Ноам Чомскі
| Західна філософія Філософія XX століття |
|
|---|---|
 Avram Noam Chomsky |
|
| Народився | 7 грудня 1928 Філадельфія, Пенсильванія |
| Школа/Традиція | лінгвістика, аналітична філософія |
| Основні інтереси | лінгвістика · психологія · філософія мови · філософія мислення · політика · етика |
| Значні ідеї | генеративна граматика, універсальна граматика, трансформаційна граматика, government and binding, X-bar theory, Ієрархія Чомскі, контекстно-вільна граматика, principles and parameters, the minimalist program, language acquisition device, poverty of the stimulus, Chomsky-Schützenberger theorem, Chomsky Normal Form, propaganda model |
|
Вплинули на нього
|
|
|
Вплинув на
|
|
Авра́м Ноа́м Хо́мський (також транскрибується як Чо́мскі[1], англ. Avram Noam Chomsky; *7 грудня, 1928, Філадельфія, Пенсильванія) — американський лінгвіст, філософ та політичний активіст, професор мовознавства Масачусетського технологічного інституту (МТІ) у відставці. Хомський є добре відомий академічній та науковій спільноті як один із засновників сучасної лінгвістики та визначна постать в аналітичній філософії. З 1960-х років стає широко відомим політичним дисидентом і анархістом. Хомський є автором понад 150 творів.
Зміст |
[ред.] Біографія
Ноам Аврам Хомський народився 7 грудня 1928 року в Філадельфії, штат Пенсильванія, в єврейській родині. Його батько — знаний професор івриту Вільям Хомський, був родом з України, мати — Еліза Сімоновська, мала білоруське коріння. (Н. Хомський: My father came from the Ukraine... — «Мій батько походить з України...» — з інтерв’ю Н.Хомського). Рідною мовою батьків був іврит, але вдома нею не розмовляли.
В 1945 році Хомський почав вивчати філософію та лінгвістику в Пенсильванському університеті в Піттсбурґу. Серед його викладачів були філософи Чарльз Черчман і Нельсон Ґудман та лінгвіст Зеліґ Харріс. До отримання ступеня доктора філософії у Пенсильванському університеті 1955 протягом чотирьох років більшість своїх досліджень проводив у Гарвардському університеті. У докторській дисертації почав розвивати деякі свої лінгвістичні ідеї, які опісля розкрив докладніше 1957 року в книзі «Синтаксичні структури», найвідомішій його праці в галузі лінгвістики.
Отримавши ступінь доктора філософії, Хомський викладав в МТІ упродовж 59 років. Саме тоді, приблизно з 1964 року, залучився в політику, публічно виступаючи проти участі США у В'єтнамській війні. Після випуску своєї книги-есе у 1969 про В'єтнамську війну під назвою «Американська держава або Нові мандарини», Хомський став широко відомим завдяки власним політичним поглядам, виступам і ще декільком книгам за темою. Його погляди, що найчастіше класифікуються як лібертарний соціалізм, принесли як широку підтримку серед лівих, так і безліч критики з усіх областей політичного спектру. Проте, не зважаючи на залученість в політику, Хомський продовжує займатися лінгвістикою і викладанням.
«Нью-Йорк таймз Бук рев'ю» одного разу написала: «Якщо судити за енергією, розмахом, новизною та впливом його ідей, Ноам Хомський — можливо найважливіший з інтелектуалів, що живуть сьогодні» (втім, як Хомський з іронією відзначив, далі в цій статті виражається незадоволеність тим, що його політичні роботи, які часто звинувачують «Нью-Йорк таймз» в спотворенні фактів, «зводять з розуму нехитрістю» [2]). За даними «Arts and Humanities Citation Index», між 1980 і 1992 роками Хомський був найчастіш цитованим із учених, що живуть, — і восьмим за частотою використання джерелом для цитат взагалі.
[ред.] Мовознавство
Праця Хомського «Синтактичні Структури» (1957) вважається одним із найзначніших внесків у теоретичну лінгвістику у другій половині 20-го століття: праця мала величезний вплив на розвиток науки про мову в усьому світі — і багато хто говорить про «хомськіанську революцію» в мовознавстві (зміні наукової парадигми в термінах Куна). Сприйняття тих або інших ідей створеної Хомським теорії породжувальної граматики (генеративізму), відчувається навіть у напрямах мовознавства, які не приймають її основних положень і виступають з різкою критикою даної теорії.
