Нуар (кіно)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Кадр з фільму «Вбивці»
Кадр з фільму «Джильда»

Нуар (фільм-нуар; фр. film noir - «чорний фільм») — напрям у кінематографі (передовсім американському) 1940-х - початку 1950-х років, який відобразив атмосферу песимізму, недовіри, розчарування і цинізму, характерну для західного суспільства під час Другої світової війни і в перші роки холодної війни.

Епоха класичного нуару лежить між фільмами «Мальтійський сокіл» (1941) і «Печать зла» (1958). На створенні нуару спеціалізувалися режисери Рауль Волш, Джон Г'юстон, Роберт Сьодмак, Отто Премінгер і Фріц Ланг; свій внесок у розвиток жанру внесли такі великі майстри, як Стенлі Кубрик, Орсон Веллс, Біллі Вайлдер, Ніколас Рей і Альфред Хічкок. Еталонні образи приватних детективів і негідників у фільмах цього напряму створили актори Гамфрі Богарт, Дена Ендрюс, Берт Ланкастер та Орсон Веллс. «Фатальних жінок» в нуарі грали майже всі голівудські кінодіви того часу, зокрема, Рита Гейворт, Джоан Кроуфорд, Лорен Беколл, Барбара Стенвік і Джин Тірні.

У сценарному плані нуар відштовхувався від американської школи «крутого детектива» (англ. hard-boiled fiction), а відносно операторської роботи багато прийомів були запозичені з арсеналу німецького експресіонізму («М» Фріца Ланга). Крім самого Ланга, багато майстрів нуару (Премінгер, Сьодмак, Вайлдер) пройшли загартування у німецькому кінематографі довоєнного часу. Не виключений також вплив французького поетичного реалізму кінця 1930-х років («Пепе ле Моко»). Фільми-нуар знімалися і за межами США - у Великобританії, у Франції та в Японії.

Термінологія і визначення[ред.ред. код]

Термін «чорний фільм» або «фільм нуар» був введений французькими критиками в 1946 році для позначення стилю, який придбав популярність в американському кіно в середині 40-х років [1]. Для нього характерні кримінальний сюжет, похмура атмосфера цинічного фаталізму і песимізму, стирання межі між героєм і антигероєм, відносна реалістичність дії і темне освітлення сцен, як правило, нічних. Жінки, зазвичай, виступають як нечесні персонажі, яким не можна довіряти. З іншого боку, саме вони мотивують дії головних героїв чоловічої статі.

Єдиної думки щодо природи фільму-нуар у кінознавців та істориків кіно не існує. Широкий огляд різних точок зору на це питання зроблений Джоном Белтоном у статті «Лицарі дороги фільмів-нуар» для журналу «Брайт Лайтс Філм» (англ. Bright Lights Film). Серед численних дослідників виділяються групи авторів, які бачать «нуар» в рамках уявлень про жанр; авторів, які визначають його через стилістичні, переважно образотворчі, особливості, і авторів, які намагаються визначити «фільм-нуар» принципово інакше[2].

Єдиного загальноприйнятого визначення феномена «нуар» в кінознавстві не існує. Цей термін застосовується до групи фільмів, знятих у Голівуді у воєнний та повоєнний періоди, які є свого роду еталоном поняття «нуар» в кіно. Часто його визначають як особливий жанр кіномистецтва або субжанр драми (Джеймс Деміко, Фостер Гірш). Поряд з цим, низка критиків заперечують, зазначаючи, що фільми-нуар - це явище позажанрове (Стівен Ніл, Пол Шрейдер, Джон Белтон), серед них можна знайти не тільки детективи та кримінальні драми, а й вестерни, і навіть комедії. [2][3] [4]

Залежно від обраної дефініції до нуару відносять або не відносять проблемні з жанрової точки зору фільми - це трилери в стилі Хічкока (від «Ребеки» до «Ночі мисливця»), досить легкі, не позбавлені оптимізму романтичні стрічки на військово-шпигунські теми (як, наприклад, знаменита «Касабланка», «Мати і не мати» Г. Гоукса, «Лиха слава» Хічкока), а також гостросюжетні трилери, дія яких відбувається у вікторіанську епоху («Гасове світло» Дж. К'юкора, «Підозрюваний» і «Гвинтові сходи» Р. Сьодмака).

