Нігерія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Федеративна Республіка Нігерія
англ. Federal Republic of Nigeria

Прапор Нігерії Герб Нігерії
Прапор Герб
Девіз: «Unity and Faith, Peace and Progress»
англ. Єдність та віра, мир та прогрес
Гімн: Arise O Compatriots, Nigeria's Call Obey
англ. Arise O Compatriots, Nigeria's Call Obey
Розташування Нігерії
Столиця Абуджа
9°10′ пн. ш. 7°10′ сх. д. / 9.167° пн. ш. 7.167° сх. д. / 9.167; 7.167
Найбільше місто Лагос
Офіційні мови Англійська
Державний устрій Президентська федеративна республіка
 - Президент Гудлак Джонатан
Незалежність від Великобританії 
 - Проголошено та визнано 1 жовтня 1960 
 - Проголошена республіка 1 жовтня 1963 
Площа
 - Загалом 923 768  км² (32-е місце)
 - Води (%) 13 879 км² (1.4%)
Населення
 - оцінка 2013 р. 174 507 539[1] (7-е місце)
 - перепис 21.03.2006 р. 140 ,431 790
 - Густота 178/км² (73-е місце)
ВВП (ПКС) 2011 р., оцінка
 - Повний $413,402 млрд.[2] (30)
 - На душу населення $2 578[2] (141)
ВВП (номінальний) 2011 р., оцінка
 - Повний $238,920 млрд.[2] (41)
 - На душу населення $1 490[2] (136)
ІРЛП  (2011) 0.459 (низька) (156)
Валюта Найра (₦) (NGN)
Часовий пояс WAT (UTC+1)
 - Літній час не використовується (UTC+1)
Коди ISO 3166 NGA
Домен інтернету .ng
Телефонний код +234
Saheluzrasas.PNG

Політичні структури
Сахеля

XI-XIII ст.
Імперія Гана  ·  Канем  ·  Текрур
XIII-XVIII ст.
Джолоф (Волоф)  ·  Імперія Малі  ·  Імперія Сонгай  ·  Моси  ·  Міста-держави хауса  ·  Багірмі  ·  Вадан  ·  Дарфурський султанат  ·  Сеннар  ·  Борну  ·  Сокото  ·  Масина  ·  Такедда
XIX-XX ст.
(Колонії)
Британська колонія Нігерія  ·  Судан (колонія)  ·  Французька Західна Африка  ·  Французька Екваторіальна Африка
XX ст.
(Незалежні держави)
Сенегал  ·  Мавританія  ·  Буркіна-Фасо  ·  Малі  ·  Нігерія  ·  Нігер  ·  Камерун  ·  Чад  ·  Судан  ·  Еритрея


Нігерія або Ніґерія, Федеральна Республіка Нігерії, (англ. Federal Republic of Nigeria) — держава в Західній Африці. Найбільша за населенням і за економікою[3] держава континенту та сьома за населенням на планеті. Населення 174 507 539 осіб (оц.01.07.2013). Площа Нігерії становить 923 768 км²[4]. Державна мова — англійська, офіційні — хауса, іґбо, йоруба.

Складається з 36 штатів та столичного округу. Найбільше місто — Лагос (8 млн), колишня столиця. Інші великі міста — Кано, Ібадан. Столиця — місто Абуджа[5] Найбільші етнічні групи: хауса, іґбо, йоруба. Найбільш розповсюдженні релігії — християнство та мусульманство мають приблизно рівні частки, також є незначна частка прихильників традиційних вірувань.

Нігерія здобула незалежність від Сполученого Королівства 1960 року. Федеративна республіка президентського типу правління від 1963 року. Член ООН, Співдружності націй, Африканської Єдності, ОПЕК.

Із заходу межує з Беніном, з півночі з Нігером, на північному-сході через обміліле озеро Чад межує з Чадом, на сході з Камеруном, з південного боку омивається Гвінейською затокою Атлантичного океану. Найбільша річка — Нігер в честь якої Нігерія і отримала свою назву.

Зміст

Загальні дані[ред.ред. код]

Рівень писемності становить 57,1%;

Рельєф: посушлива савана на півночі; тропічні ліси на півдні з мангровими болотами по узбережжю; ріка Нігер формує широку дельту, на південному-сході.

Політична система: — федеративна президентська республіка з двопалатним парламентом.

Експорт: нафта (найбільші запаси в Африці); бавовна, арахіс, гума, тютюн, олово.

Етнічний склад: йоруба (на заході), хауса (на півночі), ігбо на сході, а також фульбе розпорошений по всій Західній Африці народ.

Грошова одиниця — найра.

Членство в міжнародних організаціях: член Організації африканської єдності (1963), економічної співдружності країн Західної Африки (1976), Африканського банку розвитку (1964), Організації країн експортерів нафти (ОПЕК, 1971), Асоціації країн виробників олова (1983).

Історія[ред.ред. код]

Докладніше у статті Історія Нігерії

На території сучасної Нігерії в різний час існували держави: Адамауа, Зарія, Абуджа, Сокото.

Стародавня історія[ред.ред. код]

Найдавніші знахідки викопних решток, знайдені біля міста Акуре в штаті Онде, свідчать, що перші люди на території сучасної Нігерії з'явилися щонайменше в 9 тисячолітті до н. е. в палеоліті — так звана культура Іво Елеру (англ. Iwo Eleru). [6] Найдавніші мікроліти та керамічні вироби датовані 4 тисячоліттям до н. е. були виробленні скотарями саван, та в подальшому землеробськими культурами. На півдні держави скотарство та землеробство розповсюдилися впродовж 1 тисячоліття до н. е.

Можливо на території Нігерії перехід від неоліту до залізного віку відбувся оминувши бронзовий вік. Найдавніші залізні вироби знайдені в штаті Нігер датуються 2 століттям до н. е., в часи розквіту культури Нок (900 р. до н. е. — 200 р. н. е.). [7] Культура Нок залишила багато теракотових статуеток, після її зникнення її традиції простежуються в культурі народу йоруба.

До 1500 року[ред.ред. код]

Королівства Сахелю[ред.ред. код]

Сахель — це саванний край, перехідна зона поміж пісками Сахари на півночі та лісами на півдні. Середньовічні королівства, що виникали в Сахелі вибудовували свій добробут на транс-Сахарській торгівлі. Основною військовою потугою королівств була кіннота, яка була незамінною в умовах саван, проте була слабкою в умовах лісів півдня.

Імперія Канем-Борну[ред.ред. код]

Імперія Канем, що виникла на північ від озера Чад у VIII столітті до н. е. швидко розповсюдила свій вплив і на територію штату Борно (північний захід Нігерії). Як і більшість королівств Сахелю королівство Канем вело транс-Сахарську торгівлю. Зокрема з півночі на південь продавалися сіль, намиста, тканини, мечі, коней та товари з Середземного моря, у зворотному напрямку — слонову кістку та рабів[8] У 1068 році іслам став офіційним в імперії.

Імперія Канем проіснувала до 1380 року, в подальшому її спадкоємицею була імперія Борну, яка постала 1385 року, зі столицею в місті Нґазарґаму (штат Йобе). В Борну сформувався як державна нація етнос Канурі. Імперія Борну проіснувала до 1893 року. Через спільну династичну традицію часто Канем-Борну розглядають як єдину державу.

Міста-держави Хауса[ред.ред. код]

Королівства народу Хауса існували у формі держав-міст, найбільші з них: Кано та Кацина, інші значні міста: Гобір, Бірам, Зарія, Даура, Кеббі, Замфара. Королівства постали в IX столітті на захід від Канем-Борну та на південь від Малі. Період розквіту припадає на XV століття, коли велася інтенсивна транс-Сахарська торгівля. Держави існували незалежно, часто ворогували, на деякий час були данниками Канем-Борну. Станом на XVI століття іслам був основною релігією.

В перших роках XIX століття Усман дан Фодіо завоював королівства Хауса в рамках джихаду Фулані та заснував халіфат Сокото.

Імперія Сонгай[ред.ред. код]

Північний схід Нігерії був під владою імперії Сонгай, що виникла в IX столітті у середній течії річки Нігер. В XI столітті прийняла іслам. В XVII столітті припинила існування внаслідок навали військ султану Марокко.

Прибережні королівства[ред.ред. код]

Держави Західної Африки. 1625 рік.

Королівство Нрі
Королівство Нрі народу Ігбо постало 948 року на південному заході сучасної Нігерії. 1911 стало частиною Британської імперії.