З часом теорія Хомського еволюціонувала (отже про його теорії можна говорити і в множині), але фундаментальне положення її, з якого, на думку творця виводяться всі інші — про природжений характер здатності говорити — залишалося непорушним. Воно вперше висловлене в ранній роботі Хомського «Логічна структура лінгвістичної теорії» 1955 року (перевидана в 1975), у якій він запровадив поняття трансформаційної граматики. Теорія розглядає вислови (послідовності слів), відповідні абстрактним «поверховим структурам», які, у свою чергу, відповідають ще абстрактнішим «глибинним структурам». (У сучасних версіях теорії відмінності між поверховими та глибинними структурами багато в чому стерлися). Трансформаційні правила разом зі структурними правилами та принципами описують як створення, так і інтерпретацію висловів. За допомогою скінченного набору граматичних правил і понять люди можуть створити необмежену кількість речень, зокрема речення, ніким досі не висловлені. Здатність структурувати вислови — природжена частина генетичної програми людей: ми практично не усвідомлюємо ці структурні принципи, як не усвідомлюємо більшості інших своїх біологічних і когнітивних особливостей.
Хомський вважає, що швидкість із якою діти навчаються розмовляти, не може бути пояснена на підставі «теорії навчання», що пояснює засвоєння когнітивних структур через досвід, але передбачає наявність вродженої схильності інтелекту, вродженої універсальної граматики що постачає зразки правил, що їх дитина розпізнає у мовних зразках які їй постачає оточення. Критики вказують, що Хомський ігнорує реальність та значення наслідування у процесах навчання дитини.
Недавні версії теорії Хомського (такі, як «Мінімалістська програма») містять сильні твердження про універсальну граматику. Згідно з його переконанням, граматичні принципи, що лежать в основі мов, є природженими і незмінними, а відмінності між мовами світу можуть бути пояснені в термінах параметричних установок мозку, які можна порівняти з перемикачами. Виходячи з цієї точки зору, дитині для вивчення мови необхідно тільки вивчити лексичні одиниці (тобто слова) і морфеми, а також визначити необхідні значення параметрів, що робиться на основі декількох ключових прикладів.
Такий підхід, на думку Хомського, пояснює дивовижну швидкість, з якою діти вивчають мови, схожі етапи вивчення мови дитиною незалежно від конкретної мови, а також типи характерних помилок, які роблять діти, що засвоюють рідну мову, тоді як інші, здавалося б, логічні помилки, не трапляються. На думку Хомського, невиникнення або виникнення таких помилок свідчить про використаний метод: загальний (природжений) або залежний від конкретної мови.
Ідеї Хомського мали великий вплив на вчених, що досліджують процес засвоєння мови дітьми, хоча деякі з них з цими ідеями і не згодні, слідуючи емерджионіським або конективіським теоріям, які ґрунтуються на спробах пояснення загальних процесів обробки інформації мозком. Втім, практично всі теорії, що пояснюють процес засвоєння мови, поки є спірними, і перевірка теорій Хомського (як і інших теорій) продовжується.
[ред.] Політичні студії та активність
Чомскі відомий як активний критик американського уряду та війни у В'єтнамі, та залишається найвідомішим американським дисидентом.
[ред.] Політичні погляди
Чомскі є однією з найвідоміших фігур лівого крила американської політики. Він характеризує себе в традиціях анархізму (лібертарного соціалізму), політичній філософії, яку він стисло пояснює як заперечення всіх форм ієрархії і їхнє викорінювання, якщо вони не виправдані. Чомскі особливо близький до анархо-синдикалізму. На відміну від багатьох анархістів, Чомскі не завжди виступає проти виборчої системи; він навіть підтримував деяких кандидатів. Він визначає себе як «Fellow traveler» («попутник») анархістської традиції, за контрастом з «чистим» анархістом. Цим він пояснює свою готовність іноді співпрацювати з державою.
