Новомиргород

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Новомиргород
Novomyrhorod gerb.jpg Novomyrhorod prapor.jpg
Герб Новомиргорода Прапор Новомиргорода
Згори за годинниковою стрілкою:  Панорама міста, Іллінська церква, Панські Гори, Пам'ятник Тарасові Шевченку, Лікарня Ганни Дмитрян, Златопільська гімназія, Центральна площа
Згори за годинниковою стрілкою: Панорама міста, Іллінська церква, Панські Гори, Пам'ятник Тарасові Шевченку, Лікарня Ганни Дмитрян, Златопільська гімназія, Центральна площа
Новомиргород
Новомиргород на мапі України
Новомиргород на мапі України
Новомиргород
Новомиргород на мапі Новомиргородського району
Новомиргород на мапі Новомиргородського району
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Кіровоградська область Кіровоградська область
Район/міськрада Прапор Новомиргородського району.png Новомиргородський район
Рада Новомиргородська міська рада
Код КОАТУУ 3523810100
Засноване 1740
Статус міста з 1773 року
Населення 11 495 (01,01,2014)[1]
Площа 88,58 км²
Густота населення 149 осіб/км²
Поштові індекси 26000, 26001
Телефонний код +380-5256
Координати 48°48′01″ пн. ш. 31°39′05″ сх. д. / 48.80028° пн. ш. 31.65139° сх. д. / 48.80028; 31.65139Координати: 48°48′01″ пн. ш. 31°39′05″ сх. д. / 48.80028° пн. ш. 31.65139° сх. д. / 48.80028; 31.65139
Висота над рівнем моря 141 м
Водойма р. Велика Вись,
р. Турія,
озеро Лонго
Назва мешканців новомиргородці
Міста-побратими Польща Менцинка, Польща 
Сербія Србобран, Сербія 
День міста остання неділя червня
Відстань
Найближча залізнична станція Новомиргород
До станції 0 км
До обл./респ. центру
 - фізична 55 км
 - залізницею 80 км
 - автошляхами 72 км
Міська влада
Адреса 26001, Кіровоградська обл., Новомиргородський р-н, м. Новомиргород, вул. Леніна, 227/7
Веб-сторінка http://novomirgorod.at.ua/
Міський голова Немировський Яків Борисович[2]

Новоми́ргород — місто в Україні, в південній частині Середньої Наддніпрянщини, адміністративний центр Новомиргородського району Кіровоградської області. Розташований на річці Велика Вись за 72 км від Кіровограда. Населення — 11 569 мешканців (за оцінкою, у 2013 році).

Новомиргородській міській раді підпорядковуються також села Бирзулове та Лікареве, розташовані на південному заході від міста.

Перша згадка про місто датується 1740 роком.[3] З 1752 року Новомиргород — адміністративний центр Нової Сербії. З 1923 року — районний центр Єлисаветградського округу, з 1959 — місто районного підпорядкування Кіровоградської області.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 року місто Новомиргород внесено до списку історичних населених місць України. У 2010 році місто відзначило свій 270-літній ювілей.[4]

Географія[ред.ред. код]

Розташування[ред.ред. код]

Заплава Великої Висі біля Новомиргорода. Осінь 2007 року.

Новомиргород розташований на півночі Кіровоградської області, в центрі Новомиргородського району, за 72 км від обласного центру на правій притоці Синюхи — річці Велика Вись, у її долині і на берегах. Річище Великої Висі в межах міста звивисте. Рельєф міста визначається хвилястістю та рівнинністю і визначений геологічною будовою. Місто розташоване в лісостеповій зоні, в межах Південнопридніпровської височинної області Дністровсько-Дніпровської лісостепової провінції Східноєвропейської рівнини на Корсунь-Новомиргородському плутоні Українського щита Східноєвропейської платформи.

Географічні координати міста: 48°48'1" пн.ш. та 31°59'5" сх.д.

Територія міської ради становить 88,58 км², з них 7,75 км² — площа забудованих земель. Сукупна площа зелених насаджень — 4,4 км²

Сусідні міста
Шпола Сміла Кам'янка
Тальне Новомиргород Знам'янка
Умань Мала Виска Кіровоград
Сусідні села
Листопадове Турія Йосипівка
Андріївка Новомиргород Костянтинівка
Коробчине Пурпурівка Мартоноша

Корисні копалини[ред.ред. код]

Корисні копалини в околицях Новомиргорода представлені в основному будівельною та вугільною сировиною. Поклади лабрадоритів поблизу с. Лікареве в долині Великої Висі виходять на поверхню і становлять 1,7 тис. м³. Новомиргородське родовище суглинків, придатних для виробництва лицювальної цегли, має запаси 6,7 млн м³. Є поклади каоліну. Енергетичні запаси представлені покладами бурого вугілля.

Клімат[ред.ред. код]

Клімат Новомиргорода
Показник Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру Рік
Абсолютний максимум, °C 38,7
Середній максимум, °C −2 −1 3 13 20 23 25 24 19 12 5 0 11
Середня температура, °C −5,7 −4,3 0,5 8,9 15,3 18,6 20,0 19,4 14,7 8,1 2,3 −2,3 8,0
Середній мінімум, °C −8 −6 −2 5 10 13 15 14 10 4 0 −4 5
Абсолютний мінімум, °C −35,3
Норма опадів, мм 32 31 27 36 45 66 72 48 38 27 35 42 499
Джерело: Опис клімату Новомиргород

















Клімат помірний, континентальний. Середньорічні температури повітря: літня — (+18 °C), зимова — (-10 °C). Середньорічна кількість опадів становить 500–550 мм.

Переважають вітри північно-західного напряму.

Ґрунти — чорноземи на лесових породах.

Історія[ред.ред. код]

XVII–XVIII століття[ред.ред. код]

Новомиргород на мапі Нової Сербії

Новомиргород вперше згадується 1740 року як зимівник запорозьких козаків — хутір Тресяги (пол. Trzesawiska — болота, плавні). У ньому налічувалось близько 20-30 дворів[3].

Район зимівника заселяли вихідці з різних регіонів України. Переселенці з Миргорода Полтавської губернії заснували біля урочища Тресяги нове поселення — Новий Миргород. Першими будівничими в ньому були козаки Миргородського полку на чолі з полковником Василем Капністом.

1752 року Новий Миргород став адміністративним центром військово-поселенської території Нова Сербія, створеної за розпорядженням російського уряду. Її керівником і командиром військового корпусу був призначений сербський полковник Іван Хорват. В 17521764 роках в Новомиргороді знаходився центр новосербського Гусарського полку — одного з двох полків Нової Сербії та відповідно його Перша рота. 6 грудня 1752 року Іван Хорват почав будівництво кам'яного собору Святого Миколая, що знаходився на території шанцю.