Міста-держави народу йоруба[ред.ред. код]

Місто-держава народу йоруба — Іфе стало відомим у XII столітті та вважається прабатьківщиною народу. За переказами вихідці з Іфе заснували імперію Беніні (на сході від Іфе) та імперію Ойо (на заході).

Імперія Беніні народів йоруба та едо розрослася від міста названого в подальшому Бенін-Сіті. Імперія проіснувала з 1440 року до 1897 року.

Імперія Ойо постала до XIV століття. Найбільшого розквіту досягла з середини XVI століття. 1682 року завоювала королівство Дагомея, та стала однією з найбільших держав доколоніальної Західної Африки. Імперія володіла територіями нинішніх південного заходу Нігерії та півдня Беніну.

Контакти з європейцями[ред.ред. код]

У 1472 році на узбережжі Нігерії з'явилися португальці, а в 1553 і англійці[9] Тривалий час ці контакти були тільки торговими. Європейці торгували з прибережними королівствами, найбільше з імперією Беніні, яка була в зеніті свого розквіту. Спершу португальці в Беніні головно купували перець, проте згодом акценти змістилися на рабів[8]

Работоргівля призвела до утворення міст-держав в дельті Нігеру та на південному сході Нігерії, до того там були лише рибальські селища споріднених народів іджо, ефік та ібібіо. Найбільші міста — Бонні, Калабар і Окрика. Міста народу ефік об'єдналися в союз — Старий Калабар (англ. Akwa Akpa). [8]

Новітня історія[ред.ред. код]

Нігерія отримала незалежність від Англії в межах Співдружності в 1960; республікою стала в 1963. Після військового перевороту 1966 відбувся контрпереворот і загибель багатьох людей етносу ігбо на півночі. Конфлікт навколо нафти призвів до оголошення незалежної держави Біафра і громадянської війни 1966-70, під час якої відбулася серія політичних переворотів і контрпереворотів. У 1989 з'явилися дві нові партії. Дев'ять нових штатів було створено до 1991, загальна кількість досягла 30. У 1993 за результатами виборів 1992 президентом став Ібрагім Бабангіда, але пізніше вибори визнали недійсними. У 1993 генерал Сані Абача став прем'єр-міністром, відновив військове правління і розпустив політичні партії.

До часу проголошення незалежності 1 жовтня 1960 Нігерія була федерацією, що складалася з колишньої федеральної столиці Лагоса і трьох великих, в значній мірі автономних адміністративних областей: Північної, Західної і Східної. У 1963 з території Західної Нігерії була виділена четверта область — Середньозахідна. Відносно Нігерії затвердилися поняття Північ і Південь, Східна і Західна Нігерія, а також Лагос.

Громадянська війна 1967–1970 років[ред.ред. код]

Політичні партії країни перебували під забороною в періоди 1966–1978, 1984–1989 і 1993–1998. У 1975 році Говона був повалений групою офіцерів під керівництвом Муртали Мухаммеда, який був відомий своїм нетерпимим ставленням до корупції і недисциплінованості, вважається, що оприлюднена і розпочата ним програма боротьби з цими явищами в суспільстві могла б увінчатися гідними результатами, проте сам Мухаммед був убитий в лютому 1976 року при черговій, цього разу невдалій, спробі перевороту, яку організував підполковник Б. С. Дімка. Змінив його Олусегун Обасанджо. Він передав, як і передбачалося спочатку, владу цивільному уряду, який очолив Шеху Шагарі, обраний на цей пост за дуже сумнівних обставин.

В 1979 році була прийнята нова конституція, що поклала початок «другої республіки».

У 1983 році адміністрацію Шагарі, що пов'язла у корупції і деспотизмі, змістила нова група військових, які керували країною потім практично без перерви півтора десятиліття. У 1993 році були проведені вибори, проте переміг на них Мошуду Абіоле, етнічний йоруба, військові, в основному представники північних етносів, владу передати відмовилися.

«Четверта республіка»[ред.ред. код]

В 1998 році, у період підготовки висунення військового диктатора країни Сани Абача в президенти, Абача помер, а змінив його Абдусалам Абубакар, який передав все-таки владу цивільним. Президентські вибори виграв генерал у відставці, представник християнської громади Олусегун Обасанджо. Був досягнутий міжконфесійний консенсус, згідно з яким на посту президента повинні змінювати один одного представники мусульманської і християнської общини. Обасанджо пробув на своїй посаді два терміни, і намагався шляхом різних маніпуляцій добитися внесення змін до конституції, щоб балотуватися на третій термін, але у цьому він не досягнув успіху. Проте новим президентом у 2007 році був обраний його ставленик — мусульманин Умару Яр-Адуа.

У 2003 році стався спалах заворушень у штаті Плато.[10]

У 2006 році в Нігерії мали місце акти міжобщинного насильства між мусульманами хауса і християнами. За лютий в сутичках загинули понад сто осіб.[11] У вересні міжрелігійні зіткнення мали місце в штаті Джигава.[12]

У листопаді 2008 року у місті Джос знову спалахнули заворушення між мусульманами і християнами, жертвами яких стали близько 300 осіб. Приводом для заворушень стала перемога на місцевих виборах мусульманської партії, що представляє інтереси народу хауса.[13]

13 січня 2010 року федеральний суд Нігерії передав віце-президенту країни Джонатану Гудлаку повноваження президента, оскільки раніше обраний президент Умару Яр-Адуа проходив тривалий курс лікування у Саудівської Аравії. 9 лютого 2010 року Сенат Нігерії підтвердив передачу повноважень.

У березні 2010 року Джонатан розпустив кабінет міністрів, який дістався йому від попереднього президента і приступив до назначення нових міністрів, чим викликав невдоволення в середовищі прихильників Умару Яр-Адуа.[14]

У березні 2010 року у результаті кривавих зіткнень між християнами і мусульманами в провінції Плато (Plateau) загинуло більше 500 чоловік.[15]

5 травня 2010 року президент Умару Яр-Адуа помер у віці 58 років у себе на віллі в столиці Нігерії, куди він повернувся в лютому після курсу лікування за кордоном.[16]

6 травня 2010 Гудлак Джонатан прийняв присягу в якості нового президента Нігерії. Він залишався на своєму посту до закінчення терміну свого померлого попередника. 16 квітня 2011 року в Нігерії пройшли президентські вибори, перемогу на яких отримав чинний президент Джонатан.[17]

Культура[ред.ред. код]

Освіта[ред.ред. код]

Грамотність серед дорослого населення становить близько 50%, при цьому серед жінок вона дещо нижча — 40%. Європейська освіта стала доступною для нігерійців у 1830-х роках, коли християнські місіонери створили в Південній Нігерії перші школи, де навчальний процес будувався на тих же принципах, що і в британських школах. Що стосується Півночі, то ще кілька десятиліть тому єдиними загальноосвітніми закладами там були мусульманські школи, головним предметом в яких було вивчення корану. Хоча в даний час в Нігерії існує єдина державна система шкільної освіти, співвідношення дітей, які навчаються в школах на Півночі та Півдні, виглядає явно не на користь мешканців півночі. У 1989 в системі початкової і середньої школи навчалося 48% дітей відповідного віку. У 1976 в Нігерії було введено обов'язкову трирічну безкоштовну освіту, а в 1992 — шестирічну. У 1991 число учнів початкових шкіл перевищило 13,7 млн осіб, середніх — 3 млн осіб, в університетах і коледжах навчалися 300 тис. студентів. Нігерійські учні проходять шестирічний курс навчання початкової школи, а потім ще шестирічний курс середньої школи або політехнікуму, розбитий на два трирічних цикли, але не кожен нігерієць отримує можливість навчатися на останній стадії. Для вступу до університету абітурієнт повинен мати сертифікат або ж його еквівалент про закінчення коледжу або іншого аналогічного закладу, але особливо обдаровані випускники середніх шкіл можуть бути зараховані на чотирирічний курс навчання. Найстаршим в Нігерії є Ібаданський університет, заснований в 1948. До 1991 в країні було 30 інших університетів, розташованих в 28 містах, майже кожен штат мав власний університет.

Культурна спадщина[ред.ред. код]

Традиційні культури Нігерії відчували і відчувають натиск іноземних культур. Мусульмано-арабський вплив обмежився межами Північної Нігерії і нині став органічним елементом культурних традицій цього регіону. Південь став ареною експансії європейської культури та християнства, що не раз призводило до гострих конфліктів з традиційною системою цінностей і поглядів.

