Німецький союз

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Німецький союз
Deutscher Bund

конфедерація
Flag of None.svg
 
Flag of Prussia 1892-1918.svg
 
Flag of the Habsburg Monarchy.svg
8 червня 181523 серпня 1866


Flag of the German Empire.svg
Flag of Germany (3-2 aspect ratio).svg Wappen Deutscher Bund.svg
Торговий прапор (1848—1852)[1] Герб Німецького союзу (з 1848 року)
Map-GermanConfederation.svg
Німецький союз в 1820 році. Синім кольором позначено Королівство Пруссія. Жовтим - Австрійська імперія. Реальні кордони союзу - позначені червоним кольором.
Столиця Франкфурт
Мова(и) Німецька
Площа 630 100 км² (1839)
Населення 29 200 000 чол. (1839)
Останній імператор
 - 1848–1866 Франц Йосиф I
Історія
 - Віденський конгрес 8 червня 1815
Історія Німеччини
Coat of arms of Germany.svg
Стародавня Німеччина
Германці
Стародавня Германія
Велике переселення народів
Середньовічна Німеччина
Франкське королівство
Східне Франкське королівство
Королівство Німеччина
Ганзейська унія
Священна Римська імперія
Об'єднання Німеччини
Рейнський союз
Німецький союз
Революція 1848—1849 років у Німеччині
Північнонімецький союз
Німецька імперія
Новітня історія
Німеччина у Першій Світовій війні
Веймарська республіка
Третій Рейх
Німеччина у Другій світовій війні
Окупація союзниками Німеччини
Розділення країни: ФРН, НДР та Західний Берлін
Возз'єднання Німеччини
Сучасна Німеччина

Портал «Німеччина»

Німе́цький сою́з (нім. Deutscher Bund — дойчер бунд) — союз німецьких держав у XIX сторіччі.

Історія[ред.ред. код]

Союз був створений 8 червня 1815 року на Віденському конгресі як спадкоємець ліквідованої в 1806 році Священної Римської імперії. У 1815 році Німецький союз включав 41 державу, у 1866 році (до часу розпуску) — 35 держав, що традиційно для Німеччини відрізнялися винятковою строкатістю державних форм.

До спілки входили: одна імперія (Австрійська), п'ять королівств (Пруссія, Саксонія, Баварія , Ганновер, Вюртемберг), герцогства і князівства, а також чотири міста-республіки (Франкфурт, Гамбург, Бремен і Любек).

Як і в колишні часи, це німецьке об'єднання мало у своєму складі території, що знаходилися під іноземним суверенітетом: короля Англії — королівство Ганновер до 1837 року, короля Данії — герцогства Гольштейн і Саксен-Лауенбург до 1866 року, короля Голландії — велике герцогство Люксембург до 1866 року.

Безперечна військово-економічна перевага Австрії і Пруссії давала їм явний політичний пріоритет перед іншими членами союзу, хоча формально в ньому проголошувалася рівність усіх учасників. У той же час ряд земель Австрійської імперії (Угорщина, Словенія, Далмація, Істрія та інші) і Прусського королівства (Східна і Західна Пруссія, Познань) повністю виключалися із союзної юрисдикції. Ця обставина зайвий раз підтверджувала особливе становище в союзі Австрії і Пруссії. Королівство Пруссія і Австрія лише тими територіями входили в Німецький союз, які вже були частинами Священної римської імперії. Територія Німецького союзу в 1839 році становила близько 630 100 км² з населенням 29200 тисяч чоловік.

Після австро-прусської війни (17 червня — 26 липня 1866 року) Німецький союз 23 серпня в місті Аугсбург саморозпустився.

Організація союзу[ред.ред. код]

Німецький союз перед початком Австро-прусської війни 1866 рік

Німецький союз був конфедеративним утворенням. Головним прагненням малих держав, що входили в союз, було збереження статусу-кво в Німеччині. Правлячим органом Німецького союзу був Союзний сейм. Він складався з уповноважених від 34 німецьких держав (включаючи Австрію) і 4 вільних міст і засідав у Франкфурті-на-Майні (50°06′ пн. ш. 8°40′ сх. д. / 50.10817° пн. ш. 8.67450° сх. д. / 50.10817; 8.67450). У повному складі (69 голосів) засідання Союзної сейму проходили дуже рідко, в основному всі рішення приймалися у вузькому його складі (17 голосів). Головування в союзі належало Австрії, як найбільшій за територією та населенням державі Німецького союзу. Кожна з держав, яка об'єдналася в союз, мала суверенітет і власну систему управління. В одних зберігався абсолютизм, в інших функціонували подоби парламентів (ландтаги), і лише в семи були прийняті конституції, що обмежували владу монарха (Баварія, Баден, Вюртемберг, Гессен-Дармштадт, Нассау, Брауншвейг та Саксен-Веймар).[2]