1759 року в районі Новомиргорода гайдамаки кілька разів нападали на володіння магнатів Любомирських. Об'єктами нападів часто ставали слободи та маєтки сербських офіцерів. 1773 року Новомиргород отримав статус міста і був виведений з шанців. 1784 року його перетворили на посад.

Станом на 1787 рік, у Новомиргороді існували три церкви та одна фабрика.[5]

Територія Златополя почала заселятись ще з XVI століття. В 1686 році, після підписання Вічного миру між Росією та Польщею, місто увійшло до складу Речі Посполитої під назвою Гуляйпіль[6] і в 1723 році стало власністю князів Любомирських. Про назву «Златопіль» існує легенда, що Катерина ІІ, проїжджаючи краєм і побачивши навколо Гуляйполя золоті пшеничні лани, дала йому назву «Злато поле» — Златопіль. У 1792 році, в результаті Другого поділу Польщі, містечко стає власністю князя Потьомкіна.[7]

XIX століття[ред.ред. код]

Новомиргород на мапі 7-го кавалерійського округу
Ця стаття є складовою частиною серії статей про Новомиргород
герб


1803 року Новомиргород увійшов до складу Херсонської губернії як повітове місто. Внаслідок його важливого торгового значення тут мешкали польський, венеціанський та австрійській консули. Пізніше Новомиргород отримав статус заштатного міста.

З лютого 1820 року Новомиргород підпорядкували відомству військових поселень. Серед жителів міста відбувалися заворушення, які були придушені військовими. З 1819 по 1834 роки Новомиргород був місцем дислокації 3-го уланського полку, яким командував полковник Гревс. В 1834 році місто переведено у статус військового містечка Бобринецького повіту.

1836 року в місті розташувалось управління п'ятого-сьомого округів Новоросійського військового поселення, адміністрація сьомого округу та його першої волості. З цього часу місто почало перебудовуватись на військовий лад. Протягом багатьох років поселенці під наглядом офіцерів виконували сільськогосподарські роботи. Перебування у складі військових поселень гальмувало соціально-економічний розвиток міста, а промисловість повністю працювала на потреби військових.

Після скасування військових поселень 1859 року управління містом здійснювала міська дума. Новомиргород знову отримав статус заштатного міста, економічний розвиток помітно прискорився. Поряд з традиційним сільськогосподарським виробництвом розвивається переробне, поширюються водяні млини, винокурні, салотопні та цегельні підприємства. 1869 року було створено Міський громадський банк. Наприкінці 1890-х років у місті налічувалося три млини, два цегельних заводи, дві броварні, гуральня, свічна фабрика та майстерня по виробництву виїзних екіпажів.

Містом Златополем та навколишніми землями після затяжних судових процесів з графинею Браницькою та Енгельгардтами з 1801 по 1825 роки володів генерал Висоцький. За часів його господарювання тут було збудовано православну церкву, греблю на річці Турія, кілька кам'яних крамниць, суконну фабрику, двоповерховий трактир та чоловічий приватний пансіон.

1833 року Златопіль та навколишні села стали власністю спадкоємців генерала — Петра та Адріана Лопухіних. Тут в 1836 році було відкрито жіночий пансіон. В 1846 році став до дії шкірзавод Ф. Леве. 1885 року Златопільське дворянське училище перетворене в класичну чоловічу гімназію.

XX століття[ред.ред. код]

Ганна Дмитрян. Фото 1905 року.

В 1913 році на кошти Ганни Дмитрян, дочки грецького негоціанта Мартакі, в місті було зведено будівлю міської лікарні, що збереглась до нашого часу. В 1914 році в Новомиргороді було відкрито залізницю та залізничний вокзал.

У квітні 1917 року в Новомиргороді було сформовано Раду робітничих та солдатських депутатів. 25 березня 1918 року до міста вступили австро-німецькі війська та війська Центральної Ради. 29 квітня була офіційно проголошена влада Скоропадського. В листопаді цього ж року влада в Новомиргороді переходить до Директорії. 10 травня 1919 року до міста увійшли війська отамана Григор'єва, а вже в другій половині серпня його зайняли денікінці.

У січні 1920 року було встановлено більшовицьку владу, створено волосний революційний комітет, сформовано партійні осередки. Після запровадження політики НЕПу, в Новомиргороді існувало 29 промислових об'єктів та 35 торгових закладів, власниками яких були переважно євреї. В 1923 році Новомиргород став районним центром Єлисаветградського округу. Тут почали розвиватись провідні галузі місцевої промисловості. Зачепив мешканців міста Голодомор 1932 — 1933 років.

Члени Новомиргородської міської управи. 1910 рік.

1 серпня 1941 року почалась німецька окупація Новомиргорода та Златополя. Понад 1 тис. юнаків і дівчат вивезено на каторжні роботи до Німеччини, близько 5 тис. жителів страчено. На території Златополя знаходилось гетто, де в 19421943 роках було розстріляно або отруєно газом близько 1200 євреїв. Обидва міста було звільнено від німецької окупації в ході Корсунь-Шевченківської операції близько 10-ї години ранку 11 березня 1944 року.

Протягом 19441950 років промислові підприємства міста досягли довоєнного рівня. Райцентр було радіофіковано. В червні 1949 року завершено будівництво плодоконсервного заводу. В умовах «відлиги» економічна ситуація в місті поступово стабілізується. З 1957 року, після реорганізації органів управління промисловістю розпочинається прискорений розвиток промисловості та соціальної інфраструктури. Було розширено виробництво на плодокосервному заводі, заводі будівельних матеріалів та шкірзаводі, створено шляхово-експлуатаційну дільницю, побудовано два нових мости через Велику Вись, млин, хлібзавод, олійню. В 1957 році уторилося літературне об'єднання «Вись».

В 1959 році до Новомиргорода приєднано місто Златопіль (до 1787 року — Гуляйпіль), що раніше входив до складу Черкаської області, а також села Виноградівку та Катеринівку.

В 1967 році за ініціативи вчителів міста був створений районний історико-краєзнавчий музей. У грудні 1971 року починає діяти телевізійний ретранслятор. У цей час збудовано районний будинок культури та палац культури колгоспу імені Чкалова. Значно розширився зоотехнічний технікум. В 1979 році було відкрито шахту «Новомиргородська». Її поява зумовила інтенсивне будівництво багатоповерхових будинків, дитячих садків, гуртожитку. Населення міста до кінця 1990-х років стрімко зростає.

З 1992 року в місті починається глибока соціально-економічна криза, падає виробництво та життєвий рівень населення. Проте після господарського занепаду з 1999 року спостерігається стабілізація економіки, соціальної сфери й рівня життя в місті. На початку 2000-х завершується газифікація районного центру. 26 липня 2001 року постановою Кабінету Міністрів України місто було внесено до списку історичних населених місць України. У 2010 році Новомиргород відзначив 270-ту річницю від дати заснування.[4]

Місцевості[ред.ред. код]

Див. також Вулиці Новомиргорода

Карта Новомиргорода

Сучасний Новомиргород у своєму складі має такі місцевості, що склались історично:

  • Центром міста традиційно вважається його частина, розташована на лівому березі Великої Висі в низовині. Тут знаходився історичний центр Новомиргорода з 1740 року.
  • Златопіль. Колишнє місто, приєднане до Новомиргорода в 1959 році. Розташований на узгір'ї. Північна частина міста.
  • Виноградівка. Колишнє село, приєднане до Новомиргорода в 1959 році. Знаходиться на правому березі Великої Висі, сполучає центр міста та Златопіль. Назва походить від місцевого виноградника, що у XVIII ст. був одним з чотирьох в Єлисаветградській провінції. Тут знаходилась митниця, вартова та винокуренний завод, що належав дружині підполковника Шмідта[8]. У 1858 році Виноградівка належала поручику Миколі Петровичу Лопухіну та налічувала 28 мешканців, з яких 14 чоловічої статі і 14 — жіночої. Матеріали перепису населення 1858 року можна знайти на сімейному сайті «Рід Чорноіван».[9]
  • Хутір. Місцевість на правому березі Великої Висі, в районі залізничного вокзалу. Ймовірно, першопочатково мав назву хутір Веснянки і був заснований кількома родинами-вихідцями з Харківщини.[10] Масове заселення почалось з 1950-х років.
  • Біла Глина. Місцевість на лівому березі Великої Висі, раніше входила до складу села Софіївка. Південно-східна околиця Новомиргорода. Назва походить від покладів каоліну, що розташовані неподалік. Інша назва — Бессарабія1756 року на цьому місці починають селитись вихідці з Бессарабії). На думку краєзнавця М. Сухова, саме на новомиргородській Білій Глині розгортаються події повісті Володимира Винниченка «Краса і сила», прототипом Сонгорода в якому є Новомиргород та Златопіль.[11]
  • Софіївка. Південно-західна околиця Новомиргорода, місцевість на лівому березі Великої Висі. Колишнє село (до XIX століття — хутір Младановича). Інша назва — Чорногорія1756 року тут осідають вихідці з Чорногорії). До складу села Софіївки до середини XX століття входила також територія Білої Глини.

Населення[ред.ред. код]

Рідна мова населення Новомиргорода за даними перепису 2001 року

До утворення Нової Сербії в Новомиргороді проживали 41 козак та підпомічник.[14]

В 1774 році, за описом І. А. Гільденштедта, у місті налічувалося 600 дворів та близько 4 тис. населення.

У 1787 році в 895 дворах тут проживало 2994 мешканці.[15]

Після 1804 року в Новомиргороді спостерігається масовий відтік населення, що призводить до соціально-економічного занепаду та втрати колишньої значимості регіону.

Станом на 1846 рік населення міста становило: міщан — 3583 чол., з них: духовенства — 14, купців — 8, різночинців — 90, відставних — 27, кантоністів — 62, військових поселенців чоловічої статі — 1484 чол.[16]

В 1861 році в Новомиргороді мешкало 3679 чол., з них 2323 чоловічої статі та 1356 жіночої. У передмісті Виноградівці проживало ще 179 чоловік.[17]

В 1864 році в Златополі проживало 6680 чоловік, з них 34 купці 3-ї гільдії.

В 1897 році 9364 мешканців Новомиргорода розподілялись так: дворян — 201, купців — 20, міщан — 3977 та селян — 4913. Більшість населення становили росіяни, а частка українців серед жителів міста становила лише 6%.[18]

Розподіл населення Новомиргорода за рідною мовою за переписом 1897 року: [19]

Мова Чисельність Частка
російська 7025 75%
єврейська 1617 17,3%
українська 572 6,1%
польська 106 1,13%
німецька 21 0,22%
білоруська 13 0,14%
молдавська та румунська 5 0,05%
турецька 1 0,02%
чеська 1 0,01%
латиська 1 0,01%
французька 1 0,01%

Станом на 1 січня 1913 року, у Новомиргороді проживало 13901 чол., а на 1 січня 1914 року — вже 14248 чол. Таким чином, приріст населення становив 2,5% (347 чол.) на рік.[20]

Станом на 1940 рік, у Новомиргороді проживало 8920 осіб, а в Златополі — 6780.[21]

На час об'єднання двох міст (1959 рік) у Новомиргороді проживало 7200 мешканців, у Златополі — 4280.

Рідна мова населення Новомиргорода за переписом 2001 року:[22]

Мова Частка
Flag of Ukraine.svg українська 96,54%
Flag of Russia.svg російська 3,03%
Flag of Armenia.svg вірменська 0,15%
Flag of Belarus (1991-1995).svg білоруська 0,09%
Flag of Moldova.svg молдавська 0,08%
Flag of Israel.svg єврейська 0,02%
Flag of the Romani people.svg циганська 0,02%
Flag of Bulgaria.svg болгарська 0,01%
Flag of Romania.svg румунська 0,01%

За переписом 2005 року, в Новомиргороді налічувалось 12 528 мешканців. За попередніми розрахунками, чисельність населення в місті станом на 2012 рік скоротилась[23] і становить 11 653 осіб.

Економіка[ред.ред. код]

Промисловість[ред.ред. код]

ВАТ «Новомиргородський елеватор»

У місті функціонує ВАТ «Новомиргородський елеватор» (вул. Залізнична, 45) групи компаній «Рамбурс-Трайгон» загальною місткістю для зберігання в 128 тис. т. Підприємство сертифіковане, надає послуги по очищенню, сушінню та зберіганню сільськогосподарської продукції. Має залізничні колії з власним локомотивом, свій автотранспортний парк, що надає послуги з перевезення зерна. Підприємство постійно проводить закупівлю зернової сировини.[24]

ТОВ «Новомиргород Агроконтракт» (Новомиргородський комбікормовий завод, вул. 40-річчя Перемоги, 27) займається зберіганням зернових (потужність елеватора — 35 тис. т) та вирощуванням сільськогосподарських культур (площа земель — 8 тис. га). Завод має власні залізничні колії. Завдяки власному представництву та участі у виставках відбувається співпраця на міжнародному рівні з аргентинською компанією «Richiger»[25]

ТОВ «УкрПелл» (Новомиргородський шкірзавод, вул. Комсомольська, 105) займається виробництвом шкіряного напівфабрикату хромового дубління за технологією «вет-блу».

ТОВ «Культурний гриб» (Новомиргородський плодоконсервний завод, вул. 40-річчя Перемоги, 3) випускає понад 50 найменувань грибної та овочевої консервації. Наприкінці серпня 2009 року завод відзначив своє 60-річчя. Продукція заводу нагороджена дипломом загальнонаціонального конкурсу «Вища проба».

У 2006 році розпочало діяльність ПП «Шаруня» (колишній Новомиргородський завод продовольчих товарів, вул. Леніна, 293), що спеціалізується на виробництві продукції широкого асортименту з кукурудзяного борошна. Підприємство неодноразово нагороджувалось відзнаками та дипломами різних рівнів, займається експортом кукурудзяних виробів.[26]

ТОВ «Росина» (вул. Шкільна, 6) розливає з місцевої свердловини мінеральну столову воду торгової марки «Новомиргородська», випускаючи 4 тис. пляшок за зміну.[27][28]

Шахта «Новомиргородська»[ред.ред. код]

Кафе-бар «Новий» (вул. Синельникова)

В 1979 році в Новомиргороді була відкрита шахта «Новомиргородська» потужністю 1 млн тон бурого вугілля на рік. Продукція шахти йшла для забезпечення роботи ТЕЦ та брикетної фабрики «Юрківська», що знаходилася у місті Ватутіне Черкаської області. Шахта дуже швидко стала найпотужнішим підприємством не лише міста, але й району; тут працювало кілька тисяч осіб. Поява шахти зумовила прискорений соціально-економічний розвиток міста, особливо це стосувалося об'єктів соціальної інфраструктури.

Проте на початку 1990-х років шахта зменшила обсяг виробництва на 56% у зв'язку з погіршенням гірничо-геологічних умов. Наказом Міністерства вугільної промисловості України від 6 березня 1995 року шахта «Новомиргородська» була включена до переліку підприємств, які підлягають ліквідації через низьку рентабельність. В тому ж році рішенням Кіровоградського арбітражного суду вона була визнана банкрутом.

30 січня 1998 року був виданий наказ міністерства № 43 «Про ліквідацію державного підприємства Шахта «Новомиргородська». Таким чином місто втратило підприємство, яке було його візитною карткою протягом останніх двадцяти років.

Торгівля та сфера послуг[ред.ред. код]

АЗС у Златополі

Ще в 1764 році, після ліквідації Нової Сербії, жителям Новомиргорода було наказано записуватися до цехів з метою розвитку міської торгівлі.

Перебуваючи з 1795 року у складі Вознесенської губернії, Новомиргород славився як значний торговий центр степової України. Станом на 1914 рік, щороку тут відбувалося чотири ярмарки: Похвальний (11 березня — 13 березня), Вознесенський (3 травня — 5 травня), Різдва Богородиці (8 вересня — 12 вересня) та Дмитрівський (20 жовтня — 26 жовтня). Базари збирались один раз на два тижні, у неділі.[29] Крім того, щоранку тут збирались торги. В 1863 році в Новомиргороді існувало два магазини, 30 лавок, 8 харчових закладів, готель та 8 постоялих дворів.[30]

Златопіль з самого початку розвивався як торгове місто. Тут перетинались дві важливі дороги: військово-транспортна, що пов'язувала Київ та Новоросійські землі, та торгова, яка сполучала західні й східні регіони України. Поселення розвивалось завдяки зусиллям нових жителів краю, переважно, євреїв, що були майстрами у справах торгівлі. В середині XIX ст. ярмарки збирались тут регулярно двічі на рік.

У наш час рушійною силою розвитку економіки міста є мале підприємництво. Для фінансової підтримки невеликих підприємницьких структур налагоджено роботу з Регіональним фондом підтримки підприємництва.

Зараз в Новомиргороді діє два міських ринки, торгівельно-сервісний центр «Континент», два продовольчих супермаркети і один супермаркет парфумерно-косметичних товарів, ресторан, чимало спеціалізованих магазинів, кафе-барів та піцерія.[31] Функціонують близько 10 перукарень, 5 косметичних салонів та солярій.[32]

Банківська сфера міста представлена 4 філіями та відділеннями: «Приватбанк», «Райффайзен Банк Аваль», «Промінвестбанк» та відділення ВАТ «Держощадбанк України».

В січні 2013 року Новомиргородський районний центр зайнятості було переведено до новозбудованого приміщення.[33]

Транспорт[ред.ред. код]

Вулиця Карла Маркса. Дороговказ на Шполу та Олександрівку

Через місто проходить міжобласна автомобільна дорога Т 2401 (Городище — Устинівка), міжрайонні: Т 1209 (Новомиргород — Олександрівка), Т 1212 (Новомиргород — Кіровоград) та Новомиргород — Сміла.

Новомиргородська залізнична станція обслуговує пасажирів дальнього («Київ — Одеса») та приміського сполучення («Станція ім. Т.Шевченка (Сміла) — Новомиргород» та «Станція ім. Т.Шевченка — Помічна»), а також виконує вантажні операції.

У місті існує автобусна станція та Новомиргородський автопарк[34], що здійснює пасажирські перевезення. Регулярні перевезення здійснюють рейсові автобуси сполученням:

Налагоджена мережа автобусних маршрутів, що пов'язують Новомиргород з селами району.

У місті працюють численні приватні таксі та кілька маршрутів маршрутного таксі:

  • № 1. Автостанція — Центр — Залізничний вокзал — Школа № 3.
  • № 2. Автостанція — Центр — Поліклініка — Школа № 3.

На території Новомиргорода знаходяться чотири автозаправні станції.

Освіта[ред.ред. код]

За даними І. М. Чернявського, в 1793 році дворяни Новомиргородського повіту для потреб народного училища пожертвували 1003 карбованці, а секунд-майор Ставровичев — 1178 крб 88 коп. з належними на них процентами та судовими витратами, присудженими Катеринославським верхнім земським судом на його користь з підпоручика Трофимова. Вдова титулярного радника Аниксієва пожертвувала на користь училища будинок в Новомиргороді.[37]

В 1835 році у місті відкрили парафіяльне училище на 20 місць. Після його закінчення діти дворян та вищого офіцерського складу навчались в Златопільському повітовому дворянському чотирикласному училищі, заснованому в 1836 році (пізніше — Златопільська гімназія).

В 1870-х роках у Златополі було відкрито жіночу прогімназію, дещо згодом у Новомиргороді — жіночу гімназію. В місті існували початкові земські школи, діяли також і церковноприходські. Перепис населення 1897 року показав, що лише 22,8% населення обох міст знало грамоту.

28 листопада 1908 року на пожертви поміщика Владислава Нарвойша було відкрито сільськогосподарське училище у Златополі терміном навчання 4 роки (пізніше переформовано в зоотехнікум). В 1920 році відкрилось педагогічне училище.

На сучасному етапі організацію та контроль за освітньою галуззю міста здійснює Новомиргородський районний відділ освіти.

Сучасна дошкільна освіта в місті представлена трьома дитячими садками (ДНЗ № 1 «Теремок», ДНЗ № 2 «Волошка» та ДНЗ № 3 «Сонечко»).

Загальноосвітні навчальні заклади міста:

  • Загальноосвітня школа I–III ступенів № 1
  • Загальноосвітня школа I–III ступенів № 2
  • Загальноосвітня школа I–III ступенів № 3
  • Загальноосвітня школа-інтернат інтенсивної педагогічної корекції I–II ступенів (174 учні)[38]
  • Загальноосвітня спецшкола-інтернат I–III ступенів для глухих дітей (57 учнів).[38]

Позашкільні навчальні заклади міста:

  • Новомиргородський міжшкільний навчально-виробничий комбінат проводить професійну підготовку учнів 10-11 класів. Близько 500 учнів у 21 групі здобувають професії водія, тракториста-машиніста, швачки, бджоляра та оператора комп'ютерного набору.[38]

Медицина[ред.ред. код]

Ще з другої половини XIX ст. у Новомиргороді існувала земська лікарня. З 1913 року, після будівництва лікарні Ганни Дмитрян, її очолював лікар Кміта, випускник медичного факультету Університету Святого Володимира. Працювали тут також фельдшер та дві сестри-жалібниці.[39]

Станом на 2010 рік у Новомиргородській центральній районній лікарні працювало 42 лікаря, 5 з яких мали вищу кваліфікаційну категорію спеціаліста, а також 142 середніх медичних працівники, 31 з яких мали аналогічну кваліфікаційну категорію. В 2012 році ЦРЛ було реформовано в районне територіальне медичне об'єднання «Новомиргородське».

Медичну допомогу населенню Новомиргорода і району надають районна поліклініка та протитуберкульозний диспансер. У місті працює декілька аптек, приватний стоматологічний кабінет.

Комунікації та ЗМІ[ред.ред. код]

Розгалуджену систему електропостачання міста та району обслуговує Новомиргородський РЕМ ВАТ «Кіровоградобленерго», що входить до п'ятірки найкращих філій Кіровоградської області. У 2010 році завершилось будівництво сучасного адміністративного корпусу підприємства.[40]

Газифікація міста розпочалась в 1992 році будівництвом газопроводу високого тиску «Союз — Капітанівка — Новомиргород». На сьогодні районний центр газифіковано, на блакитне паливо повністю перейшла центральна котельня, школи, центральна районна лікарня, поліклініка та інші об'єкти соціальної інфраструктури.

Логотип газети «Новомиргородщина»

Цех електрозв'язку № 5 м. Новомиргорода Кіровоградської філії ВАТ «Укртелеком» надає населенню, підприємствам та установам послуги телефонного, телеграфного зв'язку та Інтернету. В Новомиргороді 5-значні телефонні номери, код міста — 05256.

Послуги мобільного зв'язку в місті надають три оператори: «Київстар», «МТС» та «life:)».

Основним оператором надання поштових послуг населенню міста є філія національного оператора поштового зв'язку «Укрпошта».[41] В Новомиргороді також діє відділення служби доставки товарів ТОВ «Нова Пошта».[42]

У червні 1930 року в місті започатковано видання районної газети. Часопис декілька разів змінював назву — За «соціялістичну перебудову», «Ленінець», «Червона зірка», допоки не отримав сучасну назву — «Новомиргородщина». Засновниками газети є Новомиргородська районна рада та районна державна адміністрація. Газета виходить щоп'ятниці накладом 1900 примірників.

Іншою газетою, що висвітлювала події міста та району, була «Новомиргородщина з Пісковим і Вороніною», яка видавалась працівниками колишньої телестудії. Газета виходила щосуботи до 1 січня 2012 року.

З червня 2013 року двічі на місяць в Новомиргороді виходить газета «Новомиргородські вісті».[43]

Послуги доступу до Інтернету надають провайдери «Укртелеком», «Інтертелеком» та «Ulan ISP».[44]

Популярним веб-ресурсом міста та району, який висвітлює місцеві новини, є портал novomirgorod.com. Сайт містить форум, фотогалерею, довідкову інформацію та місцеві оголошення.

Спорт[ред.ред. код]

Докладніше: Вентура+
Уболівальники ФК «Вентура+» на місцевому стадіоні

В Новомиргороді існує стадіон «Вентура+» (колишній «Колос»), на якому проведена часткова реконструкція. Тут тренується міська футбольна команда «Вентура+», яка в 2010 році стала чемпіоном області в другій групі[45]. Зараз клуб виступає в першій групі обласного чемпіонату.

В другій групі чемпіонату області з футболу виступає ДЮСШ «Новомиргород».

Молодіжна команда «Вентури+» зайняла перше місце на першості області з футболу серед дитячо-юнацьких команд сезону 20092010 (Друга група, U-1995-1996 р.н.)[46]

У місті діє районна дитячо-юнацька спортивна школа «Колос», де є секції баскетболу, волейболу, греко-римської боротьби та легкої атлетики. Дівоча команда баскетболісток є чотириразовим чемпіоном обласних спортивних ігор, обласної спартакіади школярів, учасником Всеукраїнських змагань дитячо-юнацької ліги. Неодноразово були призерами змагань різних рівнів і новомиргородські борці та волейболісти.

Гордістю міста є легкоатлети Олексій Пашолок (переможець першості України 1992 року з бігу на 800 метрів серед юніорів) та бронзовий призер першості СРСР 1978 року з бігу Олександр Дарієнко.

Культура[ред.ред. код]

Вокальний ансамбль «Оксамит»

Новомиргород — осередок культурного життя району і Кіровоградщини. Серед закладів культури міста[47]:

  • Новомиргородський районний будинок культури — центральний заклад культури міста, де діють численні творчі, художні, хорові колективи, гуртки самодіяльності тощо, зокрема: театр мініатюр «Сюрприз», що 10 березня 2007 року взяв участь в обласному огляді-конкурсі театральних колективів «Театральна весна Кіровоградщини» і отримав звання «народний аматорський театральний колектив»; хореографічний колектив «Сучасник»; народний аматорський ансамбль української пісні «Веселка»; хоровий колектив районного будинку культури.
  • Новомиргородський міський будинок культури — самодіяльний ансамбль української пісні «Гуляй-поле».
  • Новомиргородська дитяча школа мистецтв — обдаровані учні відділів закладу неодноразово брали участь у Всеукраїнському конкурсі учнівської творчості. При школі мистецтв діє народний аматорський жіночий вокальний ансамбль «Оксамит», що отримав диплом 3-го ступеня у 18-у Всеукраїнському фестивалі вокально-хорового мистецтва.
  • чотири бібліотеки, з них дві для дітей.

Релігія[ред.ред. код]

У Новомиргороді з початку заснування традиційно переважали православні, адже Нова Сербія заселялась сербами, чорногорцями, волохами та іншими православними народами. Місто мало єпархіальне значення, тут розташовувався Свято-Миколаївський собор. У XVIIIXIX столітті в Новомиргороді існувало більше п'яти церков.

В 17511752 роках була зведена Богородицька церква, настоятелями якої були священики Максим Данилів (1751) та вікарій Яков Іванов Суперфієнович (1752).[48]

У 1776 році серед шанцю була збудована дерев'яна церква Різдва Богородиці, яка проіснувала до 1823 року і була перевезена до села Буличово-Петрівки.

В 17781825 роках існувала дерев'яна Михайлівська церква; згодом на її місці унтер-офіцером Мельниковим було встановлено кам'яний пам'ятник у вигляді піраміди (до нашого часу не зберігся), а матеріал послужив для заснування церкви в селі Грузькому.

У 17991804 роках в Архієрейському саду Новомиргорода розташовувалась домова церква в ім'я Афанасія Великого.

Існувала ще одна дерев'яна Петрівська церква (за іншими даними — Петропавлівська), збудована 1782 року на кошти Петра Текелія, що розташовувалась на цвинтарі ліворуч при в'їзді в місто з боку Єлисаветграда. Проіснувала до 1820 року.[49][50]

Станом на 1772 рік, протопопом Новомиргородського духовного правління (з 1756 року) був протоієрей Петро Булич, настоятель Миколаївського собору), священиками — намісник Василь Росинський та Микола Базилевич (Михайлівська церква), писемних справ підканцеляристом — Максим Ярошевський. Священиком Михайлівської церкви в 1772 році був Симеон Паскаленко, з грамотою від 1758 року.[51]

В 1817 році Францішеком Залеським у Златополі було зведено Костел Непорочного Зачаття Діви Марії, який не зберігся до нашого часу.

Релігійний склад населення Новомиргорода станом на 1913 рік:

Конфесія Кількість прихожан Відсотки від
загального населення
Православні ~7000 77,8%
Іудеї ~1000 11,1%
Інші ~1000 11,1%
Миколаївський собор
(1752, зруйнований)

У Златополі до Другої Світової війни проживало багато іудеїв, існувала синагога, проте на сучасному етапі ситуація змінилась. Зберігся єврейський цвинтар.

Наразі переважна більшість населення Новомиргорода — православні, решта релігійних громад (протестанти, іудеї) є нечисленними. З усіх церков міста збереглись лише дві (Свято-Іллінська та Свято-Миколаївська). Обидві вони належать до Кіровоградської єпархії Московського Патріархату. В Новомиргороді знаходиться друга кафедра єпархії.

На початок 2009 року до державного реєстру Новомиргородської районного управління юстиції внесено 5 релігійних громад:

Конфесія Кількість храмів Кількість прихожан
1 УПЦ Московського Патріархату 2 ~2000[52]
2 Християни віри євангельської 1 ~75[52]
3 Адвентисти сьомого дня 1 невідомо
4 П'ятидесятники 1 ~25[52]
5 Іудеї 1 ~20[52]

Архітектура і міська скульптура[ред.ред. код]

Пам'ятки архітектури[ред.ред. код]

Міська лікарня (1912)
Колишній будинок головного лікаря (1912)
  • Іллінська церква (вул. Жовтнева, 85). Побудована в 1786 році на кошти купця Миколи Годжія з цегли у візантійському стилі.[54] Тетраконхова в плані (має вигляд хреста, центрична), з восьмикутним трибуном та куполом, увінчаним главкою. Гладкі поверхні стін з двома рядами вікон розділені пласкими пілястрами, по карнизу їх оточує фриз з ліпними розетками. У силуеті церкви підкреслена ступінчаста композиція мас. За характером архітектури, пам'ятка являє собою перехідний етап від бароко до класицизму.[55]
  • Миколаївська церква (вул. Садова, 85). Зведена в 1809 році генералом Висоцьким[56] в стилі еклектики. Являє собою цегляну споруду, що в плані складається з трьох частин: центрального квадратного об'єму, прямокутного бабинця та напівкруглої абсиди. Центральний вхід до церкви оздоблений чотирма колонами, що стоять на високому цоколі. План та об'ємно-просторова структура церкви продовжують традиції української архітектури, а її зовнішній декор виконано в стилі еклектики.[57]
  • Будинок магазину (вул. Леніна, 298/12). Побудований в останній третині XIX століття в стилі еклектики. Споруда цегляна, одноповерхова. Головний фасад відзначається великою кількістю декоративних деталей. Будівля є яскравим прикладом єврейського земського будування в Златополі, належить до цінної міської забудови. Нині за призначенням не використовується.[58] В липні 2010 року трапився обвал стіни цього будинку, оскільки під будівлею, ймовірно, проходить один з ходів златопільських катакомб.[59]
  • Златопільська гімназія (вул. Луначарського, 20). Будівництво велося з 1885 по 1891 рік на земельній ділянці, переданій у пожертву Лопухіними — власниками Златопільської садиби, на кошти Лазаря Бродського та Митрофана Цвіткова. Автором проекту вважається архітектор Архипов. Виконано у стилі еклектики з впливом ренесансної архітектури. Являє собою архітектурну цінність як один з прикладів естетичного вирішення споруд навчальних закладів кінця XIX століття.[60]
  • Комплекс будівель міської лікарні (вул. Леніна, 89). Комплекс лікарні був побудований архітектором Яковом Паученком на кошти Ганни Дмитрян — дочки місцевого купця. Будівництво велося з 1910 по 1913 рік на території старої богодільні поруч із полковою церквою. Проект лікарні виконаний у псевдоруському стилі відділенням Департаменту у справах цивільного будівництва м. Одеси. Цегельний орнамент та металеві мережива, що прикрашають перекриття центрального ризаліту і ґанки, імітують різьблення по дереву давньоруських будівель. Поряд з основною будівлею лікарні знаходиться будинок головного лікаря (1912), приміщення електростанції та стайні (1911). Комплекс лікарні є чудовим зразком цивільної архітектури, що одержав розвиток на півдні Російської імперії з 70-х років XIX століття.[61]
  • До інших споруд міста кінця XIX — початку XX століть належать будинок МШС (1912), земська школа (нині — МНВК) та колишні казарми (нині — корпуси «Райагрохіму»). У центрі міста та Златополі збереглось також декілька одноповерхових будинків цього періоду, однак, за винятком старої будівлі земського банку, особливої архітектурно-мистецької цінності вони не являють.

Пам'ятники[ред.ред. код]

Новомиргородські монументи та відповідним чином оформлені меморіальні місця:

Меморіальні дошки[ред.ред. код]

Туризм[ред.ред. код]

Східні околиці Новомиргорода. Вид з Панських Гір на долину Великої Висі.

Відсутність великих промислових підприємств у місті створює хороші умови для відпочинку. За даними журналу «Місто. Поліс», Новомиргород займає 12-е місце серед найзеленіших міст України (60,5 км² зелених насаджень на одного мешканця).[63]

Ландшафтний заказник місцевого значення «Панські Гори» розташований на південно-східній околиці Новомиргорода, між містом та селом Костянтинівка. Він має загальну площу 8,1 га. Ділянка включає схил високого правого корінного берега Великої Висі та частину заплави і відзначається різноманітністю екологічних умов та рослинного покриву. Схили здалеку помітні своїм барвистим аспектом, адже на них переважають різноманітні рослини степового комплексу. Урочище досить бідне у фауністичному відношенні. «Панські Гори» розташовані неподалік від районного центру, а тому є перспективними для обладнання екологічного маршруту. На території заказника знаходиться джерело з питною водою, що містить іони срібла.

На західних околицях міста знаходиться гідрологічний заказник загальнодержавного значення «Велика Вись». Він розташований у заводі річки, на ділянці між Новомиргородом і селом Лікареве та частиною заводі притоки Турія від місця її впадіння в річку до села Листопадове. Охоронні землі займають 568 га. Рослинний світ заказника різноманітний у флористичному відношенні. На його території, що являє собою своєрідний трикутник, переважає болотна рослинність; тут зберігся типовий для півдня лісостепової зони заплавний лучно-болотний комплекс. Наукову цікавість являють засолені луки заказника, де збереглись рідкісні для України види осоки.[64]

Персоналії[ред.ред. код]

З Новомиргородом та Златополем пов'язані долі багатьох видатних людей. Тут народились:

В 17511762 роках в Новомиргороді проживав командир військового корпусу і очільник Нової Сербії Іван Хорват. Згодом тут мав маєток і був похований генерал-аншеф Петро Текелій, який керував ліквідацією Запорозької Січі.

З 2007 року в Новомиргороді діє кімната-музей Степана Кожум'яки.

Видатний дослідник Сергій Подолинський до 1877 року працював у Новомиргороді земським лікарем. Володимир Винниченко в 1900 році отримав атестат у Златопільській гімназії, Микола Зеров працював у ній викладачем. Його колегами були Григорій Грушевський, Борис Лятошинський, Олександр Назаревський. Тут навчався поет та літературознавець Павло Филипович.

Деякий час, перебуваючи на військовій службі у Сіверському полку, тут проживав український письменник Іван Котляревський. Він відвідав Новомиргород 20 січня 1806 року як корпусний ад'ютант. У Златополі мешкала його двоюрідна сестра Ганна Яківна Скоробогач.[65]

В 1820-х роках у Новомиргороді проживав російський поет та філософ Володимир Печерін.

Під час заслання на південь, у місті в листопаді 1820 та в лютому і березні 1821 року побував російський поет Олександр Пушкін.[65]

Улітку 1824 року разом з батьком, який тоді чумакував через Златопіль і Новомиргород, місто відвідав Тарас Шевченко. 25 червня 2010 року в сквері біля Новомиргородської міської ради йому було відкрито пам'ятник.

З 1833 року Златополем володів герой Франко-російської війни 1812 року генерал-лейтенант Удом Євстафій Євстафійович, який помер у Златополі в 1836 році і був тут похований.

В місті народився і проживає письменник та кіносценарист Олександр Жовна, заслужений діяч мистецтв України (2008), лауреат кількох літературних премій.

Почесні громадяни міста[ред.ред. код]

Фотогалерея[ред.ред. код]

Панорама Новомиргорода.jpg
Панорама Новомиргорода
Entering Novomyrhorod.jpg 270920081622.jpg Центр Новомиргорода.jpg Вулиця Карла Маркса Новомиргород.jpg
В'їзд до міста з боку Кіровограда
Центральна площа.
Новомиргородська РДА
У центрі Новомиргорода
Капличка Архангела Михаїла.jpg Меморіальна дошка Оболенський.jpg Земський банк у Златополі.jpg Будинок магазину в Златополі.jpg
Капличка Архангела Михаїла
у сквері по вулиці Кірова
Меморіальна дошка
Є. П. Оболенському
Дореволюційний будинок
земського банку в Златополі
Єврейський магазин у Златополі
(кінець XIX ст.)
Новомиргородський РЕМ.jpg Ансамбль Веселка.jpg Залізничний вокзал в Новомиргороді.jpg Будинок МШС.jpg
Новомиргородський РЕМ
Народний ансамбль української пісні
РБК «Веселка»
Будинок Міністерства шляхів
сполучення (1912)
Пам'ятник Скрябіну.jpg Весна в Новомиргороді.jpg Новомиргород нічний.jpg Веселка над Новомиргородом.jpg
Пам'ятник К. І. Скрябіну
Весна в Новомиргороді
Новомиргород вечірній
Веселка над містом

Примітки[ред.ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України на 1 січня 2014 року»,  — Київ, Державна служба статистики України, 2014
  2. Інтерв'ю мера Новомиргорода газеті «Украина-Центр»
  3. а б Пивовар А. В. Экстракт о заднепрских Миргородского полку населениях… // Поселення задніпрських місць до утворення Нової Сербії в документах середини XVIII століття. (Сайт Кіровоградської обласної універсальної наукової бібліотеки імені Д. І. Чижевського)
  4. а б Мы — не хуторяне (газета «Украина-Центр»)
  5. Полонська-Василенко Н. Запоріжжя XVIII століття та його спадщина. — Мюнхен: Дніпрова хвиля, 1967. — Т.2. — С. 223.
  6. Стаття Złotopól у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том XIV (Worowo — Żyżyn) з 1895 року (пол.)
  7. Історія міста Новомиргорода
  8. Йоган-Антон Гільденштедт. Подорож Єлисаветградською провінцією 1774 року. — К., 2005. — 50 с.
  9. Сімейний сайт «Рід Чорноіван»
  10. Невмитий Ю. Капніст і наш край // «Новомиргородщина», 12.01.2013. — С. 3.
  11. Смоленчук М. Помилки у жандармському циркулярі // «Київ», № 7 (1990). — С. 107.
  12. Сікофанти Його Імператорської Величності (рос.)
  13. Саксаганський П. К. Театр і життя. Мемуари. — Харків, «Рух», 1932.
  14. ЦДІАК України, ф. 51, оп.3, спр. 19350, арк. 116 — 247 зв., 227 — 230, 605 — 687 зв.
  15. Полонська-Василенко Н. Запоріжжя XVIII століття та його спадщина. — Мюнхен: Дніпрова хвиля, 1967. — Т.2. — С. 223.
  16. Л. Похилевич. Сказания о населенных местностях Киевской губернии или статистические, исторические и церковные заметки обо всех деревнях, селах, местечках и городах, что находятся в пределах губернии. — К., 1864.
  17. За даними губернського статистичного комітету за 1961 рік / Экономическое состояние городских поселений Европейской России в 1861–1862 гг. Часть 2. — СПб., 1863. — С. 35-36.
  18. Українці. Частка у населенні повітів південно-західних губерній Російської імперії, округів Галичини та північно-східних комітатів Угорщини наприкінці XIX ст.
  19. Первая Всеобщая перепись населения Российской Империи 1897 г. Таблица XIII. Распределение населения по родному языку. — Т. Т.1-50. — СПб, 19031905
  20. Приложение к отчету Елисаветградской Уездной Земской Управы за 1913 год. / Статистико-экономический обзор по Елисаветградскому уезду Херсонской губернии за 1913 год. Составлен статистическим отделением. — Елисаветград, Типография Елисаветградского уездного земства. — 1914. — С. 1.
  21. Чайковська Л. Природа Новомиргородщини / Подарункове видання. — Кіровоград: Видавництво ТОВ «Поліграфічні послуги», 2013. — С. 7.
  22. Розподіл населення Новомиргорода за рідною мовою (у % до загальної чисельності населення) за переписом 2001 року
  23. Не той тепер Новомиргород («Українська газета»)
  24. Новомиргородський елеватор
  25. Аргентина-Новомиргород — плідна співпраця
  26. Приватне підприємство «Шаруня»
  27. Новомиргородський завод мінеральних вод ТОВ «Росина». Офіційний сайт
  28. У Новомиргороді урочисто відкрили виробництво з розливу мінеральної води
  29. Приложение к отчету Елисаветградской Уездной Земской Управы за 1913 год. / Статистико-экономический обзор по Елисаветградскому уезду Херсонской губернии за 1913 год. Составлен статистическим отделением. — Елисаветград, Типография Елисаветградского уездного земства. — 1914. — С. 41.
  30. Экономическое состояние городских поселений Европейской России в 1861–1862 гг. Часть 2. — СПб., 1863. — С. 36.
  31. Белінська О. Як не вмерти з голоду в Новомиргороді? // «Tusovka.kr.ua», 27.07.2013
  32. У Новомиргороді відкрився солярій!
  33. Районний центр зайнятості справив новосілля // «Новомиргородщина», № 3 (9186) від 19.01.2013. — С. 3.
  34. ВАТ «Новомиргородське АТП-13545»
  35. Розклад автобусних рейсів з Новомиргорода
  36. «Розрахунок відстаней між містами». Архів оригіналу за 2011-08-13. 
  37. Чернявский И.М. Материалы по истории народного образования в екатеринославском наместничестве при Екатерине II и Павле I. 1784–1805 гг. — Катеринослав, 1895. — С. 9. (рос.)
  38. а б в г д Освіта Новомиргородського району на Офіційний веб-сайт Новомиргородської районної державної адміністрації
  39. «Цегляне диво» на офіційному сайті міста
  40. Новомиргородські енергетики відсвяткували новосілля. Сайт Кіровоградобленерго
  41. Новомиргородський вузол зв'язку Кіровоградської дирекції УДППЗ «Укрпошта»
  42. «Нова Пошта» відтепер у Новомиргороді!
  43. Студія7 виконала чергове замовлення // Блог Андрія Лисенка, 01.07.2013
  44. Ulan Internet Service Provider. Новомиргородська філія
  45. Чемпіонами області з футболу у другій групі став ФК «Вентура+» з Новомиргорода
  46. Кіровоградська обласна федерація футболу
  47. Культура Новомиргородського району на Офіційний веб-сайт Новомиргородської районної державної адміністрації
  48. Відомості про церковний устрій задніпрських поселень до утворення Нової Сербії // Пивовар А. В. Поселення задніпрських місць до утворення Нової Сербії в документах середини XVIII століття. — К.: Академперіодика, 2003. — С. 118.
  49. Історія Новомиргородського району / Автор-упорядник О. В. Мокрицький. — Кіровоград: Центрально-Українське видавництво, 2004. — С. 54.
  50. Матеріали з архіву Б. В. Федорова
  51. Макаревский Ф. Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской епархии. Церквы и приходы прошедшего XVIII столетия. Вып. 1. — Екатеринослав: Типография Я. М. Чаусского, 1880. — С. 124, 1036.
  52. а б в г Дані про мережу церков і релігійних організацій в Новомиргородському районі станом на 1 січня 2009 року. Сектор з питань внутрішньої політики, зв'язків з громадськістю та у справах преси і інформації апарату Новомиргородської райдержадміністрації
  53. Собор Святого Миколи. Степан Кожум'яка // Планида Степана Кожум'яки. Сер.: Життя славетних / Упоряд. та авт. передм. Ю. Колісник. — Черкаси: Брама, 2004. — 224 с.
  54. Хронологико-историческое описание церквей Херсонской епархии
  55. Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР
  56. Тимошенко М. В. Листопадове. Історичні відомості. Події. Коментарі. — Кіровоград: Центрально-Українське видавництво. — 2008. — С. 43.
  57. http://sites.google.com/site/nmlib08/istoricni-pamatki-mista Історичні пам'ятки Новомиргорода
  58. Історичні пам'ятки Новомиргорода
  59. Місто на повітрі
  60. Олена Король. Златопільська гімназія: Наша історія та сучасність
  61. «Цегляне диво» на офіційному сайті міста
  62. Невипадково (офіційний сайт міста)
  63. «Місто. Поліс». — № 5-6, червень 2004. — С. 5-8.
  64. Гідрологічний заказник «Велика Вись»
  65. а б Сухов М. Літературна Новомиргородщина. 18.12.1994
  66. На Кіровоградщині вшанували пам'ять філолога і політв'язня // «Гречка», 23.04.2014

Джерела та література[ред.ред. код]

  • Історія Новомиргородського району / Автор-упорядник О. В. Мокрицький. — Кіровоград: Центрально-Українське видавництво, 2004. — 202 с. ISBN 966-583-149-6 (укр.)
  • Омельчук І. В. Рідний край. Історико-краєзнавчі дослідження. — К.: КМЦ «Поезія», 2004. — 492 с. ISBN 966-8455-03-7 (укр.)
  • Заповідні куточки Кіровоградської землі. — Під ред. Т. Л. Андрієнко. — К.: Арктур-А, 1999. — 240 с. ISBN 966-7572-01-3 (укр.)
  • Новомиргородщина — 50 років / Подарункове видання. — Новомиргород, 2009. (укр.)
  • Л. Похилевич. Сказания о населенных местностях Киевской губернии или статистические, исторические и церковные заметки обо всех деревнях, селах, местечках и городах, что находятся в пределах губернии. — К., 1864. (рос.)

Посилання[ред.ред. код]