Німеччина

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Федеративна Республіка Німеччина
Bundesrepublik Deutschland

Прапор Німеччини Герб Німеччини
Прапор Герб
Гімн: Das Lied der Deutschen
Пісня Німців
Розташування Німеччини

Розташування Німеччини в Європейському Союзі

Столиця
(та найбільше місто)
Берлін
52°31′ пн. ш. 13°24′ сх. д. / 52.517° пн. ш. 13.400° сх. д. / 52.517; 13.400
Офіційні мови німецька1
Державний устрій парламентська республіка
 - президент Йоахім Ґаук
 - канцлер Анґела Меркель
Утворення  
 - утворення ФРН 23 травня 1949 
 - утворення НДР 7 жовтня 1949 
 - об'єднання ФРН та НДР 3 жовтня 1990 
Площа
 - Загалом 357 021 км² (63-тя)
 - Води (%) 2,416
Населення
 - оцінка 2010 р. 81,844 млн.[1] (15-а)
 - Густота 229/км² (55-а)
ВВП (ПКС) 2010 р., оцінка
 - Повний 2,932 трлн $[2] (Список країн за ВВП)
 - На душу населення 35 930 $[2] (Список країн за ВВП на душу населення)
ВВП (номінальний) 2010 р., оцінка
 - Повний 3 305 трлн $[2] ( )
 - На душу населення 40 511 $[2] ( )
ІРЛП  (2010) 0,885[3] (дуже високий) (10-е)
Валюта Євро () (EUR)
Часовий пояс CET (UTC+1)
 - Літній час CEST (UTC+2)
Домен інтернету .de
Телефонний код +49

Німе́ччина (нім. Deutschland) — країна в Центральній Європі, демократична федеративна республіка. Офіційна назва — Федерати́вна Респу́бліка Німе́ччина (нім. Bundesrepublik Deutschland, МФА: [ˈbʊndəsʁepuˌbliːk ˈdɔʏtʃlant][4]). Скорочено — ФРН (BRD). Складається з 16 федеральних земель. Столиця і найбільше місто країни — Берлін. Займає площу 357 021 км². Клімат помірний сезонний. Населення — 81.8 мільйонів осіб. Член Європейського Союзу та НАТО. Країна з найбільшою кількістю населення і найбільшим рівнем економіки в Європейському союзі. Провідна політична сила на Європейському континенті, технологічний лідер в багатьох галузях.

Місце стародавньої Германії було населено різними германськими племенами за свідченням документів ще до 100 р.н. е. Протягом великого переселення народів германці поширились на південь встановивши успішні королівства в значній частині Європи. Починаючи з 10-го століття, германські території утворили центральну частину Священної Римської імперії. Протягом 16-го століття північно-германські регіони стали центром протестантської реформації тоді як південні та західні залишались в католицькій вірі, ці дві фракції зіткнулись між собою під час тридцятилітньої війни. Окупація протягом наполеонівських воєн та зростання популярності пангерманізму всередині Німецької союзу призвело в 1871 році до об'єднання німецьких держав навколо Пруссії в Німецьку імперію. Після німецької революції в 1918–1919 роках і згодом капітуляції в Першій світовій війні Імперія стала Веймарською республікою в 1918 році, та була поділена за Версальським договором. Під час Великої депресії був оголошений Третій рейх в 1933 році. Далі був період націонал-соціалізму та Друга світова війна. Після закінчення Другої світової війни США, СРСР, Велика Британія та Франція взяли верховну владу на території Німеччини у свої руки та поділили її на зони окупації. Через те, що держави-переможці в цілому не змогли дійти згоди про спільний спосіб дій щодо Німеччини, у межах окупаціних зон західних держав була утворена Федеративна Республіка Німеччини, а в межах радянської зони окупації , — Німецька Демократична Республіка. Обидві держави були контитуйовані в 1949 р. У 1990 році Німеччина відновила єдність.

Член Європейського Союзу, НАТО і «Великої сімки», претендує на постійне членство в Раді Безпеки ООН.

Країна має четверту найбільшу у світі економіку за ВВП і п'яту найбільшу за паритетом купівельної спроможності. Це другий найбільший у світі експортер та третій найбільший у світі імпортер товарів. Країна досягла дуже високих стандартів життя і має всесторонню систему соціального забезпечення. Німеччина — батьківщина багатьох знаменитих науковців та винахідників і відома своєю культурною та політичною історією.

Географія Німеччини[ред.ред. код]

Німеччина межує на півночі з Данією (68 км), на заході — з Нідерландами (577 км), Бельгією (167 км), Люксембургом (138 км) та Францією (451 км), на півдні — Швейцарією (334 км), Австрією (784 км) і Чехією (646 км), а на сході — з Польщею (456 км). На півночі омивається Балтійським та Північним морями.

На території Німеччини знаходиться Північно-Німецька низовина, середньовисотні гори, Швабсько-Баварська височина (альпійське передгір'я) та Альпи. Середньовисотні німецькі гори (висота перевищує 1000 м над рівнем моря) — частина широкої гірської дуги, яка тягнеться від центральної Франції аж до центральної Польщі, до якої належать Гарц, Тюрингський Ліс та Рудні гори. На півдні баварське плоскогір'я Баварський ліс тягнеться до північних схилів Альп. Найвища точка країни — гора Цугшпітце (2963 м над рівнем моря). Біля кордону із Швейцарією розташоване найбільше озеро Німеччини, Боденське озеро, з якого бере свої витоки річка Рейн. Найдовша європейська ріка Дунай бере свої витоки в німецьких горах Шварцвальд.

Рельєф[ред.ред. код]

Цугшпітце в Баварії — найвища гора Німеччини
Фізична карта Німеччини

Рельєф країни підвищується з півночі на південь. На півночі країни — Північно-Німецька низовина з мореними горбами і ділянками зандрового рельєфу, південніше — височини, низькі і середньовисотні гори (600–800 м, іноді до 1400 м), — Гарц, Тюрингські Сланцеві гори, Шварцвальд, Рудні гори, Шумава та ін. На півдні — Баварське плоскогір'я, обрамоване передовими хребтами Альп (найвища точка країни — гора Цугшпітце висотою 2963 м). Клімат помірний, на півн. морський, в інших районах країни перехідний до континентального. Основні ріки — Рейн, Ельба, Дунай, Одер, Варнов, Везер. Великі озера — Боденське, Гім та інші. розташовані в передгір'ях Альп, багато дрібних озер льодовикового походження на Північно-Німецькій низовині.