Дворянство мало владу над селянством, панщину, «криваву десятину» (податок на забиту худобу), феодальний суд. Абсолютизм залишався практично незмінним.

Але капіталізм пробивав собі дорогу і в цих несприятливих умовах. У Вюртемберзі, Гессені, Кобурзі, було відмінено кріпосне право, панщина була витіснена продуктивнішою працею найманих батраків. Набувало розвитку промислове виробництво, особливо в Рейнській області (прус.). У 1834 році створений Німецький митний союз.

Німецький союз проіснував до 1866 року і був ліквідований після поразки Австрії в австро-прусській війні (до 1866 року в нього входило 32 держави). Єдиним його членом, який зберіг незалежність і не зазнав жодної зміни режиму, є князівство Ліхтенштейн[3]

Члени союзу[ред.ред. код]

  1. Австрійська імперія (без Галичини, Угорщини, Хорватії, Далмації і Ломбардо-Венеціанського королівства) (з 1818 року включає західну частину Галичини (Аушвіц, Заубуш, Цатор) у Німецький союз)
  2. королівство Прусія (без Provinz Posen, Ostpreußen і Westpreußen) (Von 1848—1851 waren die preußische Provinz Ost- und Westpreußen und der westliche und nördliche Teil der Provinz Posen Bestandteil des Bundes)
  3. Королівство Баварія
  4. Королівство Саксонія
  5. Королівство Гановер (до 1837 у особистій унії з Великобританією)
  6. Королівство Вюртенберг
  7. Курфюрство Хесен-Касель
  8. Велике герцогство Баден
  9. Велике герцогство Хесен-Дармштат
  10. Велике герцогство Люксембург (у персональній унії з Нідерландами) (Der westliche Teil Luxemburgs schied 1839 nach der Vereinigung mit Belgien aus dem Bunde aus. Dafür kam das niederländische Herzogtum Limburg zum Bund)
  11. Велике герцогство Мекленбург-Шверін
  12. Велике герцогство Мекленбург-Штреліц
  13. Велике герцогство Sachsen-Weimar-Eisenach
  14. Велике герцогство Oldenburg
  15. герцогство Holstein und Lauenburg (до 1864 у первональній унії з Данією)
  16. герцогство Нассау
  17. герцогство Braunschweig
  18. герцогство Sachsen-Gotha
  19. герцогство Sachsen-Coburg
  20. герцогство Sachsen-Meiningen
  21. герцогство Sachsen-Hildburghausen (до 1826 Herzogtum Sachsen-Altenburg)
  22. герцогство Anhalt-Dessau
  23. герцогство Anhalt-Köthen
  24. герцогство Anhalt-Bernburg
  25. Князівство Hohenzollern-Hechingen
  26. Князівство Hohenzollern-Sigmaringen
  27. Князівство Ліхтенштейн
  28. Князівство Ліппе
  29. Князівство Reuß ältere Linie
  30. Князівство Reuß jüngere Linie
  31. Князівство Schaumburg-Lippe
  32. Князівство Шварцбург-Рудольштат
  33. Князівство Шварцбург-Зондерсгаузен
  34. Князівство Вальдек
  35. Вільне місто Бремен
  36. Вільне місто Франкфурт
  37. Вільне місто Гамбург
  38. Вільне місто Любек

Приєднались пізніше:

  1. Ландграфство Гессен-Гомбург1817)
  2. Герцогство Лімбург (до 1839; у персональній унії з Нідерландами)


Наслідки Віденського конгресу[ред.ред. код]

Олександр I гарант безпеки в Європі

На Віденському конгресі (1814-1815 рр.) Англія проявила свою серйозну стурбованість з приводу недопущення Франції надалі стати переважаючою силою в Європі і тому сприяла Пруссії в її посиленні й поширенні своєї території до Рейну. Одночасно в плани Англії не входило надмірне посилення Пруссії і перетворення її на домінуючу європейську державу.

