Нікола I Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Нікола I Петрович
Краљ Никола I Петровић Његош
Нікола I Петрович
Прапор
князь Чорногорії
1860 — 1910
Попередник: Данило І Петрович Негош
Наступник: сам в ранзі короля
Прапор
король Чорногорії
1910 — 1918
Попередник: сам в ранзі князя
Наступник: Данило II Петрович-Негош
 
Національність: Чорногорець
Віросповідання: Православ'я
Народження: 7 жовтня 1841
м.Негоши
Смерть: 2 березня 1921
Антіб, Франція
Династія: Петровичі-Негоші
Батько: Мірко Петрович-Негош
Мати: Стана Мартинович
Дружина: Мілена Вукотич
Діти: сини: Данило II, Мірко, Петро
дочки: Зорка, Милиця, Стана, Маріца, Олена, Анна, Софія, Ксенія, Віра

Нікола I Петрович-Негош (чор. Краљ Никола I Петровић Његош, 7 листопада 1841, Негоши, Чорногорія — 2 березня 1921, Антіб, Франція) — князь Чорногорії (1861—1910), король Чорногорії (1910—1918). Він був також відомий і як обдарований письменник та поет. Серед інших виділяється патріотична пісня його авторства "Онамо, намо" ("Там, там за пагорбами"), яка пізніше стала національним гімном Королівства Чорногорія і зараз є популярною народною піснею.

Юність[ред.ред. код]

Народився в містечку Негуши на батьківщині династії Петровичів (Негошей). Його батьком був знаменитий чорногорський воїн та старший брат єпископа Данила II - Мірко Петрович-Негош. В династії Петрович-Негош, тим хто був приналежним до вищого духовенства - заборонялось одружуватись. Першим це правило змінив саме Данило, який вирішив узяти шлюб 12 січня 1855 року із Дариною Квекіч, яка походила із сім'ї сербських торговців. Тепер колишнє єпископське князівство Чорногорія стало після кількох століть світським князівством. 13 серпня 1960 року Данило був застрелений коли він сідав на корабель у порті в Которі. Данило не залишив по собі нащадків, адже мав єдину дочку - Ольгу, яка загинула ще в юності. Отже наступником був визнаний брат Мірко. Але той відмовився від престолу на користь свого сина Ніколи I Петровича, який став наступним світським правителем Чорногорії.

Змалку Нікола навчався бойовим мистецтвам та легкій атлетиці, був готовий до ролі військового. Ріс далеко від Чорногоріі. Частину свого дитинства провів у Трієсті в маєтку родини Костіковіч де ним опікувалась його тітка, принцеса Даринка, дружина Данила I. Даринка була шанувальницею французької культури, тому було вирішено відправити навчатись Ніколу до Ліцею Людовіка Великого, що у Парижі. Варто зазначити, що на відміну від сербського князя та короля Мілана Обреновича, який теж там навчався, Ніколі важко давалось життя та навчання в Парижі. Тому він чекав повернення на батьківщину.

Принц Нікола І[ред.ред. код]

Принц Нікола в 1909 році
Штандарт Князівства Чорногорія (1878-1910)