Дві культурні пам'ятки Нігерії, культурний ландшафт Сукур та Священний гай Осун-Осогбо, належать до Світової спадщини ЮНЕСКО. Ще дванадцять об'єктів є кандидатами на отримання такого статусу.

Література[ред.ред. код]

Нігерія має багатими традиціями усної творчості і сучасною літературою англійською мовою, що перетворило країну в один з центрів літературного життя Західної Африки. Зародження сучасної літератури відноситься до 1940-м, коли з'явилися перші твори «пробної поезії», що стали відгуком на відродження національних почуттів. Творчість поетів наступних поколінь (Воле Шоїнка, Дж. П.Кларка, Габріела Окари, Майкла Ечеруо і Крістофера Окігбо) відрізняє самобутність, різноманітність сюжетів і літературних прийомів. Після 1960 в країні почали виникати театральні трупи. Нігерійські автори адаптували традиційні теми до сучасної дійсності і використовували елементи традиційного пісенного і танцювального творчості. Особливої ​​згадки заслуговує літературна творчість Волі Шоїнка, лауреата Нобелівської премії в галузі літератури 1986, п'єси якого міцно увійшли в репертуар англійських театрів. Професійні театральні трупи нерідко звертаються до традиційних фольклорних творів. Найвідоміший нігерійський романіст — Чінуа Ачебе, в його творчості особливе місце займає проблема людини у світі, де руйнуються традиційні духовні і моральні підвалини. Твори Амоса Тутуола рясніють запозиченнями з міфологічного і казкового епосу народу йоруба. Серед інших нігерійських письменників, які звертаються до теми соціальних змін в африканському суспільстві, згадки заслуговують Кипріан Еквенсі, Онуора Нзекву, Бен Окрі, лауреат британської літературної премії Букера за 1991, Кен Саро-Віва і Флора Нвапа. Відхід від характерної для нігерійської прози оповідної манери викладу найбільш повно проявився в романі Шоїнка «Інтерпретатори» і в повісті-притчі Габріела Окари «Голос».

Образотворче мистецтво і музика[ред.ред. код]

Стародавнє мистецтво Нігерії отримало загальносвітове визнання завдяки таким шедеврам, як теракотові і бронзові вироби Іфе пов'язані з 10-11 ст., І творам бенінськими майстрів з бронзи і слонової кістки, що датуються 15 ст. Давні традиції продовжують втілюватися в скульптурах, масках і орнаментах. Серед найвідоміших нігерійських скульпторів — Бен Енвонву і Фелікс Ідубор. З середини 1950-х років у країні спостерігався своєрідний ренесанс традиційного мистецтва, що знайшло відображення в графіці, скульптурі і живопису сучасних майстрів.

Зародження нігерійського комерційного кінематографа відноситься до 1971, коли на екрани країни вийшов фільм Урожай Конго, створений місцевою кінокомпанією за п'єсою Волі Шоїнка.

Сучасна нігерійська музика — це продовження давніх виконавських традицій. В інструментальній музиці, як і раніше робиться упор на ритміку і синкопи. Нігерійська пісня характеризується великою експресією і часто призначена для хорового виконання і театральних вистав. У незалежній Нігерії танцювальна музика стилю «хайлайф» Нігерії незалежного періоду звільнилася від засилля труби і саксофона; в ній більше стали використовуватися барабан і екве, місцевий дерев'яний ударний інструмент. В середині 1980-х років нігерійські музиканти стали впливати на світову поп-музику, це пов'язано насамперед з творчістю Кінга Санні Аде і його музики в стилі Джуджа.

Преса, радіо і телебачення[ред.ред. код]

Перші нігерійські газети вийшли в Лагосі в 1830-і роки. У 1991 в країні видавалося, головним чином на англійській мові, близько 25 щоденних газет і 18 тижневиків. Серед офіційних періодичних видань — газети «Дейлі таймс» в Лагосі, «Дейлі скетч» — в Ібадані, «Нью найджіріен» — в Кадуні. Найбільшою популярністю в країні користується «Дейлі таймс», разовий тираж якої в 1991 становив 400 тис. примірників. Серед приватних газет слід згадати «Панч», що видається в Ікедже, «Найджіріен обсервер» — в Беніні і «Найджіріен трибюн» — в Ібадані. Основні журнали: суспільно-політичний журнал «Квест» і розраховані на масового читача «Драм» і «Хедлайнз». В системі Інтернет можна ознайомитися зі змістом таких газет і журналів, як «Вангард», «Гардіен», «Пост-експрес», «Абуджа тудей» і «Тудей». Заснована в 1957 Нігерійська радіокорпорацій належить державі і своєму розпорядженні радіостанціями у всіх головних містах країни. Мовлення ведеться англійською і 12 африканських мовах. Телемовлення знаходиться під контролем Національного управління по телебаченню.

Географія. Природа[ред.ред. код]

Водоспад на річці Крос.
Світлина Нігерії з супутника.
Рослинність Нігерії

Територія країни розчленована на великі блоки долинами рік Нігер і Бенуе і відділена від океану вузьким поясом прибережних боліт. Ширина цього пояса не перевищує 16 км, за винятком дельти Нігера, де вона досягає 97 км.

Вздовж узбережжя Ґвінейської затоки розташована хвиляста Приморська рівнина, яка на півночі поступово підвищується і переходить в ступінчасте плато.

Складна мережа лагун і протоків, розташованих за бар'єром піщаних пляжів, утворює систему захищених мілководних шляхів, по яких невеликі судна можуть пройти від кордону з Беніном на заході до кордону з Камеруном на сході без виходу в океан. В глибині країни чітко виділяються уступ Нсукка-Окігві, що підіймається над долиною ріки Крос, плато Джос і Біу, а також гори Адамава. В основному полога поверхня плато, складеного кристалічними породами на півночі і заході країни і пісковиками на сході, в багатьох місцях поцяткована острівними горами (інзельберґами), тобто скелястими останцовеми горбами з крутими схилами. На північному сході поверхня поступово знижується у бік озера Чад. На півн.-заході плато переходить в рівнину Сокото, на півн.-сході — в рівнину Борну. Клімат екваторіальний. Гол. ріка країни — Нігер з притокою Бенуе.

Економіка[ред.ред. код]

Докладніше: Економіка Нігерії

Нігерія — аграрна країна з розвиненою нафтодобувною промисловістю. Основні галузі економіки: гірнича (в тому числі нафтова), деревообробна, текстильна та легка промисловість, хімічна, конструктивних матеріалів, сталеливарна. Транспорт: автомобільний, залізничний, морський, повітряний. Головні морські порти — Лагос, Порт-Харкорт, Бонні, Варрі. У галузі повітряних перевезень крім державної компанії «Найджіріа ейруейз», працюють приватні авіакомпанії, зокрема, «Кабо ейрлайнз» і «Окада ейр». До аеропортів міжнародного значення в Лагосі і Кано додалися аеропорти такого ж класу в Харкорті, Ілоріні (поблизу Лагосу), Калабарі, Майдугурі і новій федеральній столиці Абуджі. Крім того, 11 аеропортів обслуговують тільки внутрішні авіалінії.

За даними [Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A. 2001]: ВВП — $ 31 млрд. Темп зростання ВВП — 1,8%. ВВП на душу населення — $256. Прямі закордонні інвестиції — $ 807 млн. Імпорт (продовольство, споживчі товари короткочасного користування, промислова сировина, машини і обладнання, транспортні засоби) — $ 15 млрд (г.ч. Великобританія — 13,2%; Німеччина — 11,8%; США — 11,4%; Франція — 5,7%). Експорт (нафта — понад 90% експорту, какао-боби, пальмові ядра, каучук) — $ 13 млрд (г.ч. США — 35%; Іспанія — 10,0%; Індія — 8,7%; Франція — 3,9%).

Економічна історія[ред.ред. код]

Економічна історія Нігерії завжди була тісно пов'язана із зовнішньою торгівлею, зокрема, транссахарського караванної торгівлею в Середні століття і трансатлантичної работоргівлею з 17 ст. по початок 19 ст. Однак сучасна економіка Нігерії веде свій родовід від торгівлі пальмовою олією, яка на початку 19 ст. витіснила работоргівлю і поклала початок експорту нігерійської сировини в обмін на імпорт британських промислових товарів. Торгівля пальмовою олією принесла багатство і процвітання населенню міст-держав дельти Нігеру і району Калабар. Історія зберегла імена розбагатілих на цій торгівлі Джа-Джа, правителя міста-держави Опобо, і Ейямби, правителя державного утворення Калабар.

В період з першого десятиліття 20 в. і аж до початку громадянської війни 1967–1970 експорт диверсифікувався. Після 1953 експорт какао й арахісу став приносити більше доходу, ніж експорт пальмового масла. У 20 в. важливими статтями експорту стали бавовна, каучук, олово, деревина, шкури та шкіри. У 1958 почався експорт сирої нафти, і за десять років вона перетворилася в головне джерело валютних надходжень Нігерії. Після закінчення громадянської війни частка сільськогосподарської продукції в експорті зменшилася. Це пояснювалося різким збільшенням експортних надходжень від продажу сирої нафти і збільшенням внутрішнього споживання на тлі падіння виробництва деяких культур. У 1971 Нігерія вступила в ОПЕК. До 1972 країна вже не могла забезпечити себе пальмовою олією, бавовною й арахісом. У цій ситуації уряд був змушений дозволити ввіз у Нігерію пальмової олії. Після закінчення в 1970 громадянської війни нафта стала приносити левину частку державних доходів: у 1970 вона становила 20%, а в 1980 — уже 90%. Потім доходи від продажу нафти стали падати, що пояснювалося насиченням світового ринку, пошуком альтернативних джерел енергії і двома світовими економічними спадами. Уряд прийняв ряд заходів для збільшення виробництва експортних сільськогосподарських культур.

Протягом 20 ст. і особливо після проголошення в 1960 незалежності в Нігерії розвивалося власне промислове виробництво. Крім підприємств по первинній переробці сільськогосподарської сировини, таких як маслоробні заводи, що виробляють арахісове, бавовняне і пальмову олію, були створені оловоплавильний завод, підприємства по виробництву крепу (натурального каучуку) з латексу, лісопильно-фанерні комбінати, а також автоскладальні цехи, що працюють на привізних деталях. З 1975 найважливішою галуззю промисловості стала переробка нафти. Підприємства інших галузей робили споживчі товари, що заміщали імпорт — пиво, мило, цукор, взуття і набивні бавовняні тканини. Були побудовані нафтохімічні комплекси у Варрі і Кадуні, де вироблялася сировина, необхідне для роботи багатьох місцевих підприємств, які через брак сировини змушені були або закриватися, або проводити масові звільнення персоналу.

У період 1950–1960 щорічні темпи росту нігерійської економіки становили 4-5%. Їх помітне уповільнення відбулося після політичної кризи 1966 і в роки громадянської війни 1967–1970. Блокада східних штатів, що проголосили себе Республікою Біафрою, і закриття Порт-Харкорта привели до згортання виробництва, внутрішньої і зовнішньої торгівлі. Війна мала не тільки негативні наслідки: національна економіка стала більш самодостатньої. Економічне зростання відновилося в післявоєнний період, коли стали збільшуватися доходи від продажу нафти. У 1970–1978 він становив у середньому ок. 6% в рік. Після 1978 економіка Нігерії характеризувалася крайньою нестабільністю, національний доход зменшився, особливо після того, як з 1982 закрилися сотні промислових підприємств, що працювали на імпортній сировині.

Національний дохід[ред.ред. код]

У 1997 валовий внутрішній продукт (ВВП) Нігерії оцінювався в 52,8 млрд дол, або бл. 440 дол на душу населення. У 1977–1997 приріст ВВП становив 1,7% на рік, але в розрахунку на душу населення намітилася тенденція до його зниження. На початку 1990-х ВВП країни скоротився, оскільки зберігався на світовому ринку високий курс найри в умовах політичної нестабільності робив невигідним імпорт багатьох товарів. Продукція сільського господарства складала ок. 1/3 ВВП, гірничодобувної (у першу чергу видобутку нафти) промисловості — трохи менше, обробній промисловості — 10%, решта припадало на сферу послуг, в тому числі надаються державою. Про темпи інфляції свідчать наступні цифри: у 1980-і роки купівельна спроможність найри зменшувалася в середньому на 14% в рік, а в кожний з наступних трирічних періодів — більш ніж на 50%. Але до кінця 1990-х спостерігалося уповільнення темпів інфляції від 29,3% в 1996 до 10,5% в 1997.

Сільське господарство[ред.ред. код]

Досі більшість нігерійців (на 1989 р. близько 65%) працюють у селянських сімейних домогосподарствах, забезпечуючи себе продуктами харчування і вирощуючи на продаж одну чи кілька товарних культур. Швидке зростання міського населення і захоплення сільського населення деяких районів, наприклад йорубской зони какао, вирощуванням технічних культур привели до недостачі продовольства, причому не тільки в містах, але і в сільській місцевості.

Основні продовольчі культури Півдня і Середнього пояса: рис і кукурудза. У північних районах обробляють сорго, просо і рис. У цій частині країни розвинене тваринництво. Маніок, томати і бобові вирощують на території всієї країни, а цибуля — у районах лугів і пасовищ, наприклад у басейні оз. Каїнджі, використовуючи для цієї мети зрошувані землі. Для виробництва продовольчих культур характерне вирощування змішаних культур на земельних ділянках, площа яких на півдні рідко перевищує 0,4 га, а в районах лугів і пасовищ півночі — 1,2 га. Селянський земельний наділ складається, як правило, з декількох ділянок, що знаходяться в різних місцях. На заливних землях по берегах великих річок у північних штатах застосовується примітивне зрошення. Терасове землеробство збереглося на схилах, де в часи набігів за рабами і міжусобних воєн споруджувалися сторожові вишки. Поблизу великих міст розвинене товарне садівництво. Сприятливі кліматичні умови в районі Лагоса дозволяють збирати два врожаї. Кава, тютюн і горіхи кола вирощуються для продажу на внутрішньому ринку; бавовна, пальмова олія, арахіс і каучуконоси — для внутрішнього ринку і на експорт, а какао-боби — тільки на експорт.

У 1952–1970 швидко росло виробництво каучуку, какао-бобів і пальмової олії на плантаціях. Однак до 1970-х років ентузіазм, пов'язаний з плантаційним сільськогосподарським виробництвом став згасати, оскільки більша частина державних плантацій виявилися збитковими, а деякі з них довелося закрити. У 1980–1983 у ході реалізації урядової програми були відновлені деякі з раніше створених а потім закритих плантаційних господарств і створені нові, а завдяки фінансовій допомозі Всесвітнього банку були закуплені і роздані дрібним селянам якісніші саджанці. У 1985 на плантаціях вироблялося менш ніж 5% нігерійських какао-бобів, пальмової олії і каучуку.

Уряд став ініціатором реалізації декількох амбіційних і надзвичайно дорогих іригаційних проектів. Найзначніші серед них — проект Баколорі в шт. Сокото, що передбачає зрошення 40 тис. га, проект Південний Чад у шт. Борно — 66 тис. га і проект Каїнджі-Дам — 20 тис. га в районі штучного водоймища Каїнджі.

Рибальство[ред.ред. код]

У 1970-х — початку 1980-х років загальний улов риби щорічно становив близько 500 тис. т, але до 1990 зменшився вдвічі. При швидкому зростанні чисельності населення риба стала набагато менш доступної для простих нігерійців. Після того як у багатьох штатах були створені рибні господарства, улов риби у внутрішніх водах склав близько 40% загального улову.

Лісове господарство[ред.ред. код]

Близько 90% заготовленої в Нігерії деревини використовується як паливо для приготування їжі, хоча створені лісові господарства, що спеціалізуються на виробництві пиломатеріалів, балансової деревини і стовпів для ліній електропередач. В аридних зонах штатів Кану, Сокото і Борно створені пояси лісопосадок, щоб зупинити наступ пустелі Сахара і забезпечити сприятливі умови для випасу худоби. У безлісних районах лугів і пасовищ ведуться лісовідновлювальні роботи з метою захисту водозбірних площ і боротьби з ерозією грунту. Заготівля деревини на експорт і для внутрішнього споживання ведеться в тропічних лісах, що займають площу 133,7 тис. км², з яких 21 тис. км² є частиною державних лісових заповідників.

