Новодворська Валерія Іллівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Новодворська Валерія Іллівна
біл. Валерыя Ільінічна Навадворская
рос. Валерия Ильинична Новодворская
Valeriya Novodvorskaya3.jpg
фото: 22 січня 2009
Народилася 17 травня 1950(1950-05-17)
Flag of Byelorussian SSR.svg Білоруська РСР,
Барановичі
Померла 12 липня 2014(2014-07-12) (64 роки)
Росія Росія, Flag of Moscow.svg Москва
(інфекційно токсичний шок[en])
Поховання 16.07.2014
Громадянство СРСР СРСРРосія РосіяГрузія Грузія
Національність білоруска
Проживання Москва
Ім'я при народженні біл. Валерыя Ільінічна Навадворская
Прізвисько Бабуся російської революції
Діяльність політик, публіцист, дисидент
Alma mater Інститут іноземних мов ім. Моріса Тореза[ru]
Партія «Демократичний Союз» 1988-2014), «Західний вибір» (2013-2014)
Конфесія УАПЦ (о)[1] (від 1990)
Батько Ілля Новодворський
Матір Ніна Федорівна Новодворська
Нагороди

Gedimino didysis kryzius juostele.gif Орден Великого князя Гедиміна[lt]

POL COA Dębno.svg
герб «Дембно»

Вале́рія Іллі́вна Новодво́рська (біл. Валерыя Ільінічна Навадворская; рос. Валерия Ильинична Новодворская) (* 17 травня 1950, Барановичі, Білоруська РСР, СРСР — 12 липня 2014, Москва, Російська Федерація) — філолог, російський політик, публіцист, журналіст, дисидент, правозахисниця, відеоблогер, засновник і голова партій «Демократичний Союз» (1988) та «Західний вибір» (2013). Колумніст журналу «The New Times». Спільно з Костянтином Боровим випускала відеоролики. Автор книг «Над прірвою в брехні», «Мій Карфаген повинен бути зруйнований» (курс лекцій, прочитаний кілька разів в РДГУ у Юрія Афанасьєва), «По той бік відчаю», «Прощання слов'янки», «Поети і царі».

Вільно володіла англійською і французькою мовами. Читала німецькою, італійською, розуміла білоруську мову.

Виступала проти політичного режиму В. В. Путіна[2].

Походження[ред.ред. код]

Мати — лікар, батько — інженер[3]. Обидва були членами Комуністичної партії Радянського Союзу[4]. 3 листопада 2009 р. в інтерв'ю «The New Times» Новодворська спростувала інформацію про те, що буцімто вона відмовилася від свого батька й не носила його прізвища. Додала, що це її батько відмовився від неї, припустивши, що він залишив сім'ю і виїхав до Сполучених Штатів Америки по імміграційній картці, яку міг сфальсифікувати, змінивши своє справжнє прізвище.

Прадід Валерії Новодворської був революціонером, організував першу соціал-демократичну друкарню в Смоленську[5]. Дід її народився в сибірському острозі, воював в 1-й Кінній армії Семена Будьонного[6]. За твердженням В. Новодворської, її предок, Михайло Новодворский, був воєводою в Дерпті в XVI столітті[7]. Після того, як він дізнався про те, що князь Андрій Курбський повів своє військо до Великого князівства Литовського так, щоб литвини могли його розбити[8], Михайло Новодворский хотів відмовити його від зради Московії, проте Курбський не став його слухати. Тоді Михайло викликав його на дуель, де й загинув[9]. Ще один з предків, за словами В. Новодворської, був мальтійським лицарем і служив Короні Польщі[10]. Приїжджав з посольством від короля Сигізмунда III у Московське царство під час Смутного часу просити корону для королевича Владислава IV[11].

Біографія[ред.ред. код]

Ранні роки[ред.ред. код]

Народилася 17 травня 1950 року в місті Барановичі, Білоруської РСР [1], в якому, за словами Новодворської, її батьки були на канікулах у її дідуся з бабусею[2].