Коли 13 серпня 1860 року в Которі було вбито Данила I, Нікола був ще в Парижі. Спадкоємцем було призначено його батька Мірка, але той відрікся від престолу на користь свого сина . Незабаром після цього Нікола важко захворів на запалення легень та був близьким до смерті. Проте захворювання вдалось вилікувати через кілька тижнів. А згодом, щоб задовольнити потребу у нащадкові Нікола пішов на ранній шлюб. Уже в листопаді 1860 року в Цетіньє Нікола одружився на тринадцятирічній Мілені Вукотич, дочці чорногорських дипломатів Петра та Олена Вукотич. 23 грудня 1964 року Мілена народила першу доньку, принцесу Зорьку. Незважаючи на юний вік нового князя, він зразу ж показав впевнене та цілеспрямоване бажання в модернізуванні та покращенні своєї держави. Окрім політичного розвитку та розширення територій Чорногорії влада вдалась і до економічного розвитку внутрішнього стану країни. Проте патріотичні почуття Ніколи і велика терпимість та справедливість, які часто піддаються критиці – призвели до встановлення в Чорногорії християнської православної та ісламської релігій. Це породжувало серйозні суперечки серед населення. Його правління було корисним для Чорногорії. В перші дні на престолі Нікола ввів ряд військових, адміністративних та освітніх реформ. Було засновано початкові та середні школи, збільшувався освітній рівень та суспільний статус у жінок . Також важливим було заснування багаточисельних музеїв та публічних бібліотек. Цетіньє, яке колись було маленьким містечком, тепер стало королівською столицею держави, центром літературного руху, центром культури, економіки і соціальних інститутів як і на Балканах, так і в загальноєвропейському значенні. З 1862 року до 1878 року Чорногорія була втягнута в серію невдалих воєн з Османською імперією. В цей період Ніколі вдалось втримати незалежність Чорногорії. В 1867 році Нікола зустрівся з імператором Наполеоном ІІІ в Парижі і в 1868 році поїхав з візитом до Росії, де отримав прийом у царя Олександра ІІ. Цього ж року князь відвідав і Відень де залишався протягом трьох днів, як почесний гість австрійського імператора Франца Іосифа І. В 1869 році в Цетіньї було відкрито російське посольство. Його зусилля спрямовані на завоювання симпатії російської королівської родини виявились продуктивними для Чорногорії. Для держави були виділені значні гранти для розвитку освіти та інших цілей, а в столицю були відправлені поставки зброї. Уже в 1876 році Князівство Чорногорія оголосили війну Османській імперії знову. Військова репутація Ніколи зростала , а ця війна привела до суттєвого розширення території Чорногорії: були захоплені Нікшич, Бар та Улцинь. Ця війна проголошувалась, як помста за битву на Косовому полі, яка відбулась ще в 1389 році. В 1876 році князь Нікола відправився в тижневий державний візит в Грецію, де він встановив дружні відносини з великим королем Георгом І. Незалежна Чорногорія отримала міжнародне визнання в 1878 році на Берлінському конгресі і в наступні роки Чорногорія процвітала та характеризувалась стабільністю. Були покращені освітня система, система комунікацій та армія ( завдяки підтримці Російської імперії). В сфері зовнішньої політики Нікола зосередився головним чином на Росії, а також на сусідню Сербію( зближення відбулось особливо після вступу на сербський престол династій Караджорджевичів ). В 1883 році Нікола відвідав османського султана, з яким підтримував досить хороші стосунки. В кінці цього року в Празі був прийнятий чеською королевою та австрійською овдовілою імператрицею Марі Анною Савойською. В 1896 році Нікола відсвяткував 200- річчя династії Петрович-Негош . В цьому ж році він прийняв участь в коронації царя Миколи ІІ, а в травні відвідав королеву Вікторію в Віндзорському замку.

Старий кодекс князя Данила ІІ було замінено Генеральним кодексом Чорногорії 1888 року. Автором виступав хорватський професор права Балтазар Богишич . Його знаменита праця викликала на тільки визнання, а й захоплення всього світу. В 1900 році Нікола присвоює собі титул Його Королівської Величності. Нікола прагнув до абсолютної влади, але 1905 році повинен був піти на часткову лібералізацію режиму і під тиском населення, яке прагнуло до розширення своїх свобод видав першу чорногорську конституцію. Також розпочав втілення у життя західноєвропейські ідеї свободи слова. Також в 1906 році оголосив про нову чорногорську валюту – чорногорський перпер.

Королівський титул[ред.ред. код]

День проголошення Королівства Чорногорія, Цетіньє
Король Нікола І Чорногорії. 1911 рік.