Гірничодобувна промисловість[ред.ред. код]

Корисні копалини забезпечують значну частину національного доходу Нігерії. Першою експортною продукцією гірничодобувної промисловості Нігерії була олов'яна руда і вугілля. Видобуток на плато Джос з 1904 каситериту, олов'яної руди, завжди перебувала в руках приватних компаній, а видобуток вугілля в районі Енугу — під контролем центрального уряду. Видобуток каситериту і супутнього мінералу колумбіту (руди ніобію) проводиться відкритим способом. Після введення в експлуатацію в 1962 оловоплавильний заводу велика частина олова експортується у вигляді злитків. Після 1960 у зв'язку з переведенням залізниць на дизельне паливо і появою більш дешевих і екологічно чистих нафтопродуктів почалося згортання видобутку вугілля.

З 1970 нафта стала основою сировинної бази гірничодобувної промисловості Нігерії. Родовища нафти були виявлені на шельфі, в районі дельти р. Нігер і в басейні р. Анамбри. Основні райони нафтовидобутку розташовані навколо Порт-Харкорта в дельті р. Нігер і в Угеллі, але в перспективі перевага буде віддаватися розробці шельфових родовищ і родовищ в гирлі р. Кросс. У 1979 був досягнутий рекордний рівень нафтовидобутку — 114 млн т, але за рішенням ОПЕК, зацікавленої в збереженні високих цін на нафту, до 1983 квота Нігерії була визначена на рівні всього 61 млн т на рік. Прагнучи збільшити валютні надходження, Нігерія нарощувала обсяги нафтовидобутку, але на початку 1990-х років світові ціни продовжували залишатися на низькому рівні. У 1991 Нігерія займала восьме місце серед найбільших світових нафтовиробників, і доходи від продажу нафти становили 96% експортних надходжень. На початку 1990-х років Нігерія мала трьома повністю автоматизованими нафтовими терміналами — в Бонні, Варрі і брасом.

Промисловість[ред.ред. код]

У Нігерії розвинені традиційні ремесла, особливо ткацтво, гончарство і різьблення по дереву. У стародавньому м. Беніні ремісничі гільдії досі контролюють різьблення по слонової кістки і дереву і виготовлення залізної начиння. По всій Нігерії продаються прикрашені орнаментом шкіряні і розшиті текстильні вироби, завдяки яким у часи работоргівлі центр їх виготовлення м. Канев стало відоме в Західному Судані і Середземномор'ї. Ремісники працюють у невеликих майстернях або на верандах будинків. Продукція нігерійських ремісників (різьблені калебаси з Ойо, бенінськими фігурки з бронзи і ебенового дерева, плетені з рафії вироби з Ікот-Екпене і розшиті тканини з Аквете і Ісейіна) стала користуватися зростаючим попитом у туристів, у тому числі афроамериканців, а також місцевої еліти.

На початку 1990-х років у структурі обробної промисловості Нігерії ключову роль грали галузі, що виробляють продукти харчування та напої, текстиль, нафтопродукти. Більше 90% всієї промислової продукції припадало на товари народного споживання. Велике промислове виробництво сконцентровано навколо Лагоса. Інші промислові центри — Порт-Харкорт, Аба, Енугу, Кано і Кадуна. У Лагосі, Кадуні, Ібадані і Енугу діють заводи по збірці транспортних засобів з імпортних деталей. Серед інших великих промислових підприємств, в яких уряду належить контрольний пакет акцій — металургійний комбінат у Аджаокута неподалік від Локоджі, металургійний завод в Аладжа поблизу Варрі, сталепрокатні заводи в Ошогбо, Джосі і Каціну, целюлозно-паперові фабрики в Оку-Ібоку, поблизу Калабара, і в Івопіне, неподалік від Іджебу-Оде. У 1988 на базі нафтопереробного заводу в Каціну і в Екпане, поблизу Варрі, було створено нафтохімічне виробництво, а неподалік від Порт-Харкорта став до ладу великий завод з виробництва азотних добрив, частково субсидований Експортно-імпортним банком США.

Енергетика[ред.ред. код]

Майже 60% спожитої в Нігерії енергії отримують з деревини і деревного вугілля, 30% — з нафти і 11% — з природного газу. Частка кам'яного вугілля і гідроелектроенергії незначна. За десятиліття споживання природного газу збільшилася в три рази, деревини — на 20%.

Внутрішня торгівля[ред.ред. код]

На внутрішніх ринках країни ведеться жвава торгівля продуктами харчування, ремісничими виробами, промисловими товарами зарубіжного і вітчизняного виробництва. Після закінчення громадянської війни різко пожвавилася торгівля продовольством, включаючи бобові, ямс, цибулю, сушену рибу і рис.

Доставка товарів здійснювалась за залізним і автомобільним дорогам, а також річковим транспортом — катерами та човнами. Найбільшим центром оптової та роздрібної торгівлі продовольчими та імпортними споживчими товарами є величезний сучасний ринок в Оніча, зруйнований в період громадянської війни, а потім відновлений. Інші важливі центри торгівлі — Аба, Кано і Ібадан. Найбільші міста розташовують універсальними магазинами і великими ринками під відкритим небом, а в центрах сільських районів і вздовж магістралей в міських зонах раз у раз зустрічаються невеликі торгові лавки. У сільській місцевості багато сезонних ринків, де приїжджі скупники-оптовики скуповують у селян їхню продукцію (продовольство або експортні культури) з метою перепродажу. В йорубскіх районах роздрібну торгівлю продуктами харчування місцевого виробництва та промисловими споживчими товарами ведуть і контролюють жінки. В інших частинах країни жінки, як правило, займаються торгівлею сільськогосподарською продукцією, а чоловіки — торгівлею промисловими товарами.

Зовнішня торгівля[ред.ред. код]

Домінуюче положення в структурі експорту займає нафту, її частка в експортних надходженнях склала в 1995 бл. 96%. Тому коли відбувається падіння світових цін на нафту, зменшуються валютні надходження, і країна виявляється не в змозі оплатити імпорт необхідних товарів. Коли в 1980 ціни і попит на нафту досягли рекордно високого рівня, загальна вартість експорту Нігерії склала 25,7 млрд дол При витратах на імпорт в 16,4 млрд дол, активне сальдо торгового балансу досягло 9,3 млрд дол в 1997; коли ціни і попит на нафту впали, експортні надходження знизилися до 15,9 млрд дол, а витрати на імпорт — до 12,8 млрд дол Товарообіг зазвичай має позитивне сальдо, однак з 1960 в середньому кожен другий рік Нігерія зводить свій платіжний баланс з дефіцитом через виплати на обслуговування зовнішнього боргу і витоку валюти за кордон. Інші великі статті експорту — какао-боби, пальмове ядра, каучук. У структурі імпорту переважають продовольство, споживчі товари короткочасного користування, промислова сировина, машини й устаткування, транспортні засоби. Британія залишається головним торговельним партнером Нігерії, але не купує нафту, основним споживачем якої є США. Інші важливі торговельні партнери — Франція, Німеччина, Нідерланди, Італія та Іспанія.

Фінанси і банківська справа[ред.ред. код]

Емісія нігерійської грошової одиниці, найри, здійснюється Центральним банком Нігерії. У 1992 в країні функціонували 120 банків, 20 з них контролювалися державою. Більшість банків було створено завдяки політиці лібералізації економіки, яку проводив режим Бабангіда в кінці 1980-х і початку 1990-х років. До 1994 стало очевидно, що багато з них неплатоспроможні. Для розслідування зловживань у банківському секторі рішенням уряду був сформований спеціальний трибунал у справах збанкрутілих банків, який у кінцевому підсумку пред'явив ряду найвпливовіших банкірів Нігерії обвинувачення в корупції.

Державні фінанси. Федеральний уряд оплачує більшу частину витрат нігерійських штатів. У 1992 бюджети майже всіх штатів більш ніж на 60% складалися з надходжень з федерального бюджету. Державні доходи розподілялися наступним чином: 55% прямували до федерального бюджету, 30% — до бюджетів штатів і 15% — до місцевих бюджетів.

Основними джерелами надходжень до федерального бюджету були доходи від експорту продукції гірничодобувної промисловості і платежі за право розробки надр країни (бл. 80% всіх бюджетних надходжень), а також прямі податки, в тому числі імпортні та експортні мита і акцизні збори. Основні статті федеральних витрат: обслуговування зовнішнього боргу, бюджетні асигнування штатам і зміст федерального управлінського апарату. Із закінченням нафтового буму різко збільшилася зовнішня заборгованість Нігерії — з менш 5 млрд $ в 1981 майже до 40 млрд $ в 1998. Виплати відсотків за цим гігантського боргу і бюджетний дефіцит негативно позначаються на темпах модернізації країни.