Валерію Новодворську виховувала бабуся в індивідуалістичному дусі. Читати вона навчилася в 5 років. У 9 років вона переїхала в Москву. У 1968 році закінчила середню школу зі срібною медаллю. Потім навчалася в Московському інституті іноземних мов імені Моріса Тореза (французьке відділення) за спеціальністю «перекладач і педагог». У 1969 році організувала підпільну студентську групу, в якій обговорювалася необхідність повалення комуністичного режиму шляхом збройного повстання[3].

Дисидентство[ред.ред. код]

У підлітковому віці вона дізналася про існування ГУЛАГу, процесу Синявського і Даніеля і введення військ Варшавського договору до Чехословаччини, що розвинуло в ній неприйняття радянської влади[4][5]. 5 грудня 1969 року в Кремлівському палаці з'їздів Валерія Новодворська розповсюдила листівки з антирадянським віршем власного твору «Спасибі, партія, тобі!» Відразу ж була арештована КДБ за звинуваченням у антирадянській агітації і пропаганді (ст. 70 КК РРФСР) за розповсюдження листівок із критикою введення військ в Чехословаччину. Її помістили в одиночну камеру Лефортовської в'язниці. Коли її там провідав глава діагностичного відділення Інституту судової медицини ім. Сербського, полковник КДБ Данило Лунц, вона заявила йому про те, що він «інквізитор, садист і колабораціоніст, який співпрацює з гестапо»[6].

Влітку 1970 року Новодворську етапували в Казань. З червня 1970 по лютий 1972 року перебувала на примусовому лікуванні в спеціальної психіатричної лікарні в Казані з діагнозом «уповільнена шизофренія, параноїдальна розвиток особистості»[7][8]. Посивіла в 22 роки дисидентка вийшла на свободу в лютому 1972 року і відразу зайнялася тиражуванням та розповсюдженням самвидаву. З 1973 по 1975 рік працювала педагогом в дитячому санаторії.

З 1975 по 1990 рік — перекладачка медичної літератури 2-го Московського медичного інституту. У 1977 році закінчила вечірній факультет іноземних мов Московського обласного педагогічного інституту імені Крупської.

З 1977 до 1978 року робила спроби створити підпільну політичну партію для боротьби з КПРС. 28 жовтня 1978 року стала одним з засновників «Вільного міжпрофесійного об'єднання трудящих» (СМОП). Піддавалася неодноразовим і систематичним переслідуванням влади: поміщалася в психіатричні лікарні (психіатрична лікарня № 15, Москва), систематично викликалася на допити у справах членів СМОП, у неї на квартирі проводилися обшуки. У 1978, 1985, 1986 роках Новодворську судили за дисидентську діяльність. З 1984 по 1986 рік вона була близька до членів пацифістської групи «Довіра». З 1987 по травень 1991 року організовувала несанкціоновані владою антирадянські мітинги і демонстрації в Москві, за що затримувалася міліцією і піддавалася адміністративним арештам в цілому 17 разів.

8 травня 1988 року стала однією з учасниць створення першої опозиційної партії в СРСР «Демократичний союз». З 1988 року регулярно виступала в нелегальній газеті московської організації ДС «Вільне слово»[9], в 1990 році однойменне видавництво газети випустило збірку її статей[10].

У вересні 1990 року після публікації в партійній газеті «Вільне слово» статті під заголовком «Хайль, Горбачов!» і виступів на мітингах, де вона розривала портрети Михайла Горбачова, звинувачувалася в публічній образі честі і гідності президента СРСР та образі державного флага[11].

У 1990 році хрестилася[12]. Належала до Української автокефальної православної церкви, виступаючи з різкою критикою РПЦ.

Участь у політиці в 1990-х[ред.ред. код]

Валерія Новодворська

У травні 1991 року, січні і серпні 1995 року проти Новодворської порушувалися кримінальні справи, припинені за відсутністю складу злочину.

Наприкінці 1992 року Новодворська і частина членів ДС створили організацію «Демократичний союз Росії» (ДСР). У вересні 1993 року після видання антиконституційного указу президента Бориса Єльцина про розпуск З'їзду народних депутатів і Верховної Ради РФ була однією з перших, хто підтримав цей указ. Організовувала мітинги на підтримку президента[13]. Після штурму будівлі Верховної Ради військами, вірними Єльцину, Новодворська пригощала на вулиці перехожих шампанським на честь перемоги Єльцина над З'їздом і парламентом[14].

