Новий Буг

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Новий Буг
Новий Буг
Новий Буг на карті України
Новий Буг на карті України
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Миколаївська область
Район/міськрада Новобузький район
Рада Новобузька міська рада
Код КОАТУУ 4824510100
Засноване 1810 як Семенівка
Населення 15686 (01.01.2011)[1]
Площа 12 км²
Густота населення 1307 осіб/км²
Поштові індекси 55600
Координати 47°41′02″ пн. ш. 32°30′28″ сх. д. / 47.68389° пн. ш. 32.50778° сх. д. / 47.68389; 32.50778Координати: 47°41′02″ пн. ш. 32°30′28″ сх. д. / 47.68389° пн. ш. 32.50778° сх. д. / 47.68389; 32.50778
Відстань
Найближча залізнична станція Новий Буг
До станції 5 км
До обл./респ. центру
 - залізницею 110 км
 - автошляхами 100 км
Міська влада
Адреса 55600, м. Новий Буг, вул. Леніна, 42
Міський голова Остапенко Валентина Яківна

Но́вий Буг (в минулому — Семенівка, Новопавлівка) — місто у Миколаївській області, адміністративний центр Новобузького району, колишній центр Ново-Бузької волості Херсонського повіту Херсонської губернії.

Характеристика[ред.ред. код]

Новобузька міськрада

Новий Буг (з середини і до кінця XVIII ст.- Куца Балка, до 1810 р.- Семенівка, до 1832 р.- Новопавлівка) — місто районного підпорядкування, центр Новобузького району. Відстань від Києва — 480 км (автошляхами). Розташований за 100 км на північ від міста Миколаїв і за 5 км від однойменної залізничної станції на лінії Миколаїв — Долинська, а також на перетині автомобільних доріг Миколаїв — Кривий Ріг і Вознесенськ — Кривий Ріг. Міськраді підпорядковані села Добра Воля, Жовтневе, Загальна Користь, Новосілля, Петрівка.

Історія[ред.ред. код]

На території нинішнього Нового Буга виявлені залишки поселень епохи неоліту і пізньої бронзи (V–II тисячоліття до н. е.). Досліджені скіфські поховання (VI ст. до н. ери).

У середині XVIII ст. тут знаходився зимівник запорізького козака Я. Куцого (звідси первинна назва поселення — Куца Балка). На рубежі XVIII–XIX вв. уподовж Куцої Балки виникло декілька хуторів, заснованих переселенцями з Полтавщини, Чернігівщини, з Курської губернії, Бессарабії. Хутори поступово злилися з селом Куца Балка, яке стало називатися по імені одного з поселенців Семенівною. У 1810 р. біля цього села оселилися заможний господар Павло Тріска з села Петрівок Олександрійського повіту Херсонської губернії і 119 чоловік — вихідців з Полтавської губернії. Новоутворене поселення об'єдналося з Семенівною і отримало найменування Новопавлівка.

До 1795 р. село входило до складу Катеринославського намісництва, в 1795 р.- Вознесенської, з кінця 1796 р. — Новоросійською, з 1802 р.- Херсонського повіту Миколаївської (з 1803 р.- Херсонською) губерній. У 1815 р. тут вже проживало 2088 чоловік. У 20-і роки XIX ст. Новопавлівка стала волосним центром.

З утворенням військових поселень село в 1828 р. було віднесене до Бузької уланської дивізії, а з 1832 р. дістало назву Новий Буг. Тут розміщувався 3-й уланський полк. У 1840 р. сюди переселили багато селян з Київської і Подільської губерній, яких також перетворили на військових поселенців. Постійна військова муштра, роботи на казну, будівництво доріг, мостів, казарм не давали поселенцям можливості займатися своїм господарством. У 1847 році у Новому Бузі налічувалися 643 двори, розміщувалися волосне управління, полковий цейхгауз, декілька казарм, манеж, військові стайні, хлібні магазини, школа сурмачів і кантоністів, шпиталь.

У 1857 р. військові поселення були ліквідовані, а жителі Нового Бугу (2557 чоловік), переведені на положення державних селян, отримали по 9,25 десятини землі. Інша земля була віддана в приватне володіння офіцерам-дворянам, що заснували тут свої маєтки.

Вже в першій половині XIX ст. в селі налічувалося більше 70 млинів і маслоробень, де застосовувалася наймана праця. Щорічно навесні і осінню проводилися великі ярмарки.

Зі статусом міста[ред.ред. код]

З 1860 року Новий Буг (у той час тут в 787 дворах проживала 5381 людина) був віднесений до розряду містечок.

