Ніч довгих ножів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Фюрер оглядає СА в 1935 році. В машині з Гітлером: Блутфане, Якоб Ґріммінґер стоїть поруч.

«Ніч довгих ножів» (Аудіо Nacht der langen Messerопис файлу; «Операція Колібрі», Путч Рема — нім. Röhm-Putsch) — образна назва чисток проведених в Нацистській Німеччині з 30 червня до 2 липня 1934 р. Основна частина страчених належала до організації СА (парамілітарної організації НСДАП).

Гітлер вдався до чисток в СА та стратив її лідера, Ернста Рема, оскільки вбачав у незалежності організації та схильності її членів до вуличного насильства загрозу особистій владі. Також він прагнув заспокоїти командування збройними силами, Рейхсверу, яке побоювалось амбіцій Рема підпорядкувати та поглинути Рейхсвер в СА. Також Гітлер скористався чистками аби позбутися супротивників свого режиму, особливо прибічників віце-канцлера Франца фон Папена, та поквитатись зі старими ворогами.

За час проведення операції було страчено 85 чоловік, однак остаточна кількість загиблих може сягати сотень[1][2], понад тисячу було заарештовано[1]. Більшість страт була здійснена СС (нім. Schutzstaffel) та Гестапо (нім. Geheime Staatspolizei). Чистка підсилила та консолідувала підтримку Гітлера в Рейхсвері. Також вона забезпечила юридичні умови для нацистського режиму, оскільки суди, в прагненні догодити та показати свою лояльність режимові, скасували перепони позасудовому переслідуванню.

Під час планування, операція мала назву «Колібрі» (нім. Kolibri), як і кодове слово, яке мало стати сигналом початку дій каральним загонам[3]. Кодова назва операції була вибрана випадково. Назва «Ніч довгих ножів» існувала в німецькій мові задовго до операції, так називали акти помсти. В Німеччині досі користуються назвою нім. Röhm-Putsch (Путч Рема), якою скористався нацистський режим, незважаючи на хибне уявлення про необхідність страт аби перешкодити путчу. Аби підкреслити це, путч називають «так званим»[4].

Передумови[ред.ред. код]

Вже за кілька місяців після «національної революції» в лавах штурмових загонів стало зростати невдоволення. Щораз поширенішою стає думка про зраду Гітлера й потребу другої «істинно соціалістичної революції» під керівництвом Грегора Штрассера та Ернста Рема. Адже штурмовиків готували, щоб повалити Веймарську республіку збройним шляхом. Саме вони стали головною силою Пивного путчу 1923 року. На початок 1933 їхня кількість зросла до 600 тисяч осіб, а до кінця до 3 мільйонів. Вони були озброєні гвинтівками й кулеметами. Їхнім вождем [суперечливо] був Рем, а не Гітлер. Але прийшовши до влади конституційними методами, НСДАП не знала, що робити зі штурмовими загонами (СА). Перед ними ставилося завдання виховувати молодь. Передбачали злити рейхсвер зі штурмовими загонами й далі створити націонал-соціалістичну народну армію.

Рем припускав, що цю армію буде створено на основі СА, а він її очолить. Однак офіцери рейхсверу не визнавали Рема, а президент Гінденбург не подавав йому руки. Між керівництвом СА й рейсхвера розгорнулася боротьба за владу в майбутній народній армії. Керівництво останнього боялося повтору «більшовицького» сценарію з повною ліквідацією старої армії та створенням нової.

Перевага в цій боротьбі була спочатку на боці Рема, бо він мав під рукою угруповання, що кількаразово перевершує чисельністю рейхсвер. У складі СА було п'ять армій і 18 корпусів, на чолі зі штабом із колишніх офіцерів. У СА було введено статутну дисципліну армійського зразку. Тому військовики бачили в СА поповнення своїх лав по тому, як буде знято версальські обмеження й уведено загальний військовий обов'язок.