Річки й канали[ред.ред. код]

Шість найбільших річок стікають в сторону морів й розрізняють шість найбільших річкових водозабірних басейнів країни: Рейну, Дунаю, Ельби, Одеру, Везеру і Емсу. П'ять з яких стікає до Північного та Балтійського морів, один (Дунай), впадає в Чорне море. Водозбірній площі цих річок загалом становлять основний європейський вододіл.

Річка Рейн — бере початок в верхів'ях Альп і має довжину 865 кілометрів (являючись ще й в деяких ділянках кордоном країни), протікає на південному заході і заході країни. Її основні притоки Неккар, Майн, Мозель і Рур. Економічне значення Рейну для країни — визначальне, він є одним із найжвавіших водних шляхів в Європі.

Сток річки Дунай проходить на півдні країни й довжина його територією Німеччини 647 кілометрів, протікає майже весь час в гірській місцевості і доходить до кордонів з Австрією, а там далі тече уже Південно-Східною Європою. Його основні притоки Іллер, Лех, Ізар і Інн.

У Східній Німеччині, тече ріка Ельба, довжиною 725 кілометрів, її основні притоки Заале і Гавел, а також Охре, Осте і Зуде. Річка Одер виступає в якості кордону з Польщею, його найважливішим припливом є річка Нейсе та відома річка Шпреє.

Водозбірна площа ріки Везер цілком лежить в Німеччині і протікає центральними районами країни й впадає в Північне море. Його довжина 740 км, а живиться водами річок Верра і Фулда, Лейне, Аллер, Одер. Річка Емс, довжиною 370 км, тече на крайньому північному заході країни.

Озера та греблі[ред.ред. код]

Природні озера країни — переважно льодовикового походження. Тому найбільше великих озер в Альпах і в Мекленбурзі. Найбільше озеро, що повністю лежить на німецькій території — озеро Мюрітц (Müritz), складова частина Мекленбурського озерного краю. Загалом найбільшим озером вважається Боденське озеро, що на кордоні з Австрією і Швейцарією, яке розмежовано між ними на: Німецька частина − 305,75 км², Швейцарська — 171,63 км² і Австрійська — 58,62 км².

Також в Німеччині зустрічаються рукотворні озера створені внаслідок діяльності людини. Так у Східній Німеччині є багато великих штучних озер в колишніх районах видобутку лігніту. А найчастіше це озера, створені внаслідок побудови дамб, задля енергетичних чи господарських цілей. Загалом в Німеччині близько 4000 озер. Зних найбільші:

Ранг Озеро Земля Площа Глибина
1. Боденське озеро Баден-Вюртемберг / Баварія
Швейцарія / Австрія
536 км²1) 254 м
2. Мюриц (Мüritz) Мекленбург — Передня Померанія 117 км² 31 м
3. Кімзе (Chiemsee) Баварія 80 км² 72,7 м
4. Шверінер-Зее (Schweriner See) Мекленбург — Передня Померанія 61,54 км² 52,4 м|
5. Штарнбергер-Зее (Starnberger See) Баварія 56 км² 127,7 м
6. Аммерзее (Ammersee) Баварія 46,6 км² 81,1 м
7. Плауер-Зее (Plauer See) Мекленбург — Передня Померанія 38,4 км² 25,5 м
8. Куммеровер-Зее (Kummerower See) Мекленбург — Передня Померанія 32,5 км² 23,3 м
9. Штайнгудер-Меер (Steinhuder Meer) Нижня Саксонія 32,00 км² 2,9 м
10. Гросер-Пленер-Зее (Großer Plöner See) Шлезвіг-Гольштейн 30 км² 60,5 м

Моря країни й острови[ред.ред. код]

Острів Рюген у Балтійському морі — найбільший острів Німеччини

З північної сторони Німеччину омивають Північне море та Балтійське море.

У Північному морі домінує скупчення Північно-Фризьких островів і острівний ланцюг Фризьких островів, з них — Гельголанд і Нейверк заселені. Північно-Фризькі острови є залишками суші, які були видрізані від континентальної землі підняттям рівня океану та процесами, що відбувалися в льодовикові періоди. Східно-Фризький острівний бар'єр, виник внаслідок динаміки піщаних мілин, тобто намивні ділянки суші ставали, за деякий час, островами.

Найбільші німецькі острови у Балтійському морі (із заходу на схід) Фемарн, Пель, Гіддензее, Рюґен і Узедом, найбільший півострів — Фішланд-Дарс-Цинґст. За винятком Фемарн, вони є частиною узбережжя Бодден. Найбільші і найвідоміші острова у внутрішніх водоймах, озерах — острови Райхенау, Майнау і Ліндау на Боденському озері і Герренхімзее на Хімзее.

Клімат[ред.ред. код]

Більшість території Німеччини піддається впливу сезонного помірного клімату, в якому переважають вологі західні вітри. Клімат помірний пов'язаний з океанічною, Північноатлантичною течією, яка є північним продовження Гольфстріму. Ці теплі води впливають на райони, що межують з Північним морем у тому числі на території вздовж річки Рейн, яка впадає в Північне море. Отже, на північному заході і півночі країни, клімат океанічний, з випаданням опадів круглий рік з максимумом в літній період.

Тому зима в країні м'яка, а влітку, як правило, прохолодно, хоча температура може перевищувати і 30 °C доволі тривалий період часу. На сході країни клімат більш континентальний; зима можливо холодніша, а літо доволі спекотне і сухе, триваліший час. Центральна і південна Німеччина належать до перехідних регіонів, тут варіюються, як помірно океанічний клімат так і континентальний клімат.

