Нова журналістика

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Нова журналістика (англ. New journalism) — напрямок журналістики, що передбачає використання у текстах літературних технік.

Набув поширення в американській друкованій пресі 1960–70 років. Його основоположником вважають журналіста Тома Вульфа. Сам термін він вперше вжив у 1973 році у виданому ним збірнику статей «Нова журналістика».

Стаття Тома Вульфа у журналі «New York» від 14 лютого 1972 року, де він проголошує народження Нової журналістики

Нову журналістику називають також нон-фікшн-журналістикою, паражурналістикою, літературою факту, прозою ідей чи наративною журналістикою. Проте, її не слід плутати з есеїстикою: нова журналістика оперує лише фактами, передбачає сюжети й діалоги, есеїстка ж — це рефлексія та потік свідомості[1].

У стилі нової журналістики писали Трумен Капоте, Гантер Томпсон, Норман Мейлер, Роберта Крістгау. Свої статті вони публікували у журналах «The Atlantic Monthly», «Harper's», «CoEvolution Quarterly», «Esquire», «New York», «The New Yorker», «Rolling Stone», «Scanlan's Monthly».

Основні художні прийоми[ред.ред. код]

Том Вульф визначив чотири основні літературні прийоми, що використовуються у було новій журналістиці і є її ознаками:

  1. Кінематографізм: побудова тексту зі сцен, що швидко змінюють одна одну, не обов’язково у хронологічному порядку. Динамічність. По прочитанні тексту в читачів має з’явитися відчуття, ніби вони переглянули фільм.
  2. Діалогізм: наситити текст якомога більшою кількістю діалогів. Читачі мають чути голоси героїв.
  3. Ракурс третьої особи або прийом хамелеона: Автор намагається втілитись у свого героя, щоб його вустами розповісти про подію.
  4. Увага до деталей: слід багато уваги приділяти деталям, що характеризують героїв матеріалів і їх поведінку: зовнішній вигляд, манери, міміка тощо[1].

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Tom Wolfe, New Journalism, 1973
  • Michael L Johnson, The New Journalism

Примітки[ред.ред. код]