Неформальна логіка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Неформальна логіка є предметом що займається вивченням логічної аргументації природньою мовою. Неформальна логіка є результатом зусиль розробити логіку що була б придатною для аналізу, оцінки та покращення неформалізованого судження що є складовою частиною міжособової комунікації, реклами, політичних дебатів, правової аргументації, та повідомлень та коментарів що публікуються газетами, з'являються на телебаченні, Інтернеті та інших видах масмедіа. Значною мірою, її розвиток був мотивований бажанням розробити інструмент доступний широкому загалу, та здатний підняти рівень публічної інформованості, дискусії та диспуту. В цьому сенсі, її цілі перетинаються із задекларованими цілями Руху Критичного Мислення (Critical Thinking Movement).

Хоча неформальна логіка часами зображається як теоретична альтернатива формальній логіці, стосунок між ними є складнішим. Навчання правильного судження та критичного мислення безумовно концентруються на природній мові та природньою мовою, однак дослідження у царині неформальної логіки можуть використовувати формальні методи.

Історія[ред.ред. код]

Зародження неформальної логіки у 60-х роках 20-го сторіччя пов'язують із закликом реформувати вищу освіту, зробивши її відповідною сучасним проблемам та викликам, та тогочасними соціальними і політичними рухами. У логіці, та особливо у викладанні логіки, це мало наслідком спроби застосувати логічний аналіз до конкретних прикладів щоденного судження, наприклад відхід від використання у підручниках уявних прикладів правильного та неправильного судження та їх заміну конкретними прикладами взятими із газет, реклами чи політичних кампаній. Інтерес до неформальної логіки значно зріс завдяки Руху Критичного Мислення, одним із найважливіших результатів чого було прийняття Каліфорнійським Державним Університетом рішення у 1980 році про обов'язковість курсу критичного мислення для усіх спеціальностей. Найважливішими періодичними виданнями по темі є журнали «Informal Logic», «Argumentation», «Philosophy and Rhetoric», «Argumentation and Advocacy» (в минулому «the Journal of the American Forensic Association»), «Teaching Philosophy».

Неформальна логіка досі є дисципліною що формується. Хоча можна вказати загальні напрями досліджень, як, наприклад, перехід до загальнішої концепції аргументації ніж аналіз припущень та висновків, немає пануючого підходу до формальної логіки у підручниках чи науковій літературі. Натомість, часто роблять різні припущення щодо цілей та методів неформальної логіки, корисності хиб та формальної логіки при аналізі щоденної аргументації, правильного розуміння індуктивної та кондуктивної аргументації, придатності використання діаґрам, і т.п.

Використання теорії хиб[ред.ред. код]

Ранні праці з неформальної логіки переважно аналізували неформальні судження в термінах логічних хиб. Хоча значна кількість дослідників продовжує зосереджуватись на хибах та правильному розумінні конкретних хиб, подальший розвиток галузі має тенденцію приділяти менше уваги цим дослідженням. Наприклад, дослідники що використовують теорію коммунікації, розглядають хиби як відхилення від неявних правил що визначають різноманітні типи діалогу, та використовують підхід до логіки де саме ці неявні норми, а не хиби, є основою навчання правильної аргументації. Інші дослідники критикують використання хиб для навчання аргументування оскільки вони є недостатньо точним інструментом, та наголошують на некоректній аргументації замість навчання правильному судженню. Дехто з них порівнює такий підхід із навчанням тенісу коли тренер би показував та класифікував усі можливі помилки супротивника та навчав з ними справлятись, замість того щоб вчити правильно грати. Що додає труднощів до цього підходу, це значна кількість обставин які роблять використання хиб в дискусії допустимим, див. наприклад ad hominem.

Більшість неформальних логіків дотримуються думки, що викладання теорії хиб усе ще має педагогічну та теоретичну цінність, однак труднощі із їх використанням для аналізу аргументів демонструють, що теорії неформальної логіки повинні зосереджуватись на навчанні форм правильного судження (прийнятності припущень, їх відповідності, і т.д.).

Стосунок до риторики[ред.ред. код]

До певної міри, зусилля неформальної логіки щодо ідентифікації загальних принципів правильного судження та визначення позитивної схеми аргументації збігаються із неявним підходом прийнятим у класичній формальній логіці. Остання наголошує на загальних критеріях хорошої аргументації (чинність, правильність) та дедуктивній схемі виводу що зазвичай викладається у вигляді формальних правил виводу, таких як modus ponens, подвійне заперечення, modus tollens, і т.п. Незважаючи на таку подібність, неформальна логіка відрізняється ширшим розумінням аргументу, що виходить за традиційні межі чисто логічного розгляду. Класична логіка твердить, що хороший аргумент це правильний аргумент, тобто чинний вивід із вірними вихідними припущеннями. Хоча така концепція хорошого аргументу є зручною при моделюванні багатьох типів аргументації, її покладання на істинні вихідні припущення є непридатним у багатьох неформальних ситуаціях які часто характеризуються наявністю гіпотетичних чи нечітких припущень, незгодою щодо того що є істинним чи хибним, наявністю етичних чи естетичних тверджень що не можуть бути категоризовані як істинні чи хибні. В таких ситуаціях, сторона що сподівається переконати аудиторію прийняти певну точку зору, мусить приділяти увагу ставленню аудиторії. Навіть якщо істинні, вихідні припущення що відкидаються аудиторією не дозволять переконати її у істинності висновку. Деякі із напрямків неформальної логіки включають підхід, що оцінюють аргументацію з точки зору аудиторії, та є продовженням традиції риторики Арістотеля.

Нові дослідження[ред.ред. код]

Перше, що заслуговує на особливий коментар, це спроба розробити методи що могли б бути застосовані до ситуацій окрім тих що ними переймається традиційна логіка. Наприклад, один із напрямів дослідження пропонує концепцію "інтегрального" ("погоджуючого") аргументу (coalescent argument), що представляє собою сукупність ставлень, переконань, почуттів та інтуїцій що характеризують сперечальника, та застосовується до ситуацій поза межами вербальної аргументації. Відповідно до цієї концепції, аргументативний обмін має на меті ідентифікувати спільні точки різних (та часто дотримуючихся протилежних думок) сторін, таким чином погоджуючи їх точки зору. Це досягається використанням форм аргументації що із необхідністю є радше емоційними, інтуїтивними чи фізичними а не логічними, наприклад, обійми, нещасний погляд чи сльози вважаються формою аргументації.

Інша спроба охопити сферу невербальної аргументації, це дослідження у галузі візуальної аргументації, що прагнуть скористатися у схожий спосіб методами що використовується для розуміння та оцінки вербальних аргументів для оцінки та розуміння того що робить візуальне повідомлення переконливим. Ці дослідження дозволяють припустити, що багато зображень функціонують як засоби вираження припущень та виводів що їх можна зрозуміти та оцінити як візуальні аргументи. Візуальна аргументація такого типу має тенденцію ставати стандартним засобом в арсеналі сучасної комерційної та політичної реклами. Теоретичні дебати точаться щодо того, чи можливо коректно зрозуміти візуальне повідомлення, розглядаючи його як візуальний аналог пропозиції, "перекодувати" його вербальною конструкцією, що підлягатиме розбору методами логіки.

Третій напрям розвитку неформальної логіки вартий згадки, це спроби розширити застосування неформальної логіки використовуючи розроблені нею теоретичні моделі як основу обчислювальних моделей у дослідженнях що моделюють процеси людського судження.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]