Середньорічна кількість опадів (на основі статистичних даних в період 1961–1990 років) становить 700 міліметрів на рік. Середня щомісячна кількість опадів коливається від 40 мм до 77 мм у лютому та червні, відповідно.

Історія[ред.ред. код]

Історія Німеччини
Coat of arms of Germany.svg
Стародавня Німеччина
Германці
Стародавня Германія
Велике переселення народів
Середньовічна Німеччина
Франкське королівство
Східне Франкське королівство
Королівство Німеччина
Ганзейська унія
Священна Римська імперія
Об'єднання Німеччини
Рейнський союз
Німецький союз
Революція 1848—1849 років у Німеччині
Північнонімецький союз
Німецька імперія
Новітня історія
Німеччина у Першій Світовій війні
Веймарська республіка
Третій Рейх
Німеччина у Другій світовій війні
Окупація союзниками Німеччини
Розділення країни: ФРН, НДР та Західний Берлін
Возз'єднання Німеччини
Сучасна Німеччина

Портал «Німеччина»
Докладніше: Історія Німеччини
Диск із Небри, близько 1600 років до н. е., знайдений на території сучасної землі Саксонія-Ангальт

Перші згадки про германців і кельтів з'явилися в працях стародавніх греків і римлян. Одна з перших згадок про германців відноситься до 98 р. Вона була зроблена римським літописцем Тацитом. Вся територія сучасної Німеччини на схід від Ельби (слов'янської Лаби) до X ст. була заселена слов'янськими племенами[5]. (Див. детальніше: полабські слов'яни). До XII-XIV століття ці землі поступово увійшли до складу тих чи інших німецьких державних утворень, які становили так звану Священну Римську імперію. При перебуванні цих територій у складі німецьких держав, за кілька століть, місцеві слов'яни поступово, практично повністю знімечились. Цей процес розтягнувся до пізнього Середньовіччя і початку нового часу, а місцями, з останнім, ще не до кінця знімеченим слов'янським народом Німеччини — лужичани, триває досі.

Після розпаду Римської імперії у Західній Європі утворилося Франкська держава, яка через три століття, при Карлі Великому, перетворилося на імперію (800). Імперія Карла охоплювала території кількох сучасних держав, зокрема Німеччини. Проте імперія Карла Великого проіснувала недовго — онуки цього імператора поділили її між собою, в результаті чого утворилися три королівства — Західнофранкське (згодом Франція), Східнофранкське (згодом Німеччина) і Серединне королівство (незабаром розпалося на Італію, Прованс і Лотарингію).

Традиційно датою заснування Німецької держави прийнято вважати 2 лютого 962 року: цього дня східнофранкський король Оттон I був коронований в Римі і став імператором Священної Римської імперії.

Незважаючи на спроби імператорів об'єднати «Священну Римську імперію», вона розпалася на численні незалежні держави й міста. Після Реформації і Тридцятилітньої війни влада імператора все ще залишалася номінальною.

Таке положення зберігалося до 1806 року, коли німецький кайзер Франц II, який якраз перед цим, у 1804-у, став також кайзером австрійської багатонаціональної держави, покинув престол під тиском французького імператора Наполеона. При Наполеоні Бонапарті кількість німецьких князівств і вільних міст значно скоротилася. Віденський конгрес сприяв подальшому об'єднанню Німеччини, в результаті чого з 38 німецьких держав утворився вільний Німецький союз під верховенством Австрії. Після революції 1848 року став назрівати конфлікт між Пруссією і Австрією. Це призвело до війни 1866 року, в якій Пруссія здобула перемогу і приєднала кілька німецьких князівств. Німецький союз розпався.

У 1868 році був створений Північнонімецький союз на чолі з президентом — королем Пруссії. 1871 року Рейхстаг проголосив президента Північнонімецького Союзу, прусського короля Вільгельма I Гогенцоллерна, імператором Німеччини, канцлером якої був призначений Отто Бісмарк.

Новітній період[ред.ред. код]

1914 року Німеччина вступила в Першу світову війну, програш у якій привів до краху імперії і створення так званої Веймарської республіки.

1933 року канцлером Німеччини призначений вождь Німецької націонал-соціалістичної робітничої партії Адольф Гітлер, при якому Німеччина проводила агресивну експансіоністську і реваншистську політику, яка в 1939 році призвела до Другої світової війни.

Після того, як Німеччина зазнала поразки у Другій світовій війні, її державність була призупинена, від території Німеччини відокремлені великі території, а решта була розділена на 4 зони окупації: радянську, американську, британську та французьку. 1949 року на територіях американської, британської та французької зон окупації створена Федеративна Республіка Німеччина (ФРН), на території радянської зони окупації — Німецька Демократична республіка (НДР).

Берлінська стіна[ред.ред. код]

Докладніше: Берлінська стіна

1959 року у НДР почалася колективізація сільського господарства та роздержавлення численних дрібних підприємств. До 1960 року приватне володіння землею довели від 52% у 1958 до 8%. На підтримку Східної Німеччини Микита Хрущов вимагав від західних держав фактичного її визнання, погрожуючи закрити доступ до Західного Берліна. Однак до 1970-х років «захід» відмовлявся визнати НДР, наполягаючи на об'єднанні Німеччини відповідно до повоєнних домовленостей. Водночас все більше мешканців Східної Німеччини (НДР) іммігрувало у Західну (ФРН), 1961 року — близько 207 тисяч громадян. У серпні того самого року уряд НДР, аби блокувати потік біженців, наказав спорудити бетонну стіну і загородження з колючого дроту між Східним і Західним Берліном.

Об'єднання Німеччини[ред.ред. код]

1985 року близько 400 тисяч громадян НДР подали заяву про видачу постійної виїзної візи. Представники інтелігенції та церковні діячі вже відкрито критикували режим за відсутність політичних і культурних свобод. Невдоволення більшості східнонімецьких громадян урядом досягло кульмінації 1989 року. У той час, коли сусідні держави намагались лібералізувати свої режими, Соціалістична єдина партія Німеччини вітала жорстоке придушення демонстрації китайських студентів у червні 1989 на площі Тяньаньмень. Наприкінці того самого року громадянське невдоволення вилилося в колосальні демонстрації протесту в самій НДР.