І хоча рейхсвер та СА об'єдналися з наказу Гітлера, до повної єдності було ще далеко. У той час, як Рем збирався включити рейхсвер до складу штурмових загонів, генерал фон Райхенау і собі планував поповнити армію придатними до стройової службі штурмовиками, а самого Рема залишити не в ділі. Він запропонував, щоб СА створили прикордонну охорону на кордоні з Польщею за міліцейськими принципом, а також за допомогою рейхсверу здійснювали дорекрутський вишкіл.

У травні 1933 р. було досягнуто згоди між СА й рейхсвером про підлеглість СА, СС та організації «Сталевий шолом» до військового міністерства. Обергрупенфюреру СА Фрідріху Вільгельму Крюгеру доручали щорічно готувати за допомогою рейхсверу 250 тис. штурмовиків, а Рему — залучити до СА воєнізовані підрозділи правих партій, передусім — «Сталевий шолом».

Конфлікт між армією та СА[ред.ред. код]

Командувач СА Ернст Рем в Баварії, 1934 р.

Найзатятішим прибічником продовження «німецької революції» в СА був Ернст Рем[5].

Рем, як один з перших членів нацистської партії, брав участь в Пивному путчі в Мюнхені, спробі Гітлера силою захопити владу в 1923 році. Бойовий ветеран Першої світової війни, Рем заявляв, що стратить 12 осіб в помсту за вбивство будь-якого штурмовика[6]. Рем вважав насильство засобом досягнення політичних цілей. Він серйозно вірив у соціалістичну складову націонал-соціалізму, і вимагав від Гітлера та інших партійних лідерів ініціювати широкі соціалістичні реформи в Німеччині.

Не обмежуючись виключно керівництвом СА, Рем просив Гітлера призначити його міністром оборони, посаду зайняту консерватором генералом Вернером фон Бломбергом[7]. Хоча за відданість Гітлеру Бломберг отримав прізвисько «Гумовий лев», сам він не був нацистом і був містком між партією та армією. Бломберг і багато його товаришів по службі були набрані з прусського дворянства, і ставились до СА як до плебейської черні, що ставить під загрозу традиційно високий статус армії в німецькому суспільстві[8].

Якщо регулярна армія демонструвала презирство по відношенню до складу СА, багато штурмовиків, у відповідь, вважали, що армія недостатньо віддана справі націонал-соціалістичної революції. Макс Хейдебрек, лідер СА в Румельсбурзі, засудив армію в промові до своїх колег штурмовиків: «Деякі військові офіцери свині. Більшість офіцерів надто старі і мають бути замінені на молодих. Ми хочемо дочекатись смерті Папи Гінденбурга, а потім СА вирушить в похід проти армії[9]

Незважаючи на таку ворожість у відношеннях між штурмовиками та регулярною армією, Бломберг та інші військові бачили СА як джерело новобранців для розширеної та відновленої армії. Рем, однак, прагнув ліквідувати генералів з Прусської аристократії взагалі, та перетворити СА на ядро нової німецької армії. Обмежена Версальським договором до ста тисяч солдатів, військові лідери з тривогою дивились на те, як членство в СА перевищило три мільйони осіб на початок 1934 року[10]. В січні 1934 р., Рем передав Бломбергу меморандум з вимогою замінити наземні сили регулярної армії на загони СА, перетворити Рейхсвер на центр підготовки в складі СА[11].

У відповідь на це Гітлер зустрівся з Бломбергом та керівництвом СА і СС 28 лютого 1934 р. Під тиском Гітлера, Рем неохоче підписав зобов'язання про те, що визнає перевагу Рейхсверу над СА. Гітлер оголосив присутнім, що СА діятиме в якості допоміжних сил для Рейхсверу, а не навпаки. Після того, як Гітлер і більшість офіцерів пішли з зустрічі Рем заявив, що не буде виконувати вказівки "потішного капрала „ — принизливо натякаючи на Гітлера[12]. Хоча Гітлер і не вжив термінових заходів проти Рема за його нестриманість, тим не менш, цей випадок поглибив розкол між ними.

Збільшення тиску проти СА[ред.ред. код]

Франц фон Папен, віце-канцлер, консерватор, який виступив з критикою режиму за неспроможність тримати під контролем СА.