Згідно із законом від 24 листопада 1866 р. про поземельне облаштування державних селян жителі Нового Бугу зберегли за собою усі землі, що знаходилися в їх користуванні. За ними закріпили 22 тис. десятини орної землі і сінокосів. За цю землю селяни повинні були платити державну оброчну подать. У 1886 р. їх переклали на обов'язковий викуп. Викупні платежі перевищували оброчну подать на 45 відсотків.

У другій половині XIX ст. розвиток капіталістичних стосунків в сільському господарстві значно прискорився. 5 місцевих поміщиків, 6 німців-колоністів і 65 заможних господарів у 80-х роках зосередили у своїх руках понад 10 тис. десятини землі і 70 відсотків худоби. Вони розширювали посіви зернових, зв'язували своє господарство з ринком, отримуючи величезні прибутки.

Капіталістичні господарства відчували потребу в робочій силі, що зумовило виникнення в Новому Бузі великого ринку найму робітників, що приходили сюди з віддалених губерній імперії, а також з усієї України і з Молдови. Лише за два весняно-літні місяці 1898 року через містечко пройшло 3930 чоловік, що спрямовувалися у пошуках заробітку в Миколаїв, Херсон, Кривий Ріг. Багато хто з них залишився батрачити в Новому Бузі і в селах волості. Ряди найманих робітників поповнювали і місцеві селяни, господарства яких приходили в занепад. У 1887 році на 1551 селянське господарство Нового Бугу доводилися усі ті ж 22 тис. десятини землі. Середній урожай зернових не перевищував 30-35 пудів з десятини. Біля третини селянських дворів були безкінними. Через відсутність тяглової сили і інвентарю багато бідняків вимушені були йти батрачити. За важку виснажливу працю в заможних селянських і поміщицьких господарствах чоловіки отримували 40 коп. в день, жінки — 24 коп., а підлітки — лише 17 коп. Немало бідняків, не знайшовши роботи, побиралося.

Майже третина прийшлих хворіла на дизентерію, туберкульоз і інші захворювання. У містечку і селах волості часто спалахували епідемії. При лікувально-продовольчому пункті, відкритому земством для надання допомоги тим, що прибували на заробітки, були невелика амбулаторія, дерев'яний барак, кухня, де готували юшку. У зв'язку з будівництвом в 70-х роках залізничної лінії Знам'янка — Миколаїв в Новому Бузі була споруджена залізнична станція, де працювали жителі містечка.

Значний розвиток отримали тут дрібні промисли, зокрема виготовлення предметів господарського і домашнього ужитку : килимів, посуд і ін. У кінці XIX ст. тут налічувалося 86 дрібних кустарних підприємств. Були 33 хлібних комори, торгували 52 крамниці, в тому числі 7 винних і пивних. Щотижня проводилися великі базари, близько п'яти раз на рік — ярмарки. Діяли місцеве відділення Державного банку і кредитне товариство.

Малоземелля, непосильні податки, експлуатація з боку поміщиків і місцевих підприємців, політичне безправ'я викликали протести трудящих. У 1879–1883 рр. притягувалися до відповідальності «за образу особи царя» жителі Нового Буга Р. І. Агей, К. Ф. Мішенін, І. Шинкаренко, І. Артамонов і Є. В. Мамот. У 1898 р. помічник новобузького прокурора повідомляв Одеську судову палату, що в містечку і в навколишніх селах отримали поширення чутки про розділ поміщицьких земель.

Революційні події 1905[ред.ред. код]

На початку XX ст. революційну роботу серед жителів Нового Бугу почали вести соціал-демократи з Миколаєва, Одеси і Херсона. У ці роки в Новобузької вчительської семінарії створюється політичний гурток, в який входили не лише учителі і учні, але і робітники містечка. Революційна діяльність в масах значно посилилася в період революції 1905 року. У червні 1905 р. в одному з донесень місцевої влади начальникові Херсонської поліції говорилося, що в «…Новому Бузі назрівають хвилювання…

Справа обертається таким чином, що украй бажано розквартирувати козачі сотні». У серпні 1905 р. за поширення нелегальної літератури з семінарії були виключені два її вихованці. Одночасно почалися арешти серед робітників. У відповідь на репресії революційно налагоджена молодь 20 жовтня організувала демонстрацію. Поліція знала про підготовку цього виступу, але запобігти йому не змогла. Демонстранти вийшли на вулицю з політичними гаслами, революційними піснями. Закінчився виступ мітингом.