Транспорт і зв'язок[ред.ред. код]

До початку 20 ст., коли стали розвиватися автомобільний і залізничний види транспорту, основними транспортними артеріями були річки Нігер, Бенуе і Крос. У ті часи Північ був краще забезпечений транспортними засобами, ніж Південь. На узбережжі було багато невеликих примітивних портів, але з часом багато хто з них були закриті, і головними портами стали Лагос і Порт-Харкорт. Завершення в 1965 робіт з реалізації проекту Ескравос-Бар дозволило океанським судам приймати вантажі в повному обсязі в бенінськими портах сапели, Варрі і Буруто. Розвиток нафтовидобувної промисловості привело до відродження порту в Бонні, який поряд з Буруто є нафтовим терміналом. Під час громадянської війни, коли Порт-Харкорт перебував у блокаді, порт Варрі став головним портом, обслуговуючим нафтову промисловість дельти р.. Нігер. Перевантаженість Апапа (Лагоса) і Порт-Харкорта, викликана збільшенням зовнішньоторговельних операцій, стимулювала модернізацію портів Калабар, Варрі, сапели і Буруто і будівництво десятіуровневого океанського терміналу в портовому районі Лагоса Тин-Кан-Айлендс, острові поблизу Лагоса.

Країна має 3505 км вузькоколійних залізниць. Дві основні залізничні магістралі: Західна (Лагос — Нгура) і Східна (Порт-Харкорт — Майдугурі) проходять через малонаселений і відносно промислово нерозвинений район середнього пояса. Велика частина доріг з твердим покриттям пролягає по території декількох штатів і з'єднує райони, де здійснюються першорядні урядові проекти розвитку, а також столиці штатів з адміністративними центрами провінцій. У 1978 почалася експлуатація першої швидкісної автомагістралі Лагос — Ібадан. У 1980 аналогічна траса зв'язала Лагос з Беніном, а трохи пізніше було споруджено чотирирядні шосе Порт-Харкорт — Енугу і Енугу — Оніча.

Крім державної компанії «Найджіріа ейруейз», працюють приватні авіакомпанії, зокрема, «Кабо ейрлайнз» і «Окада ейр». До аеропортів міжнародного значення в Лагосі і Кано додалися аеропорти такого ж класу в Порт-Харкорт, Ілоріні (поблизу Лагоса), Калабаре, Майдугурі і нової федеральної столиці Абуджі. Крім того, 11 аеропортів обслуговують тільки внутрішні авіалінії. Міжнародна і внутрішня телефонна та телеграфний зв'язок перебуває у віданні «Найджіріен телекомунікейшнз лімітід», що є напівкомерційний структурою Міністерства зв'язку.

Адміністративний поділ[ред.ред. код]

Адміністративна мапа Нігерії.

Нігерія є федеративною республікою та поділяється на 36 штатів (англ. state) і одну федеральну столичну територію (англ. federal Capital Territory) зі столицею Абуджа. В свою чергу до регіонів першого рівня входить 774 території місцевого управління (англ. Local Government Area, LGA).

Державний устрій і політика[ред.ред. код]

Федеративна президентська республіка Нігерія виникла на початку 1960-х років. За взірець для політичного устрою молодої держави було взято устрій Сполучених Штатів.

В Нігерії Президент є главою держави та виконавчої гілки влади. Чинний Президент — Ґудлак Джонатан (англ. Goodluck Jonathan). Обіймав посаду віце-президента з 2007 року, проте у зв'язку з хворобою тодішнього Президента — Умар Яр'Адуа (англ. Umaru Musa Yar'Adua), на початку 2010 року Ґудлак став виконувачем обов'язки Президента, а 6 травня 2010 був приведений до присяги як Президент через смерть Умара.

Парламент Нігерії двопалатний — Національна Асамблея Нігерії (англ. National Assembly of Nigeria), що складається з верхньої палати — Сенат Нігерії (англ. Senate of Nigeria) та з нижньої палати — Палата Представників Нігерії (англ. House of Representatives of Nigeria).

Історичний фон[ред.ред. код]

Політичний розвиток Нігерії визначалося наступними факторами. Нерівномірність розвитку Півночі і Півдня. Народи Нігерії були об'єднані під британським колоніальним управлінням в 1914. Однак це об'єднання було багато в чому формальним, оскільки Північ і Південь були дуже різними в соціально-політичному відношенні регіонами, і колоніальна адміністрація навмисно прагнула розвивати Південь та ігнорувала Північ. Після 1914 розрив в економічному, культурному і технологічному розвитку двох частин країни ще більше збільшився. Цей дисбаланс сприяв виникненню підозрілості і конфліктів між політичними лідерами Півночі і Півдня. Мешканці півночі побоювалися домінування жителів розвиненіших південних районів, а жителі півдня боялися гегемонії більшого за територією та чисельністю населення Півночі. Страхи обох сторін вилилися в боротьбу за контроль над федеральним урядом і вимоги політиків Півдня адміністративно розділити Північ.

Міжнаціональні протиріччя. Побоювання щодо встановлення тих чи інших народом свого панування не обмежувалися конфліктом Півночі і Півдня. Англійські колоніальні влади мало що робили для створення загальнонігерійской спільності. Лише в 1946 було засновано Законодавча рада, куди входили виборні представники всіх районів Нігерії, і у її мешканців з'явилася можливість відчути себе нігерійцями. Постійну загрозу єдності країни представляли конфлікти між основними етнічними групами — хауса і фульбе, йоруба і тому що, а також між ними та регіональними етнічними меншинами.

Кінець системи федералізму[ред.ред. код]

У політичній системі, створеній при переході Нігерії в 1960 до незалежності, повинні були уживатися ідеї паннігерізму і регіональні інтереси. Передбачалося, що рівновага буде досягнуто завдяки встановленню федерального державного устрою, при якому ряд важливих владних повноважень був переданий адміністраціям Північного, Східного і Західного регіонів. Боротьба між партіями за контроль над центральним урядом, розподілом фінансових та інших ресурсів, робочих місць і впливових постів досягла такого розмаху, що до середини 1960-х федеральна конституція фактично перестала діяти. 1966 року в країні відбулися два військові перевороти, які в кінцевому рахунку привели до відновлення федералізму, але послабили федеральну систему в цілому. З початку 1970-х позиції центрального уряду неухильно та істотно зміцнювалися. Це пояснювалося його успіхом у громадянській війні 1967–1970 і значним збільшенням державних фінансових ресурсів у результаті нафтового буму після початку нафтовидобутку в районі дельти Нігера.

Конституційний розвиток Нігерії[ред.ред. код]

У 1951 було створено квазіфедеральний уряд. Однак конституція, яка передбачала зосередження майже всієї повноти влади в центрі і давала мало повноважень регіонам, в умовах Нігерії виявилася недієздатною. У 1954 статус федерального уряду був переглянутий, і регіони отримали більше прав. Ця конституція проіснувала до військового перевороту 1966. Поправки стосувалися автономії Нігерії, здобуття країною незалежності в 1960 і проголошення її республікою в 1963. З цієї конституції в сферу повноважень центрального уряду входили питання, пов'язані з обороною, зовнішньою політикою, поліцією, митницею та акцизами, валютою і банківською системою, транспортом і зв'язком (залізниці, автодороги і поштова служба) і роботою вищих навчальних закладів. У віданні регіональних органів влади знаходилися багато питань економічного розвитку регіонів, охорона здоров'я, шкільна освіта, місцеве управління, збір податків, включаючи прибутковий.

Після проголошення Нігерії республікою главою держави став президент, що обирається на п'ятирічний термін. Коло його повноважень був досить обмежений. Глава уряду, прем'єр-міністр, був підзвітний федеральному парламенту. Парламент складався з палати представників, що обирається загальним голосуванням, і не володів ніякої реальної влади сенату, в якому в рівній мірі були представлені всі регіони. Домінуючу роль у палаті представників відігравали мешканці півночі, їм належало 167 депутатських місць із 312. Боротьба за контроль над парламентом і за посади в системі федеральних органів влади була в центрі гострих політичних та регіональних конфліктів. У кожному регіоні були свій губернатор, прем'єр-міністр, виконавча рада, двопалатний законодавчий орган і апарат управління.