У березні 1990 року громадяни НДР взяли участь у перших виборах за останні 58 років. Перемогу здобув блок партій, близький до західнонімецького Християнсько-демократичного союзу, який виступав за об'єднання Німеччини. Першим обраним прем'єр-міністром НДР став Лотар де Мезьєр, під його керівництвом здійснені важливі зміни, зокрема відновлені 5 федеральних земель (ліквідовані 1952 року), а 3 жовтня 1990 року НДР припинила самостійне існування і була включена до складу ФРН.

Сучасність[ред.ред. код]

Нова валюта євро (див. т. німецькі монети євро) увійшла в обіг у Німеччині від 1 січня 2002 року[6]

На підставі Бонн-Берлінського акту, прийнятого парламентом 10 березня 1994 року, Берлін знову став столицею об'єднаної Німеччини, в той час як Бонн отримав унікальний статус Bundesstadt — місто федерального значення зі збереженням низки федеральних міністерств[7][8]. Перенесення уряду завершилося 1999 року.

Після возз'єднання Німеччина почала відігравати активнішу роль у діяльності Європейського Союзу і НАТО. Країна направила свої війська для забезпечення стабільності на Балканах і надіслала свій миротворчий контингент в Афганістан[9]. Ці дії були сприйняті неоднозначно, оскільки відповідно до післявоєнних домовленостей, Німеччина мала право на розгортання військ тільки для оборонних цілей. Розгортання ж військ на чужих територіях не підпадало під оборонні положення, однак парламентське голосування з цього питання легалізувало участь Німеччини саме у миротворчому контексті.

2005 року Ангела Меркель обрана першою жінкою-канцлером Німеччини. В період з 2005 по 2009 рік вона стояла на чолі, так званої, «Великої коаліції», яку підтримувала її власна парламентська група (у складі ХДС і ХСС) та соціал-демократична партія (СДПН). Після загальних виборів 27 вересня 2009 року Меркель сформувала нинішній коаліційний уряд, у якому Соціал-демократичну партію замінила Вільна демократична партія (ВДП).

Адміністративний устрій[ред.ред. код]

Німеччина поділена на 16 політико-адміністративних територій — федеральні землі. Останні в свою чергу діляться на 439 районів (нім. Kreise) і міських округів (нім. kreisfreie Städte).

Karte Bundesrepublik Deutschland.svg
Земля Столиця Площа (км²) Населення
Баден-Вюртемберґ Штутгарт 35752 10717000
Баварія Мюнхен 70549 12444000
Берлін Берлін 892 3400000
Бранденбурґ Потсдам 29477 2568000
Бремен Бремен 404 663000
Гамбурґ Гамбурґ 755 1735000
Гессен Вісбаден 21115 6098000
Мекленбурґ — Передня Померанія Шверін 23174 1720000
Нижня Саксонія Ганновер 47618 8001000
Північний Райн — Вестфалія Дюссельдорф 34043 18075000
Райнланд-Пфальц Майнц 19847 4061000
Заарланд Заарбрюкен 2569 1056000
Саксонія Дрезден 18416 4296000
Саксонія-Ангальт Магдебурґ 20445 2494000
Шлезвіґ-Гольштайн Кіль 15763 2829000
Тюрінґія Ерфурт 16172 2355000

Політична система[ред.ред. код]

Столиця Німеччини — місто Берлін, де знаходиться і федеральний уряд. У Федеративній Республіці Німеччина здійснюється поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову.

Законодавчу гілку влади представляє двопалатний парламент, який складається з:

  • Нижньої палати (Бундестагу), яка обирається на 4-річний термін і складається з 622 депутатів, що обираються на загальних виборах, та
  • Федеральної Ради (Бундесрату), яка складається з 69 представників земель (кожна з 16 земель має визначену кількість голосів: від 3 до 6).

Виконавчу гілку влади представляє федеральний уряд з федеральним канцлером на чолі, який обирається парламентом, а висувається президентом.

Судова влада представлена Федеральними судами:

  • Федеральним конституційним судом,
  • Федеральним судовим двором,
  • Федеральним адміністративним судом,
  • Федеральним судом робочих справ,
  • Федеральним судом соціальних справ,
  • Федеральним судом фінансових справ.

Конституція Німеччини надає широкі права політичним партіям. Найбільші політичні партії Німеччини:

Економіка[ред.ред. код]

Економічна історія[ред.ред. код]

У другій половині 20 століття Німеччина була розколота на дві країни, що розвивалися у різних напрямах. У ФРН економічна модель отримала назву «соціального ринкового господарства», яке забезпечувало високу ефективність ринкової економіки і гарантувала максимум соціальної справедливості. Після возз'єднання 1990 року економічна політика Німеччини була скерована на вирівняння відмінностей між західною та східною частинами країни.

Сучасна економіка Німеччини соціально-орієнтована із високорозвиненою інфраструктурою, високим рівнем ринкової капіталізації, низьким рівнем корупції[10] і високим рівнем інноваційності[11].

Державний і приватний сектори[ред.ред. код]

Нині державний сектор економіки представлений в основному об'єктами інфраструктури, при цьому системи водопостачання, електропостачання тощо належать місцевим органам влади. Існують державні монополії (Німецька федеральна пошта, Німецька федеральна дорога тощо). Частка держави в акціонерному капіталі становить близько 9%.

Великі компанії (включаючи державний та іноземний капітал з числом зайнятих понад 1 тис. осіб) виробляють 51% національного ВВП. Найбільші компанії Німеччини за рівнем ринкової капіталізації — «Даймлер-Крайслер», Siemens AG, «Deutsche Bank», однак переважна більшість працюючих зайнята в малому та середньому бізнесі.

Промисловість[ред.ред. код]

Mercedes-Benz W209. В період 2003–2008 років Німеччина була лідером з експорту автомобілів[12].

