Новоросійськ (лінкор)

«Джуліо Чезаре» / «Новоросійськ»
італ. Giulio Cesare / рос. «Новороссийск»
лінкор «Новоросійськ» в Севастополі (1949 рік).
Основна інформація
Тип	лінкор
Будівництво розпочато	26 червня 1910
Спущено на воду	15 жовтня 1911
Введено в експлуатацію	14 травня 1914 року
Сучасний статус	затонув 29 жовтня 1955 року
Параметри
Тоннаж	25 000 тонн
Довжина	179,1 метрів
Ширина	28 метрів
Осадка	9,4 мерів
Бронювання	палуба — 110 мм, башти — 240—280 мм, барбети — 220—240 мм, рубка — 280 мм.
Технічні дані
Гвинти	4
Потужність	30 700 к. с.
Швидкість	21,5 вузлів
Автономність плавання	4800 миль при 10 вузлах.
Екіпаж	1 000 чоловік
Озброєння
Артилерія	13 — 305-мм гармат в баштах, 18 — 120-мм, 19 — 76-мм гармат
Торпедно-мінне озброєння	3 підводних 450-мм торпедних апарати.

«Новоросійськ» (до 1948 року у складі італійського ВМФ мав назву «Джуліо Чезаре» в честь Юлія Цезаря) — радянський військовий корабель, лінкор Чорноморського флоту ВМФ СРСР.

Човен закладений 26 червня 1910 року в Генуї на верфі «Ансальдо». Спущений на воду 15 жовтня 1911 року. Вступив в дію 14 травня 1914 року. Девіз корабля: «Щоб витримати будь-який удар».

Служба

Італійський ВМФ

На момент оголошення першої світової війни всі дредноути типу «Чезаре» знаходилися в головній базі Таранто, входячи до складу 1-ї дивізії лінійних кораблів контр-адмірала Корсі. Відразу після оголошення війни Італія приступила до блокади австрійського узбережжя. Дредноути в Таранто перебували в тригодинній готовності, проводячи в затоці еволюції і стрільби. Їх головним завданням був бій з дредноутами противника. В жодному іншому випадку ризикувати ними не дозволялося.

Однією з небагатьох операцій, до якої залучалися дредноути, була окупація бази Курцола на півострові Саббіонцела (Італія). Здійснюючи далеке прикриття сил вторгнення, 1-а дивізія, до якої входили три лінкора типу «Чезаре», 13 березня 1916 року перейшла в Валлону разом з броненосцями типу «Реджина Маргарита» і есмінцями, а потім знову повернулася в Таранто.

Після світової війни дредноути типу «Чезаре» були найсучаснішими і потужними італійськими кораблями, тому керівництво флотом приділяло багато уваги підвищенню їх бойової ефективності на основі військового досвіду. Лінкор пройшов першу модернізацію, що закінчилася в 1922 році: триногі фок-щогли замінили чотириколісні, які перенесли вперед від димової труби, щоб зменшити вплив на директори диму і тепла від котлів носового котельного відділення. Вертикальну частина колишньої фок-щогли зрізали приблизно на рівні верхньої кромки труби і використовували як опору для вантажної стріли. Тоді ж «Чезаре» позбувся своєї носової прикраси — великого орла, що тримав у лапах стрічку з девізом Цезаря: «Прийшов. Побачив. Переміг».

У серпні 1923 року, коли загострилися відносини з Грецією, корабель взяв участь в операції на острові Корфу, а в 1925 році став на значнішу модернізацію: замінили системи управління артвогнем, ліворуч на півбака, перед носовими вежами, встановили катапульту для запуску гідролітака типу Macchi М.18, який розміщувався на даху середньої вежі. Для підйому літака з води і встановлення його на катапульту за останньою на верхній палубі з'явився кран, який міг опускатися в горизонтальне положення, щоб не заважати стрільбі гармат. На носовій бойовій рубці також з'явилася башточка з вбудованим далекоміром.

Проте час лінкорів з 305-мм гарматами пройшов, і ніякі поліпшення вже не могли зробити їх гідними суперниками кораблів, побудованих в останні роки війни. Тому в 1928 році «Чезаре» став навчальним артилерійським кораблем.

