Нижанківський Остап Йосипович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
отець Остап Нижанківський
Нижанківський Остап Йосипович
Остап Нижанківський
Народився 24 січня 1863(1863-01-24)
с. Малі Дідушичі, Стрийський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія
Помер 22 травня 1919(1919-05-22) (56 років)
Стрий, ЗОУНР, УНР (частково окупована Польщею)
Поховання Стрий, міське кладовище
Громадянство Австро-Угорщина Австро-УгорщинаЗУНР ЗУНР
Національність українець
Діяльність композитор, диригент, громадський діяч
Галузь католицький священникd, церковне служінняd[1], музика[1], диригентствоd[1] і політична діяльність[1]
Знання мов українська[1]
Жанр українська музика і хор
Посада посол до Галицького сейму[d]
Конфесія Українська греко-католицька церква
У шлюбі з Олена Нижанківська
Діти Нестор, Степан і Богдан
Нагороди
Хрест «За цивільні заслуги» (Австро-Угорщина)
Хрест «За цивільні заслуги» (Австро-Угорщина)

отець Оста́п Йо́сипович Нижанкі́вський (24 січня 1863, с. Малі Дідушичі, Стрийський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія — 22 травня 1919, Стрий, ЗОУНР, УНР (частково окупована Польщею)) — священник УГКЦ, український композитор, дириґент, громадський діяч. Брат співака Олександра Нижанківського, батько композитора, піаніста і музичного критика Нестора Нижанківського.

Життєпис[ред. | ред. код]

Остап Нижанківський

Народився у селі Малі Дідушичі (тепер Стрийський район, Львівська область). Навчався у Дрогобицькій гімназії, Львівській академічній гімназії та Львівській духовній семінарії. Після закінчення семінарії одружився з Оленою Бачинською. Висвячений на священника в грудні 1892 року і призначений на посаду сотрудника у Бережанах (1893–1894). У 1896–1897 роках був адміністратором парафії в селі Довжанка[2]. У 1897 році склав іспит на вчителя музики у Празькій консерваторії. 1899–1900 роки парох села Качанівка[3].

З 1901 року був спочатку адміністратором (до 1902), а потім парохом у Завадові поблизу Стрия[2], де став ініціатором створення Пам'ятника Тарасові Шевченку[4].

О. Остап Нижанківський був одним з молодших представників музичного руху в Галичині 80-х років XIX століття, організатором музичного життя в Галичині. В 1885 році заснував музичне видавництво «Музикальна Бібліотека» (1885–1887), яке публікувало твори українських композиторів, зокрема, Анатоля Вахнянина, Миколи Лисенка (вперше в Галичині[3], Петра Ніщинського, Михайла Вербицького, Сидора Воробкевича та інших. Активний пропаґандист українського хорового мистецтва; засновник, дириґент товариства «Боян» у Бережанах (1892 р.), дириґент «Бояна» у Львові (1895–1896 рр.), Стрию (1900–1914 рр.).

У вересні 1914 року за його участі стрілецтво склало присягу Легіону УСС у Стрию (заклик сотника Дмитра Вітовського). Він тоді був настоятелем храму в селі Завадів, що біля Стрия.

Брав активну участь в організації, проведенні Шевченківських концертів у Львові, Тернополі, Дрогобичі, Стрию. Один з організаторів української молочної кооперації в Галичині, ініціатор створення «Крайового господарсько-молочарського союзу» (надалі — «Маслосоюз», засновано 1907 року у Стрию; у 1908–1914 роках — його директор[3]).

Стрий. Гробниця композитора О. Нижанківського.

У 1918–1919 роках о. Остап Нижанківський входив до складу Української Національної Ради ЗУНР-ЗО УНР, очолював повітовий комісаріат Стрийщини. 1 листопада 1918 року на щоглі біля Стрийської ратуші замайорів жовто-блакитний прапор. Пізніше, через наступ польських військ, починалась нова доба — доба збройної боротьби за Українську державу. 13 травня 1919 року Стрий окупувало польське військо, почалися розстріли, репресії. Першою жертвою став о. Остап Нижанківський. Обдурений стрийським старостою Потоцьким, котрий обіцяв йому безпеку, з огляду на гуманне ставлення до поляків, Нижанківський залишився у місті і в травні 1919 року, після арешту польською окупаційною владою, розстріляний без суду в Стрию. Крім того окупанти відібрали 800 000 корон «задаткової каси», які йому були довірені на зберігання.[5].

