Носівка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Носівка
Nosivka new gerb.gif
Герб Носівки
Носівка на мапі Чернігівської обл.
Носівка на мапі Чернігівської обл.
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Чернігівська область
Район/міськрада Носівський район
Рада Носівська міськрада
Код КОАТУУ 7423810100
Перша згадка 1147
Статус міста з 1960 року
Населення 14185 (01.01.2011)[1]
Площа 26,85 км²
Поштові індекси 17100
Телефонний код +380-4642
Координати 50°55′48″ пн. ш. 31°34′50″ сх. д. / 50.93000° пн. ш. 31.58056° сх. д. / 50.93000; 31.58056Координати: 50°55′48″ пн. ш. 31°34′50″ сх. д. / 50.93000° пн. ш. 31.58056° сх. д. / 50.93000; 31.58056
Водойма р. Носівочка
Відстань
Найближча залізнична станція Носівка
Міська влада
Адреса 17100, Чернігівська обл., Носівський р-н, м. Носівка, вул.Центральна, 20
Міський голова Пугач Іван Іванович

Но́сівка — місто в Україні, центр Носівського району Чернігівської області. Розташоване на річці Носівочці. Залізнична станція. Населення — 14,6 тис. осіб (2010). Колишня назва одного з районів — Вербів.

Історія[ред.ред. код]

Святотроїцька церква
Міст через річку Носівочка
Вигляд з будівлі адміністрації (р. Носівочка)
Споруда залізничної станції

Давньоруське поселення Носів на Руді згадується в «Іпатіївському літописі» у 1147 році. Тоді Носів був у складі Чернігово-Сіверської землі Держави Рюриковичів, а після її розпаду — у складі Чернігівського князівства, яке від 1240-х було залежне від держави Джучидів.

У середині 14 століття, захоплена литовськими феодалами, ввійшла до Київського князівства, з 1471 року — до Київського воєводства як один з форпостів Великого князівства Литовського. У 15 столітті відоме під назвою Носове. Після Люблінської унії 1569 року в складі Речі Посполитої.

До 1619 року належала до Остерського староства Київського воєводства. З 1630-х років належала безпосередньо магнату Адаму Киселю (київському воєводі часу Хмельниччини), який неодноразово там бував. Польський король подарував А. Киселеві новоутворене Носівське староство за хоробрість у війні проти Московії (Смоленська війна)[2][3]. Мешканці Носівки брали активну участь у селянсько-козацькому повстанні під керівництвом Павла Бута — Павлюка (1637), Якова Остряниці (1638), але також широко залучалися до військових дій проти московитів.

З 1649 року Носівка — центр сотні Ніжинського полку (1649 року разом з Кобижчею, 1654–1663 — окремо), з 1667 — Київського полку. З 1782 року — у складі Ніжинського повіту Чернігівського намісництва, з 1802 — губернії.

В 1652 році Носівка дуже потерпіла від епідемії чуми, яка скосила майже все населення міста.

У 1662 і 1679 Носівка була спалена військами Кримського ханства.

У 1719-ому у селі відбувся виступ Носівських козаків проти утисків проросійськи налаштованої старшини. Козаки виступили проти призначення без їхньої згоди на посаду сотника — ставленика старшини багатого козака Билини. Повсталі козаки знищили Універсал гетьмана, зламали сотникову хоругву. Виступ був жорстоко придушений — 30 козаків у кандалах заслано до Сибіру.[4]

У 18 столітті частиною Носівки володіли князі Кушелеви-Безбородьки. З 1735 року Носівка — містечко.

З 1751 — власницею частини Носівки стала Розумовська Наталія Дем'янівна.[5].

У 17 — 18 століттях в Носівці діяло 5 козацьких шкіл, богодільні. Але вже 1859 року, внаслідок «воз'єднання» України з Росією, освітня справа занепала — залишилася тільки одна парафіяльна школа.

У 1861 через Носівку проходив останній шлях Тараса Шевченка з Петербурга до Канева. На пам'ять про це перед спорудою залізничної станції встановлене погруддя поета.

У 1866 році у Носівці 1991 двір, 11 123 жителів, волосне і сільське правління, поштова станція, винокурний, цукровий, цегельні (2) заводи, училище, відбувалося три ярмарки на рік. Найбільший землевласник — граф Мусін-Пушкін.