У свою чергу Пруссія погодилася на приєднання до Росії Великого князівства Варшавського як крок на згоду про приєднання Саксонії до Пруссії. Талейран, що був тоді прем'єром Франції, використовував «саксонський питання» з метою припинення міжнародної ізоляції Франції і підтримав Австрію і Англію, які уклали секретну угоду зі зриву цих планів. У результаті до Пруссії відійшло 40% території Саксонії.

На той час Німеччина була представлена ​​федерацією, що складалася з 34 держав та 4 міст: Франкфурт на Майні, Любек, Гамбург і Бремен. Держави не мали права вступати до альянсів, загрозливі Федерації або окремим її членам. Але мали право мати свої конституції. Федеральний орган Бундестаг збирався під орудою Австрії у Франкфурті на Майні за участю представників держав. Рішення, що приймаються домінуючими членами Федерації-Австрії і Пруссії, могли забалотували навіть у тому випадку, якщо в їх підтримку виступили делегації від чотирьох королівств: Саксонії, Баварії, Ганновера і Вюртемберга. Німеччина на той час була пов'язана лише спільністю мови і культури.

Багатонаціональна Австрія, в якій на той час німців було вдвічі менше, ніж осіб інших національностей, що мала фінанси в катастрофічному стані, була в політичному плані дуже слабка.

Пруссія, в якій Харденберг до самої своєї смерті в 1822 році проводив свої реформи прийшла до того, що повернення до часів абсолютної монархії став неможливий. Однак становлення ліберально-буржуазного суспільства гальмувалося сильним впливом аристократії у владних структурах і, особливо, в армії.

Розвиток лібералізму у Федерації був надзвичайно нерівномірним: Австрія і Пруссія ігнорували статтю 13 Федерального акту, що зобов'язував ввести конституційну форму правління. Але в Саксен-Веймарі вона була введена в 1816 році, Бадені і Баварії - в 1818, Вюртемберзі - в 1810, Гессен-Дармштадт - у 1820.

Німецьке суспільство[ред.ред. код]

Бідермаєр[ред.ред. код]

Шпіцвег:Художник за роботою на пленері

Епоха, що послідувала за наполеонівськими війнами, коли суспільство почало відпочивати від невлаштованості і невизначеності воєнного часу, носить в Німеччині назву Бідермаєра. У цей час завдяки зростанню добробуту значної частини суспільства, викликаного економічним підйомом і зростанням продуктивності праці, почав поступово складатися новий клас, який пізніше буде названий середнім класом, який став базою для стабільності держави. Представники цього класу в силу своєї відносної забезпеченості не повинні були вести щодня запеклу боротьбу за життя. У них з'явився вільний час і кошти для того, щоб серйозно зайнятися питаннями сім'ї та виховання дітей. Тим більше, що сім'я давала захист від неприємностей з боку зовнішнього світу. На зміну раціоналізму попереднього століття прийшло звернення до релігії. Ця епоха знайшла своє переконливе відображення в нейтральному і безконфліктному творчості німецького художника Шпіцвега.

Наука і культура[ред.ред. код]

У першій половині XIX століття Німеччина була «країною поетів і мислителів», країною, що дала світу безліч нових ідей. Шеллінг і група «натуральних філософів» виступили проти ньютоніанського матеріалізму з твердженням, що Природа може бути пізнана лише на основі роздумів і залучення інтуїції. Медики Фойхтерслебен з Відня та Рігзайс з Мюнхена виступили з ідеєю про скасування матеріалістичного підходу до медицини і необхідності покласти в основу лікування молитву і медитацію.

На противагу цим проявам заперечення раціоналізму в німецькій науці з'явилися імена, значно вплинули на розвиток сучасного наукового знання. Видатним ученим виявився Юстус Лібіх, який був введений у велику науку Олександром Гумбольдтом. Лібіх фактично став творцем сучасної агрохімії.