У часі травневого наступу польських військ у келіях стрийської тюрми чекали на визволення польські політичні в'язні, живі й здорові — провідники Польської Організації Військової, серед інших — стрийський промисловець Ян Верштайн, який мав бути в Стрию провідником польського підпілля. Наказ залишити польських в'язнів у тюрмі живих і неушкоджених видав начальник Польового суду III Галицького корпусу сотник-суддя Антін Файґель. Погано віддячився пан Ян за дароване йому життя владою, проти якої готував бунт під час війни: Публічна опінія в Стрию обвинувачувала його за спричинення арешту й розстрілу о. Остапа Нижанківського. Не маючи для цього ніяких підстав, Ян Верштайн звинуватив панотця Нижанківського в тому, що він «як відомий гайдамацький проводир» у Стрию керував розгромом польського підпілля, готував польовий суд над арештованими підпільниками.

Похований на цвинтарі у Стрию в родинному гробівці разом із дружиною Оленою Нижанківською (Бачинською).

Творчість[ред. | ред. код]

О. Остап Нижанківський володів надзвичайно яскравим музичним талантом; не мав змоги його розвинути як слід. Найповніше реалізував себе в традиційних для галицької музики жанрах — духовних і світських хорах, солоспівах, вокальних ансамблях, обробках народних пісень (українських, інших слов'янських народів), які збирав у окремі «В'язанки». Чутливо сприймаючи новітні західноєвропейські художні віяння, насамперед романтичні, о. Нижанківський пробував звертатись до не дуже поширеного, нового для більшости українців Галичини інструмента — фортепіано, написавши для нього декілька мініатюр та більшу фантазію «Вітрогон».

У його вокальній та хоровій творчості переважають сильні драматичні почуття, різкі контрасти, інтенсивна гра музичних барв. Саме тому йому були такими близькими вірші Т. Шевченка, на які він створив справжні вокальні «перлини», — солоспіви «Вітер в гаю» та, особливо, «Минули літа молодії». Другим поетом, винятково співзвучним внутрішньому світові митця, був Юрій Федькович, «буковинський соловей», що надихнув його на створення хорової сцени «Гуляли» з характерним різким зіставленням картин безтурботного свята та душевного страждання головного героя, а крім того, ліричного монологу «З окрушків».

Пісня «Боже, на землю нашу поглянь» Івана Дуцька й Остапа Нижанківського з віденського видання 1916 року.

Нижанківський — автор популярних донині хорових творів («Гуляли», «З окрушків» на слова Юрія Федьковича, «В'язанка слов'янських гімнів» та сольних пісень на вірші Т. Шевченка — «Вітер в гаю нагинає», «Минули літа», «Наша дума, наша пісня», для голосу з фортепіано «Не видавай мене заміж», «І молилася я», «Пісня вечірня», «О не забудь», «В гаю зеленім»), сольних ансамблів на слова українських поетів, багатьох хорових творів, обробок народних пісень (зб. «Українсько-русинські народні пісні», 1907). Автор колядок «Бог ся рождає», «У Вифлеємі тайна явилась велика», «Во Вифлеємі нині новина»[6].

Нагороди[ред. | ред. код]

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

Іменем Нижанківського назва вулиця у Львові, на якій розташована Львівська музична академія, а також вулиця і парк у Стрию.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д Czech National Authority Database
  2. а б Nyžankovs'kyj Evstaxij [Ostap] // Історичний шематизм Львівської архієпархії (1832—1944) : у 2 т. / Дмитро Блажейовський. — Київ : КМ Академія, 2004. — Т. 2 : Духовенство і релігійні згромадження. — С. 325. — ISBN 966-518-225-0. (англ.)
  3. а б в Матейко Р., Медведик П., Моліцька Г., о. Шаварин М. Нижанківські // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 627. — ISBN 966-528-199-2.)
  4. Роман Пастух: Збережений історією: Про один із найстаріших пам'ятників Тарасові Шевченку. litukraina.kiev.ua. Літературна Україна. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 2 липня 2022. 
  5. Мегас О. [1] — Вінніпег : Канадийський фермер, 1920. — С. 43—44. Архівовано з джерела 7 листопада 2018
  6. У Вифлеємі тайна явилась велика. oranta.org. Оранта. Процитовано 2 липня 2022. 
  7. Część urzędowa // Gazeta Lwowska. — nr 195. — 1918. — 30 sierpnia. — S. 1. (пол.)

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]