Новиков Микола Іванович
| Новиков Микола Іванович | |
|---|---|
| рос. Николай Иванович Новиков | |
 | |
| Народився |
27 квітня (8 травня) 1744[1] Московська губернія, Російська імперія |
| Помер |
31 липня (12 серпня) 1818[1] (74 роки) Москва, Російська імперія |
| Країна |
 Російська імперія |
| Діяльність | журналіст, письменник, редактор, філантроп, видавець, філософ |
| Alma mater | Імператорський Московський університетd |
| Знання мов | російська[2][3] |
| |
Микола Іванович Новиков (рос. Николай Иванович Новиков; 1744 — 1818) — російський просвітитель, письменник, видавець.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився у дворянській родині. Навчився грамоти в сільського дяка, з 1755 по 1760 рік учився в гімназії при тільки що заснованому Московському університеті. З 1762 ніс солдатську службу в Ізмайловському полку. В 1767—1768 роках працював у Комісії зі складання проекту нового «Уложення» як секретар.
Просвітительські переконання Новікова сформувалися під впливом депутатів різних станів. У 1769 вийшов у відставку й став видавати сатиричні журнали: «Трутень», «Пустомеля», «Живописець» та інші, у яких критикував пороки тогочасного суспільства, виступав проти кріпосницьких порядків і полемізував з Катериною ІІ. Мріючи виховати нове покоління в дусі громадських чеснот, Новіков став творцем «Дружнього вченого суспільства» й «Типографічної компанії», що займалися облаштуванням друкарень, першої в Москві загальнодоступної бібліотеки, книгарень і шкіл.
Новиков видав понад 940 книг з різних галузей знань, зокрема «Скіфську історію» Лизлова, свої власні праці: «Досвід історичного словника про російських письменників» (Спб., 1772), «Древняя россійськая идрографія» (Спб., 1773), «Древня россійськая вивліофика» (Спб., 1773—1775; 1788—1791), а також, серед інших журналів, перший дитячий журнал у Російській імперії — «Дитяче читання для серця й розуму».
В 1775 році став масоном, захоплений широкою релігійно-ідеологічною програмою, що розвивала християнське вчення про братерство й любов і спрямованою на моральне вдосконалення. Після Великої французької революції 1789 року та повстання Є. І. Пугачова розмах суспільної діяльності Новікова, що продовжував «розливати світ освіти у своїй батьківщині» (В. Г. Бєлінський), викликав насторожену увагу до нього Катерини ІІ, що вважала Новікова «розумною й небезпечною людиною». 1792 року заарештований і без суду, за наказом імператриці, отримав 15 років заслання у Шліссельбурзькій фортеці.
1796 року його звільнив Павло І, проте підірване здоров'я вже не дозволило діячеві повернутися до активної діяльності.
Джерела[ред. | ред. код]
 |
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Новиков Микола Іванович |
- Життєпис на hrono.info(рос.)
- Западов А. В. Новиков. М., 1968
- Макогоненко Г. П. Николай Новиков и русское просвещение XVIII века. М, — Л, 1951
- Сухарева О. В. Кто был кто в России от Петра I до Павла I, Москва, 2005
Посилання[ред. | ред. код]
- Новиков Микола Іванович // Шевченківська енциклопедія: — Т.4:М—Па : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2013. — С. 580.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Большая российская энциклопедия — Москва: Большая российская энциклопедия, 2004.
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ CONOR.Sl
|
Це незавершена стаття про особу. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |