Новоросійська губернія

Новоросійська губернія — адміністративно-територіальна одиниця, утворена в 1764 році як військовий округ для охорони південних кордонів Російської імперії.

Новоросійська губернія 1764—1783

Утворення губернії

Утворена 22 березня (2 квітня) 1764 року шляхом об'єднання Нової Сербії і Новослобідського козацького полку. Губернія стала поділятися на три полки: Єлисаветградський пікінерний полк (перейменований 1764 року Новослобідський козацький полк), Чорний гусарський полк і Жовтий гусарський полк.

11 (22) червня 1764 року до складу включені Українська лінія, Слов'яно-Сербія, бахмутські козаки, Шевічів полк і Прерадовичів полк (у складі Слов'яносербії), що об'єднані у Бахмутський гусарський полк, Дніпровський пікінерний полк (по Дніпру, від істоків Самари до межі Слов'яносербії), Донецький пікінерний полк (по Дінцю), Бахмутський козацький полк, перейменований на Луганський пікінерний полк (вздовж Лугані). Молдавський гусарський полк з Києва оселений у Дніпра і названий Самарським (південніше Дніпровського полку до устя Самари).

У складі Донецького і Дніпровського полків увійшли 13 сотень Полтавського полку (Старосенжарська, Новосенжарська, Біліцька, Кобеляцька, Сокольська, Кишенська, Переволочанська, Келебердянська, Нехворощанська, Маяцька, Царичанська, Китайгородська, Орельська) та дві сотні Миргородського полку (Кременчуцька і Власівська). Деякі сотні були повернені до Гетьманщини 26 лютого (9 березня) 1765 року.

Григорій Потьомкін був командиром Новоросійської губернії. Одними з перших предводителів дворянства в губернії були: капітан Єгор Арапов (Жовтий гусарський полк), секунд-майор Стефан Пищевич (Чорний гусарський полк), ротмістр Яков Курілов (Дніпровський пікінерний полк), ротмістр Іван Гаврилов (Донецький пікінерний полк), аудитор Карл Готовцев (Самарський гусарський полк), підполковник Іван Шевич (Бахмутський гусарський полк), председателі повітових зборів дворянства: поручик Іван Руденко, генерал-поручик Федір Чорба.

Склад губернії 1765 року

26 березня (6 квітня) 1765 року адміністративним центром стало місто Кременчук, і Бахмутський повіт Воронізької губернії увійшла до складу Новоросійської губернії.

У березні 1765 року губернію було розділено на 3 провінції:

• Катерининська провінція
• Бахмутська провінція
• Єлисаветградська провінція

На початку Російсько-турецької війни у 1769 році на межі Єлизаветградської провінції і Землі Війська Запорозького утворений Молдавський гусарський полк з 16 ротами, що увійшов до складу Єлизаветградської провінції.

Склад губернії 1775 року

• Губернське місто Кременчук,
• Єлисаветградська провінція,
• Катерининська провінція,
• Бахмутська провінція.

1775 року до складу Новоросійської губернії увійшла Земля Війська Запорозького; увійшли залишки Полтавського полку (1-а, 2-а, 3-я Полтавська, Будиська і Решетилівська сотні) і Миргородського полку (Омельницька і Потоцька сотні); Бахмутська провінція відійшла до Азовської губернії.

1776 року Земля Війська Запорозького на лівому березі Дніпра перейшли до Азовської губернії.

1776 року Катерининська провінція передана до Азовської провінції.

Поділ на повіти 1776 року

1776 року губернія і її провінції були поділена на повіти:

• • Кременчуцький повіт, — складений з Потоцької і Омельницької сотень Миргородського полку, частини колишнього Дніпровського полку (Власівська, Сокольська, Келебердянська, Кішенська і Переволочанська сотні).
• Єлисаветградська провінція:
  • Єлисаветградський повіт, — створений з частин Єлизаветградського, Чорного і Жовтого гусарських полків,
  • Крюківський повіт (Петриківський повіт), — увійшли шанці Жовтого полку і більша частина рот Лисаветградського полку; 1783 Крюківський повіт переіменован на Петриківський повіт з повітовим містом Петриківка і пониженням Крюківки до позаштатного міста,
  • Катерининський повіт (Ольвіопольський повіт), — увійшли більша частина Молдавського гусар. полку і біля половини шанців Чорного гусарського полку; за наказом від 25 червня 1781 року, Катерининський шанець переіменований у місто Ольвіополь, і відповідно повіту на Ольвіопольський,
• Полтавська провінція:
  • Полтавський повіт, — увійшли 3 Полтавських, Будиська і Решетилівська сотні; 1783 року Полтавський повіт розділений на Полтавський і Великобудиський повіти,
  • Новосанжарський повіт (Кобеляцький повіт), — створений з частини колишнего Дніпровського полку, яка не увійшла до Кременчуцького повіту (Нові Сенжари, Старі Сенжари, Великі, Кобеляки і Карлівка); 1783 Ново-сенжаровський повіт переіменований на Кобеляцький з наданням Кобелякам повітового статусу,
• Слов'янська провінція була утворена на правобережжі Запорожжя:
  • Слов'янський повіт (Нікопольський повіт), В- у 1776 році до нього увійшли колишня столиця Нова Січ переіменована на Покровське, містечко Микитин Перевіз (Микитин, Микитине, Микитин Ріг, сучасне — Нікополь) і частина Кодацької паланки Запорожжя; 1781 року Покровське вже значиться у Саксаганському повіті; повітове місто Слов'янськ планувалося побудувати на місці Микитина; з 1781 року повіт називається Нікопольський повіт (Микитине, або Микитин Перевіз перейменован в Нікополь), проте назва провінції існувала до кінця 1783 року;
  • Саксаганський повіт (Новокодацький повіт), до якого увійшли більша частина Кодацької паланки (Кодак, Половиця, Каменка, Старі Кодаки, Романове (Романкове), Тритузне, Карноухівка, Таромське, Сухачівка і Кам'янське) і 2 села з Лисаветградського полку (Авраамівка і Комісарівка); поселення Саксагань планувалася бути центром, проте повітові установи перебували у місто (Новий) Кодак, що було узаконено з початку 1783 року з переіменуванням повіту на Новокодацький,
  • Інгульський повіт (Криворізький повіт), — у 1775 — першій половині 1776 входив до Херсонської провінції; Був утворений на землі Інгульської паланки Запорожжя і частини колишнего Молдавського полку, з основними поселеннями: Інгульський шанець, слободи: Куцівка (сучасна Новгородка), Калинівка і Кривий Ріг; у 1783 році повітовим містом став Кривий Ріг, з переіменуванням повіту на Криворізький, замість міста Інгульськ, ставшего «приписним містом».
• Херсонська провінція, утворена на землі приєднанній 1774 року, і була найменш заселеною провінцією губернії,
  • Херсонський повіт, — у 1776 році тут було містечко Станислав (засноване в 1774 році) і Кизій Мис (Ориша)
  • Казикерменський повіт, — у 1775 — першій половині 1776 років Казикерменський повіт входив до Слов'янскої провінції; центром повіту було колишне турецьке місто-фортеця Казикермен (відоме з 1410 року);
  • Новопавлівський повіт, — був найзаселинішим повітом провінції; тут у 1775 році оселилися арнаути (згодом бузькі козаки) — українці, молдавани, волохи, некрасівці і болгари, що мешкали у Туреччині, яка створила з них 1769 року два полки, що у ході війни перейшли на сторону росіян; арнаути заснували 7 поселень: Новогригорівське, Соколи, Раковець, Арнаутівка, Скаржинка, Михайлівка і Троїцьке.

У кінці 1782 року провінції губернії були скасовані. Губернія поділялася на повіти.

У 1783 році Новоросійську губернію ліквідовано і включено до складу Катеринославського намісництва.

Новоросійська губернія 1796–1802

В грудні 1796 року, указом Павла І створена нова Новоросійська губернія, до якої увійшла більша частина ліквідованого Катеринославського намісництва. Адміністративним центром був Катеринослав (який протягом 1797–1802 років мав назву Новоросійськ).

Губернія складалася з 12 повітів:

• Катеринославський повіт,
• Бахмутський повіт,
• Єлизаветградський повіт,
• Маріупольський повіт,
• Новомосковський повіт,
• Ольвіопольський повіт (з центром у Вознесенську до переміщення в Ольвіополь),
• Павлоградський повіт,
• Перекопський повіт,
• Ростовський повіт з Землею Війська Чорноморського поміж річками Єя і Кубань — повітове місто Таганріг,
• Сімферопольський повіт,
• Тираспольський повіт.
• Херсонський повіт.

У 1802 Новоросійську губернію було поділено на Миколаївську (з 1803 — Херсонську), Катеринославську й Таврійську губернії.

З історії

Улітку 1799 року 12 великих сіл Байдарської долини Криму були раптово оточені царськими солдатами та жандармами. Заїхавши в села, вони наказали жителям негайно покинути свої будинки, адже ця територія тепер належала новому російському володарю — графу Мордвінову. Такі дії мали місце по всьому півострову.

У 1800 році військовий генерал-губернатор Новоросії І. Міхельсон писав щодо зростання виїзду татар і небезпеку заворушень серед них: «причиною цьому може бути їхнє обезземелювання і жорстокість експлуатації селянства». Він писав, що раніше татари, «споконвіку були вільні, нікому ніколи не належали», а «данина перебувала у вигляді добровільної угоди на землю». Проте уряд залишив звертання Міхельсона без уваги.

Більш привабливою для Петербурга була думка М. Мордвінова:

«Коли Крим належить Росії, то, по-моєму, не потрібно із землі російської робити землю татарську».

У 1802 році у Феодосійському повіті судовий розгляд між поміщиком Граматиковим і татарською общиною закінчився рішенням про виселення 124 татарських родин із власних сіл. Землі, відібрані у татар, розподілялися серед російських поміщиків та переселенців, а також серед численних спекулянтів землею та нерухомістю. Вони передавалися новим власникам майже безкоштовно, або за символічну платню: 1 рубль за 6 десятин землі.

Література

• Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. — К.: Либідь, 1997.