У літературі показала себе група політично заангажованих письменників «Молода Німеччина», до якої ввійшов Генріх Гейне, оцінки якого коливалися в широкому діапазоні від «полум'яного патріота» до «цинічного зрадника» і від «принципового республіканця» до «платного лакея» . Він мав сміливість залишатися самим собою і в багатьох випадках історія показала, що він був правий.[4]

Радикальний націоналізм[ред.ред. код]

Занд вбиває Коцебу

За часів Визвольної війни досить широко була поширена ідея про те, що Бундестаг повинен стати дієвим органом - форумом всієї німецької нації. Ця ідея продовжувала жити в студентських товариствах, особливо Гісена та Ієни, де найбільш радикально налаштовані студенти впадали в революційну активність.

У 1815 році в Єні було організовано братство університетських студентів, що стало найвпливовішою організацією, закликало до проведення конституційних реформ, проголошення цивільних свобод і національного об'єднання (нім. Burschenschaften). Як об'єднавчий символ ними був обраний чорно-червоно-золотий прапор, що повторює кольори уніформи «єгерів Лютцова» часів Визвольної війни в Німеччині. Із загальної кількості німецьких студентів, приблизно 8000, до руху приєдналися від однієї до півтори тисяч.

Клемент Меттерніх, який був у час замаху в Римі, протягом декількох місяців не наважувався повернутися з неї, а 1 серпня 1819 р., зустрівшись в Тепліце з Фрідріхом Вільгелмом III, переконав його зупинити реформи та встановити суворий нагляд над університетами. На його думку, настав час рішення про вибір між революцією і реакцією. Прийнятий під його тиском у присутності представників бундестагу «Карлсбадська декрет»забезпечував домінуючу роль Австрії у Федерації, і зобов'язував всіх членів ввести контроль за університетами. Студентські товариства заборонялися, академічні свободи були скасовані. Всі книги, що містять менше 320 сторінок, підлягали цензурі. У країні створилася атмосфера підозрілості і страху, яка паралізувала інтелектуальне життя.

Євреї в німецькому суспільстві[ред.ред. код]

Євреї в 1816 році становили близько 1,1% населення Німецької імперії. До 1871 року ця частка практично не змінилася - 1,2%. За цей час єврейська спільнота помітно розшарувалося на порівняно нечисленну групу дуже багатих родин і основну масу бідноти. Багаті євреї спільно з державними чиновниками робили спроби долучити цю масу до праці в сільському господарстві, але безуспішно. Позначилася багатовікова практика сегрегації, при якій найдоступнішими професіями була торгівля і фінанси. Вже в 1882 році 20% банківських службовців і працівників бірж були євреями. З іншого боку до кінця століття кількість євреїв - вуличних торговців впала до 2%.

Митний союз[ред.ред. код]

Алегорія на ліквідацію митних обмежень. Німеччина. 1834.

Ліберальні перетворення на території Німеччини найбільш інтенсивно проходили в області економіки, де проявилася тенденція до утворення загальногерманського ринку. У цьому напрямку діяла і система високих митних зборів, які певною мірою захищали вироблені в рамках Федерації товари від конкуренції з боку Англії. Ініціатором в цьому питанні виступила Пруссія, в якій в 1818 році були скасовані всі існуючі раніше митниці між прусськими провінціями і Пруссія стала територією вільної торгівлі. Австрія опиралася самій ідеї свободи торгівлі, яка знаходила в членах Федерації все збільшується кількість прихильників, навіть незважаючи на ясне розуміння, що Пруссія, в першу чергу, прагне до єднання Німеччини під своїм проводом. 1 січня 1834 г . був створений Німецький митний союз (нім. Zollverein) - до складу якого увійшли Баварія, Прусія та ще 16 німецьких князівств. в результаті під контролем прусської бюрократії виявилася територія з населенням в 25 мільйонів чоловік, з 18 членів Федерації. Прусська монета, талер, стала єдиною використовуваною монетою в Німеччині. Австрія в митний союз не входила.[2] [4]

Початок промислової революції[ред.ред. код]


Джордж Стефенсон
«Ракета» Стефенсона

До середини століття промислове виробництво зростало досить помірними темпами. Ще в 1846-1847 роках менше 3% працездатного населення в державах Митного союзу могли бути віднесені до категорії працівників промисловості. Однак початок будівництва залізниць радикально змінив економічну ситуацію. У Німеччині це будівництво було розпочато відкриттям залізничного сполучення між Нюрнбергом і Фюртом у 1835 році.

