Ніклас Луман

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ніклас Луманн
нім. Niklas Luhmann
Народився 8 грудня 1927(1927-12-08)[1][2][…]
Люнебурґ, Провінція Ганновер, Вільна держава Пруссія, Веймарська республіка, Німецька імперія[1]
Помер 6 листопада 1998(1998-11-06)[1][2][…] (70 років)
Ерлінггаузен
Поховання Lipperreihed
Країна Німеччина Німеччина
Діяльність кібернетик, соціолог, викладач університету, адвокат
Alma mater Фрайбурзький університет
Галузь соціологія
Заклад Білефельдський університет
Науковий ступінь доктор політичних наук[d][4] (1966) і доктор габілітований[5] (1966)
Науковий керівник Толкотт Парсонс
Членство Нідерландська королівська академія наук
Партія Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини
Нагороди

CMNS: Ніклас Луман у Вікісховищі

Ніклас Луманн (19271998) — німецький соціолог.

Поділяв наукові погляди нейробіологів Франциска Варели і Умберто Матурани на природу живих і соціальних систем, в своїх роботах застосовував біологічну концепцію «аутопоезису» (autopoiesis).

Концепція суспільства Лумана[ред. | ред. код]

Суспільство, як всеосяжна соціальна система, конституюється розрізненням себе від навколишнього світу, до якого відносяться системи свідомості (індивіди), система мозку і фізичні системи. Відмежувавши себе від навколишнього світу, суспільство здатне оперувати у замкнутий спосіб і, оскільки, єдиною достовірно-соціальною операцією виступає комунікація, то оперативна замкнутість виражається в тому, що одна комунікація під'єднується до іншої комунікації. Сенс є медіум, за допомогою якого відбувається таке під'єднання. Проте, саме суспільство неоднорідне і диференціюється на ряд підсистем, таких як: функціональні підсистеми (масмедіа, політика, наука та інше), системи інтеракцій лицем-до-лиця, а також системи організацій. Кожна функціональна підсистема відособляється через кодування комунікацій: через так-редакції і ні-редакції, закладені в сенсі. Так, кожна функціональна підсистема прагне включити комунікації, специфічні тільки для себе, але, одночасно з цим, виключити комунікації іншого роду. Наука, наприклад, існує завдяки коду істина/хибність, тому в ній будь-яке дійсне твердження може під'єднуватися виключно до іншого дійсного твердження. Комунікація сама по собі є триєдністю інформації, повідомлення і розуміння (усвідомлення розрізнення між інформацією і повідомленням). Н. Луман пропонує радикальне переосмислення базових пізнавальних засад на які традиційно спиралася соціологія від класичного періоду власного розвитку. Теоретик вважає недоцільним будувати теорію навколо «дій» людей і навколо проблеми соціального суб'єкта, оскільки суспільство — це, насамперед, система комунікацій. Причому, комунікації є зовнішніми по відношенню до системи свідомості, а тому не можуть бути зведеними до її виявів. Процес комунікації є процесом смислотворення, який реалізує себе в «актуальному тепер» (принцип запозичений із феноменології) й водночас окреслює потенційні варіанти розгортання[6]. Роблячи виразний акцент на комунікацію як базову операцію соціальної системи, Н. Луман обмежує раціональність статусом «фактору». Ідеї Н. Лумана, окрім іншого, підготували ґрунт для переосмислення класичної концепції раціональності[7]. Він також із застерженням ставиться до виявлення причинно-наслідкових зв'язків, оперуючи поняттям «подвійної контингенції» — де наслідок ситуативно формується в залежності від реалізації комунікації — тобто, це не передбачає наперед заданої траєкторії.

Луман написав 77 книг і приблизно 250 статей з теорії суспільних (соціальних) систем і соціальної кібернетики.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Deutsche Nationalbibliothek Record #118575147 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. а б SNAC — 2010.
  4. https://www.duncker-humblot.de/buch/recht-und-automation-in-der-oeffentlichen-verwaltung-9783428009602
  5. https://www.duncker-humblot.de/buch/funktionen-und-folgen-formaler-organisation-9783428083411
  6. Дейнека А. Проблематика смислу та смислотворення в соціологічних теоріях Н. Лумана та Е. Гіденса/ Вісник КНУ імені Тараса Шевченка. Секція: «Соціологія», 2013. — № 4. — С. 69-74. Архів оригіналу за 4 січня 2014. Процитовано 4 січня 2014. 
  7. Шелухін В. Раціональність у добу пізнього Модерну: до розвитку методологічної основи розуміння онтології множинності/ Вісник КНУ імені Тараса Шевченка. Секція: «Соціологія», 2013. — № 4. — С. 75-79. Архів оригіналу за 4 січня 2014. Процитовано 4 січня 2014. 

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]