Художні особливості[ред.ред. код]

Сюжетну лінію «чорних фільмів» відрізняє заплутаність. Як зазначав Жорж Садуль, фабула фільму-нуар «липка, як кошмар чи мова п'яниці» [5]. Ця сюжетна невизначеність породжує у глядача неясну тривогу:

« Приватний детектив погоджується виконати дуже невизначену місію: знайти жінку, зупинити шантаж, прибрати когось, і тут же трупи вистилають його шлях. За ним стежать, його оглушують, його заарештовують. Варто йому запитати про щось, як він опиняється, зв'язаний і закривавлений, у підвалі. Люди, ледь помітні в темряві, стріляють і тікають[5].  »

Зазвичай відзначають такі елементи стилю «нуар»:

  • Більшість сцен - нічні або навмисно затемнені; денні сцени високо контрастні.
  • У кадрі переважають вертикальні і косі лінії, світло падає через жалюзі на кшталт тюремної решітки. Особи героїв часто відбиваються в дзеркалах або показані через димчасте скло.
  • Освітлення не виділяє актора серед обстановки, часто він взагалі знаходиться у тіні, що підкреслює розчинення персонажів у середовищі, у загальній похмурій атмосфері[6].
  • У традиції німецького експресіонізму рясніють перекручені ракурси: камера часто відображає героїв або місце дії ширококутним об'єктивом, з незвично високої або низької точки зйомки, «під голландським кутом».
  • «Чорному фільму» ближче за духом методичне, розмірене нагнітання напруги від діалогу до діалогу (т. зв. саспенс), а не суєта, погоні, бійки (т. зв. екшн).
  • Природне «середовище проживання» не обтяжених моральними принципами героїв - велике місто-лабіринт у цілому і його кримінальні околиці зокрема. Дія часто відбувається в барах, мотелях, розважальних закладах, підпільних залах для азартних ігор.
  • Мотив води: дощ, вологі поблискуючі вулиці, доки, причали - часті деталі у фільмі-нуар.
  • Складна, заплутана хронологія дії, що створює враження «розгубленості у часі», дезорієнтації.

Еволюція[ред.ред. код]

Незважаючи на вузькі рамки нуарової стилістики, «чорний фільм» досить різноманітний у своїх найкращих зразках. З нуаром перекликаются багато фільмів Альфреда Хічкока, хоча навіть у 1940-і роки його творчість не зводиться лише до цього напрямку. Елементи нуару простежуються в гангстерському вестерні «Висока Сьєрра» з Гамфрі Богартом у головній ролі, що вийшов на екрани в січні 1941. Через кілька місяців Богарт зіграв головну роль у першому «чистому» прикладі жанру - детективі Джона Г'юстона «Мальтійський сокіл» (1941). Саме цей фільм увів в американське кіно тип жорсткого, цинічного героя і образ розважливої, корисливої ​​жінки, що раз по раз зраджує його. І те, й інше різко контрастувало із життєрадісними голлівудськими героями довоєнного часу.

Конвеєрне виробництво нуару починається в 1944 році. Саме в цей час Американська кіноакадемія визнала за нуаром законне місце в голлівудській ієрархії жанрів, нагородивши головними призами фільм Біллі Вайлдера «Подвійна страховка». (Фільм жахів, скажімо, не вважався жанром серйозним і не міг претендувати на «Оскари» в головних номінаціях). Вайлдер зняв фільм «без будь-яких слідів любові або жалості». Сюжет про жінку, що обманює коханця аби позбутися багатого чоловіка, з'єднував героя і антигероя в одній особі, і за поєднанням цинізму й песимізму був для того часу безпрецедентним.