Незважаючи на попередню угоду з Гітлером, Рем все ще тримався за своє бачення нової німецької армії з СА в її основі. На початку 1934 року це бачення прямо суперечило плану Гітлера консолідувати владу і посилити Рейхсвер. Оскільки ці бачення майбутнього армії були взаємовиключними, успіх Рема міг статись лише за рахунок програшу Гітлера.

Крім того, не лише Рейхсвер сприймав СА як загрозу. Деякі з лейтенантів Гітлера, як і сам Гітлер, побоювалися зростаючого впливу Рема та його амбіцій. Внаслідок цього, політична боротьба всередині партії посилювалась, наближені до Гітлера функціонери, в тому числі прусський прем'єр-міністр Герман Герінг, міністр пропаганди Йозеф Геббельс, голова СС Генріх Гіммлер, заступник Гітлера Рудольф Гесс, виступили проти Рема.

Хоча всі вони були ветеранами нацистського руху, лише Рем продовжував демонструвати свою незалежність від, а не відданість, Адольфу Гітлеру. Презирливе ставлення Рема до партійної бюрократії обурювало Хесса. Поширнення СА насильства в Пруссії серйозно турбувало Герінга, міністр-президента Пруссії[13]. Як засіб ізоляції Рема, 20 квітня 1934 р. Герінг передав контроль над прусським відділом Гестапо Гіммлеру, на якого, як вважав Герінг, можна покластися в протистоянні Рему[14]. Гіммлер заздрив незалежності та силі СА, хоча до того часу він і його заступник Рейнхард Гейдріх вже розпочали перебудову СС зі служби охорони нацистських лідерів (і підрозділу СА) в окремий військовий елітний підрозділ вірний йому та Гітлеру. Вірність бійців СС виявилась корисною коли Гітлер остаточно вирішив виступити проти Рема та СА.

Вимоги до Гітлера приборкати СА посилювались. Консерватори в армії, промисловості та політики чинили на Гітлера наростаючий тиск з вимогою зменшити вплив СА і виступити проти Рема. Хоча гомосексуалізм Рема відвернув його від консерваторів, їх ще більше турбували політичні амбіції Рема. 17 червня 1934 р., вимоги консерваторів до Гітлера досягли свого піку, коли віце-канцлер Франц фон Папен, довірена особа хворого Гінденбурга, виступив з промовою в університеті Марбурга в якій попередив про загрозу «другої революції»[15]. В приватних розмовах фон Папен, католик і аристократ, який мав зв'язки в армії та промисловості, погрожував подати у відставку, якщо Гітлер не почне діяти[16]. Хоча відставка фон Папена не загрожувала позиціям Гітлера, це був би небажаний прояв незалежності від провідних консерваторів.

У відповідь на вимоги консерваторів приборкати Рема, Гітлер виїхав до Нойдека (нім. Neudeck) на зустріч з Гінденбургом. Бломберг, який був на зустрічі з Президентом, нехарактерно дорікнув Гітлеру, що той не виступив проти Рема раніше. Потім він повідомив Гітлеру, що Гінденбург був близький до оголошення військового стану і передачі влади Рейхсверу, якщо Гітлер не вживе термінових заходів проти Рема і його штурмовиків[17]. Гітлер вагався протягом декількох місяців, частково через образ Рема як лідера національної міліції з мільйонами членів. Тим не менше, загроза оголошення воєнного стану від Гінденбурга, єдиної людини в Німеччині з повноваженнями, достатніми аби потенційно повалити нацистський режим, примусила Гітлера діяти. Він залишив Нойдек з наміром знищити як Рема, так і звести рахунки зі старими ворогами. І Гіммлер, і Герінг привітали рішення Гітлера, оскільки обидва багато вигравали від падіння Рема — незалежність СС для Гіммлера, і усунення конкурента на майбутнє командування армією для Герінга[18].