28 серпня 1910, в ювілейний рік 50-річчя свого царювання, слідуючи загальноєвропейської традиції, а також зміцнюючи свою державну владу, Нікола I проголосив князівство Чорногорія королівством, і став його першим королем. Коронація Ніколи та Мілени Вукотич відзначилась великою церемонією. Крім того її відвідало багато високопосадовців сучасної Європи: великий князь російський Петро Миколайович, князь Франц-Іосиф Баттенберг, княгиня Ютта Макленбург, іспанський король Альфонс XIII , королева Вікторія, сербський престолонаслідник принц Олександр Карагеоргієвич та інші. Для коронації Нікола зробив нові королівські регалії. Через 4 роки, напередодні Першої світової війни, він привласнив собі надзвичайні повноваження самодержавного монарха. Тоді ж Микола II подарував королю чин генерал-фельдмаршала Російської Армії. Король Нікола I став передостаннім російським фельдмаршалом (після нього звання було присвоєно тільки румунському монарху Каролю I) і єдиним, що дожили до революції 1917 року.

Чорногорія за правління Ніколи стала повністю цивілізованою країною, європеїзувалась проте не втратила свого слов’янського характеру. Цьому Чорногорія завдячує королю Ніколі, який провадив розумну зовнішню та внутрішню політику.

Особистість[ред.ред. код]

Нікола I Негош весь час свого більш ніж піввікового царювання прагнув ввести Чорногорію в ряд європейських держав. Він часто робив закордонні подорожі до Австрії, до Німеччини, до Франції, до Росії та інші держави, він опанував німецьку, французьку, італійську та російську мови. Князь правив Чорногорією з великим дипломатичним мистецтвом, маневруючи між великими державами. Нікола був умілим політиком і хорошим батьком: він влаштував вигідні династичні шлюби для своїх дітей, що принесло йому прізвисько «тестя Європи».

Секретар російської місії в Цетіньє Ю. Я. Соловйов, який перебував при чорногорському дворі в 1905 році і відкликаний на вимогу князя в Росію, писав про нього у своїх спогадах: «Це була надзвичайно мальовнича фігура. Микола був природженим актором ... Улюбленим заняттям Миколи була політика. Він сварив дипломатів один з одним, щоб по черзі отримувати відомості про їх колег. Він всіляко намагався справити враження на оточуючих, вражаючи їх удаваною простотою і добродушністю. Насправді він був дуже хитрим і пройшов через багато політичних труднощів політичним інтриганом ».

Вигнання[ред.ред. код]

Чорногорський уряд у вигнанні. Бордо, Франція.
Нікола І король Чорногорії з родиною і вигнанні.

Участь в Балканських війнах привела короля Ніколу та Чорногорію до багатьох перемог. Після початку Першої світової війни в 1914 році король Нікола зразу ж оголосив війну країнам Троїстого союзу, і зразу ж потрібно було мобілізувати національну армію Чорногорії. І в 1925 році, завдяки вдалому управлінню армією князя Петра, чорногорцям вдалось приєднати частину зайняту Австро-Угорщиною. В травні 1915 року ситуація почала змінюватись не на користь Чорногорії. Австрійці отримали таємну допомогу Сербії і чорногорці були змушені відмовитись від окупованих територій монархії. В 1916 році чорногорська армія під командуванням князя Петра здалась і королівська сім’я переїхала до Подгоріце. Вони ще сподівались на примарну спробу врятувати державу. Проте в січні 1916 року королівська сім’я змушена була відправитись у вигнання до Італії, а потім до Франції в Антіб, де династія мала значні статки. Після втечі королівської сім’ї Чорногорію було анексовано Сербією. А уже 20 липня 1917 року була підписана Корфська декларація, в якій йшлось про створення нової багатонаціональної держави сербів, хорватів та словенців. 26 листопада 1918 року в Сербії Скупщина видала заяву, в якій затверджувалось вигнання династії Петрович-Негош, та позбавлення влади Ніколи над Чорногорським престолом.

