Нікола Божидаревич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Нікола Божидаревич (хорв. Nikola Božidarević, італ. Nicolò Raguseo; бл. 1460, Кручіца біля Дубровника1517, Дубровник) — хорватський живописець далматинської школи доби Відродження.

Життєпис і творчість[ред.ред. код]

Нікола народився в сім'ї живописця Божидара Влатковича, у якого, імовірно, здобув перші уроки живопису.

У 1476 році вчився у П. Огняновича в Дубровнику, а 1477 року вирушив удосконалювати майстерність на протилежний берег Адріатики — до Венеції. Надалі протягом приблизно 15 років продовжував працювати в Італії, але вже не у Венеції, а в області Марке (південіша частина Адріатичного узбережжя).

У 1494 році його ім'я знову з'являється в дубровницьких документах: він дістав численні замовлення на виконання вівтарних образів і поліптіхи у різних церквах Дубровника та околиць.

Творчість Божидаревича демонструє особливості становлення ренесансної живописної школи в Хорватії. Художник долає традиції візантійського іконопису, що мав сильний вплив на місцевих майстрів, і, засвоюючи досвід близьких йому по духу італійських живописців, створив своєрідні твори.

Триптих роботи Божидаревича з домініканської церкви у Дубровнику

Першою з документально засвідчених робіт Ніколи Божидаревича, виконаних після повернення на батьківщину, був триптих для домініканської церкви в Дубровнику (бл. 1500). У центрі зображення — Мадонна з Дитиною, оточена вінком херувимів, на бічних стулках — згруповані попарно четверо святих. І композиційна схема, і мальовниче рішення наслідують ще старі традиції. Фігури подані на густому золотому тлі, проте самі́ образи́ цілком земні за своїми обличчямм. Особливо цікаво вирішена фігура св. Власія, покровителя Дубровника. Сивобородий старець у золототканому вбранні тримає в руках модель міста з вежами, фортечними стінами, церквами і монастирями, з бухтою, в якій тісняться кораблі. Близькість зображених тут реалій до справжнього вигляду Дубровника дозволяє говорити про перший міський пейзаж у живописі Далмації.

Пізні роботи Божидаревича свідчать про вдосконалення художньої майстерності митця. Вівтарний образ сімейства Джорджичів у домініканській церкві Дубровника (1513) побудований за традиційною для італійських майстрів композиційною схемою — Свята співбесіда. Мадонна і святі, які стоять по сторонах, зображені в єдиному реальному просторі: позаду фігур можна побачити тонкі стрункі деревця і пейзаж у блакитних тонах. У порівнянні з попереднім твором збагатилася не лише загальна колористична гама, а й кожен окремий колір завдяки барвистим нюансам набув соковитості й глибини. Разом з червоним і золотим значну роль відіграють відтінки зеленого — від темно-оксамитового до смарагдового, що властиве саме венеціанському живопису. У трикутному тимпані, що вінчає основну композицію, зображено Оплакування Христа — сцена, що також відбувається у пейзажі. У двох частинах вівтарної картини художник показав розвиток у часі о́бразу Діви Марії: від юної квітучої діви з ясним окрегленим личком до змарнілої збляклої жінки із запалими очима.

У виконаному в тому ж році Благовіщенні (Дубровник, домініканська церква) риси ренесансного сприйняття світу виражені ще більш наочно. Художник відмовляється від традиційної форми багатоскладового вівтаря, від зображення якогось позачасового передстояння й переходить до передачі певної події, що відбувається в реальному середовищі. Діва Марія і архангел представлені на відкритій терасі. За ними зображений приморський краєвид зі скелястим берегом і прибережною рівниною, що тяжіє до глибини. Пейзаж править за тло, покликане створювати поетичний образ дійсності. Прагнучи до правдивої передачі просторової глибини, Божидаревич застосовує характерне для живопису Відродження триколірну побудову: темніший і щільний червоно-коричневий перший план; світліший, побудований на зеленуватих тонах — другий і блідо-блакитна далечінь, що ніби тане.

Останній з тих, що дійшли до нас, творів Божидаревича — полиптих церкви Діви Марії на Данчах у Дубровнику (1517). Традиційна форма багатоскладового вівтаря була обрана тут за бажанням замовника. Художник вирішив його, проте, як єдине ціле, — спаянє і внутрішнім духовним зв'язком, і композиційними прийомами, і колористичним ладом. Різьблена рама з античною орнаментикою (вази з квітами, грифони, маскарони) обрамляє окремі частини поліптиха у своєрідну архітектурну споруду, збудовану за законами класичного мистецтва: широкий стійкий цоколь — пределла з трьома сценами; висока струнка центральна частина, розділена на три поля, але пов'язана арочним обрамленням: у середині Діва Марія з Ісусом і Іоанном Хрестителем, по краях — св. Григорій та св. Мартін. Завершує все півколо люнета із зображенням Розп'яття. Повнокровна пластика фігур, свобода просторового рішення, різноманітність втілюваних людських почуттів свідчать про зростаючу прихильність майстра ренесансним ідеалам.

Джерела та література[ред.ред. код]