Німеччина — одна з високорозвинених країн світу. Вона посідає перше місце в Європі за кількістю виробленої промислової продукції. Провідне місце в економіці займають електронно-технічна, машинобудівна (в тому числі автомобілебудування, представлене компаніями Volkswagen Group, BMW, Mercedes-Benz, Daimler, Opel, Porsche), гірнича (видобуваються вугілля, нафта та природний газ, руди цинку та олова, кам'яна сіль), металургійна, хімічна, харчова, суднобудівна, текстильна, нафтопереробна галузі промисловості.

Німеччина імпортує продукцію машинобудівної, харчової, легкої та важкої промисловості. Головними партнерами Німеччини з імпорту є країни ЄС 52% (головним чином Франція 10%, Нідерланди 9%, Італія 7%, Великобританія 7%, Бельгія та Люксембург 5%), США 9%, Японія 5%.

Водночас Німеччина експортує машинобудівну продукцію, автомобілі, хімічну продукцію, метали та вироби з металу, продукти харчування, текстиль. Головними експортними партнерами Німеччини є країни Європейського Союзу 56% (Франція 11%, Великобританія 8%, Італія 8%, Нідерланди 6%, Бельгія та Люксембург 5%), а також США 10% та Японія 2%.

Сільське господарство[ред.ред. код]

Понад третина території Німеччини зайнята сільським господарством. Головним чином вирощуються зернові, картопля, цукрові буряки, рослини, з яких виробляється олія. Німеччина — лідер-виробник хмелю, з якого виробляється понад 5,5 тис. ґатунків пива. На півдні країни (особливо в долинах річок Рейн та Везер) вирощується виноград.

Населення[ред.ред. код]

Берлін — окрема федеральна земля та найбільше місто за кількістю населення.
Гамбурґ — друге за кількістю населення місто Німеччини.

Населення Німеччини — 81,8 мільйони мешканців, із них 73,8 мільйонів з німецьким, а 8 мільйонів із іноземним громадянством. У 2010 р. у країні проживало 65 млн німців та 15,5 млн іноземців. Найбільші чисельні групи — турки та курди (3,2 мільйони), поляки (1,6 мільйони), вихідці з країн СНД (українці, росіяни, євреї, російські німці (1,4 мільйони), вихідці з країн західної Європи та Балкан (2,9 млн), вихідці з країн Азії (1,6 млн)

Демографічний розподіл по найбільших містах Німеччини:

Конурбація Населення
міста
Населення
агломерації
Населення
області
Берлін 3.450.000 4.300.000 5.950.000
Гамбурґ 1.780.000 2.600.000 4.270.000
Мюнхен 1.330.000 2.000.000 5.200.000
Кельн 1.000.000 1.900.000 11.690.000
Франкфурт на Майні 670.000 1.930.000 5.520.000
Штутгарт 600.000 1.800.000 5.290.000
Рурський регіон/Рейн-Рур 4.700.000 11.470.000

Мова[ред.ред. код]

Офіційна мова — німецька мова. Данська мова, сорбська мова, фризька мова, мова ромів (циганська мова) є офіційно визнаними мовами етнічних меншин. Як іноземну мову в школах вивчають англійську, французьку, а також латинську, італійську та російську мови.

Німецька мова поділяється на 3 групи діалектів: нижньонімецькі, середньонімецькі та верхньонімецькі. Нижньонімецькі — нижньофранкський, нижньоалеманський та фризький; середньонімецькі — саксонський, тюрингський та франкський; верхньонімецькі — верхньофранкський, алеманський та баварський.

Релігія[ред.ред. код]

Конституція Німеччини як основний закон гарантує свободу віри та релігій в країні. Німеччина, християнізована з франкських часів, рідний край Реформації. Перед Другою світовою війною 2/3 німців були протестантами, 1/3 римо-католиками. З 1948 року існує об'єднання лютеранських та реформатських земельних Церков Німеччини — Євангелічна церква Німеччини. З 1969 по 1991 існувала окрема Євангелічна церква НДР.

Сьогодні 29,7% німців лютерани та протестанти, 31,2% католики, 3,9% мусульмани та 0,1% юдеї. У Німеччині живе приблизно 3 мільйони мусульман, близько 100 000 православних, 380 000 новоапостолів та 100 000 юдеїв. Приблизно 25 відсотків населення Німеччини не належать до жодної релігійної групи.

Релігійність у країні з року в рік послаблюється: 2010 року католицьку церкву залишили понад 180 тис. прихожан, також перестали вважати себе протестантами понад 150 тис. німців. Попереднього року зростання кількості атеїстів теж було вражаючим — понад 260 тис. з обох християнських церков. Католицькі теологи закликають до кардинальних реформ церкви[13].

Свята Німеччини[ред.ред. код]

У Німеччині є державні та церковні свята, загальнодержавні й такі, що святкуються тільки в певних федеральних землях, регіонах і навіть тільки в окремому місті (нім. Augsburger Friedensfest).

Назва українською Назва німецькою Дата BW BY BE BB HB HH HE MV NI NW RP SL SN ST SH TH
Новий Рік Neujahr 1 січня X X X X X X X X X X X X X X X X
Хрещення Господнє (Свято трьох волхвів) Heilige Drei Könige 6 січня X X X
Страсна п'ятниця Karfreitag змінюється X X X X X X X X X X X X X X X X
Великдень Ostern змінюється X X X X X X X X X X X X X X X X
Перше травня Tag der Arbeit 1 травня X X X X X X X X X X X X X X X X
Вознесіння Господнє Christi Himmelfahrt змінюється X X X X X X X X X X X X X X X X
Трійця — Свято Святого Духа Pfingstmontag змінюється X X X X X X X X X X X X X X X X
Свято Тіла Христового Fronleichnam змінюється X X X X X X X X
Augsburger Friedensfest 8 серпня X
Успіння Богородиці Mariä Himmelfahrt 15 серпня X X
День національної єдності Tag der Deutschen Einheit 3 жовтня X X X X X X X X X X X X X X X X
День Реформації Reformationstag 31 жовтня X X X X X
День всіх святих Allerheiligen 1 листопада X X X X X
День розкаяння і молитви Buß- und Bettag змінюється X
Різдво 1-й день 1. Weihnachtstag 25 грудня X X X X X X X X X X X X X X X X
Різдво 2-й день 2. Weihnachtstag 26 грудня X X X X X X X X X X X X X X X X

Освіта[ред.ред. код]

Історична будівля бібліотеки Гейдельберзького університету

Система освіти в Німеччині лише у найважливіших питаннях регулюється державою на федеральному рівні. Найбільші повноваження у розвитку і регулюванні освіти має не держава в цілому, а окремі федеральні землі. Це призводить до певних розбіжностей систем освіти в 16 землях. Однак загалом система освіти в Німеччині передбачає чотири рівні: початкова освіта, двоступенева середня освіта та вища освіта.