Чомскі також вважає себе консерватором («Chomsky’s Politics», стор. 188), імовірно класичним лібералом, а також сіоністом, хоча він відзначає, що його визначення сіонізму у наш час більшістю розглядається як антисіонізм. Він затверджує, що таке розбіжність в думках викликана зрушенням (з 1940-х) в значенні слова «сіонізм». У інтерв'ю «C-Span Book TV» він заявив:
| « | Я завжди підтримував ідею єврейської етнічної батьківщини в Палестині. Це не те ж саме, що єврейська держава. Існують сильні доводи на підтримку етнічної батьківщини, але чи повинні там бути єврейська держава, або мусульманська держава, або християнська держава, або біла держава, — це абсолютно інше питання. | » |
В цілому, Хомській не прихильник політичних звань і категорій, і вважає за краще, щоб його погляди говорили самі за себе. Його політична активність полягає, в основному, в написанні журнальних статей і книг, а також в публічних виступах. Сьогодні він один з найвідоміших лівих діячів, особливо серед учених і студентів університетів. Чомскі часто подорожує США, Європою і Третім світом.
Чомскі має велике число прихильників у всьому світу і щільний графік виступів, притягаючи до своєї персони увагу безлічі людей, куди б він не відправився. Його виступи часто заплановані надовго, до двох років вперед. Він був одним з головних ораторів на Світовому соціальному форумі 2002 року.
[ред.] Дослідження західної пропагандиської машини
Чомскі в основному зосереджуєтся на ролі засобів масової інформації в демократичних суспільствах, причому в основному спираючись на те, як працюють мас медіа в США. Тоді як американські медіа безумовно володіють своєю специфікою (так, наприклад, американська пропагандистська модель поєднує в собі риси, що здавалося б мало поєднуються одна з одною: мінімальний контроль з боку держави і виняткову послужливість медіа щодо цієї держави). Висновки, які робить Чомскі і його співавтор Едвард Герман, мають досить універсальне застосування. Основні пропагандисти ідей в буржуазних демократіях висувають ідеї, що узгоджуються з інтересами еліт. Все, починаючи від спектру думок, представленого в засобах масової інформації, питань, які виділяються особливо, часу появи тих або інших тим, джерел, що вважаються заслуговуючими довіри і кінчаючи інтерпретацією ролі, яку грають самі ЗМІ, — все це є високофункціональними засобами на службі владнних угруповань.
Тут слід звернути увагу на те, як взаємозв'язані між собою принципи дії масмедіа і загальні механізми суспільної влади. Якщо ми звернемося до самого поняття "демократія", то неважко відмітити, що як і багато понять, що мають відношення до політики, воно має принаймні два абсолютно різних смисли. Є словарне визначення демократії, яке говорить, що та або інша система демократична в тому ступені, в якому громадяни можуть брати участь в ухваленні основних рішень, що стосуються суспільства. Є і інший, так би мовити "орвеллівський" сенс поняття "демократія". У цьому значенні воно звичайне і уживається в американській (а зараз все більше в міжнародній) "новомові", означаючи, що демократичними є суспільства, в яких дійсна влада належить бізнесу, конкретно — бізнесу, що перебуває в залежному положенні щодо того, хто стоїть при владі у Сполучених Штатах.
Отже, на вершині пропагандистської системи якраз і перебувають різні взаємозв'язані між собою еліти, в основному підприємницькі й урядові, які часто перетинаються. Вони, або принаймні їхні важливі сектори, в основному вільні від ілюзій, оскільки для того, щоб зберігати своє положення в світі вони повинні більш-менш виразно розуміти, як він влаштований. Розуміючи, які їхні дійсні інтереси, які стратегії необхідні для їх відстоювання, і нарешті, розуміючи, що їхні власні інтереси протилежні інтересам більшості населення, еліти усвідомлюють необхідність насадження "необхідних ілюзій" поза своїм колом. Еліти також деякою мірою схильні до того, щоб врешті-решт вірити тому, що самі говорять, але принаймні частина представників еліт дійсно вільна від ілюзій.
Другу групу дійових осіб в пропагандистській машині складають журналісти і "світське духівництво", що в основному складається з академіків і різних експертів. Представники цієї групи зазвичай досягають свого положення, пропагуючи погляди, що відповідають інтересам еліти, причому вони також схильні вірити в те, що говорять.
Третю групу складають представники освіченого і політично активного середнього класу. Саме вони і є основними "мішенями" або об'єктами пропаганди, оскільки потенційно володіють достатніми ресурсами і здатностями до політичної діяльності. Чомскі вважає, що "більшість цих людей не гангстери", тому, наприклад, вони в принципі могли б активно виступити проти військової агресії США в ту або іншу країну, якби мали в своєму розпорядженні достатню інформацію про те, що дійсно відбувається.