У січні 1906 р. в містечко прибула рота солдат Лиманського полку. Гурток, що діяв в семінарії, був розгромлений, члени його заарештовані. Але революційна робота не припинялася. У містечку продовжували поширюватися друкарські листівки Миколаївського комітету РСДРП. У червні поліція заарештувала агітатора з Миколаєва. У серпні у дворі новобузьких селян Климових були виявлені друкарські тексти програми РСДРП, прокламація Миколаївського комітету РСДРП «До усіх селян».

«Ми вирішили,- підкреслювалося в листівці,- податків не платити і нікому повинність не справляти…, усієї найближчої влади виганяти з наших сіл… Тільки кров'ю ми в змозі врятуватися від свавілля уряду, а тому йдемо на битву і добудемо собі усю землю і усю волю».

Після поразки революції 1905–1907 рр. положення трудящих містечка ще більше погіршало. Згідно з подвірними списками Херсонської повітової землевпоряджувальної комісії в 1907 р. новобузька сільська громада складалася з 1942 господарств. За нею було закріплено 25 тис. десятини землі. Члени общини мали понад 4,2 тис. коней, 80 волів, 2144 корови.

Проте земля і худоба розподілялися нерівномірно: на кожне з 1200 селянських господарств доводилося в середньому по 10-15 десятини землі і по 2-4 голови робочої худоби, понад 300 — користувалися 1-4 десятиною землі, 13 дворів були безземельними, 533 — безкінними. Число бідняцьких господарств збільшувалося. Знедолені, в кінець такі, що розорилися малоземельні селяни здавали в оренду заможнішим хазяям свої земельні наділи і наймалися до орендарів у батраки.

Число господарств заможних селян напередодні столипінської аграрної реформи становило близько 200, кожне таке господарство розташовувало 30 і більше десятиною землі і 10-15 головами робочої худоби.

Столипінська реформа сприяла подальшому росту і зміцненню сільської буржуазії і зубожінню основної маси селянства. 69 заможним господарям виділили 1640 десятини землі. Багато заможних господарств збільшили свої земельні наділи до 200 і більше десятини за рахунок бідняків, що розорилися. Найбільш великому з них належало 729 десятини землі. Багато безземельних селян вимушені були залишати рідні місця і переселятися в східні райони країни. У 1911 р. з Нового Бугу, виїхало 20 сімей.


Напередодні першої світової[ред.ред. код]

Напередодні першої світової війни в Новому Бузі налічувалося 18 тис. жителів. Основну масу населення становили селяни. Окрім тих, що діяли тут 86 дрібних кустарних підприємств, в 1902–1903 рр. побудовані 2 парові млини, в 1911 р.- цегляно-черепичний завод. На усіх цих підприємствах було зайнято понад 100 найманих робітників. Вантажообіг Новобузької залізничної станції на початку XX ст. досяг 4 млн пудів хліба. У містечку працювали друкарня, готель, фотоательє. Населення фактично не отримувало кваліфікованої медичної допомоги.

З 1867 р. на усю волость діяв один фельдшерський пункт, лише в 1880 р. була відкрита лікарня на 10 ліжок. З 80-х рр. XIX ст. до 1917 р. у Новому Бузі 16 разів лютувала епідемія холери. У 1888 р. тут хворіло 56 відсотків жителів. З тисячі новонароджених щорічно помирало до 280 дітей.

У 1859 р. в Новому Бузі почала працювати перша прихідська школа. Через три роки її перетворили в двокласну міністерську школу з недільними курсами для дорослих, в 1875 р. в ній навчалися 111 хлопчиків і 7 дівчаток. У 1872 р. земство відкрило в містечку ремісниче училище з шевським і столярним відділеннями. На початку XX ст. в містечку діяли вже 4 земських і 3 церковноприхідських школи на 400 місць. У 1911 р. кількість учнів в них зросло до 850, але і тоді навчанням було охоплено лише 40 відсотків дітей шкільного віку.

Культурний розвиток[ред.ред. код]

У 1874 р. відкрилася вчительська семінарія. За дореволюційний час семінарія підготувала понад тисячу учителів початкової школи. Серед її випускників були український радянський педагог і діяч просвіти Чепіга-Зеленкевич Яків(1875–1938) і український видавець, засновник першого в Україні педагогічного журналу «Світло» (видавався в Києві в 1910–1914 р.) Г. Ф. Шерстюк (1882–1911). При семінарії функціонував самодіяльний театр, на сцені якого ставилися п'єси Миколи Гоголя, Івана Котляревського, Марко Кропивницького, Олександра Островського, Івана Тобілевича (Карпенко-Карого), а також місцевих авторів. У 1907 р. колектив самодіяльного театру налічував понад 80 учасників. Для виступів був побудований дерев'яний літній театр на 800 місць. Трупа театру, яка стала центром зосередження культурно-освітніх сил Нового Бугу, часто виїжджала на гастролі в міста і села Херсонської і інших губерній України, пропагуючи передові демократичні ідеї. У 1913 р. артист І. А. Ставицький за виконання сатиричних куплетів, в яких висміював царя, його сатрапів і критикував самодержавство, притягувався до кримінальної відповідальності.