Революція 1848 року[ред.ред. код]

У середині століття в Європі настав голод. Масове безробіття і злидні охопили багато земель Німеччини. Серія неврожаїв, що послідували за 1845 роком, викликала голодні бунти в Берліні, Відні, Штуттгарті і Ульмі. У Верхній Сілезії були зареєстровані більш 80 000 випадків захворювання тифом. 18 000 хворих померли. Картопля, що стала на той час однією з основних страв народного раціону, стала непридатною для харчування через те, що була вражена хворобою. Це викликало "Картопляне повстання" в Берліні в 1847 році. Реальна зарплата промислових робітників між 1844 та 1847 роками впала на 45%. Катастрофічна ситуація була підтверджена широко поширеною доповіддю ліберального професора-медика, творця клітинної теорії в медицині та біології Рудольфа фон Вірхова.

У найбільш важкої ситуації опинилася група дрібних підприємців у Сілезії, що володіли 116832 застарілими текстильними виробництвами. Тільки 2628 з них були механізовані. Сілезькі ткачі не були в змозі конкурувати з англійськими товарами. Все це призвело до бунту. Робочі громили фабрики і контори, палили боргові книги. Армія, яка підійшла, відновила порядок протягом трьох днів.

Ліберально налаштовані діячі мистецтва, такі, як Гейне, Герхардт Гауптман та Кете Кольвіц висловили симпатію до бунтівників, вважаючи їх невинними жертвами промислової революції. Реально сталися події послужили Карлу Марксу приводом для його відомого узагальнення, що містить твердження про те, що пауперизація робочого класу є неминучою особливістю промислового капіталізму.

Вуличний бій в Берліні

Епоха «Заліза і крови»[ред.ред. код]

Вільгельм I і Бісмарк

Отто фон Бісмарк, «залізом і кров'ю» у війнах з Данією, Австрією і Францією створив Другий Рейх (малий — без Австрії), в значній мірі задовольнив існувала здавна потреба в об'єднанні німців під одним дахом. Після цього його завданням стало усунення небезпеки війни на два фронти, яку він вважав завідомо програшною для держави. Його переслідував кошмар коаліцій, який він намагався усунути шляхом категоричної відмови від придбання колоній, які неминуче значно збільшили б небезпека збройного конфлікту при зіткненнями з інтересами колоніальних держав, в першу чергу з Англією. Він вважав добрі відносини з нею запорукою безпеки Німеччини, і тому всі зусилля спрямував на вирішення внутрішніх проблем.[4]


Примітки[ред.ред. код]

  1. documentArchiv.de — Gesetz betreffend die Einführung einer deutschen Kriegs- und Handelsflagge (12.11.1848)
  2. а б Каратіні Р. 943.2 - De la Prusse au IIIe Reich. — A - La Prusse et l'Allemagne avant Bismarck. - b) Prise de conscience du sentiment national. - c) L'Europe de 1815. — B - L'Allemagne jusqu'à la guerre de 1914. - a) Bismarck. // Bordas Encyclopédie. 5a — Histoire universelle (2). De l’Antiquité à nos jours : l’Europe. — 1-е вид. — М.: Bordas-Éditeur, 1969. — С. 25—26. RERO R003578261 (фр.)
  3. Ліхтенштейн перебував в оборонному союзі з Австрійською імперією, надалі зберігаючи тісні зв'язки з Австро-Угорщиною. Інша не зникла нейтральна держава, Люксембург, була виключена з Німецького союзу, власне, за нейтралітет в австро-прусській війні. У разі вступу Люксембургу у війну, він був би анексований Пруссією або увійшов би в Північнонімецький союз. У підсумку, Люксембург анексували по черзі Німецька імперія та Третій рейх у 1914 та 1939 роках відповідно.
  4. а б в Martin Kitchen . The Cambridge Illustrated History of Germany:-Cambridge University Press 1996 ISBN 0-521-45341-0

Література[ред.ред. код]

  • Jürgen Müller: Deutscher Bund und deutsche Nation 1848—1866. Vandenhoeck & Ruprecht , Göttingen 2005, ISBN 3-525-36064-9
  • Jürgen Angelow: Der Deutsche Bund. Wiss. Buchgesellschaft, Darmstadt 2003, ISBN 3-534-15152-6

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]