Четвертую групу складають політично неорганізовані "нижчі класи", які у меншій мірі виграють від існування цієї системи. Вони, на думку Чомскі, представляють найменшу загрозу для системи, оскільки в набагато меншому ступені інтегровані в неї ("Вони не частина системи, а всього лише глядачі"), до того ж не володіють достатніми ресурсами і можливостями для колективної дії. Ця частина населення набагато менш "утворена" і "індоктринована системою", тому її активно намагаються відвернути від політичної діяльності за допомогою видовищних заходів, побутових інтересів і релігійного фанатизму, який часто приймає фундаменталістський характер.
Основна увага при розгляді даної пропагандистської моделі Чомскі приділяє саме "ідеологічним інститутам" і "пануючій інтелектуальній культурі і цінностям, якими вона керується". Частково це викликано його уявленнями про те, яка частина пропагандистської моделі грає важливішу роль, частково його власним положенням і здібністю до аналізу тих або інших її частин (він, наприклад, також приділяє велику увагу системі освіти і її ролі в індоктринуванні і контролі за образом мислення). Чомскі представляє численні приклади того, як працює пропагандистська машина, роблячи висновок про те, що інформація в більшості випадків значною мірою і систематично спотворюється. Відхилення від "ортодоксії", особливо серед тих, хто має можливість звернутися до більш-менш широкої авдиторії, неминуче викликають санкції.
Що стосується інформації, що проходить засобами масової інформації, то присутні в ній спотворення не є в більшості випадків прямою фабрикацією брехні, швидше мова йде про систематичному обмеженні поля сприйняття або виділенні тих або інших моментів. Так, наприклад, під час війни в Перській затоці основна маса інформації жорстко контролювалася військовим і дипломатичним відомствами, причому в цій ситуації представники ЗМІ або майже не помічали цього, або не ставили правомірність подібних дій під сумнів. В результаті створювалася чудова можливість для маніпуляцій — про мирні ініціативи Іраку перед війною або про масштаби і характер жертв і руйнувань в результаті бомбардувань іракської території або не повідомлялося зовсім, або всяка інформація, що стосується цих тим представлялася як незначна або не підтверджена. Репортажі CNN із зони конфлікту отримали явно негативну оцінку з боку офіційних представників адміністрації, тоді як робився явний упор на дуже "особисті" історії про те, як воюють "наші хлопчики".
Можна сперечатися, наскільки саме засоби масової інформації (як центральний момент даної Чомским пропагандистом моделі) забезпечують "виробництво згоди". Безумовно, не тільки наявність або відсутність достовірної інформації про існуючий режим забезпечує цю "згоду". Швидше, тут грає важливу роль матеріальні інтереси, цинізм, відсутність скільки-небудь значущої зацікавленості в суспільних проблемах тощо. Але проте, певні аспекти фабрики згоди показані Чомскі дуже добре. Чомскі приводить один випадок на прикладі якого показується, в якому ступені існуюча пропагандистська модель може контролювати зміст і спрямованість дискусій. У травні 1983 року диктор московського радіо Володимир Данчев в серії з п'яти передач постійно засуджував радянську агресію в Афганістані, закликаючи повстанців не складати зброю. (Мабуть тижнева затримка в знешкодженні цього "буржуазного пропагандиста" була викликана тим, що передачі велися англійською мовою.) Проте, цей факт сам по собі чудовий, якщо ми пригадаємо, що в офіційній радянській теології не існувало ніякої "агресії в Афганістані", а існувало лише "надання інтернаціонального боргу". Проте в умовах радянського режиму, що спирався на систему жорсткого силового, а не демократичного контролю, сам факт протесту мав місце.