Дев'ятирічна шкільна освіта обов'язкова, загальна та безкоштовна. У початковій школі починається навчання дітей у віці від 6 років. Оцінок за успішність не ставлять, її оцінюють на словах або іншими знаками заохочення. Триває воно 4 роки (в Берліні — 6 років). Є три види середніх шкіл. Hauptschule — школа з практичним підходом і меншою кількістю складних предметів; вона має готувати до ремісничих професій. Realschule має ширший спектр предметів, ґрунтовнішу підготовку, після її закінчення учень отримує атестат про закінчену середню загальну освіту (Mittlere Reife). Gymnasium — найпрестижніший вид середньої освіти, оскільки тільки завершена освіта в гімназії дає право пройти випускні іспити на атестат зрілості Abitur і вступити у виш. Цікаво, що в Баварії та Баден-Вюртемберзі вчителі, а не батьки, вирішують, куди піде дитина після початкової школи (до Hauptschule, Realschule чи Gymnasium).

Навчання в державних університетах загалом безкоштовне, однак від 2007 року у деяких землях введено Semestergebühren (плата за семестр), що становить близько 500 євро. Також у зв'язку з участю Німеччини у Болонському Процесі ступінь магістра скасовано 2010 року, натомість запроваджено двоступеневу систему «бакалавр — мастер» (Bachelor — Master of Arts). Найбільш давні і престижні університети Німеччини: Гейдельберзький університет, Лейпцизький університет, Гумбольдтський університет, Університет Фрайбурга, Мюнхенський університет, Тюбінгенський університет, Університет Галле-Віттенберг, Марбурзький університет. Офіційне об'єднання дев'яти найбільших технічних університетів країни має назву TU 9.

Відрізняється від української шкала оцінювання роботи учнів та студентів: що менша оцінка, тим вона краща, вища. В Німеччині є оцінки від «1» (відмінно/sehr gut, ausgezeichnet) до «6» (погано, незадовільно/mangelhaft), причому можливі проміжні оцінки типу 1,1; 2,5; 4,3 і так далі.

Наука[ред.ред. код]

Докладніше: Наука в Німеччині


Серед нобелівських лауреатів 103 науковці Німеччини[14]. Впродовж 20-го століття німецькі лауреати здобули більше нагород, ніж будь-яка інша нація, особливо в галузі природничих наук (наприклад, фізика, хімія, фізіологія або медицина)[15][16]. Роботи Альберта Ейнштейна та Макса Планка мали вирішальне значення для подальшого розвитку сучасної фізики, їх ідеї розвинули Вернер Карл Гейзенберг і Макс Борн[17]. Водночас їхнім відкриттям передували роботи Германа фон Гельмгольца, Йозефа Фраунгофера, Даніеля Габріеля Фаренгейта. Вільгельм Конрад Рентген відкрив X-промені, відомі в більшості мов світу як рентгенівські промені. Німеччина — також батьківщина численних математиків, серед них Карл Фрідріх Гаус, Давид Гільберт, Бернгард Ріман, Ґотфрід Вільгельм Лейбніц, Карл Веєрштрас і Герман Вейль.

Адміністративний корпус Товариства ім. Макса Планка в Мюнхені

На сучасному етапі наукові дослідження в Німеччині здійснюються в університетах, науково-дослідних організаціях та в дослідницьких відділеннях великих корпорацій, таких як Siemens та Infineon. Важливий суб'єкт інституційного сприяння — Німецьке науково-дослідницьке співтовариство (DfG), основне завдання якого полягає в підтримці дослідництва у вищих школах і державних дослідницьких установах. Поруч із DfG існують й інші організації сприяння та фундації, які активно працюють у сфері сприяння дослідницькій діяльності. Важливе сприяння з боку Європейського Союзу, наприклад, в рамках адміністрованої Європейською Комісією Рамкової дослідницької програми. В лютому 2007 року почала працювати Європейська дослідницька рада — установа фінансування фундаментально орієнтованих досліджень, створену як складова частина 7-ої Рамкової дослідницької програми ЄС (2007 — 2013 роки).

У сфері позауніверситетського дослідництва утворилось чотири дослідницькі організації з різними профілями і пріоритетами, які доповнюють університетські наукові програми. Науково-дослідні інститути Товариства ім. Макса Планка (MPG) характеризуються фундаментальними дослідженнями у нових галузях. Тематичні дослідницькі пріоритети лежать у біологічно-медичній, фізико-хіміко-технічній, соціальній та гуманітарній сферах. Товариство імені Фраунгофера (FhG) зосереджується на прикладних дослідженнях. У його інститутах проводяться, наприклад, договірні дослідження для промисловості, сервісних підприємств, державних установ. Товариство Гельмгольца (HGF) об'єднує 15 крупних науково-дослідних центрів, які надають прилади і відповідну інфраструктуру в розпорядження національних та міжнародних дослідницьких груп. У шести надцентрових дослідницьких сферах проводяться передові дослідження стратегічно-програмного спрямування. Пріоритетом інститутів Наукового товариства ім. Лейбніца (WGL) є міждисциплінарні та орієнтовані на запити дослідження. Існують численні коопераційні зв'язки з промисловістю, сферою державного управління і політики; частково здійснюється дуже тісна співпраця з університетами. Крім того діючі Баварська державна бібліотека — одна з найбільш значущих європейських універсальних бібліотек, а Державна бібліотека в Берліні — найбільша універсальна наукова бібліотека Німеччини.