Типовий образ з фільму-нуар. Кадр із фільму «Великий ансамбль» (1955); режисер Дж. Льюїс, оператор Дж. Олтон

Нова стилістика відповідала настроям часу: кінець війни і повернення солдатів з фронту змусили американців подивитися в обличчя реальності. «Чорні фільми» використовували, як правило, детективні сюжети, запозичуючи їх у авторів «крутих» детективів - таких, як Реймонд Чандлер (серія фільмів про Філіпа Марлоу), Дешил Хеммет («Скляний ключ»), Д. М. Кейн («Листоноша завжди дзвонить двічі»), К. Вулріч («Чорний ангел»). У титрах класичних нуарів можна побачити імена і більш інтелектуальних авторів - Вільяма Фолкнера («Глибокий сон») Ернста Хемінгуея («Убивці»), К. Одетса («Термін закінчується на світанку») та ін.

Своєрідний внесок в еволюцію нуару внесли дрібні студії, які спеціалізувалися на малобюджетних стрічках категорії «Б»: такі фільми знімалися вночі, при мінімальному освітленні і часто за межами дорогих студійних декорацій. Найбільш успішно справлялися з обмеженнями бюджету такі режисери, як Е. Г. Ульмер («Об'їзд», 1945) і Е. Дмитрик («Перехресний вогонь», 1947). Їх картини, так само як і роботи Ж. Дассена, Г. Гетевей і ін, вивели Голівуд за межі «гламурних» студійних декорацій і наблизили фільми до реального життя того часу (неореалізм).

З відновленням післявоєнної економіки до американців починає повертатися впевненість у світлому майбутньому. У міру зростання оптимістичних настроїв нуар витісняється на узбіччя кіновиробництва. Починаючи з 1948 року все частіше з'являються великобюджетні нуари в кольорі, дія переноситься далеко за місто, часом у спекотні країни («Леді з Шанхаю», «Риф Ларго», «Ніагара»). Замість темних, погано освітлених підворіть екран все частіше заливає сонячне світло, іноді для позначення цієї групи фільмів замість «фільм-нуар» застосовується контрастне найменування - «фільм-солей» (film soleil, «сонячний фільм»). Після 1955 року інтерес до нуар в Голівуді та інших країнах сходить нанівець; в бокс-офісі його витісняють такі жанри, як пеплум, романтична комедія і мюзикл.

Мода на нуар повертається у 1990-і роки, причому дія низки нових нуарів поміщена у класичні для жанру повоєнні роки («Таємниці Лос-Анджелеса», 1996), більша ж частина «чорних фільмів» побудована на сучасному матеріалі («Звичайні підозрювані», 1995). Чи не першим «нео-нуар» прийнято вважати «Китайський квартал» Романа Поланського (1974). У сучасному кінематографі нуарова стилістка розчинена у фільмах різних жанрів і напрямів, включаючи вестерни («Старим тут не місце»), комедії («Фарго»), фантастичні блокбастери («Той, що біжить по лезу», «Темне місто») і навіть авторське кіно з відтінком сюрреалізму (фільми 2000-них років Д. Кроненберга і Девіда Лінча).

Фільми нуар[ред.ред. код]

Класичний голлівудський нуар[ред.ред. код]

Жирним виділені фільми, визнані в США національним надбанням.

Ранній нуар[ред.ред. код]

Зрілий нуар[ред.ред. код]

