цілому період правління Нерона був мирним. Лише в далеких куточках відбувалися окремі прикордонні сутички: поразка і повстання іценів у Британії. З іншого боку був удалий похід проти парфян Гнея Доміція Корбулона, що затвердило римське панування у Вірменії. А царя Трдата І Нерон коронував у Римі. Також окуповано ряд міст Боспорського царства, приєднано державу Понт.

Під кінець свого правління Нерон державними справами не займався, так він заявив, що лише еліни зможуть оцінити його талант і в 67 році поїхав до Греції і на різних ігрищах виступав як співак, актор і колісничий на різноманітних змаганнях. Налякані судді та глядачі усюди присуджували імператорові перемогу — протягом цього «туру» Нерон отримав 18 тисяч вінків.

Врешті-решт безумства імператора разом зі страхом за своє життя викликали декілька змов. У березні 68 року намісник Центральної Галлії, Гай Юлій Віндекс, підняв проти Нерона повстання. Теж саме в Іспанії зробив Гальба. Луцій Клодій Макр очолив заколот на півночі Африки. Імператор міг би перебороти кризу, якби діяв рішуче та енергійно. Але Нерон, здавалося, був здатний тільки мріяти про фантастичні акти відплати чи чудесну зміну в настрої бунтівних військ, під впливом його мистецьких «дарувань».

9 червня 68 року Нерон покінчив з собою. За легендою, останніми його словами були «Який великий артист гине»

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Діон Кассій Коккейян. Історія кесарів. Книги LVII-LXIII «Історії римлян» / Предмова, переклад з англійської, коментарі В. М. Талаха; під ред. В. М. Талаха і С. А. Купрієнко. — Київ, 2013. — 239 с. — ISBN 978-617-7085-02-6.
  • Дмитренко Володимир. Імператор Нерон. У вирі інтриг. — Львів: Кальварія, 2010. — 160 стр. — (Серія «Володарі Риму»).
  • Дуров В. С. Нерон, или Актер на троне. — СПб.: Алетейя, 1994. — 315 стр. — (Серія «Античная библиотека»).
  • Горский А. С. Нерон. Денди, которого считали Сатаной. — СПб.: Издательский Дом «Нева», 2005. — 317 стр. — (Серія «Тайны великих»).
  • Князький И. О. Нерон. — М.: Молодая гвардия, 2007. — 311 стр. — (Серія «ЖЗЛ»).
  • Сизек Эжен. Нерон. — Ростов-на-Дону: Феникс, 1998. — 448 стр. — (Серія «След в истории»).
  • Кравчук А. Нерон. — М.: Радуга, 1989. — 292 стр. — ISBN 5-05-002370-X.
  • Грант Майкл. Нерон. Владыка земного ада. — М.: Центрполиграф, 2002. — 336 стр. — (Серія «Nomen est Omen»).

Посилання[ред.ред. код]

Herbert W. Benario: Нерон у De Imperatoribus Romanis.(англ.)


Корона принца крові Це незавершена стаття про монарха, династію чи її представника.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.