Спорт[ред.ред. код]

Спорт в Німеччині має високу соціальну значимість. У 2006 році близько 27,5 млн німців були членами 91 000 німецьких оздоровчих і спортивних клубів[18]. Німеччина займає третє місце в загально-світовому табелі рангів серед учасників Олімпійських ігор за всі часи їх існування. Більшість клубів прийняті до нової німецької федерації олімпійського спортивного союзу (DOSB). Великі успіхи були в німецьких спортсменів в інших видах спорту, таких як фехтування, кінний спорт, боротьба, академічне веслування, веслування на байдарках і каное, легка атлетика та плавання.

Футбол[ред.ред. код]

Найпопулярніший вид спорту в Німеччині футбол. Близько 6,68 мільйона футболістів-любителів і близько 180 000 професіоналів (Deutscher Fußball-Bund — станом на 2009[19]), організовані в Німецькій футбольній асоціації, Національна команда країни чотири рази здобувала Кубок світу з футболу в 1954, 1974, 1990 та 2014 роках, двічі приймала цей масштабний світовий футбольний форум — в 1974 і 2006 роках, останній став одним з найбільших і найуспішніших у світі спортивних дійств. Досі Німеччина — єдина країна Європи, яка володіє званням чемпіона світу з футболу як для чоловіків, так і для жінок. Бундесліга посідає друге місце у світі за середньою відвідуваністю глядачами її матчів, на те є причини, оскільки в ній грають відомі світові футбольні дружини та не менш відомі світові гравці. З німецьких футболістів найвідоміші — Франц Беккенбауер, Герд Мюллер, Юрґен Клінсманн, Лотар Маттеус, Олівер Кан тощо.

Автоспорт[ред.ред. код]

Міхаель Шумахер — 7-кратний чемпіон світу Формули-1

Німеччина є однією з провідних країн у світі автоспорту: популярні авто-перегони, успішні автомобільні «стайні», сучасні автомобілі, команди-клуби та пілоти, прийшли саме з Німеччини. Найуспішніший пілот в історії Формули-1, за всю її історію, Міхаель Шумахер, добився найзначніших досягнень в автоспорту за свою кар'єру і виграв найбільше чемпіонатів і заїздів, ніж будь-який інший пілот від часів заснування Формули-1 в 1946 році, ставши одним із найбільш високооплачуваних спортсменів в історії. Серед провідних команд в автоспорті Команди «BMW» і «Mercedes», що неодноразово перемагали в Кубку конструкторів. Команда «Порше» 16 разів вигравала гонку-ралі «24 години Ле-Мана» (престижна щорічна гонка у Франції). Популярні в Німеччині перегони в класі ДТМ.

Гандбол[ред.ред. код]

Гандбольна Ліга Німеччини вважається найкращою лігою у світі, чоловіча збірна країни у 2007 році стала чемпіоном світу уже втретє. Майже 850 000 гандболістів змагаються в 4600 клубах[20] під патронатом Федерації гандболу Німеччини. Стає дедалі популярнішим і баскетбол, особливо, завдяки успіхам Дірка Новіцкі, що здобув у 2007 році MVP, звання найціннішого гравця Національної баскетбольної асоціації, який став одним із найкращих гравців у світі[21]. Ще раніше — в 1990-х роках, Детліф Шремпф (Detlief Schrempf) — як найкращий німецький баскетболіст — добився значних успіхів в НБА.

Теніс[ред.ред. код]

Штеффі Граф — 7-кратна переможниця Вімблдону

В тенісі в 1980-х і 1990-х роках в усіх на вустах були успіхи німецьких професійних тенісистів — Міхаеля Штіха, Бориса Беккера і Штеффі Граф, це були часи тенісного буму в країні, але відтоді цей вид спорту дещо зменшив свою популярність. Тімо Болл є одним із найкращих гравців у світі з настільного тенісу. Велоспорт також найпопулярніший індивідуальний спортивний вид в країні, а популярність його багато в чому залежить від поточних успіхів німецьких велогонщиків — а Руді Альциґ (в 1960 роках) і Ян Ульріх (кінець 1990-х і початку 2000-х років) є одними з найуспішніших велосипедистів у світі. Школа боксу в Німеччині не втратила своєї міці, попри те, що успіхи Макса Шмелінга і Генрі Маске вже доволі давні. Тепер цей вид спорту розвивається в професійних клубах й патронується великими шоу-промоутерськими компаніями, серед яких найвідоміша Гамбурзька.

Зимові види спорту[ред.ред. код]

Німецькі спортсмени у зимових видах спорту, взагалі, вважаються найуспішнішими. Бобслей, санний спорт, біатлон, лижні перегони та гірськолижний спорт — це види спорту, в яких домінують німецькі атлети, виграючи численні медалі на світових чемпіонатах і Олімпійських іграх та інших спортивних змаганнях. Черговим підтвердженням тому, стало перше загальнокомандне місце команди Німеччини в зимових Олімпійських іграх 2006 року. Німеччина приймає числені змагання з зимових видів спорту, так повелося з далекого 1936 року, коли в баварських містах-побратимах Гарміші та Партенкірхені, об'єднаних задля нагоди в Гарміш-Партенкірхен були проведені зимові Олімпійські ігри, а з часом для німців зимовий спорт став найулюбленішим відпочинком.

Хокей[ред.ред. код]

Ще помітніших успіхів добивалася Німеччина в хокеї на траві — чоловіча збірна ставала чемпіоном світу в 2002 і 2006 роках, а в 1972, 1992 і 2008 олімпійськими чемпіонами, жіноча національна дружина в 2004 році також заволоділа олімпійським «золотом». Натомість, хокей з шайбою тільки почав розвиватися, але завдяки успішним виступам в Європі німецьких клубів (куди запрошуються відомі гравці зі всіх європейських країн) вдалося «підтягнути» до професійного рівня гру національної команди, котра вже «прописалася» в чільну 10 світових хокейних команд на льоду. Один з найстаріших спортивних видів в Німеччині — спортивна стрільба. Німецька федерація стрільби нараховує близько 1,5 млн членів, всього в країні налічується близько шести мільйонів стрільців — любителів й професіоналів[22].