Останні роки життя[ред.ред. код]

Нікола розгорнув діяльність і у вигнанні. Так президент Франції Раймон Пуанкаре визнав чорногорський уряд у вигнанні. Резиденцією цього уряду стало місто Бордо і Нікола не полишав надії повернутись на трон до самої смерті в 1921 році. Король жив з деякими іншими членами королівської сім’ї на віллі Liserons де працював з надзвичайною наполегливістю. Крім того Нікола був заядлим курцем та полюбляв каву, а після вигнання пристрасть до сигарет посилилась. В грудні 1920 року стан здоров’я короля погіршився настільки, що в понеділок першого березня 1921 року король Нікола в присутності королеви Мілени, декількох дітей та внуків, загинув на віллі від крововиливу в мозок. Його останніми словами були: «Нехай Бог благословить і допоможе моїм улюбленим чорногорцям». Листи з співчуттями вдові відправили більше 20 монархів із всього світу, 6 президентів світу, а також близькі друзі.

Поховання[ред.ред. код]

Гробниця короля Ніколи та королеви Мілени. Сан-Ремо, Італія.
Пам'ятник королю Ніколі І в Подгоріце

Короля була поховано в оливковому гробі і 10 березня перевезено в Сан-Ремо в Італії, де 17 березня було поховано на місцевому православному кладовищі. На похоронах були присутні, окрім багатьох чорногорців у вигнанні і членів королівської сім’ї, ще й члени італійської королівської сім’ї, жителі Сан-Ремо і колишні голови європейської та світової політики. В 1989 році прах Ніколи, королеви Мілени, і двох їхніх дітей було перепоховано в Цетіньї в королівських похованнях з білого мармуру.


Родина[ред.ред. код]

Батьки[ред.ред. код]

Назва Фотографія Дата народження Дата смерті
Мірко Петрович

Duke Mirko

19 серпня 1820 20 липня 1867
Стана Мартиновіч 27 липня 1824 23 грудня 1894

Дружина[ред.ред. код]

Назва Фотографія Дата народження Дата смерті
Мілена Вукотіч Queen of Montenegro 4 травня 1847 16 березня 1923

Діти[ред.ред. код]

Назва Фотографія Дата народження Дата смерті Шлюб
Княгиня Зорка Princess Zorka of Montenegro 23 грудня 1864 16 березня 1890 Петро I Карагеоргієвич
Велика княгиня Міліца Milica Nikolajevna 26 липня 1866 5 вересня 1951 Великий князь Петро Миколайович
Велика княгиня Анастасія Anasztaszija Nyikolajevna of Montenegro 4 січня 1868 15 листопада 1935 Герцог Георг фон Лейхтенберг, Великий князь Микола Миколайович (молодший)
Принцеса Марія 29 березня 1869 7 травня 1885
Принц Данило Crown Prince Danilo of Montenegro 29 червня 1871 24 вересня 1939 Ютта Мекленбург
Королева Єлена Queen Elena of Italy 8 січня 1873 28 листопада 1952 Віктор Емануїл III
Принцеса Анна Princess Anna of Montenegro 18 серпня 1874 22 квітня 1971 Князь Франц Батенберг
Принцеса Софія 2 травня 1876 14 червня 1876
Принц Мірко Prince Mirko of Montenegro 17 квітня 1879 2 березня 1918 Наталія Константіновіч, розлучення.
Принцеса Ксенія Princess Xenia of Montenegro 22 квітня 1881 10 березня 1960 Приклад
Принцеса Віра 22 лютого 1887 31 жовтня 1927
Принц Петро Prince Peter of Montenegro 10 жовтня 1889 7 травня 1932 Віолета Вегнер

Посилання[ред.ред. код]

  • Николай I Негош // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: В 86 томах (82 т. и 4 доп.) — СПб., 1890—1907.(рос.)


Корона принца крові Це незавершена стаття про монарха, династію чи її представника.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.