  • Лютий 1944 - «Леді-привид», реж. Роберт Сьодмак
  • Вересень 1944 - «Подвійна страховка», реж. Біллі Вайлдер
  • Жовтень 1944 - «Лора», реж. Отто Премінгер і «Міністерство страху», реж. Фріц Ланг
  • Листопад 1944 - «Жінка у вікні», реж. Ф. Ланг
  • Грудень 1944 - «Убивство, моя люба», реж. Едвард Дмитрик
  • Вересень 1945 - «Мілдред Пірс», реж. Майкл Кертіс
  • Жовтень 1945 - «Заворожений», реж. А. Хічкок; «Занепалий ангел», реж. О. Премінгер
  • Листопад 1945 - «Утрачений вікенд», Б. Вайлдера, «Об'їзд», Едгара Г. Ульмера і «Мене звуть Джулія Росс» Джозефа Льюїса
  • Грудень 1945 - «Бог їй суддя» Джона М. Сталя, «Загнаний в кут» Е. Дмитрика і «Вулиця гріха» Ф. Ланга
  • Лютий 1946 - «Джильда» Чарльза Відора
  • Квітень 1946 - «Блакитний жоржин» Джорджа Маршалла
  • Травень 1946 - «Листоноша завжди дзвонить двічі» Тея Гарнетта і «Чужинець» Орсона Веллса
  • Липень 1946 - «Дивна любов Марти Айверс» Льюїса Майлстоуна
  • Серпень 1946 - «Глибокий сон» Говарда Гоукса, «Лиха слава» А. Хічкока і «Вбивці» Р. Сьодмака
  • Жовтень 1946 - «Темне дзеркало» Р. Сьодмака
  • Листопад 1946 - «Погоня» Артура Ріплі і «Підводна течія» Вінсента Міннеллі
  • Січень 1947 - «Дівчина в озері» Роберта Монтгомері
  • Березень 1947 - «Червоний будинок» Делмера Дейвса
  • Травень 1947 - «Народжений вбивати» Роберта Вайза
  • Червень 1947 - «Груба сила» Жюля Дассена і «Жінка на пляжі» Жана Ренуара
  • Липень 1947 - «Одержима» Кертіса Бернгардта
  • Серпень 1947 - «Тіло і душа» Роберта Росії і «Поцілунок смерті» Генрі Гетевей
  • Вересень 1947 - «Темний коридор» Д. Дейвса
  • Листопад 1947 - «З минулого» Жака Турнера [13]
  • Грудень 1947 - «Леді з Шанхаю» О. Веллса і «Збирачі податків» Ентоні Манна
  • Січень 1948 - «Таємниця за дверима» Ф. Ланга і «Я йду один» Байрона Гаскина
  • Лютий 1948 - «Дзвонити: Нортсайд 777» Г. Гетевей
  • Травень 1948 - «Оголене місто» Ж. Дассена і «Брудна угода» Е. Манна
  • Липень 1948 - «Кі-Ларго» Дж. Г'юстона
  • Вересень 1948 - «Вибачте, помилилися номером» Анатоля Литвака і «Плач міста» Р. Сьодмака
  • Жовтень 1948 - «Схід місяця» Френка Борзейгі
  • Листопад 1948 - «Він бродив ночами» Альфреда Л. Веркера
  • Грудень 1948 - «Сила зла» Абрахама Полонського
  • Січень 1949 - «Хрест-навхрест» Р. Сьодмака
  • Лютий 1949 - «Полонянка» Макса Офюльса
  • Березень 1949 - «Підстава» Р. Вайза
  • Липень 1949 - «Будинок незнайомців» Джозефа Л. Манкевича
  • Вересень 1949 - «Біла гарячка» Р. Уолша
  • Жовтень 1949 - «Злодійське шосе» Ж. Дассена, «За лісом» Кінга Відора і «Момент нерозсудливості» М. Офюльса
  • Листопад 1949 - «Вир» О. Премінгера і «Вони живуть уночі» Ніколаса Рея

Пізній нуар[ред.ред. код]