З 25 жовтня 1933 року по 1 жовтня 1937 року корабель пройшов нову модернизацію, в ході якої зняли всі надбудови, вежі, середню артилерію, частина броні. Корпус повністю «випатрали», подовжили, встановили в ньому протиторпедного захист, нові котли і турбозубчатий агрегати, посилили палубне бронювання та поставили нові надбудови. Коли лінкор вперше з'явився на виду під час великого огляду флоту в Неаполітанській бухті, влаштованого в травні 1938 року, він не мав нічого спільного зі своїм колишнім виглядом.

Лінкор брав участь у Другій світовій війні, зробивши 38 бойових виходів у море. З 1943 по 1948 рік, в числі інших кораблів італійського флоту, стояв, не будучи законсервованим, з мінімальною командою і без належного технічного обслуговування.

ВМФ СРСР

На Тегеранської конференції в кінці 1943 року Сталін наполіг на розділі італійського флоту між союзниками. Питання про передачу італійських кораблів було вирішене тільки в процесі підготовки мирного договору з Італією.

За рішенням Потрійної комісії в 1948 році СРСР отримав лінкор «Джуліо Чезаре». 9 грудня 1948 року «Чезаре» назавжди покинув Таранто. 6 лютого над кораблем підняли військово-морський прапор СРСР, а через два тижні він вийшов до Севастополя. Наказом по Чорноморському флоту від 5 березня 1949 року лінкору присвоїли назву «Новоросійськ». У середині травня 1949 року лінкор поставили в Північний док на ремонт, а вже у липні «Новоросійськ» взяв участь в маневрах ескадри в якості флагмана. У наступні шість років на кораблі поступово був виконаний значний обсяг робіт з ремонту, часткової заміни та модернізації бойових і технічних засобів. З 1949 по 1955 рік лінкор вісім разів перебував у заводському ремонті.

З травня і до кінця жовтня 1955 року «Новоросійськ» кілька разів виходив у море, відпрацьовуючи завдання з бойової підготовки. 28 жовтня 1955 року лінкор повернувся з останнього походу і зайняв місце на «лінкорной бочці» в районі Морського Госпіталю (глибина 17 м води і близько 30 м в'язкого мулу). Крім екіпажу, на борту знаходилося поповнення — військовослужбовці, переведені з армії у флот, тимчасово розміщені на лінкорі.

Загибель

У 01 годину 31 хвилину 29 жовтня під корпусом корабля з правого борту в носі пролунав вибух, за оцінками рівний 1000—1200 кг тринітротолуолу. Була оголошена бойова тривога, корабель почав кренитися, і о 04.15 перекинувся через лівий борт. Сотні людей, вишикуваних на палубі, впали у воду і були накриті корпусом лінкора.

Могила моряків лінкора «Новоросійська»

У такому положенні корабель залишався декілька годин, упершись в твердий ґрунт щоглами. Тільки о 22.00 корпус повністю зник під водою. Багато моряків залишилися в повітряних подушках відсіків корабля, що перекинувся — адже там було їхнє місце по бойовій тривозі. З них вдалося врятувати лише дев'ять чоловік. Через прорізаний в кормовій частині днища отвір вийшли семеро людей, ще двох моряків вдалося врятувати водолазам, вивівши їх з-під палуби юта, яка нещільно прилягала до ґрунту. Всього під час катастрофи загинуло 604 особи, включаючи аварійні партії з інших кораблів ескадри.

Останки загинувших моряків поховані у братській могилі на кладовищі Комунарів у Севастополі (у могилі спочивають 42 моряка), основна ж частина загиблих похована на Братському цвинтарі.

Причини вибуху і по теперішній час не з'ясовані. В закритому листі ЦК КПРС в травні 1956 року було офіційно заявлено, що до загибелі корабля привели недисциплінованість екіпажу і нібито пануюча на борту паніка. Попри це, багато хто вважає, що корабель був підірваний італійськими диверсантами. Є свідчення, що в той день зовнішній рейд не охоронявся, а шумопеленгаторні станції не працювали. Серед інших версій: невибухнувша міна часів 2-ої світової війни. Хоча на думку більшості фахівців, характер вибуху не був схожий на вибух донної міни.

Трагедія, що сталася, була державною таємницею, і у вітчизняних засобах масової інформації про неї не було ні слова. В результаті катастрофи постраждав командувач ВМФ адмірал Кузнєцов — його зняли з посади, позбавили звання адмірала і відправили у відставку.

У 1956 році лінкор підняли і розібрали на металобрухт.

Джерела

• flot.sevastopol.info(рос.)