У жовтні 1993 року брала участь в установчому з'їзді блоку «Вибір Росії». Збиралася балотуватися в Іваново, але не змогла зібрати необхідну кількість підписів.

19 березня 1994 рокк Краснопресненська прокуратура почала перевірку діяльності Валерії Новодворської за статтями 71 і 74 КК РФ (пропаганда громадянської війни і розпалювання міжнаціональної ворожнечі) через низку статей, опублікованих у газеті «Новий погляд». 27 січня 1995 року через них Генеральною прокуратурою РФ було порушено кримінальну справу. 8 серпня 1995 року прокуратурою Центрального округу Москви справа була припинена за відсутністю в її діях складу злочину.

У червні 1994 року брала участь в установчому з'їзді партії «Демократичний вибір Росії».

14 серпня 1995 року Московська міська прокуратура порушила чергову кримінальну справу проти Новодворської. Приводом послужила листівка, написана Новодворською до пікету ДСР 8 квітня. Справа була передана до Останкінської прокуратури, яка не знайшла в листівці складу злочину.

У грудні 1995 року на виборах до Держдуми 2-го скликання Новодворська увійшла до виборчого списку Партії економічної свободи. Крім цього, Новодворська зареєструвалася в одномандатному окрузі № 192 Москви, але вибори програла і в Держдумі 2-го скликання (1995–1999) була помічником депутата Костянтина Борового.

11 березня 1996 року Московська міська прокуратура скасувала рішення прокуратури Центрального округу Москви від 8 серпня 1995 року про припинення справи (№ 229120) щодо Новодворської. Справа була направлена ​​для повторного розслідування в прокуратуру Північно-Східного округу Москви.

10 квітня 1996 року Валерії Новодворської було пред'явлено звинувачення за статтею 74-й, частині 1-й (умисні дії, спрямовані на розпалювання національної ворожнечі). Перед виборами президента РФ підтримувала кандидатуру Григорія Явлінського. Після першого туру виборів, разом з «Демократичним союзом» Росії, запропонувала лідеру «Яблука» «негайно і без всяких умов віддати голоси своїх прихильників Борису Єльцину».

22 жовтня 1996 року Московський міський суд відправив на дослідування справу № 229120 відносно Валерії Новодворської.

Діяльність в 2000-х і в 2010-x[ред.ред. код]

Виступ Валерії Новодворської на першому мітингу коаліції «За Росію без свавілля і корупції» 9 жовтня 2010 року

16 лютого 2008 року за захист інтересів Литви нагороджена Лицарським хрестом Орденом Великого князя Литовського Гядиминаса[15].

Наприкінці серпня 2008 року на час відлучена від ефіру радіостанції «Ехо Москви» за слова[16] про Шаміля Басаєва, які головний редактор радіостанції Олексій Венедиктов порахував як виправдання тероризму[17][18]. Коли трохи пізніше в своєму блозі Валерія Новодворська назвала Басаєва «нелюддю»[19], проблема була вичерпана.

У березні 2010 року підписала звернення російської опозиції «Путін повинен піти». У 2013 році спільно з Костянтином Боровим приступила до створення партії «Західний Вибір».

Ставлення до подій в Україні 2013–2014 роках[ред.ред. код]

На Євромайдані транслюється відеозвернення Новодворської до українського народу

Валерія Новодворська — одна з російських політиків, які привітали Помаранчеву революцію в Україні. 10 грудня 2004 р. Новодворська разом з іншими демократами Росії влаштувала «помаранчевий» пікет біля пам'ятника Пушкіну в Москві. Вони всі були з апельсинами в руках, в помаранчевому одязі і, відповідно, підтримували українську революцію. За словами Новодворської[12]:

…Істерика Кремля — це ваша перемога. Україна відходить назавжди, і вони можуть лише їй солі на хвіст насипати.

У травні 2011 року Валерія Новодворська виступила з підтримкою дії ВО «Свобода» щодо львівських подій 9 травня 2011 р.. Незважаючи на свій лібералізм, вона висловила сподівання, що українські націоналісти допоможуть Україні згадати свою історію та стати економічно сильною державою.

