Носоріг волохатий

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Целодонт сибірський†
Період існування: Плейстоцен
Кістяк целодонта сибірського
Кістяк целодонта сибірського
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Конеподібні (Equiformes)
Родина: Носорогові (Rhinocerotidae)
Рід: Целодонт (Coelodonta)
Вид: Целодонт сибірський (C. antiquitatis)
Біноміальна назва
Coelodonta antiquitatis
Blumenbach, 1807
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Coelodonta antiquitatis
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Coelodonta antiquitatis
Fossilworks: 54847[1] 54847[1]

Целодонт сибірський, або волохатий носоріг (Coelodonta antiquitatis) — вимерлий вид носорогів звичайний для північних степів Євразії, що жив в епоху плейстоцену до кінця останнього льодовикового періоду. Волохатий носоріг був представником мегафауни плейстоцену.

Назва[ред.ред. код]

Назва роду Coelodonta означає «дірчавий зуб».

Інші назви — носоріг сибірський (Полонська-Василенко та ін.), або печерний (в комбінації з Rhinoceros tichorhin[u]s (Черський, 1874; Шарлемань, 1927) = Tichorhinus antiquitatus[2]), або шерстистий (родова назва «носоріг» — іншого роду (Rhinoceros), до якого відносили цей вид; «шерстистий» невиправдана калька з англійської й російської назв).

Зовнішній вигляд[ред.ред. код]

Зовнішній вигляд волохатих носорогів нам відомий з муміфікованих решток, знайдених в Сибіру, ​​а також з наскельних малюнків первісних людей[3]. Довжина дорослого шерстистого носорога становила 3,7 м (12 футів) і важив він в середньому від 2 до 3 тонн, але вони могли, ймовірно, досягати й розмірів у 4,3 — 4,4 м (понад 14 футів), що більше, ніж довжина сучасного білого носорога (Ceratotherium simum). У плечах, де знаходився великий жировий горб, що переходив на шию, вимерлий носоріг мав зріст більше 2 м.

Носоріг мав два роги з кератину на голові, передній більший 1 м завдовжки, менший розміщувався поміж очей. Тварина мала товсте довге хутро, маленькі вуха, короткі товсті кінцівки, і загалом мала кремезне тіло. На наскельних малюнках можна побачити широку темну смугу на хутрі між передніми та задніми лапами. Волохатий носоріг використовував свої роги задля піднімання снігу, щоб дістатись до рослин, які він вживав у їжу взимку. Також вважають, що він використовував свої роги для оборони та залицяння.

У якості останнього представника носорогів плейстоцену, волохатий носоріг був надзвичайно добре пристосованим до свого оточуючого середовища. Кремезні кінцівки і товсте пухнасте хутро добре підходили для кліматичний умов тундростепу, що був широко поширеним на всій території Палеарктики під час льодовикового періоду. Географічне поширення виду значно розширювалось, коли льодовики відступали. Як і переважна більшість носорогів, будова тіла шерстистого носорога відповідала консервативній морфології носорогів кінця еоцену. Близький його родич еласмотерій (Elasmotherium) був поширений значно південніше.

Харчування[ред.ред. код]

Палеодієта волохатого носорога була реконструйована, використовуючи декілька варіантів поведінки в навколишньому середовищі. Кліматичні реконструкції вказують на існування холодних і посушливих тундростепів, населених великим травоїдним, що були важливою ланкою циклів зворотного зв'язку оточуючої природи. Аналіз пилку вказує на поширеність трав і різноманітних видів осоки, що утворювали складну мозаїку рослинного покриву.

Біомеханічні дослідження черепа, щелеп та зубів, що добре збереглися в знахідці в Уайтмур Хей (англ. Whitemoor Haye), Стаффордшир у Великобританії, дали нові дані про мускулатуру і стоматологічні характеристики на підтвердження гіпотези, що носороги вільно випасалися на відкритих трав'яних масивах. Зокрема, розширення скроневих та шийних м'язів узгоджується з потребою протистояти великому навантаженню при смиканні щелеп, коли тварина виривала великі шматки трави з землі та ковтала. Наявність великої діастеми також підтримує цю теорію харчування.

Coelodonta мали допоміжну ферментативну систему травлення в єдинім шлунку, і могли пастись на багатих на целюлозу, проте бідних білками пасовищах. Цей метод травлення потребував великого обсягу продуктів харчування[4].

Вимирання[ред.ред. код]

Туша зі шкірою, яку було знайдено в асфальтових покладах на нафтовому родовищі у Старуні, Україна, 1929 рік.

Багато видів мегафауни плейстоцену, як і волохатий носоріг, вимерло приблизно в один і той же період. Полювання сучасних людей і неандертальців часто наводиться як одна з причин[5]. Інші теорії причиною вимирання зазначають кліматичні зміни, пов'язані з закінченням льодовикового періоду і викликаний цим стрімкий розквіт інфекційних хвороб, до яких великі ссавці не мали імунітету[6].

Зовнішній вигляд волохатого носорога довгий час був відомий тільки з доісторичних наскельних малюнків у печерах, поки не було знайдено повністю збережений зразок (не вистачало лише частини хутра і копита) в смоляний ямі в шарах глинистих пісковиків поблизу Старуні в Україні (тепер село Івано-Франківської області). Це була доросла самиця. Експонується в Музеї природної історії Польської Академії Наук в Кракові. Усього біля Старуні було знайдено рештки двох особин волохатих носорогів.

Шерстистий носоріг співіснував з мамонтом та рядом інших видів вимерлих великих ссавців. Він населяв більшу частину Північної Європи (включно з територіями затопленими тепер водами Північного моря), що була на той час холодною та посушливою пустелею.

Останні дослідження методом радіовуглецевого датування показують, що він ще донедавна (10 000 років назад) населяв Західний Сибір. Однак точність цієї дати залишається дискусійною. Вимирання волохатого носорога не збігається точно з кінцем останнього льодовикового періоду.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  1. а б в Fossilworks
  2. Про давні наукові назви целодонта
  3. (англ.) Russell Dale Guthrie Frozen fauna of the Mammoth Steppe: the story of Blue Babe. University of Chicago Press, 1990.
  4. (англ.) SAS Bulletin, Volume 26, number 3/4, Winter 2003 від Society for Archaeological Sciences.
  5. (англ.) Diamond, Jared (1997). Guns, Germs and Steel. New York: Vintage. ISBN 0099302780. 
  6. (англ.) 'Grayson D. K.', 'Meltzer, D. J.' A requiem for North American overkill // Journal of Archaeological Science, 30 (2003) С. 585–593. — DOI:10.1016/S0305-4403(02)00205-4.
  1. (англ.) Parker, Steve. Dinosaurus: the complete guide to dinosaurs. Firefly Books Inc, 2003. Pg. 422.
  2. (рос.) Геккер Р. Ф. Развитие жизни на земле. наглядных пособий. — М., 1947.

Посилання[ред.ред. код]


Туоянгозавр Це незавершена стаття з палеонтології.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.