Нємітц Олександр Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Олександр Васильович Нємітц
Нємітц Олександр Васильович.jpg
Народився 26 липня (7 серпня) 1879(1879-08-07)
Котюжани
Помер 1 жовтня 1967(1967-10-01) (88 років)
Ялта
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія,
СРСР СРСР
Рід військ ВМФ СРСР ВМФ СРСР
Звання CCCP navy Rank vice-admiral infobox.svg Віце-адмірал

Нє́мітц (Біберште́йн) Олекса́ндр Васи́льович (рос. Немитц) — (* 26 липня (7 серпня) 1879(18790807), с. Котюжани, Бессарабської губ. — † 1 жовтня 1967, Ялта) — контр-адмірал, командуючий Чорноморським флотом (1917), віце-адмірал ВМФ СРСР (1941).

Біографія[ред.ред. код]

Народився у селі Котюжани Бессарабської губернії (тепер територія Молдови).

Закінчив Морський кадетський корпус (1899), старшинські гарматні класи (1903).

З 1899 проходив службу на Чорноморському Флоті. Служив на кораблях «Ростислав», «Три Святителі» й одночасно викладав у школі гальванерів. З боку командування флотом піддавався покаранню восени 1905 за відмову розстрілювати екіпаж повсталого військового судна «Прут». 1906 року виступав у якості захисника повсталих матросів Севастополя на судовому процесі.

З 1907 року штаб-офіцер Немітц працював в Історичному відділі Морського Генерального штабу. Автор ряду праць з історії російсько-японської війни та книги «Прикладна стратегія» (1913), що стала підручником для імперських, а згодом радянських старших офіцерів.

1912 року закінчив Миколаївську Морську академію.

У 1913–1914 рр. працював у Генеральному морському штабі керівником Чорноморської оперативної частини

На початку Першої світової війни (1914–1915), у званні капітану 2 рангу, перебував у складі військового-морського управління Ставки верховного головнокомандувача російської армії та при штабі командувача Чорноморського флоту адмірала Ебергардта.

З 1915 командував канонеркою «Донець», дивізіоном есмінців (1916), мінною дивізією (1917).

3 грудня 1916 року нагороджений Георгіївською зброєю. У квітні 1917 року був обраний головою Союзу офіцерів-республіканців Чорноморського Флоту.

18 липня 1917 року призначений Тимчасовим Урядом, за згодою Центральною Радою, командуючим Чорноморським Військовим Флотом — після демаршу Колчака в червні на зібранні матросів і старшин у Севастополі. У серпні — підвищений у ранзі до контр-адмірала.

Не перешкоджав українізації Чорноморського флоту, прихильно ставився до Центральної Ради. Виступаючи на 1-м Загально-флотському з'їзді 6 листопада О. Нємітц призвав його делегатів підтримати центральну владу в Україні і не допустити міжусобиць.

Після жовтневого перевороту в Росії та проголошення Української Народної Республіки 23 листопада 1917 року О. Нємітц, за ініціативи Михайла Остроградського, направив телеграму Генеральному Секретарю військових справ УНР про визнання флотом влади УНР. За ці дії О. Нємітца було терміново викликано більшовиками до Петрограду «з доповіддю про стан на ЧФ», куди він виїхав 13 грудня, здавши тимчасово посаду командувача начальнику штабу флоту контр-адміралу Михайлу Сабліну.

Пізніше з'ясувалось, що Нємітц не збирався їхати до Росії. Він поїхав до Ставки головнокомандувача Румунського фронту генерала Д. Щербачова. Деякий час перебував у Києві, згодом близько року жив у Одесі.

Майже одразу, після від'їзду Нємітца з Севастополя, більшовики влаштували у місті кровавий терор, під час якого було вбито понад 500 офіцерів Чорноморського флоту. Відповідно до «наказу», за підписом керівників більшовицького флоту Раскольнікова та Дибенко, Нємітцу було заочно винесено смертний вирок.

30 вересня 1918 гетьманський уряд схвалив кандидатуру адмірала О.Немітца на посаду морського міністра і передав наказ про його призначення Гетьману П.Скоропадському.

Проте вже наприкінці 1918 року він служить у Червоній Армії. У серпні — жовтні 1919 року — начальник штабу Південної групи військ під командуванням Йона Якіра. Розробив та провів 400 кілометровий рейд більшовицьких загонів з Одеси до Житомира по території підконтрольній уряду УНР, Добровольчій армії та повстанським отаманам півдня України.

Був поранений, евакуйований з Житомиру до Москви та нагороджений орденом «Красного Знамени».

6 лютого 1920 року політбюро ЦК РКП(б) призначає «адмирала А. В. Нємитца командующим Морскими силами Республики» та членом Реввоєнсовєту Радянської Росії. У зв'язку з необхідністю організації безперебійного постачання для молодої «Республіки Совєтів» нафти, першим завданням для нового командуючого стало — ліквідація англійського та білогвардійського флоту на Каспійському морі. «Перший червоний адмірал» розробив оперативний план для командуючого Волжсько-Каспійською флотилією Ф. Раскольнікова. Після успішного проведення операції на Каспії, більшовики зосередили всі сили на Чорному морі.

Оскільки на півдні України більшовики не мали власних військово-морських сил, за розпорядженням О. Нємітца, на Азовське море були спрямовані озброєння, техніка та особовий склад з Балтики, Онежської, Сєвєродвінської та Волжсько-Каспійської флотилій. Таким ось чином створювався «Рабоче-крестьянский Красный Флот» на Чорному та Азовському морях.

У другій половині 1920 року брав безпосередню участь в організації взаємодії сил флоту з військами Південного фронту при нападі на армію генерала Врангеля та захопленні Криму.

У грудні 1921 року звільнений з посади командуючого Морськими Силами та керуючого справами Народного комісаріату з морських справ РСФСР. Переходить на викладацьку роботу.

З 1924 року перебував для особливо важливих доручень при РВСР. Викладав у Військово-Морській академії. Професор кафедри стратегії й тактики Військово-морської та Військово-повітряної академій збройних сил.

У 1929 році — голова Урядової комісії з оборони берегів Чорного моря. З 1930 — заступник інспектора ВМС РККА.

У 1930-х роках важко захворів. 1938 року пише книгу «Робота Головного Морського штабу», працює над мемуарами. 1941 року присвоєно звання віце-адмірал ВМФ СРСР.

У 1940–1947 рр. — професор кафедр стратегії й тактики Військово-морської та Військового-повітряної академій. Під час Другої Світової війни брав участь у організації бойових дій Азовської військової флотилії.

З 1947 року — у відставці, працював у Гідрографічній службі Чорноморського флоту у Севастополі. Нагороджений орденом Леніна, двома Орденами Червоного прапора, медалями.

Могила Олександра Нємітца

Останні роки жив у Ялті. Помер 1 жовтня 1967 року. Похований у Севастополі на кладовищі Комунарів.

Джерела[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Т. Б. Бикова Створення Кримської АСРР (1917–1921 рр.)