Подивимося тепер на схожі події, вторгнення Сполучених Штатів до Південного В'єтнаму в 1962 році. Офіційна американська точка зору полягала приблизно в тому ж самому — Південний В'єтнам попросив Сполучені Штати про надання допомоги в протистоянні агресивної діяльності, яку нібито вів Північний В'єтнам. Відтоді несправедливий імперіалістичний характер в'єтнамської війни визнаний всією міжнародною громадськістю. Антивійськовий рух в США врешті-решт привів до того, що американські війська були виведені. Проте марно впродовж подальших двадцяти з гаком років Чомскі шукав згадки в пресі про "американську агресію в Південному В'єтнамі" — такої події просто не існує в американській історії. Після запроторення Данчева до психіатричної лікарні американська преса продовжувала активно писати про цей випадок. Основним лейтмотивом всіх статей була констатація того, що "цього не могло б відбутися тут" (на Заході). Описана ситуація з відсутністю в історії "американського вторгнення до Південного В'єтнаму" додає цій фразі і інший смисл. У Америці не було свого Данчева, хоча там йому не загрожувало покарання, яке за своєю суворістю відповідало радянській психлікарні. Проте навіть у період розквіту антивійськового руху в США тільки дуже незначна група інтелігенції виступала проти війни за принциповими міркуваннями, тому що ця війна несправедлива. Велика частина інтелігенції і громадських діячів виступила проти війни вже після того, як це стало "можна" (оскільки проти цього виступили підприємницькі круги), і то лише з "прагматичних" причин, через дуже дорогу ціну, яку довелося заплатити за війну. Проведені вже в 1982 році опити громадської думки показали що частка принципових супротивників в'єтнамської війни серед інтелектуалів була набагато нижча, ніж серед населення в цілому.
[ред.] Чомскі про тероризм
У відповідь на оголошення США «війни з тероризмом» в 1980-х і 2000-х роках, Чомскі стверджує, що основними джерелами міжнародного тероризму є провідні світові держави, наприклад США. Він використовує визначення тероризму, використовуване в керівництві армії США, що описує тероризм як «навмисне використання насильства або загрози насильства для досягнення політичних або релігійних ідеологічних цілей через залякування або примушення». Тому, він вважає тероризм об'єктивним описом певних дій, без урахування мотивів. Чомскі відзначає:
| « | Безпричинне вбивство невинних цивільних осіб — це тероризм, а не війна з тероризмом. («9-11», з. 76) | » |
Цитата з приводу ефективності тероризму:
| « | По-перше, фактом є те, що тероризм працює. Він не зазнає невдачі. Він працює. Насильство зазвичай спрацьовує. Це світова історія. По-друге, це серйозна аналітична помилка, говорити, як це загальноприйнято, що тероризм — зброя слабких. Як і інші засоби насильства, це в першу чергу зброя сильних, фактично в переважній більшості випадків. Він розглядається як зброя слабких, тому що сильні також контролюють систему доктрин, і їхній терор не вважається терором. Це практично універсально. Я не можу пригадати історичного контрприкладу, навіть гірші масові вбивці дивилися на світ таким чином. Наприклад, візьміть нацистів. Вони не проводили політику терору в окупованій Європі. Вони захищали місцеве населення від тероризму партизан. І як в решті рухів опору, там був тероризм. Нацисти здійснювали політику контртероризму. | » |
[ред.] Критика політики США
Чомскі є послідовним критиком урядів США і їхньої політики. Він указує дві причини своєї особливої уваги до США. По-перше, це його країна і його уряд, тому робота з вивчення і критики саме їх матиме більший ефект. По-друге, США є єдиною на поточній момент наддержавою, і тому веде агресивну політику, як і всі наддержави. Втім, Чомскі нашвидку критикує і офіційних ворогів США, таких, як Радянський Союз.
Одним з ключових устремлінь наддержав, за твердженням Чомскі, є організація і реорганізація навколишнього світу у власних інтересах з використанням військових і економічних засобів. Так, США вступили у В'єтнамську війну і ширший Індокитайський конфлікт через те, що В'єтнам, або, точніше, його частина, вийшла з американської економічної системи. Чомскі також критикував втручання США в справи центрально- і південноамериканських країн і військову підтримку Ізраїлю, Саудівської Аравії і Туреччини.
Чомскі постійно акцентує увагу на своїй теорії, згідно якої велика частина американської зовнішньої політики базується на «загрозі хорошого прикладу» (що він вважає іншою назвою теорії доміно). «Загроза хорошого прикладу» полягає в тому, що яка-небудь країна могла б успішно розвиватися поза сферою впливу США, таким чином надаючи ще одну працюючу модель для інших країн, зокрема тих, в яких США сильно зацікавлені економічно. Це, за твердженням Чомскі, неодноразово спонукало США до інтервенції для придушення «незалежного розвитку, незважаючи на ідеологію» навіть в регіонах світу, де у США немає значних економічних, або пов'язаних з національною безпекою, інтересів. У одній з своїх найвідоміших робіт «Чого дійсно хоче Дядько Сем» Чомскі використовував саме цю теорію для пояснення вторгнень США до Гватемали, Лаосу, Нікарагуа і Гренади.
