Ніколай Гартманн

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ніколай Гартманн
нім. Nicolai Hartmann
Народження 20 лютого 1882(1882-02-20)[1][2][…]
Рига, Російська імперія[4]
Смерть 9 жовтня 1950(1950-10-09)[4][2][…] (68 років)
Геттінген, Нижня Саксонія, ФРН[4]
Громадянство (підданство)  Німеччина
Знання мов
  • німецька[5][6]
  • Діяльність
  • викладач університету, письменник
  • Викладав Геттінгенський університет, Кельнський університет, Марбурзький університет і HU Berlin
    Член Академія наук НДР і Прусська академія наук
    Alma mater Тартуський університет і Марбурзький університет[7]
    Відомі студенти Ганс-Ґеорґ Ґадамер

    CMNS: Ніколай Гартманн у Вікісховищі

    Нікола́й Га́ртманн (також: Ніколас Хартманн; латис. Nikolajs Hartmanis; нім. Nikolai Hartmann; 20 лютого 1882, Рига, Ліфляндська губернія, Російська імперія — 9 жовтня 1950 Геттінген, ФРН) — німецький філософ-ідеаліст, основоположник критичної (або нової) онтології.

    Біографія[ред. | ред. код]

    Народився в естонській родині в Ризі, яка входила до складу Російської імперії. Закінчив гімназію в Петербурзі; згодом вивчав медицину в університеті Тарту (тоді Юр'єва) і філософію в Санкт-Петербурзькому університеті, після чого вступив до Марбурзький університет. У 1922—1950 — професор філософії в університетах Марбурга (1922—1925), Кельна (1925—1931), Берліна (1931—1945) і Геттінгена (1945—1950).

    Будучи учнем Пауля Наторпа і Германа Когена, виступав послідовником Марбурзької школи неокантіанства. Незадоволений її суб'єктивізмом («методологізмом»), Гартманн під впливом Едмунда Гуссерля і Макса Шелера розробив власну онтологічну концепцію («нову онтологію»), яка в цілому виявляється модернізацією аристотелівсько-схоластичного вчення про буття («Система онтології», т. 1-4 , 1933—1950).

    Філософські погляди[ред. | ред. код]

    За Гартманном, світ має шарувату структуру і повинен бути розглянутий як ієрархія чотирьох якісно різних пластів:

    • неорганічного буття,
    • органічного,
    • психічного,
    • духовного.

    Форми існування і категоріальна структура різних верств неоднакові: так, імматеріальні шари (дух, психічне) існують тільки в часі. Кожна з вищих верств корениться в нижчій, але повністю нею не визначається. Нижчі форми буття активніші у своєму самоствердженні, вищі мають більшу свободу прояви .

    Гартманн вважав корінні філософські проблеми нерозв'язними, відкидав метафізичний підхід до проблем буття: існування, життя, свідомості, свободи, волі тощо, які вважав непізнаваними — гносеологічно ірраціональними. Фундаментальну онтологію Гайдеґґера, яка ставить в основу питання про сенс буття, Гартман вважав з самого початку хибною: світ, по суті, є тільки світ і приписувати світовій єдності будь-яку ціль чи ідею, наприклад, у формі «бога», було б необачно. В етиці Гартманн слідом за Шелером розвивав теорію незмінних «етичних цінностей». Основним питанням для Гартмана є в цій області проблема співвідношення цінностей і свободи волі, розглянута як відношення двох родів сил («детермінацій»): ідеальної (цінностей, що є орієнтиром для волі) і реальної (волі, що здійснює цінності) («Етика», 1925).

    Студентами Гартманна були поет Борис Пастернак і філософ Ганс-Ґеорґ Ґадамер. На його ранні праці в галузі філософії біології іноді посилаються в сучасних дослідженнях і обговореннях геноміки та клонування.

    Примітки[ред. | ред. код]

    Література[ред. | ред. код]

    Посилання[ред. | ред. код]