Ніколаус Арнонкур

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Ніколаус Арнонкур (нім. Nikolaus Harnoncourt, повне ім'я граф Йоганн Ніколаус де ла Фонтен та д'Арнонкур-Унферцагт, нім. Johann Nicolaus Graf de la Fontaine und d'Harnoncourt-Unverzagt; 6 грудня 1929, Берлін) — австрійський диригент, представник руху автентичного виконавства.

Біографія і творчість[ред.ред. код]

Виходець з аристократичної та високопоставленої родини: його мати — внучка ерцгерцога Австрійського Йоганна Баптиста, який був тринадцятою дитиною імператора Леопольда II. Ріс в Граці, навчався музиці у Відні. Був віолончелістом у Віденському симфонічному оркестрі (1952—1969). В 1953 році разом з дружиною, скрипалькою Алісою Хоффельнер створив бароковий ансамбль Concentus Musicus Wien. Крім керівництва і диригування, грав у ньому на віолончелі і віолі да гамба.

Дебютував як оперний диригент в міланському театрі Ла Скала («Повернення Улісса на батьківщину» Монтеверді, 1970).

В 1971—1990 роках разом з Густавом Леонхардтом записав всі бахівські кантати. Працює також з іншими європейськими оркестрами, включаючи Консертгебау.

Арнонкур є автором декількох книг, здебільшого з питань історії виконавства і музичної естетики.

Репертуар[ред.ред. код]

В репертуарі: Перселл, Вівальді, Бах, Шуман, Гендель, Монтеверді, Рамо, Моцарт, Шуберт, Бетховен, Вагнер, Верді, Оффенбах, Брамс, Дворжак, Брукнер, Берг, Барток.

Нагороди, визнання[ред.ред. код]

Серед премій і нагород:

Ніколаус Арнонкур є почесним доктором зальцбурзького Моцартеуму (з 2008 року), Кельнської вищої школи музики (з 2011 року).

За результатами опитування, проведеного в листопаді 2010 року британським журналом про класичну музику BBC Music Magazine серед ста диригентів із різних країн, в числі яких такі музиканти, як Колін Девіс (Великобританія), Валерій Гергієв (Росія), Густаво Дудамель (Венесуела), Маріс Янсонс (Латвія), Арнокур посів п'яте місце у списку двадцяти найвидатніших диригентів всіх часів[1].

Родина[ред.ред. код]

Дружина — скрипалька Аліса Арнонкур. Дочка — флейтистка і оперна співачка Елізабет фон Магнус.

Цікаві факти[ред.ред. код]

Зіграв роль Леопольда, князя Антахальського, у фільмі Жана-Марі Штрауба «Хроніка Анни Магдалени Бах» (1967).

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Mertl M. Vom Denken des Herzens. Alice und Nikolaus Harnoncourt. Salzburg: Residenz, 1999 (фр. пер. 2002)
  • Ereignis Klangrede. Nikolaus Harnoncourt als Dirigent und Musikdenker/ Wolfgang Gratzer, Hrsg. Freiburg: Rombach, 2009

Посилання[ред.ред. код]