Чомскі вважає, що політика США часів «Холодної війни» пояснювалася не тільки антирадянською параноєю, але в більшій мірі бажанням зберегти ідеологічне і економічне домінування в світі. Як він написав в «Дядьку Семі»: «Чого США дійсно хочуть, так це стабільності, що означає безпеку для верхівки суспільства і великих зарубіжних підприємств».
Хоча Хомській критикує зовнішню політику США майже у всіх її проявах, в багатьох своїх книгах і інтерв'ю він висловлював захоплення свободою слова, якою користуються американці. Навіть інші західні демократії, такі як Франція або Канада, не такі ліберальні в цьому питанні, і Чомскі не упускає можливість критикувати їх за це, як, наприклад, в справі Форіссона. Проте, багато критиків Чомскі розглядають його відношення до зовнішньої політики США як атаку на цінності, на яких засновано американське суспільство, мабуть, упускаючи з вигляду його відношення до свободи слова.
[ред.] Погляди на соціалізм
Чомскі є непримиренним опозиціонером до (його словами) «корпоративно-державного капіталізму»[3], що практикується США і їхніми союзниками. Він — прихильник анархічних (либертарно-соціалістичних) ідей Михайла Бакуніна, що вимагають економічної свободи, а також «контролю за виробництвом самими трудівниками, а не власниками і керівниками, які стоять над ними і контролюють всі рішення». Чомскі називає це «справжнім соціалізмом» і вважає соціалізм у дусі СРСР схожим (в термінах «тоталітарного контролю») на капіталізм у дусі США, стверджуючи, що обидві системи базуються на різних типах і рівнях контролю, а не на організації і ефективності. У захист цієї тези він іноді відзначає, що філософія наукового управління Ф.В.Тейлора з'явилася організаційним базисом як для радянської індустріалізації, так і для корпоративної Америки.
Чомскі відзначає, що зауваження Бакуніна про тоталітарну державу з'явилися прогнозом прийдешнього радянського «казармового соціалізму». Він повторює слова Бакуніна: «.через рік … революція стане гіршою, ніж сам цар», апелюячи до тієї ідеї, що тиранічна радянська держава з'явилася природним наслідком більшовицької ідеології державного контролю. Чомскі визначає радянський комунізм як «помилковий соціалізм» і стверджує, що, всупереч загальній думці, розпад СРСР слід розглядати як «маленьку перемогу соціалізму», а не капіталізму.
У книзі «For Reasons of State» Чомскі відстоює ідею про те, що замість капіталістичної системи, в якій люди — «рабині зарплати», і замість авторитарної системи, в якій рішення ухвалюються централізовано, суспільство може функціонувати без оплачуваної праці. Він говорить, що люди повинні бути вільні виконувати ту роботу, яку самі вибрали. Тоді вони зможуть поступати відповідно до своїх бажань, а вільно вибрана робота буде і «нагородою самою по собі» і «соціально корисним». Суспільство існувало б в стані мирної анархії, без держави або інших управлінських інститутів. Робота, яка принципово неприємна всім, якщо така знайдеться, розподілялася б між всіма членами суспільства.
[ред.] Джерела
- Simon Blackburn. The Oxford Dictionary of Philosophy. Oxford: Oxford University Press, 1994. ISBN 0-19-211694-0
- Ноам Хомський. Роздуми про мову. Львів: Ініціатива, 2000. ISBN 966-7172-04-X
- Михаил Цовма. Картинки с фабрики согласия: Ноам Чомски о системе пропаганды в "демократическом" обществе.
- Віталій Абліцов «Галактика «Україна». Українська діаспора: видатні постаті» – К.: КИТ, 2007. - 436 с.
- Секулярное священство и опасности, которые таит демократия
[ред.] Виноски
- ↑ Існують розбіжності щодо прочитання прізвища в україномовних текстах. В залежності від галузі, в якій він знаменитий, його називають або Хомський (математика, лінгвістика) або Чомскі (політологія)
- ↑ zmag.org
- ↑ Наприклад: «That is absolutely typical of corporate capitalism, state capitalism…» (Chronicles of Dissent, 1992)
[ред.] Дивіться також
[ред.] Ресурси інтернету
- Офіційний сайт Хомського (Чомскі)(англ.)
- Деякі статті Хомського (Чомскі) українською
- Спільнота з перекладу Хомського (Чомскі) українською
|
|||||||||||||||||||||||
|
||||||||||||||||||||