  • Січень 1950 - «Без розуму від зброї» Дж. Льюїса і «Справа Тельми Джордон» Р. Сьодмака
  • Квітень 1950 - «Мертвий після прибуття» Рудольфа Мате
  • Березень 1950 - «Будинок біля річки» Ф. Ланга
  • Травень 1950 - «Асфальтові джунглі» Дж. Г'юстона і «У затишному місці» Н. Рея
  • Червень 1950 - «Там, де закінчується тротуар» О. Премінгера
  • Серпень 1950 - «Бульвар Сансет» Б. Вайлдера
  • Жовтень 1950 - «Темне місто» Вільяма Дитерлена
  • Грудень 1950 - «Звук люті» Сая Ендфілда
  • Травень 1951 - «Мародер» Джозефа Лоузі
  • Червень 1951 - «Незнайомці у потязі» А. Хічкока
  • Липень 1951 - «Туз у рукаві» Б. Вайлдера
  • Серпень 1951 - «Жінка його мрії» Джона Ферроу
  • Листопад 1951 - «Детективна історія» Вільяма Вайлера
  • Лютий 1952 - «На небезпечній землі» Н. Рея
  • Червень 1952 - «Сутичка вночі» Ф. Ланга і «Афера на Тринідаді» В. Шермана
  • Серпень 1952 - «Раптовий страх» Девіда Міллера
  • Листопад 1952 - «Таємниці Канзас-сіті» Філа Карлсона
  • Грудень 1952 - «Ангельське личко» О. Премінгера
  • Січень 1953 - «Ніагара» Г. Гетвей
  • Квітень 1953 - «Попутник» Іди Лупін
  • Червень 1953 - «Подія на Саут-стріт» Семюела Фуллера
  • Жовтень 1953 - «Сильна спека» Ф. Ланга
  • Лютий 1955 - «Великий ансамбль» Дж. Льюїса
  • Травень 1955 - «Цілуй мене на смерть» Роберта Олдріча
  • Серпень 1955 - «Пригода в Фінікс-сіті» Ф. Карлсона
  • Вересень 1955 - «Поцілунок убивці» Стенлі Кубрика
  • Листопад 1955 - «Великий ніж» Р. Олдріча
  • Травень 1956 - «Поки місто спить» Ф. Ланга і «Вбивство» С. Кубрика
  • Вересень 1956 - «За межами розумного сумніву» Ф. Ланга
  • Грудень 1956 - «Не та людина» А. Хічкока
  • Червень 1957 - «Солодкий запах успіху» Олександра Маккендріка
  • Травень 1958 - «Печать зла» О. Веллса
  • Грудень 1958 - «Вбивство за контрактом» Ірвінга Лернера
  • Жовтень 1959 - «Ставки на завтра» Р. Вайза і «Криваве кімоно» С. Фуллера

Фільми інших країн, зняті в нуаровой стилістиці[ред.ред. код]

Жирним виділені фільми, зняті за участю американців і часто зараховувані до класичного нуару.
  • «Пепе ле Моко» Жюльєна Дювівье (1936)
  • «Одержимість» Лукіно Вісконті (1943)
  • «Ворон» Анрі-Жоржа Клузо (1943)
  • «Вибулий з гри» Керола Ріда (1947)
  • «Третя людина» Керола Ріда (1949)
  • «Бездомний пес» Акіри Куросави (1949)
  • «Ніч і місто» Жюля Дассена (1950)
  • «Втрачений» Петера Лорре (1951)
  • «Не чіпай здобич» Жака Беккера (1954)
  • «Чоловічі справи» Жюля Дассена (1955)
  • «Боб - марнотратник життя» Жана-П'єра Мельвіля (1955)
  • «Дияволиця» Анрі-Жоржа Клузо (1955)
  • «Ліфт на ешафот» Луї Маля (1957)
  • «Загнаний вовк» Ясудзі Масумура (1960)
  • «На яскравому сонці» Рене Клемана (1960) [18]
  • «Стріляйте в піаніста» Франсуа Трюффо (1960)
  • «Наречена була в чорному» Франсуа Трюффо (1968)
  • «Сирена з Міссісіпі» Франсуа Трюффо (1969)
  • «Криваве весілля» Клода Шаброля (1973)

Нео-нуар[ред.ред. код]

Наступні фільми іноді з застереженнями зараховують до сучасних форм «нуару» («пост-нуар», «нео-нуар»).

Пародії на нуар[ред.ред. код]

Наступні фільми цілком побудовані на пародіюванні стилістики фільмів-нуар або містять епізоди, чітко пародіюють штампи таких фільмів.

Література[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Анжелика Артюх (май 2007). «Нуар: голос из прошлого». Искусство кино. Архів оригіналу за 2012-02-04. Процитовано 2009-04-06. 
  2. а б John Belton. «Film Noir's Knights of the Road» (англійською). Архів оригіналу за 2011-08-26. Процитовано 2009-03-24. 
  3. Paul Schrader. «Notes on Film Noir» (англійською). Архів оригіналу за 2011-08-26. Процитовано 2009-03-26. 
  4. Mark Mignone. «Looking at Genre Theory of Hollywood's Film Noir Films» (англійською). Архів оригіналу за 1999-10-09. Процитовано 2009-03-26. 
  5. а б Ъ-Weekend - Любить тревогу
  6. Сергей Каптерев (2005-03-30). «Билли Уайлдер. Запоздалый некролог». Киноведческие записки. Архів оригіналу за 2012-02-04. Процитовано 2009-04-06. 

Посилання[ред.ред. код]