Нитченко Дмитро Васильович
| Дмитро Нитченко | |
| Дмитро Васильович Нитченко | |
 |
|
| Псевдоніми, криптоніми: | Дмитро Чуб, Остап Зірчастий |
|---|---|
| Дата народження: | 21 лютого, 1905[1] |
| Місце народження: | Зіньків, Полтавщина |
| Дата смерті: | 27 травня, 1999 |
| Місце смерті: | Мельбурн, Австралія |
| Національність: | українець |
| Мова творів: | українська |
| Рід діяльності: | літературознавець, письменник, мемуарист, редактор, літературний дослідник, педагог, громадський діяч |
Дмитро Васильович Нитченко (літературні псевдоніми: Дмитро Чуб, Остап Зірчастий, англ. Dmytro Nytczenko [Nytschenko]); (*21 лютого 1905[1] Зіньків, Полтавщина — †27 травня 1999 Мельбурн Австралія) — український літературознавець, письменник, мемуарист, редактор, літературний дослідник, педагог, громадський діяч, що жив і працював у Австралії. Лауреат премії ім. Г. Сковороди, Фундації Антоновичів, член об'єднання українських письменників «Слово» та НСПУ.
Зміст |
[ред.] Життя та творчість
Народився як Дмитро Ніценко в заможній селянській родині в Зінькові, де й навчався в індустріально-технічній школі — а відтак, з осені 1926, на Краснодарському робітничому факультеті. Вже тоді часом друкував свої вірші в «Червоній газеті» (Ростов-на-Дону), а також у стінній газеті, де був заступником редактора[2]. 1927 року його, оголосивши класовим ворогом за «непролетарське походження (рос. непролетарское происхождение)», виключили.
Переїхавши до Харкова, вступив на мовно-літературний факультет місцевого Інституту народної освіти, де прилучився до літературного життя тодішньої столиці України: знайомився з відомими письменниками, працював у Державному видавництві. Пізніше згадував про зустрічі з Миколою Хвильовим, Степаном Васильченком, Борисом Антоненком-Давидовичем, Іваном Багряним та іншими.
З початком Другої світової війни Нитченко був мобілізований в армію. Пройшов і полон, і табір переміщених осіб у Німеччині, у якому зібралося чимало українських інтелігентів. По таборах налагоджувалося культурно-літературне життя: у місті Ульмі діяла українська гімназія, — у ній викладав і Дмитро Нитченко, відбувалися літературно-мистецькі вечори.
В одному із своїх віршів він так передав тодішній стан душі:
Ніхто не зна і долі не вгадає,
Ні хіромант, ні циган-ворожбит, —
Який нас шлях щиріше привітає,
Де ждуть обійми щастя чи журби.Та знаємо, як сурма клич заграє,
Коли визвольні загримлять громи,
Тоді наш край всі мури розламає,
Знамена перемог заб'ють крильми.З усіх кінців тоді гукне нас мати
(той клич — як блискавиця у імлі!) —
і хто ж тоді не схоче повертати
до в світі найсвятішої землі?!– Березень, 1948, Новий Ульм
[ред.] Австралія
1949 року Дмитро Нитченко разом з родиною переселився до Австралії: працював у каменоломнях, у вільний час вивчав англійську мову — та писати не припиняв. Протягом кількох десятиліть працював учителем та директором українських суботніх шкіл у Мельбурні. Заснував і очолював Літературно-мистецький клуб імені Василя Симоненка, як член Об'єднання українських письменників «Слово» — керує австралійською філією цієї організації. Потім очолює Українську Центральну Шкільну Раду в Австралії.
Постійно пише і публікує під псевдонімом Дмитро Чуб свої оповідання, вірші, нариси про подорожі; під іншим псевдонімом — Остап Зірчастий — друкує свої гуморески. У його творах описує природу Австралії та життя земляків, закинутих долею на цей материк.
Помер у Мельбурні 1999 року. Лігою українських меценатів та сім'єю тоді ж заснована Літературна премія імені Дмитра Нитченка, що присуджується щорічно за пропаганду українського друкованого слова.
[ред.] Родина
- Старша дочка Леся Ткач — письменниця (літературний псевдонім — Леся Богуславець).
- Молодша — Галя Кошарська — викладач української мови та літератури в Університеті Сіднея і керівник українського відділу.
- Онук Юрій Ткач — відомий перекладач українських книг.
[ред.] Видання
За його редакцією вийшло понад 28 книжок, у тому ч. «200 листів Б. Антоненко-Давидовича» і літературно-мистецький альманах «Новий обрій». У 1993 року уперше в Україні з'являється його книжка «Елементи теорії літератури».
З-поміж його інших книжок можна назвати:
- «Шевченко в житті» 1947
- «Це трапилося в Австралії» 1953
- «На гадючому острові» 1953
- «Вовченя» 1954
- «В лісах під В'язмою» 1958, 1983
- «Живий Шевченко» (для дітей) 1963 — удостоєний державної літературної премії імені Лесі Українки.
- «Український правописний словник» 1968
- «Стежками пригод» 1975
- «Елементи теорії літератури і стилістики» 1975, 1979
- «З Новоґвінейських вражень (Слідами Миклухи-Маклая)» 1977
- «Люди великого серця» 1981
- «У дзеркалі життя і літератури» 1982
- «Український ортографічний словник» 1985 ISBN 0949617075
- «Від Зінькова до Мельборну» 1990, Bayda Books, Мельбурн
- «Листи письменників» 1992, в-во «Ластівка», Мельбурн ISBN 949617-13-Х
- «Слідами Миклухи Маклая» 1993
- «Під сонцем Австралії» 1994 ISBN 978-0-908480-27-2
- «Листи письменників» 1998, Збірник другий, в-во «Просвіта», Мельбурн — Ніжин ISBN 1-889240-14-1
- «Листи письменників» 1998, Збірник третій, в-во «Просвіта», Мельбурн — Ніжин ISBN 0-949617-18-0
[ред.] Примітки
- ↑ а б Австралійський державний документ дає дату народження 18 грудня 1906
- ↑ На Краснодарському робітфаку (До 100-ліття з дня народження Дмитра Нитченка (Чуба)
[ред.] Джерела
- Боднарук Віра, Білецький Володимир (2006). Літературні вечори в Українському Інституті Модерного Мистецтва Чикаго, 1973—2006. Донецьк: Український культурологічний центр — 140 с.
- Біляїв Володимир (2003). На неокраянім крилі…, Східний видавничий дім, Донецьк — 348 с. ISBN 966-7804-57-7
- Енциклопедія української діяспори: том 4 (Австралія-Азія-Африка), гол. ред.: Маркусь Василь, Наукове Товариство ім. Шевченка і Національна академія наук України. Вид. «ІНТЕЛ» Київ 1995. ISBN 978-5-7702-1069-9
- Енциклопедія українознавства для школярів і студентів. Донецьк:Сталкер, 2000. — 496 с.
- Біографічні відомості