У грудні 2013 року Валерія Новодворська записала відеозвернення до українського народу, в якому висловлювала підтримку європейського вибору українців. Вона впевнена, що, чим швидше Україна звільнитися від впливу росіян, тим швидше Росія захоче «виплисти кудись»[13]. Відеозвернення транслювалося на Євромайдані 22 грудня 2013 року.

15 березня 2014 року взяла участь в «Марші миру» в Москві проти збройного втручання російської влади у внутрішні справи України. Новодворська вийшла з плакатом «Банда Путіна — Геть в Нюрнберг». У березні 2014 року записала відеозвернення до активістів українського «Правого сектора», в якому закликає їх активніше впливати на новий український уряд, щоб протистояти Росії. На думку слідчого МВС РФ у відставці Павла Карпова, поширене в інтернеті звернення Новодворської до Дмитра Яроша є публічним закликом до здійснення екстремістської діяльності, розпалює ненависть і ворожнечу[20].

18 березня 2014 року в заяві ЦКШ «Демократичний Союз» Новодворська піддала різкій критиці Росію за її зовнішню політику по відношенню до України, сказавши що «Демократичний Союз не визнає ні сам факт проведення референдуму під дулами російських гармат і автоматів, ні його сфальсифіковані результати. Кримські татари не брали участь у цьому референдумі. Але це не найбільша брехня, яку дозволив собі штандартенфюрер Росії, пан Путін. Він сміє заявляти про одностайну підтримку свого божевільного рішення про приєднання Криму. Так от, „Демократичний Союз“ не визнає цього аншлюсу, не визнає анексії Криму, вважає Крим українською територією і не бажає солідаризуватися з фашистською державою, яка йде, очолювана чекістами, сталінсько-гітлерівським шляхом. Росія оголосила Україні війну. У цій війні ми на стороні України»[21]. Також на думку Новодворської: "Крим для порядних людей закритий — раз Україна його позбулася, значить, і ми не будемо користуватися. А непорядні нехай з'їздять і відпочинуть без води, без світла і без їжі. Нехай Путін їм дає сухий пайок. Зрадники України кримчани, які вирішили прибарахлитися російською пенсією, нехай смажать її на керогазі, бо більше смажити скоро буде нічого "[22].

У квітні 2014 року Новодворська заявила про Прийняття Військової присяги на Вірність Україні[23].

У червні 2014 року, на Прохання прокоментувати Загибель російських журналістів в Україні, Новодворська заявила наступне: «Їх Ніхто Не намагався спеціально вбити. Стріляли не по журналістам, Стріляли по ворогам, по „Колорадо“. Вони стояли серед них, і не кричали: „Не стріляйте, ми журналісти!“ <…> Той, хто веде репортажі з фронту, повинен бути готовий до подібного фіналу. Ніхто Не танцює на їх могилі. <…> Ніхто Не Хотів їх вбивати. Я не буду робити вигляд, що проливаю за них сльози. Це були Дуже погані люди. Але Це не означає, що їх треба було вбивати. Шкода, що загибли»[24].

Оцінки[ред.ред. код]

Багато хто називає Валерію Новодворську вічним опозиціонером[14][15]. Борис Нємцов назвав Новодворську — «людиною чистою і світлою, наївною і довірливою»[16]. Костянтин Боровий сказав про неї, що вона володіла пророчим даром, так як багато з того, що сталося, вона передбачила[17]. Журналіст Я. Л. Боровий охарактеризував Валерію Іллівну, як принципову і безкомпромісну. Володимир Рижков сприймав Новодворську, як продовжувачку традицій Чаадаєва, В. Бєлінського і О. Герцена, які критикували російську дійсність. Ірина Хакамада назвала Валерію Новодворську великою жінкою, романтиком, тонкою і освіченою людиною з душею дитини. Микола Сванідзе охарактеризував Валерію Іллівну, як безсрібника, людину що мала мужність, хоробрість, ніжність і довірливість. М. Сванідзе сказав про неї, що вона була безкомпромісна в питаннях честі. Нателла Болтянская назвала її цікавою людиною.

