Нецідаліни

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Нецідаліни
Коротконадкрил меліта (Necydalis mellita (Say, 1835))
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Підцарство: Справжні багатоклітинні тварини (Eumetazoa)
Тип: Членистоногі (Arthropoda)
Клас: Комахи (Insecta)
Підклас: Крилаті комахи (Pterygota)
Інфраклас: Новокрилі (Neoptera)
Надряд: Голометабола (Holometabola)
Ряд: Жуки (Coleoptera)
Підряд: Всеїдні жуки (Polyphaga)
Інфраряд: Кукуїформні (Cucujiformia)
Надродина: Церамбікоїдні (Cerambycoidea Latreille, 1802)
Родина: Вусачі (Cerambycidae Latreille, 1802)
Підродина: Нецідаліни (Necydalinae)
Latreille, 1802

Нецідалі́ни (Necydalinae (Latreille) Pascoe, 1864) — найменша підродина з родини жуків-вусачів, яка налічує близько 100 видів, розповсюджених здебільшого у Північній та Південній Америках, і лише кілька видів у Європі та Азії.

Морфологія[ред.ред. код]

Імаго[ред.ред. код]

Основна ознака підродини — сильно вкорочені надкрила, а крила лежать відкрито на черевці. Тіло видовжене, вузьке, циліндричне. Очі сильно виїмчасті, скроні видовжені дуже виступають. Передньогрудний відросток, що розділяє передні тазики, дуже вузький. Самі тазики конічні, западини у яких вони містяться відкриті позаду. Черевце, при основі, помітно вужче за задньогруди, до яких воно кріпиться.

Личинка[ред.ред. код]

Тіло личинки призматичне. При основі лоба невеликий кіль. Є шість епістомальних щетинок. Вусики 3-членикові, довгі. Ґула широка з припіднятими і затемненими краями. Мала максила широка, товста, на верхівці вкрита щетинками. З кожної сторони голови по одному вічку. Потиличний отвір не розділений, суцільний. Мандибули міцні, на вершині зрізані, з гострим дорзальним зубцем, зсередини із косими кілями. Ноги розвинені. Дорзальні мозолі черевця з характерним малюнком гранул і мікроскопічних шипиків. На 6-9-му сегментах є опуклі поздовжньо витягнуті епіплеври. 9-й сегмент не озброєний.

Література[ред.ред. код]

  1. Загайкевич І.К. Таксономия и экология усачей. — К.: Наукова Думка, 1991. — 420 с.

Дивіться також[ред.ред. код]