Після двох військових переворотів 1966 парламент і кабінет міністрів були замінені Вищою військовою радою і підлеглим йому органом, куди ввійшло і кілька цивільних осіб. Громадянське правління було відновлено в жовтні 1979. Нова конституція передбачала заміну британської парламентської моделі на американську президентську систему. Президент став главою держави і уряду, і вперше в історії Нігерії виконавча і законодавча влада були повністю розділені. Президент обирався на чотирирічний термін прямим загальним голосуванням, у виборах на рівних умовах брали участь всі штати. Законодавчу владу здійснювало Національне зібрання, яке складалося з сенату (95 сенаторів) і палати представників (450 депутатів). Сенатори і депутати також обиралися на чотири роки.

Центральний уряд. 31 грудня 1983 в результаті військового перевороту був повалений законний уряд. Дія багатьох положень конституції 1979 було припинено, оскільки тепер громадяни Нігерії могли бути піддані тюремному ув'язненню без санкції суду. Вищим органом влади стало федеральний військовий уряд, яке створило спеціальну раду для управління країною (Національний державний рада). У результаті військового перевороту, здійсненого в серпні 1985, від влади було відсторонено майже половина колишнього керівництва, а президентом був призначений генерал Ібрагім Бабангіда, активний учасник попереднього військового перевороту. Він керував країною як голова Правлячого ради збройних сил (ПСВС), якому підпорядковувалося уряд і військові губернатори штатів. Правління Бабангіда закінчилося в серпні 1993. У листопаді 1993 главою держави став міністр оборони генерал Сани Абача. Після смерті Сани Абачи від серцевого нападу 8 червня 1998 влада перейшла до генерала Абдулсаламу Абубакар, який пообіцяв передати владу законно обраному цивільному уряду до 29 травня 1999.

Уряди штатів і місцеві органи управління. У 1976 територія Нігерії була розділена на 19 штатів і федеральну столичну територію; в 1987 було створено два нових штату, в 1991 — ще 9, а в 1996 — ще 6, після чого загальна кількість штатів досягло 36. За конституцією 1979, губернатор кожного штату обирався на чотирирічний термін; одночасно з виборами губернатора на той самий строк обирався склад однопалатного законодавчого органу штату — Палати зборів. Штатам було надано право збору податків, але коли закон штату входив у протиріччя з федеральним законом, перевага залишалася за останнім. Після військового перевороту 1983 і до виборів 1991 в штатах військові губернатори штатів призначалися центральною владою. У 1993 обрані губернатори були замінені особами, призначеними військовими властями.

Закон і правопорядок[ред.ред. код]

У Нігерії діє декілька правових систем: звичайне право (суди вождів), мусульманське право в більшості північних штатів (суди, де вершать правосуддя мусульманські судді жадали), нігерійське статутне і прецедентне право.

За конституцією 1979 у федеральну судову систему Нігерії входять: Верховний суд, що складається з не більш ніж 16 членів — вища судова інстанція, Апеляційний і Високий суди. Призначення федеральних суддів є прерогативою президента. У кожному штаті є свій суд.

В колоніальний період і після проголошення країною незалежності питання про місце поліції в системі державних органів був предметом постійних гострих розбіжностей. Досягнуте в кінці кінців компромісне рішення передбачало створення єдиних поліцейських сил під управлінням генерального інспектора поліції, безпосередньо підзвітної федеральному уряду. У кожному штаті призначався комісар поліції, який знаходився в підпорядкуванні у генерального інспектора і виконував поточні розпорядження уряду штату. При військовому керівництві і відповідно до конституції 1979 вся поліція перейшла у розпорядження федерального уряду, але в кожному штаті був збережений пост комісара поліції. Підрозділи місцевої поліції були розпущені, а їх особовий склад зарахований до складу поліцейських сил Нігерії.

Політичні партії[ред.ред. код]

Політичні партії країни перебували під забороною з 1966 по 1978, потім з 1984 по 1989 і знову в 1993. До 1966 кожна з трьох основних партій спиралася на той регіон, законодавчий орган якого вона контролювала. Консервативний Північний народний конгрес (РНК) з 1952 по 1966 контролював уряд Північного регіону і федеральний уряд з 1960 по 1966 завдяки створенню двох коаліцій з іншими партіями. Національна рада нігерійських громадян (НСНГ), що виник на хвилі національно-визвольного руху, з 1952 по 1966 контролював уряд Східної Нігерії, а в 1966 брав участь разом з РНК в коаліційній федеральному уряді. Третя основна політична сила — Група дії (ГД) — утворилася на основі культурної асоціації йоруба Егбе Омо Одудува «Діти Одудуви» (Одудува — легендарний предок всіх йоруба). З 1952 по 1962, аж до введення федеральним урядом надзвичайного стану в Західній Нігерії, ГД контролювала уряд цього регіону. Потім в рядах партії стався розкол, але після скасування в 1963 надзвичайного стану одна з її угруповань очолила уряд Західної Нігерії.

Серед дрібніших партій заслуговує згадки Союз прогресивних елементів Півночі (СПЕС), який, перебуваючи в опозиції до РНК, блокувався з НСНК. СПЕС виступала проти засилля на Півночі вождів емірів і консервативних соціальних норм і звичаїв. Велика частина дрібних партій, як правило, виступала в союзі з більш великими партіями, інші, наприклад Об'єднаний конгрес Середнього поясу, орієнтувалося на рішення суто місцевих проблем.

Після зняття заборони на політичну діяльність у вересні 1978 було прийнято рішення, що правом висунення кандидатури на пост президента можуть користуватися лише ті партії, яким вдалося домогтися значної підтримки в двох третинах з 19 штатів. В результаті на президентських виборах 1979 було представлено п'ять партій, а на виборах 1983 — шість. В ході обох виборчих кампаній з'ясувалося, що загальнонаціональної підтримкою користується тільки відносно консервативна Національна партія Нігерії (НПН), кандидат від якої Шеху Шагарі став президентом країни. Головним суперником НПН на виборах стала Нігерійська партія єдності, яка спирається на йоруба. Нігерійська народна партія займала сильні позиції серед бо. Лівіша Партія народного відродження і Народна партія Великої Нігерії користувалися найбільшою підтримкою в деяких північних штатах. Після військового перевороту 1983 всі політичні організації в Нігерії були заборонені.

У травні 1989 військове керівництво дозволило діяльність партій, після чого сама створила дві партії, придумавши їм назви і написавши програми. Військові вважали, що ці дві партії зможуть висловити політичні сподівання всіх нігерійців, а інші партії не потрібні. Програма Соціал-демократичної партії (СДП), визначається як «трохи ліва», мало відрізнялася від програми Національно-республіканського конвенту (НРК), яка визначалася як «трохи права». На проведених у грудні 1991 виборах НРК завоював 16 губернаторських постів, а СДП — 14. Несподівану перемогу НРК здобув у Лагосі і штаті Кано. На загальнонаціональних виборах в липні 1992 кандидати від СДП здобули перемогу в Лагосі, йорубском південно-заході і густонаселеному Середньому поясі. СДП завоювала 51 з 92 місць в сенаті та 314 із 593 місць в палаті представників. НРК домігся хороших результатів серед виборців хауса і фульбе мусульманської Півночі, хоча ложкою дьогтю стала перемога СДП у Кано. У виборах взяло участь лише 25% електорату, що частково можна пояснити тим, що голосування не було таємним.

На президентських виборах в червні 1993, в яких взяло участь 33% виборців, рішучу перемогу над своїм суперником з НРК Баширом Тофой здобув кандидат СДП Мошуд Абіола.

Збройні сили і зовнішня політика[ред.ред. код]

Основою збройних сил Нігерії є сухопутні війська, але країна має в своєму розпорядженні також невеликі ВМФ і ВПС. Чисельність армії, що склала в 1966 всього 9 тис. чоловік, зросла в кінці 1980-х років до 120 тис., а в 1993 склала 76 тис.

Нігерія є членом ООН, Організації країн експортерів нафти (ОПЕК), Організації африканської єдності і Співдружності, очолюваної Великобританією. Її зовнішньополітичний курс до 1966 можна охарактеризувати як політику неприєднання, потім країна стала все більше віддалятися від Заходу. У 1990 нігерійці склали кістяк військового контингенту шести африканських держав, який увійшов до Ліберії для припинення там громадянської війни. Нігерія була звинувачена у підтримці однієї зі сторін конфлікту. Нігерійський контингент військ у складі миротворчих сил ООН знаходився в Боснії і Герцеговині та Камбоджі.

Населення[ред.ред. код]

Демографія[ред.ред. код]

У червні 2012 р. кількість населення Нігерії становила 160 млн осіб.

