Нечуйвітер волохатенький

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Нечуйвітер волохатенький
Illustration Hieracium pilosella0.jpg
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Streptophyta
- Судинні (Tracheophyta)
- Насінні (Spermatophyta)
- Покритонасінні (Magnoliophyta)
- Еудікоти (Eudicots)
Підклас: Айстериди (Asterids)
Порядок: Айстроцвіті (Asterales)
Родина: Айстрові (Asteraceae)
Підродина: Cichorioideae
Триба: Cichorieae
Рід: Нечуйвітер (Hieracium)
Вид: Нечуйвітер волохатенький
Біноміальна назва
Hieracium pilosella
Linnaeus, 1753
Синоніми
Pilosella officinarium
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Hieracium pilosella
EOL: 400511
IPNI: 221320-1
ITIS logo.jpg ITIS: 37720
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 221204
Logo-ThePlantList.png The Plant List: gcc-92917
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Pilosella officinarium

Нечуйвітер волохатенький[1], нечуйвітер звичайний, нечуйвітер волосистий, корсатка волосиста, корсатка космата, нечуйвітер волохатий[2] (Hieracium pilosella L., Pilosella officinarium F. Schultz et Sch. Bip.) Місцеві назви — волосник, недоспілок, сліпачок, арник, вогник, вухо вежмеже, вушко мишаче, жовтинець, жовтомохорочник, жовтоцвіт, жовтючки весневі, зілля від уразу, лапки котячі, лихорадочна трава, масло воронє тощо.

Загальна біоморфологічна характеристика[ред.ред. код]

Нечуйвітер волохатенький - загальний вид
Квітка нечуйвітера волохатенького

Невисока (5-30 см заввишки) багаторічна трав'яниста рослина родини складноцвітих з повзучим кореневищем і багаторічними повзучими, густо облистненими пагонами, що рясно опушені досить довгими, зірчастими, рудуватими волосками. Листорозміщення чергове. Квітконосне стебло нерозгалужене, безлисте, з одним порівняно великим кошиком (8 — 12 мм завдовжки) на верхівці. Воно опушене простими довгими волосками з домішкою чорних залозистих волосків. Прикореневі листки (1,5-7 см завдовжки, 0,7-2 см завширшки) цілокраї, численні, оберненояйцеподібно-ланцетні або ланцетні, тупуваті, до основи звужені в черешок. Зверху листки блакитнувато-зелені, зісподу сіруватоповстисті від зірчастих волосків. Квітки зібрані в одиночний кошик циліндричної або яйцеподібної форми. Обгортка черепичаста (9-11 мм завдовжки, 8-15 мм завширшки) . Листочки обгортки лінійні, вкриті зірчастим пушком і чорнуватими простими і залозистими волосками. Всі квітки в кошику язичкові з п'ятьма зубчиками на верхівці, ясно-жовті, двостатеві. Язички крайових квіток зовні з червоними смужками. Тичинок п'ять, вони зрослися пиляками, маточка одна, зав'язь нижня, стовпчик один з дволопатевою приймочкою. Плоди циліндричні, сім'янки без носика, до 2 мм завдовжки, темно-червоні, з дев'ятьма поздовжніми реберцями. Чубок із зазубрених, шорстких і крихких брудно-білих волосків.

Екологія, поширення[ред.ред. код]

Росте нечуйвітер у соснових і мішаних лісах, на лісосіках, прогалинах, пісках. Світлолюбна рослина. Цвіте в травні — червні, нерідко повторно ще й восени. Поширений майже по всій Україні.

Практичне використання[ред.ред. код]

Лікарська, медоносна, отруйна і декоративна рослина.

У народній медицині суцвіття використовують при хворобах шлунка, жовтяниці, для збудження апетиту, при туберкульозі легень, пропасниці, наривах у горлі, як кровоспинний засіб, при дизентерії, геморої, маткових кровотечах, катарі товстих кишок, при кровотечах з легень, для розсмоктування пухлин кровоносних судин, як ранозагоювальний засіб для-протирання рота при молочниці у дітей, свіжі листки прикладають до наривів.

У ветеринарії використовують проти глистів, особливо у свиней, відваром рослини миють хворих тварин, екстракт пропонують проти бруцельозу. Есенцію з свіжої рослини використовують у гомеопатії.

Рослина містить дубильні речовини, смолу, слиз, кумарин і флавоноїди. Нечуйвітер волохатенький — посередній літній медонос, квітки охоче відвідують бджоли, хоч медопродуктивність його незначна. Отруйний для овець. Придатний для декорування сухих піщаних відкосів, кам'янистих гірок.

Збирання, переробка та зберігання[ред.ред. код]

Заготовляють в усіх областях України. Запаси сировини значні. Збирають усю рослину разом з коренем. Сушать у затінку або на горищах, під залізним дахом. Висушені рослини зберігають у коробках, вистелених папером.


Нечу́й-ві́тер волоха́тенький (Hieracium pilosella L.)

Місця зростання[ред.ред. код]

Росте на сухих піщаних місцях, у розріджених соснових лісах, має добре розвинене повзуче кореневище та лежачі пагони, вкриті листям.

Біологічні характеристики[ред.ред. код]

Прикореневі листки зібрані в розетку, вони обернено-яйцевидно-ланцетні, цілокраї, зверху блакитно-зелені, зісподу сіруватоповстисті від зірчастих волосків. Квітконосне стебло безлисте, 5—30 см заввишки, на верхівці з одним кошиком з маленьких квіток. Усі квітки в кошиках язичкові, крайові на жовтому фоні мають червоні смужки. Цвіте у травні — червні, запилюється комахами. Плоди — сім'янки з чубком із крихких брудно-білих волосків, за допомогою яких вони розносяться вітром.

Господарське значення[ред.ред. код]

Нечуй-вітер волохатенький ціниться як літній медонос та лікарська рослина. Має декоративний вигляд, може прикрасити світлі сухі місця в парках, лісопарках і скверах. Добре розмножується вегетативно — кореневищами. Для ліків рослину збирають під час цвітіння.

Систематика[ред.ред. код]

За даними сайту The Plant List[3] і «Глобальної бази даних Складноцвітих» (англ. «Global Compositae Checklist»)[4] нечуйвітер волохатенький належить до роду Pilosella, який був виокремлений з роду Hieracium, а біномінальна назва Hieracium pilosella є синонімом Pilosella officinarium.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Єлін Ю. Я., Зерова М. Я., Лушпа В. І., Шаброва С. І. Дари лісів. — К.: «Урожай», 1979
Commons
ВікіСховище має мультимедіа-дані до теми

Посилання[ред.ред. код]