Нікотинамідаденіндинуклеотид

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Нікотинамідаденіндинуклеотид
NAD+ phys.svg
Інші назви Дифосфопіридиннуклеотид (DPN+), Коензим I
Ідентифікатори
Абревіатури НАД, NAD
Номер CAS 53-84-9
SMILES
Властивості
Молекулярна формула C21H27N7O14P2
Молярна маса 663,43 г/моль
Тпл 160 °C
Якщо не зазначено інше, дані приведені для речовин у стандартному стані (за 25 °C, 100 кПа)
Інструкція з використання шаблону
Примітки картки

Нікотинамідаденіндинуклеоти́д, НАД, NAD — складна органічна сполука, кофермент.

Відкритий у 1904 році англійськими біохіміками Артуром Гарденом та Вільямом Яндіном у екстракті дріжджів. Будова коферменту встановлена у 1936 Отто Варбургом та Гансом Ейлером-Хельпіном.

Є небілковою частиною ферментів дегідрогеназ, які беруть участь у процесах окислення органічних сполук у клітині. Молекула НАД складається з двох залишків п'ятивуглецевого цукру рибози, які з'єднані двома фосфатними групами. Один цукор зв'язаний з аденіном, а другий — з іншою азотистою основою — нікотинамідом. Фермент дегідрогеназа переносить атом водню з двома електронами з субстрату, що окислюється, на кофермент НАД. Активною групою коферменту є амід нікотинової кислоти. Він приймає водень у вигляді гідрид-йону на піридинове кільце, інший атом водню у вигляді протону переходить у розчин. Цей процес є стереоспецифічним, одна група ферментів (алкогольдегідрогеназа, лактатдегідрогеназа) переносять водень на одну сторону піридинового кільця, інші (гліцеральдегідфосфатдегідрогеназа) — на іншу сторону. Таке дегідрування можна коротко описати рівнянням:

CH3-CH2-OH + NAD+ → CH3-CH-O + NADH + H+

Кофермент вільно дисоціює, тобто можуть відділятися від одного фермента й з'єднуватись з іншим, переносячи Гідроген та електрони від молекули донора на молекулу акцептор. NADH переносить Гідроген на попередників кінцевих продуктів бродіння або передає у дихальний ланцюг.

Окисленні та відновлені форми коферментів мають різні максимуми в спектрах поглинання світла. На цій властивості засновані оптичні методи визначення активності ферментів.

Література[ред.ред. код]

  • Шлегель Г. Общая микробиология. Перевод с нем. Л. В. Алексеевой. М.: Мир, 1987. С. 567.

Посилання[ред.ред. код]