Особисте життя[ред.ред. код]

Її матір Новодворська Ніна Федорівна (1928 р.н.) — лікар-педіатр, завідувала поліклініками, потім працювала на керівній посаді в Московському департаменті охорони здоров'я. Її предки — стовпові дворяни, купці Усатіни[18]. Валерія Іллівна жила в одній квартирі з матір'ю і котом Стасиком[19]. Знімали дачу в Кратово[20].

Валерія Новодворська не вийшла заміж і не мала сім'ї, оскільки за її словами, її «КДБ такої можливості позбавив ще в 1969 році. Людина, яка прирікає себе на боротьбу з КДБ, не може відповідати за дітей, не може поручитися за їхню долю. Він їх робить заручниками… Мати в одному таборі, батько в іншому. Що мала б робити в цій ситуації дитина? По-моєму, повна безвідповідальність»[21].

Її віросповідання

Достеменно відомо, що пані Валерія Новодворська з 1990 року була практикуючою християнкою української православної «парафії Святої-Троїці» (УАПЦ (о)) в м. Москві[22].

Її захоплення
спортивне плавання, літературна фантастика, театральне мистецтво, домашні коти.

У культурі[ред.ред. код]

Нагороди[ред.ред. код]


Вінстон Черчіль Це незавершена стаття про політичного діяча.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Валерія Новодворська
  2. Скончалась Валерия Новодворская, «Радио Свобода»
  3. Без дураков: Валерия Новодворская. Эхо Москвы (19.07.2007). (рос.)
  4. Интервью Валерии Новодворской «Независимой газете» 29 марта 2001 г. / ds.ru (рос.)
  5. С пеной у рта / «Независимая газета», 28 июня 2001 (рос.)
  6. С пеной у рта / «Независимая газета», 28 июня 2001 (рос.)
  7. В. Новодворская Лекция № 6. Везде царит последняя беда // Мой Карфаген обязан быть разрушен. — Олимп, 1999. — ISBN 5-7390-0691-0 (рос.)
  8. В. Новодворская Лекция № 6. Везде царит последняя беда // Мой Карфаген обязан быть разрушен. — Олимп, 1999. — ISBN 5-7390-0691-0 (рос.)
  9. В. Новодворская Лекция № 6. Везде царит последняя беда // Мой Карфаген обязан быть разрушен. — Олимп, 1999. — ISBN 5-7390-0691-0 (рос.)
  10. Без дураков: Валерия Новодворская. Эхо Москвы (19.07.2007). (рос.)
  11. Без дураков: Валерия Новодворская. Эхо Москвы (19.07.2007). (рос.)
  12. Погляд з Москви // Часопис «Громада» Товариства Української Культури в Угорщині, листопад-грудень 2004
  13. Новодворська з бандерівським значком порадила українцям тікати від російського болота // ТСН, 6 грудня 2013
  14. РосБизнесКонсалтинг (рос.)
  15. 6. В.Новодворская. Идеалистка на грани безумия — Reuters (рос.)
  16. Померла легендарна Лера Новодворська/Ехо Москви (рос.)
  17. Ефір пам'яті Валерії Новодворської/Ехо Москви (рос.)
  18. Біографія Валерії Новодворської/rusperson.com (рос.)
  19. Відома незаймана знялася для Playboy/utro.ru (рос.)
  20. Валерія Новодворська — між весталкою і гейшею/sem40.ru (рос.)
  21. Новодворська: Захід України повинен заснувати свою державу/obozrevatel.com (рос.)
  22. Валерія Новодворська: сайт «Харківсько-Полтавська єпархія — УКРАЇНСЬКА АВТОКЕФАЛЬНА ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА» (12.07.2014) (укр.)
  23. Фільм «Примадонна Мері» на сайті кіностудії «Новий одеон»/noviyodeon.com (рос.)
  24. «Художник не повинен бути голодним» («Невське час», 20 серпня 2011)/nvspb.ru (рос.)
  25. Алексєєва та Новодворська — лицарі литовського ордена/Бі-бі-сі (рос.)

Посилання[ред.ред. код]

Книги[ред.ред. код]

Про Валерію Новодворську[ред.ред. код]

Інтерв'ю та статті Валерії Новодворської[ред.ред. код]