Зі статусом районного центру[ред.ред. код]

У березні 1923 року Новий Буг, який нараховував тоді 16,5 тисяч жителів, з волосного став районним центром. До складу району ввійшли території Новобузької, Антонівської, Новополтавської, Полтавської, Новопавлівської, Явкинської, Єфінгарської (Єфінгар — село Плющівка Баштанського району) і Горожанської волостей. В районі було 65 населених пунктів і 20 сільських рад. Найбільшими були Полтавська (Полтавка, нині Баштанка) — 7265 душ, Новосільська — 5690 душ і Явкинська — 4815 душ. На території міста Нового Бугу було три сільських ради.

Німецько-радянська війна[ред.ред. код]

13 серпня 1941 року німецькі війська наблизилися до Нового Бугу. Їх наступ стримували частини 169-й стрілецької дивізії 18-ї армії. В ніч радянські частини залишили місто Новий Буг.

Помітною була діяльність українських патріотів у Миколаївській області. Після окупації фашистами Миколаївщини, сюди прибуло кілька роїв підпільників Південної Похідної групи під керівицтвом М.Сидора — «Чарторийського». Одразу ж було закладено підпільну мережу у районному центрі Новий Буг і навколишніх селах. Керівником підпілля на Миколаївщині «Довбушем» було налагоджено обслуговування важливої зв'язкової лінії ОУН через Миколаїв і Херсон до Маріуполя.

У звільненні Нового Бугу від фашистів брали участь війська 3-го Українського фронту, генерала армії Родіона Малиновського. Які звільняли центральні та південно-східні райони Миколаївської області. 57-а гвардійська Лозовська, Новобузька Червонопрапорна, орденів Суворова, Богдана Хмельницького стрілецька дивізія. На Миколаївщині дивізія зіграла значну роль у Березнегуватсько-Снігурівській операції. За звільнення м. Новий Буг отримала почесне звання «Новобузька». Звільняла села: Вільне Запоріжжя, Симонівку Новобузького району, Маліївку Березнегуватського району, с. Діброва, Н. Сергіївку, х. Веселий, х. Р. Люксембург. У наступні дні полки дивізії вели бої за Новоолександрівку, Мар'ївку. 16 березня 172-й ГСП заволодів Лоцкіно і розгромив ворога біля Н. Данцига (Виноградівки), а також визволив Михайлівку, Новомихайлівку. 18-23 березня дивізія звільнила Сильвестрівку, Новоматвіївку, Новокрасовське, Кандибіно, Піски. 27 березня дивізія переправилася через Південний Буг із Нової Одеси на Андріївку-Арделево.

Відомі особистості[ред.ред. код]

педагог і письменник - Спиридон Черкасенко

У Новому Бузі народився український письменик, поет, драматург і педагог Спиридон Черкасенко.

Новий Буг

З Новобузьким районом пов'язано життя п'яти Героїв Радянського Союзу:

кавалера ордена Слави трьох ступенів Мигуна Петра Семеновича; дванадцяти Героїв Соціалістичної Праці:

кавалерів декількох орденів Діану Федорівну Поліщук, Ніну Афанасіївну Усенко, Катерину Миколаївну Ситник та багатьох інших невтомних трударів. Літераторів Івана Спиридоновича Черкасенка, Степана Андрійовича Крижанівського, Леоніда Васильовича Куліченка, Анатолія Ластовецького. Контр-адмірала Петра Оникійовича Пащенка, генерал-майора Арона Шавельєвича Шифріна, бригадного комісара Михайла Никифоровича Пожидаєва, легендарного командира роти десантників Євдокію Миколаївну Завалій. Художника Анатолія Григоровича Сліпкова, скульптора В. X. Федченка, доктора геологічних наук, професора І. Я. Яцка, доктора біологічних наук Віталія Петровича Коваленка.

Освіта[ред.ред. код]

Новобузька гімназія[ред.ред. код]

Новобузька гімназія
Будинок Новобузької гімназії (фасад)
Будинок Новобузької гімназії (фасад)
Статус: Пам'ятка архітектури місцевого значення
Країна: Україна Україна
Місце розташування: Новий Буг
Заснування: 2000
Стан: Навчальний заклад

Новобузька гімназія — загальноосвітній навчальний заклад ІІ — ІІІ ступенів Новобузької районної ради Миколаївської області.

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]