Нова Водолага

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Нова Водолага
Coat of arms of Nova vodolaga.png Flag of Nova Vodolaga.png
Герб Нової Водолаги Прапор Нової Водолаги
Преображенська церква
Преображенська церква
Країна Україна Україна
Область/АРК Харківська область Харківська область
Район/міськрада Нововодолазький
Рада Нововодолазька селищна рада
Код КОАТУУ: 6324255100
Основні дані
Засноване 1675
Статус із 1938 року
Площа 10,68 км²
Населення 13538
Густота 1267,6 осіб/км²
Поштовий індекс 63200—208
Телефонний код +380 5740
Географічні координати 49°43′09″ пн. ш. 35°52′34″ сх. д. / 49.71917° пн. ш. 35.87611° сх. д. / 49.71917; 35.87611Координати: 49°43′09″ пн. ш. 35°52′34″ сх. д. / 49.71917° пн. ш. 35.87611° сх. д. / 49.71917; 35.87611
Висота над рівнем моря 115 м[1]
Водойма р. Вільхуватка
Відстань
Найближча залізнична станція: Водолага
До обл. центру:
 - залізницею: 45 км
 - автошляхами: 53 км
Селищна влада
Адреса 63200, смт Нова Водолага, вул. Леніна, 14; тел. 4-30-18
Голова селищної ради Єсін Олександр Сергійович
Карта
Нова Водолага (Україна)
Нова Водолага
Нова Водолага
Нова Водолага (Харківська область)
Нова Водолага
Нова Водолага

Нова́ Водола́га — селище міського типу в Україні, центр Нововодолазького району Харківської області.

Географічне розташування[ред.ред. код]

Селище міського типу Нова Водолага знаходиться на березі річки Вільхуватка, вище за течією примикає село Новоселівка, нижче за течією на відстані 2 км розташовані села Вільхуватка та Щебетуни.

До селища примикає село Просяне. Поруч проходить автомобільна дорога М18 (E108). Через селище проходять автомобільна дорога Т 1901 і залізниця (станція Водолага). До селища примикає кілька лісових масивів (дуб).

Історія[ред.ред. код]

Роком заснування слободи Нова Водолага («адалага» у перекладі з тюркської — «господар чистих вод») офіційно вважається 1675. Засновником вважається — Харківський полковник Григорій Донець.

Нова Водолага розташована в долині річки Вільхуватка (басейн Сіверського Дінця). З історико-філологічних джерел відомо, що іменник — назва Водолага зустрічається з кількома прикметниками, утворюючи словосполучення — назви поселень (Стара Водолага, Нова Водолага, Мала Водолага). Згадки про них можна знайти вже в XVIXVII столітті.

Козацькі родини, переселенці з Наддніпрянщини та Правобережної України, які рятувалися від Речі Посполитої, колонізували Дике Поле, давши потужний розвиток Новій Водолазі, яка вигідно лежала на Муравському шляху. І навіть тут жителі слободи чимало терпіли від татарських нападів. В історичних документах є свідоцтва про те, що в 1689 році татари напали і зруйнували Нову Водолагу, погнали людей в неволю. У 1694 році Нуррадин-султан з 15-ти тисячною ордою татар та загоном яничар грабує й розоряє обидві Водолаги — Стару й Нову. В кінці 70-х років XVII століття були збудовані фортеці так званої Нової лінії (1679–1680 рр.)

1724 року у Новій Водолазі налічувалося 382 двори, а 1730 року у слободі мешкало 4900 жителів. 1732 року тут було дві церковно-парафіяльні школи, а 1749 року відкрили слов'яно-латинське училище. В містечку діяла ратуша, що користувалася власною печаткою з гербом. В адміністративному відношенні Нова Водолага належала до Харківського козацького слобідського полку.

1775 року Нова і Стара Водолаги, Караван були приєднані до Азовської губернії.

Жителі Нової Водолаги займалися вичинкою шкір, виготовленням лимарських виробів, пошивом взуття, одягу і головних уборів, винокурінням, садівництвом та гончарним промислом. Також активно розвивалося домашнє виробництво знарядь сільськогосподарської праці, столярних та бондарних виробів. За свідченнями істориків, у 1780 році в слободі було 18 кузень й 34 винокурні.

На базі родовища цінної глини розвивалось гончарне виробництво. Високоякісний з художнім оздобленням посуд нововодолазьких гончарів славився далеко за межами Харківської губернії.

З другої половини XVIII сторіччя на Слобожанщині розвивалось шовківництво, центром якого стала Нова Водолага. Тут був збудований завод, який мав приміщення для розведення шовкопрядів і устаткування для мотання шовку.

1773 року за наказом Катерини ІІ у Новій Водолазі було створене губернське управління по шовківництву, 1800 року його ліквідували та створили інспекцію по шовківництву для Слобідсько-Української губернії. Під наглядом цієї інспекції знаходилось 23 плантації.

1835 року внаслідок сильних морозів загинули тутові дерева, шовківництво занепало, але слобода продовжувала розвиватися.

За даними на 1864 рік у казенній слободі, центрі Нововодолазької волості Валківського повіту, мешкало 6736 осіб (3256 чоловічої статі та 3480 — жіночої), налічувалось 898 дворових господарств, існували 2 православні церкви, богодільня, поштова станція, училище, відбувалось 4 ярмарки на рік та базари[1].

Станом на 1885 рік у колишній державній слободі мешкало 6767 осіб, налічувалось 1159 дворових господарств, існували 3 православні церкви, школа, богодільня, поштова станція, 3 постоялих двори, 4 лавки, відбувались базари по неділях, 4 ярмарки на рік[2].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 8360 осіб (4163 чоловічої статі та 4197 — жіночої), з яких всі — православної віри[3].