Німецько-українські відносини[ред.ред. код]

Flag of Germany.svg   Flag of Ukraine.svg

Німеччина та Україна уже багато років поспіль пов'язані між собою двосторонніми стосунками — щоправда, не дуже інтенсивними. Але все ж таки в Європейському Союзі Німеччина — це важливий і надійний як політичний, так і торговельний партнер України, один із найбільших інвесторів у її економіку. Німецькі політичні фонди здійснюють інтенсивну проектну роботу в Україні з українськими партнерами. Зокрема, через Німецький Фонд міжнародного правового співробітництва Німеччина сприяє численним проектам у сфері правового консультування. Діє Спілка студентів-українців у Німеччині.В місті Дюссельдорфі Німецько-український інформаційно-культурний центр .

Надзвичайний і Повноважний Посол України у Федеративній Республіці Німеччина — Клімкін Павло Анатолійович[23].

Компетенція Консульського відділу Посольства України у ФРН поширюється на федеральні землі: Берлін, Бранденбург, Саксонія-Ангальт, Саксонія, Тюрінгія, Мекленбург — Передня Померанія. Діють відділи посольства у Бонні, генеральні консульства України у Франкфурті-на-Майні, Гамбурзі, Мюнхені.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Statistische Ämter des Bundes und der Länder: Bevölkerung am Monatsende, Stand: 17. August 2012. Abgerufen am 18. August 2012.
  2. а б в г «Germany». Germany. International Monetary Fund. http://www.imf.org/external/pubs/ft/weo/2010/02/weodata/weorept.aspx?pr.x=61&pr.y=14&sy=2008&ey=2015&scsm=1&ssd=1&sort=country&ds=.&br=1&c=134&s=NGDP_R%2CNGDP_RPCH%2CNGDP%2CNGDPD%2CNGDP_D%2CNGDPRPC%2CNGDPPC%2CNGDPDPC%2CNGAP_NPGDP%2CPPPGDP%2CPPPPC%2CPPPSH%2CPPPEX%2CNID_NGDP%2CNGSD_NGDP&grp=0&a=. 
  3. «Human development indices». United Nations Development Programme. Архів оригіналу за 2013-05-12. Процитовано 2010-11-04. 
  4. Max Mangold (ed.), ред. (1995). Duden, Aussprachewörterbuch (Duden Pronunciation Dictionary) (German) (вид. 6th ed.). Mannheim: Dudenverlag (Bibliographisches Institut & F.A. Brockhaus AG. с. pp 271, 53f. ISBN 3-411-04066-1. 
  5. Племена Середньої та Північно-Східної Європи (VI–I ст. до н. е..)
  6. Andrews, Edmund L. (1 January 2002). «Germans Say Goodbye to the Mark, a Symbol of Strength and Unity». The New York Times. Процитовано 26 April 2010. 
  7. (нім.) Landtag einstimmig gegen Komplettumzug WDR; 14 September 2006.
  8. (нім.) Deutschlands heimliche Hauptstadt Landtag einstimmig gegen Komplettumzug WDR; 20 June 2006.
  9. Dempsey, Judy. Germany is planning a Bosnia withdrawal International Herald Tribune. 31 October 2006. Retrieved 30 November 2006.
  10. «CPI 2009 table». Transparency International. Архів оригіналу за 2013-05-12. Процитовано 2009-11-18. 
  11. «The Innovation Imperative in Manufacturing: How the United States Can Restore Its Edge» (PDF). Архів оригіналу за 2013-05-12. Процитовано 2010-09-26. 
  12. Norris, Floyd (20 February 2010). «A Shift in the Export Powerhouses». The New York Times. Процитовано 31 March 2010. 
  13. За год из католической церкови ушли 180 тысяч немцев, КОММЕНТАРИИ: pro.UA
  14. Nobel Prize, Nobelprize.org. Retrieved 19 November 2009.
  15. Swedish academy awards ScienceNews web edition, 1 October 2010.
  16. National Science Nobel Prize shares 1901–2009 by citizenship at the time of the award and by country of birth. From Jürgen Schmidhuber (2010), Evolution of National Nobel Prize Shares in the 20th Century at arXiv:1009.2634v1
  17. Roberts, J. M. The New Penguin History of the World, Penguin History, 2002. Pg. 1014. ISBN 0-14-100723-0.
  18. Der Deutsche Olympische Sportbund: Organisation
  19. Der DFB: Mitglieder-Statistik (Stand: Januar 2009)
  20. Das Unternehmen Handball stellt sich vor, auf: www.dhb.de, Abruf: 19. Januar 2010
  21. Ehrung: Nowitzki zum MVP gewählt. Meldung vom 11. Mai 2007.
  22. Deutscher Schützenbund (abgerufen am 13. Mai 2009)
  23. Указ Президента України № 411/2012

Джерела[ред.ред. код]

  • Факти про Німеччину / ред. Жанет Шаян, Сабіне Гіле; пер. Володимир Шелест. — Франкфурт-на-Майні: Зоцієтетс-Ферлаґ, 2010. ISBN 978-3-7973-1211-2
  • Німецькомовні країни. Німеччина. Австрія. Швейцарія. Люксембург. Ліхштенштейн: Навчальний посібник для студентів / Кіровоградський держ. педагогічний ун-т ім. Володимира Винниченка. — Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В.Винниченка, 2005. — 208с.
  • Коновалова І., Власішен Ю., Скрутень І., Сидор О., Карпенко Т. Зміна епох. Україна — Німеччина: Вчора. Сьогодні. Завтра?. — К., 2002. — 96с.
  • Короткий статистичний збірник «Україна та Німеччина» / Державний комітет статистики України; Федеральне статистичне управління Німеччини. — К., 2000. — 40с. — (Tacis). — Укр. та нім. мовами. — ISBN 966-95683-9-0.

Посилання[ред.ред. код]