Густота населення[ред.ред. код]

Висока густота населення характерна для більшості районів південного сходу, трохи менша — для південного заходу і півночі (штат Кано і північ штату Кадуна). Малонаселений пояс проходить від східної частини штату Квара через долину р. Нігер, центр штату Плато і велику частину території штатів Йобе і Борно.

Етнічний склад[ред.ред. код]

Протягом останніх двадцяти століть Нігерія пережила наслідки чисельних хвиль міграцій або вторгнень, в основному, з північного сходу. Тому етнічна і лінгвістична ситуація в країні характеризується великою строкатістю. У Нігерії проживає більш як 250 етнічних груп, що мають власну мову і культурні особливості. 80% населення складають десять груп, які чисельно переважають в окремих штатах: хауса і фульбе в штатах Сокото, Кадуна, Баучі, Йобе, Кацина, Джигава і Кано, канурі — в Борно, тів — в Бенуе і Плато, йоруба — в Ойо, Огун, Ондо, Екіті і Лагос, едо (біні) — в Едо, ібо (ігбо) — в Імо і Анамбра, ібібіо-ефік — у Кросс-Рівер і іджо — в Байелса. Хауса, йоруба та ібо становлять близько 60% населення Нігерії.

Народи північних штатів[ред.ред. код]

Найчисленніші народи Півночі — хауса, фульбе, канурі та тів. Всі вони, окрім тів, — мусульмани. Під час джихаду, релігійної війни на початку ХІХ ст., фульбе встановили свій контроль над землями хауса і створили мусульманську державу — халіфат Сокото. Сокото займав велику частину території північної Нігерії, за винятком населеного канурі Борно на північному сході і земель тів по берегах р. Бенуе.

Соціальні відносини серед фульбе консервативніші, ніж у хауса, військова експансія і торговельна діяльність яких привела до того, що мова хауса набула поширення в багатьох районах Західної Африки і стала мовою міжетнічного спілкування на більшій частині території північної Нігерії. Спосіб життя і соціальні стосунки канурі, основного населення шт. Борно, багато в чому визначаються нормами ісламу, але це не є результатом завоювань фульбе. З ХІІІ ст. і до початку колоніального періоду канурі змогли зберегти свою політичну незалежність, будучи етнічним ядром мусульманської держави Канема-Борну, розташованої навколо оз. Чад. Тів, які живуть у штатах Бенуе і Плато, на відміну від сусідів-мусульман, сповідають християнство або зберігають прихильність традиційним віруванням.

Народи східних штатів[ред.ред. код]

Трьома основними етнічними групами східної Нігерії є ібомовні народи, які живуть у штатах Імо і Анамбра, ібібіо-ефік — у штаті Кросс-Рівер та іджо в штаті Байелса. Традиційний тип поселення всіх трьох народів — невеликі села. Основною формою соціальної організації ібо були об'єднання сіл та родів. Суспільство ібо відрізнялося демократичністю, всі рішення приймалися на раді. Значне місце у пантеоні традиційних божеств ібо належало богині землі Ала, і жреці її культу часто виконували судові та інші владні функції.

Мистецтво ібо характеризується великим ступенем експресії. З перенаселених східних районів ібо мігрують в інші частини країни. Виняток становив період громадянської війни 1967–1970 рр. Традиційно ібібіо жили у селах, де владні функції здійснювали світський і релігійний лідери. Кожне село мало певний ступінь автономії, але групи сіл на основі кровно-родинних зв'язків і спільних вірувань об'єднувалися в клани, якими управляли світський і релігійний вождь і рада старійшин. Політична влада здійснювалася таємними общинами, такими як екпо та екпе. Іджомовні народи живуть у районі дельти Нігеру; місця їх розселення у східній частині дельти в штаті Байелса характеризуються невисокою густотою населення. Іджо поділяються на кілька груп: калабарі, окріка, нембе і бонні, але в мовному і культурному відношенні всі вони становлять єдину спільноту. Традиційна соціальна і політична організація іджо дуже схожа на ту, яка була у ібо, різниця полягала в тому, що села іджо рідко були здатні на спільні дії. Більшість сучасних ібо, ібібіо та іджо — християни.

Народи Західної Нігерії[ред.ред. код]

На північний захід від р. Нігер більшість населення становлять йоруба, які проживають на території штатів Ойо, Огун, Ондо, Екіті і Лагос, і едо- (біні-) мовне населення штату Едо. Йоруба об'єднує спільність мови, традицій і легенда про походження від спільного предка, творця світу Одудуви, проте у них ніколи не було єдиної централізованої держави. Йоруба створили кілька сильних міст-держав. Влада деяких правителів цих держав не обмежувалася межами їх володінь. Оні (правитель Іфе) вважався релігійним главою всіх йоруба, а алафін (правитель Ойо) номінально вважався першим серед рівних йорубських правителів. У традиційних віруваннях йоруба є кілька основних культів, кожен з яких пов'язаний з конкретним божеством, наприклад, з Шанго, богом грому. Йорубські релігійні вірування, поезія і музика, завезені у Новий Світ, вплинули на культуру Бразилії і деяких країн Карибського басейну.

Найпомітнішим вкладом йоруба у мистецтво Західної Африки є скульптура. Починаючи з 1938 року на території Іфе під час археологічних розкопок знайдено кілька бронзових і теракотових голів та фігурок. Найдавніші з них були виготовлені близько 800 років тому. Йорубські скульптури входять до числа світових шедеврів. Останнім часом властива мистецтву йоруба експресивність знаходить яскраве вираження у дерев'яній скульптурі.

Едомовне населення штату Едо відоме перш за все завдяки створеній їх предками Бенінській імперії. Коли наприкінці XV ст. Бенін перебував у зеніті своєї могутності, його вплив поширювався від берегів р. Нігер до території сучасного Того.

Спорт[ред.ред. код]

Збірна Нігерії з футболу є однією з найсильніших у Африці. Багато нігерійських футболістів виступає за європейські команди. Наприклад, Ідеє Браун грає в «Динамо» Київ.

Серед інших відомих спортсменів боксер Семюель Пітер.

Космічні технології[ред.ред. код]

Докладніше: NASRDA

Нігерійський супутник «Nigeria Sat-1» запустили з космодрому Плесецьк у вересні 2003 року для участі в міжнародній системі моніторингу Землі — «Disaster Monitoring Constellation».

Нігерія стала третьою (після ПАР та Алжиру) країною континенту із власним космічним апаратом.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

  1. Census.gov (2013). «Country Rank. Countries and Areas Ranked by Population: 2013». U.S. Department of Commerce. Архів оригіналу за 2013-05-09. Процитовано 2013-05-09. 
  2. а б в г «Nigeria». International Monetary Fund. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2012-04-20. 
  3. Нігерія стала найбільшою економікою Африки, Українська Правда, Середа, 16 квітня 2014, 14:18
  4. «Огляд держав світу та їхнього населення» (англ.). Geohive.com. 2011-07-01. Процитовано 2011-12-05. 
  5. «Federal Republic of Nigeria» ((англ.)). Geohive.com. 2006-03-21. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2011-12-05. 
  6. Іан Шау (англ. Ian Shaw) та Роберт Джемсон (англ. Robert Jameson) (2002). «[Елеру (англ. Iwo-Eleru)]». «Словник археології» (англ. A dictionary of archaeology) ((англ.)). книга на Google книги: Видавництво: Блеквелл Публішінґ (англ. Blackwell Publishing). с. 314. ISBN 0631174230. 
  7. Кер. авт. колективу: Левчук Л.Т. (2000). «Розділ IV, глава 4. Релігійні вірування, міфологія та мистецтво Західної й Центральної Африки». "Історія світової культури". книга на сайті pidruchniki.ws: Київ: Либідь. ISBN 9660601522. 
  8. а б в «Нігерія: історичний нарис». сайт Країни світу. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2011-12-07. 
  9. Стаття «Нігерія»Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ, 1974-1985.
  10. Заворушення в Нігерії продовжують забирати тисячі життів
  11. У релігійних зіткненнях в Нігерії вже загинули 138 людей
  12. У Нігерії зіткнення мусульман і християн
  13. У Нігерії припинилися сутички між християнами і мусульманами, в яких днями загинули сотні громадян країни
  14. Nigerias Mächtige rüsten zum Showdown (нім.)
  15. Entsetzen über Massaker an Christen in Nigeria (нім.)
  16. Nigerian President Yar'Adua is dead, says state TV (англ.)
  17. Світ: Результати президентських виборів спровокували заворушення в Нігерії (рос.)