Станом на 1914 рік кількість мешканців зросла до 8408 осіб[4].

На початку XIX століття в кустарній промисловості Нової Водолаги значне місце займала переробка тваринних жирів.

Нова Водолага також славилась чумацьким промислом. Навіть у 80-х роках XIX століття, коли в зв'язку з появою залізниці чумацтво почало занепадати, місцеві мешканці не припиняли зв'язків з Кримським півостровом.

Українська революція[ред.ред. код]

В 1917 році село входить до складу Української Народної Республіки.

Радянська влада[ред.ред. код]

В середині 20-х років ХХ століття 5,4 % жителів Нової Водолаги займались кустарним промислом, а 91,4 % — сільським господарством.

Німецька окупація[ред.ред. код]

19 жовтня 1941 року в Нову Водолагу увійшли німецькі війська. А ще за місяць до цього на території району більшовиками було сформовано партизанський загін із 58 чоловік.

Навесні 1942 року, коли Червона Армія готувалась до наступу, загін отримав завдання пройти в глибокий тил ворога і своїми діями сприяти успіху операцій регулярних частин. 20 травня радянські партизани перейшли лінію фронту та 23 травня в Зміївських лісах з'єдналися з партизанським загоном, яким керував Герой Радянського Союзу І. І. Копьонкін. Через декілька днів об'єднаний загін з'явився у Нововодолазьких лісах, з яких і розгорнув бойові дії.

З жовтня 1941 року по 25 лютого 1943 року нововодолазькі партизани знищили 497 німецьких солдат і офіцерів, 69 поліцейських і 5 інших осіб, звільнили з німецького концтабору 200 в'язнів, пустили під укіс два ешелони, знищили 2 гармати, 10 автомашин, підірвали 10 мостів.

У лютому 1943 року на підступах до Нової Водолаги тривали бої вояків Вермахту із частиною 6-го гвардійського кавалерійського корпусу Червоної Армії. Проти 33-го гвардійського кавалерійського полку, який зайняв оборону біля хутора Булахи, виступили два полки німецької піхоти з 25 танками.

Радянські вояки, які загинули в цих боях, поховані в братській могилі біля хутора Булахи.

6 березня 1943 року радянським військам довелося відступити з Нової Водолаги. У підвалі зруйнованої лікарні залишилося більше 70 тяжкопоранених бійців.

Радянські війська визволили Нову Водолагу 14 вересня 1943 року. Всього за роки німецької окупації було знищено 580 жителів району, вивезено до Німеччини — 5737 чоловік. Брали участь у війні на стороні СРСР близько 7 тисяч чоловік, з яких загинуло близько 3 тисяч.

Незалежна Україна[ред.ред. код]

З 24 серпня 1991 року Нова Водолага належить до незалежної України.

Економіка[ред.ред. код]

Кварцовий карєр
  • Молочно-товарна ферма.
  • Нововодолазький молокозавод.
  • Завод ПП «Данко Декор», ТОВ
  • Нововодолазький масло-жировий комбінат, ТОВ.
  • Нововодолазька райспоживспілка.
  • «Буддеталь», Нововодолазький комбінат, КП.
  • Нововодолазька державна насіннєва інспекція.
  • Нововодолазький хлібокомбінат.
  • Нововодолазький рибгосп.
  • Нововодолазька районна друкарня, КП
  • Новоселівський ГЗК, ЗАТ, видобуток кварцового піску.
  • Нововодолазьке лісництво.
  • «АГРОСЕРВІС», ВАТ.
  • Нововодолазький плодоовочевий комбінат.
  • «Водолазьке», ТОВ.

Транспорт[ред.ред. код]

Відстань до міста Харків - 45 км, до Старої Водолаги - 8 км.

Об'єкти соціальної сфери[ред.ред. код]

  • Нововодолазький дитячий садок № 1.
  • Нововодолазька загальноосвітня школа I-III ступенів № 2.
  • Нововодолазька загальноосвітня школа I-III ступенів для дітей-сиріт та дітей, які залишилися без батьківського піклування.
  • Нововодолазька загальноосвітня школа-інтернат I-III ступенів для дітей-сиріт та дітей, які залишилися без батьківського піклування.
  • Нововодолазький ліцей.
  • Нововодолазька гімназія.
  • Нововодолазький будинок юнацької творчості.
  • Нововодолазька дитяча школа мистецтв.
  • Нововодолазький спортивно-технічний клуб Харківської області.
  • Нововодолазька навчально-курсова філія.
  • Нововодолазький краєзнавчий музей.
  • Нововодолазький будинок культури.
  • Нововодолазька станція швидкої допомоги.
  • Нововодолазька районна лікарня.
  • Бібліотека.
  • Дитячий садок.
  • Школа.
  • Клуб.
  • Фельдшерсько-акушерський пункт.
  • Спортивний майданчик.
  • Стадіон.

Пам'ятки[ред.ред. код]

  • Преображенський храм.
  • В кварцовому кар'єрі є чудові місця для відпочинку
Харківський тарханкут, кварцовий кар'єр, наповнений чистою водою

Персоналії[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. рос. дореф. Харьковская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1864 года, томъ XLVI. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1869 — XCVI + 209 с.
  2. (рос. дореф.) Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя. СанктПетербургъ. 1885. — V + 349 с.
  3. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-248)
  4. рос. дореф. Харьковскій календарь на 1914 годѣ. Изданіе Харьковскаго Губернскаго Статистическаго Комитета. Харьковъ. Типографія Губернскаго Правленія. 1914. VI+86+84+86+26+116+140+44 с.
  5. Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917–1921): Наукове видання. — К.: Темпора, 2007. — 347 с. ISBN 966-8201-26-4

Джерела[ред.ред. код]