У 1897 — 3155 дворів, 16 947 жителів. Муровані — Троїцька церква (1765), Миколаївська (1834), Воскресенська (1891), дерев'яні — Успенська (1796, на початок 20 століття збудовано нову) та Преображенська (1877) церкви. Діяли три земські школи, бібліотека, медпункт, лікарня на цукровому заводі.

З 1917 — у складі Української Народної Республіки. З 1921 року постійна комуністична влада.

В 1932-33 роках багато носівчан померло внаслідок «Голодомору» — навмисно зорганізованого радянською владою голоду. Число жертв голодомору в Носівці невідоме, однак опубліковані свідчення носівчан.

З 1960 року Носівка — місто. Діють цукровий комбінат, маслоробний, цегельний, хлібний заводи, меблева фабрика, 4 лікарняні заклади.

В 1960-1980-х проведено реконструкцію центру Носівки. Один з організаторів і втілювачів реконструкції — Олександр Іванович Комар — будівничий і господарник[6].

Історичні райони міста[ред.ред. код]

Шаулина могила на Вербові
Пам'ятник Тарасові Шевченку біля залізничного вокзалу
Пам'ятник невідомому солдату


В Носівці є історичні райони:

  • За назвою храму: «Спасщина»
  • «Вербів», «Вокзал», «Кобизький шлях», «Мринський шлях», «Ніжинський шлях», «Поворот», «Центр»
  • за поширеним у цьому районі прізвищем: «Гринівка», «Мархаївка», «Сениківка»
  • за назвою підприємств: «Завод Побідит», «Цукровий завод»
  • за назвою колишнього однойменного колгоспів: «Енгельса», «Кірова», «Фрунзе».

Освіта[ред.ред. код]

В Носівці шість загальноосвітніх шкіл (серед яких Носівська загальноосвітня школа I-III ступенів № 1 і Носівський навчально-виховний комплекс № 3), музична школа, районна гімназія, будинок школяра, станція юних техніків, спортивна школа.

Культура, медії, релігія[ред.ред. код]

  • З 1932 року виходить районна газета, яка нині носить назву «Носівські вісті»[7].
  • В 1961 році відкрито районний будинок культури.
  • Діють храми УПЦ КП, УПЦ МП[8]. В 2012 в Носівці заклали капсулу під будівництво храму Великомученика Анастасія УПЦ КП.[9]

Люди[ред.ред. код]

Історичні особи:

Сучасники:

Примітки[ред.ред. код]

  1. Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc)
  2. І. Буняк, А. Буняк, О. Комар. Сторінки історії Носівки: до 850-річчя першої літописної згадки про місто.— Київ: Бібліотека українця, 1997.— С. 25.
  3. Василенко Н. П. Очерки по истории западной Руси и Украині.— Киев, 1916.— С. 396
  4. «Носівці більше тисячі років — розповіді про рідний край», — сторінка 4
  5. «Славні імена Носівщини». «Розумовські».— С. 137
  6. arhizhkgnosadm.at.ua Василь Кияниця. «В Носівці будуть почесні громадяни!»
  7. Відзначення ювілею «Носівських вістей»
  8. На Чернігівщині свободівці підтримують Українську церкву
  9. Сніжана Божок. У Носівці збудують новий храм / «Чернігівщина» № 46 (347), 15 листопада 2012
  10. 40 років директором СЮТ

Література[ред.ред. код]

  • Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: «Молоде життя»-«НТШ»; 1954—1989, 1993—2000.
  • Сторінки історії Носівки: до 850-річчя першої літописної згадки про місто / І. Буняк, А. Буняк, О. Комар. — Київ: Бібліотека українця, 1997. — 60 с. ; 19,5 см.
  • І. Я. Буняк, А. І. Буняк. Сторінки історії Носівки. Частина друга. — Ніжин: Аспект, 2003. — 129 с.
  • Encyclopedia of Jewish Life (2001), p. 900: «Nosovka».
  • Shtetl Finder (1989), p. 62: «Nosovka».
  • Фурса В. М. Славні імена Носівщини. — 2-ге видання, доповнене, перероблене. — Ніжин : ТОВ «Аспект-Поліграф», 2012. — 384 сторінки : ілюстрації. ISBN 978-966-340-493-6.

Посилання[ред.ред. код]

Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.