Ніколя Жан де Дьє Сульт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ніколя Жан де Дьє Сульт
Nicolas Soult.jpg
Народився 29 березня 1769(1769-03-29)
Сент-Аман-Су
Помер 26 листопада 1851(1851-11-26) (82 роки)
Сент-Аман-Су
Діяльність політик, військовий очільник
Титул герцог
Звання головний маршал Франції
Конфесія католицтво
Батько Жан Сульт
Матір Жанна де Кальве
Нагороди
Великий Хрест ордена Почесного легіону
Файл:Blason Nicolas Jean-de-Dieu Soult (1769–1851).svg

Ніколя Жан де Дьє Сульт (фр. Jean-de-Dieu Soult, *29 березня 1769 —†26 листопада 1851) — французький військовий та політичний діяч.

Життєпис[ред.ред. код]

Кар'єра при Республіці[ред.ред. код]

Походив зі старовинного дворянського роду Греньє. Син Жана Сульта, нотаріуса, та Жанни де Кальве, родичці роду Граньє. Спочатку обрав собі правницьку кар'єру. Після смерті у 1779 році батька вирішив піти до війська. У 1785 році поступає до піхотного полку. У 1787 році він вже капрал. У 1791 році стає сержантом. У 1792 році стає інструктором 1 батальйону добровольців з Верхнього Рейну у званні молодшого лейтенанта. Згодом воював у Мозельській армії, у 1793 році стає капітаном. У 1794 році призначається головою батальйону.

Того ж року відзначився у битві при Флерюсі й отримує звання бригадного генерала. У 1796 році у складі Самбро-Мааської армії звитяжив у битвах при Альтенкірхені, Фрідберзі та Ліптінгені. Добре проявив себе у битві при Стокасі. У 1799 році отримує звання дивізійного генерала.

У 1799 році поступає до армії Гельветії під орудою Андре Массени. Тут відзначився своєю хоробрістю та розсудливістю під час першої битви при Цюріху. У 1800 році за наказом першого коснула Наполеона Бонапарта переходить до Італійської армії, де очолює правий фланг. Тут Сульт особливо відзначився при здобутті Генуї. Після цього відзначився у битві при Маренго. Згодом призначається губернатором П'ємонту. На цій посаді придушив повстання італійців. Після укладання у 1802 році Ам'єнського миру повертаєтсья до Франції. У 1803 рцоі призначається головою військового табору у Сен-Омер.

На службі у Наполеона[ред.ред. код]

Після оголошення Франції імперією Сульт одним з першим отримав звання маршала. У 1805 році отримує велику стрічку Ордену Почесного легіону, звання генерал-полковника імператорського гвардії та очільника Булонського табору, де готувався десант до Великої Британії. З початком нової війни проти Франції з боку Російської імперії та Австрії Наполеон I призначає Сульта головою 4-го корпусу Армії Німеччини. Сульт захоплює Шпейєр, потім Аусбург, Біберах-на-Рісі, Меммінген. Після цього добре проявив себе у битві при Ульмі. Також добре бився при Аустерлиці у 1805 році, у Пруській кампанії — у 1806 році (битва при Єні). Згодом звитяжив у кампанії 1807 року — у битвах при Фрідланді та Прейсіш-Елау. Після укладання Тільзітського миру повернувся до Франції, отримавши титул герцога Далмацького.

У 1808 році Наполеон I спрямовує Сульта до Іспанії для придушення спротиву. 10 листопада того ж року той завдає іспанцям поразки при Гамоналі й захоплює Бургос, Сантадер, Ла Корунью, де знищує англійське військо. З початком у 1809 році війни з Португалією Сульт рушив туди, захопивши міста Шавіш та Порту. Втім згодом був вимушений відступити з Порту. У 1809 році зазнав поразки при Талавері на чолі із Жозефом Бонапартом, Наполеон призначив Сульта головою усіх французьких військ в Іспанії. 12 листопада того ж року Сульт розбиває англо-іспанські війська у битві при Оканьї. Згодом, у 1810 році, захоплює Севілью та бере в облогу Кадіс. У 1810 році перемагає у битві при Геборі та захоплює важливу фортецю Бадахос. Втім того ж року зазнає поразки при Альбуере.

Після поразки у 1812 році при Саламанці залишає Іспанію. Приєднується до Великої армії у 1813 році, де очолює 4-й корпус. Відначився у битві при Бауцені. Після цього за наказом Наполеона очолює французькі війська на півдні, де захищає кордони від англо-іспанських військ на чолі із Веллінгтоном. У 1814 рцоі виграв битву при Тулузі. Втім після зречення Наполеона Бонапарта припинив опір.

За короля Людовика XVIII зберіг своє становище в армії. У 1814 році призначаєтсья військовим міністром. Втім після повернення Наполеона з Ельби переходить на бік останнього. Брав участь при Ліньї та Ватерлоо, але не проявив тут свої військові здібності.

На службі Бурбонам[ред.ред. код]

У 1815 році згідно з Ордонансом 24 липня вимушен був залишити Францію. Жив у Бармені. Але у 1819 році, після оголошення амністії, повернувся на батьківщину. У 1820 році його відновлюють у званні маршала. У 1827 році король Карл X надає Сульту звання пера Франції.

На службі Луї-Філіппу I[ред.ред. код]

Сульт підтримав Липневу революцію 1830 року. Тоді ж за наказом нового короля Луї-Філіпа займає посаду військового міністра. Реорганізував армію та Національну гвардію, створивши вірні новому королеві загони. За наказом Сульта 9 березня створюється Іноземний легіон. Згодом приймається закон щодо пенсій військовиків. У 1831 та 1834 роках придушив повстання у Ліоні.

У 1832–1834 роках очолював кабінет міністрів. Втім внаслідок розбіжностей з Франсуа Гізо пішов у відставку. У 1839–1840 роках знову був прем'єр-міністром, але внаслідок протистояння з палатою депутатів знову пішов у відставку. Втім того ж року втретє очолив кабінет міністрів. На цій посаді залишався до 1847 році. Після відставки отримав звання головного маршала Франції. Помер у власному замку поблизу рідного міста у 1851 році, залишивши після себе цікаві мемуари.

Родина[ред.ред. код]

Дружина — Луїза Йоганна Єлизавета Берг

Діти:

  • Гектор-Наполеон (1801–1857)
  • Марія Луїза Кароліна (1817)

Джерела[ред.ред. код]

  • Albrecht Finck von Finckenstein, Axel Fuesers: Napoleons Marschall Soult und Louise Berg. Wallstein-Verlag, Göttingen 2005, ISBN 3-89244-897-3.
  • Nicole Gotteri, Le Maréchal Soult, Bernard Giovanangeli Éditeurs, octobre 2000 (ISBN 2-909034-21-6)