При підготовці до чистки, Гіммлер і його заступник Рейнхард Гейдріх, начальник служби безпеки СС, зібрали досьє сфабрикованих доказів того, що Рем отримав від Франції дванадцять мільйонів марок для повалення Гітлера. 24 червня провідним командирам СС були показані фальсифіковані докази того, що Рем планує використати СА для змови проти уряду (Путч Рема, нім. Röhm-Putsch)[19]. Герінг, Гіммлер, Гейдріх, і Віктор Люце (за вказівкою Гітлера) склали списки людей всередині та за межами СА на страту. Серед тих, до кого Герінг звернувся по допомогу, був Віллі Лемана, співробітник Гестапо і шпигун НКВС . 27 червня, Гітлер спробував забезпечити співпрацю армії[20]. Бломберг і генерал Вальтер фон Райхенау, відповідальний за зв'язок армії з партією, допомогли йому, виключивши Рема з Ліги німецьких офіцерів, та привівши армію у стан бойової готовності[21]. Гітлер відчув себе достатньо впевненим аби дозволити собі бути присутнім на весіллі в Ессені, хоча він виглядав трохи схвильованим і стурбованим. Звідти він зателефонував ад'ютанту Рема в Бад-Вісзе і наказав лідерам СА зустрітись з ним 30 червня[18].

Чистка[ред.ред. код]

Приблизно в 4:30 вранці 30 червня 1934 р., Гітлер та його оточення вилетіли до Мюнхена. З аеропорту вони направились до Баварського Міністерства внутрішніх справ, де були зібрані лідери СА, які брали участь у вуличних безладах попередньої ночі. Розлючений, Гітлер зірвав еполети з обергрупенфюрера Шнайдхубера, голови мюнхенської поліції, за нездатність забезпечити лад на вулицях міста попередньої ночі. Гітлер кричав, що застрелить його[22]. Шнайдхубер був застрелений того ж дня. Коли бійці СА були затримані у в'язниці, Гітлер зібрав велику групу бійців СС та поліцейських і спрямував до готелю Хансельбауер в Бад-Вісзе, де перебував Ернст Рем з прибічниками[23].

В Бад-Вісзе Гітлер особисто заарештував Рема та високопоставлених лідерів СА. За словами Еріха Кемпка, свідка подій, Гітлер віддав Рема під варту «двох детективів з пістолетами на яких були зняті запобіжники», а СС знайшла Едмунда Хайнеса, лідера СА в Бреслау (Вроцлав) у ліжку з невідомим вісімнадцятирічним військовим лідером СА[24]. Геббельс згадував цей факт в пропаганді, виправдовюучи чистку як наступ на аморальну поведінку[25]. Хайнес та його коханець були розстріляні на готельному подвір'ї за особистим наказом Гітлера[22]. Тим часом, СС заарештувало декількох лідерів СА, коли ті висаджувались з потягу прямуючи на заплановану зустріч з Ремом[26].

Те, що Рем не мав жодної змови з метою захоплення влади, не завадило Гітлеру засудити керівництво СА[25]. По прибутті до партійної штаб-квартири в Мюнхені, Гітлер виступив перед натовпом. Захоплений від люті, він засудив «найгіршу зраду в історії». Гітлер розповів, що «недисципліновані та непокірні персонажі, асоціальні або хворі елементи» будуть знищені. Натовп, серед якого були члени партії та бійці СА, яким пощастило уникнути арешту, кричали на його підтримку. Присутній у натовпі Рудольф Хес навіть виступив добровольцем аби власноруч застрелити «зрадників»[26]. Йозеф Геббельс, який був разом з Гітлером в Бад-Вісзе, запустив останній етап плану. По поверненню до Берліну, він зателефонував Герінгу та назвав кодове слово «нім. Kolibri», аби направити каральні загони до їхніх жертв[25].

Консерватори та старі вороги[ред.ред. код]

Однак, чистки не зупинились на СА. На той час провідні соціал-демократи та комуністи або втекли за кордон, або потрапили до в'язниць. Гітлер скористався нагодою, аби позбутися консерваторів, яких він вважав ненадійними. Зокрема, до них належав віце-канцлер Папен та його найближче оточення. За особистим наказом Герінга, озброєний загін СС взяв штурмом віце-канцелярію в Берліні. Приставлені до загону СС офіцери Гестапо застрелили секретаря Папена Герберта фон Бозе навіть не заарештувавши його. Також Гестапо заарештувало та згодом стратило близького соратника Папена Едґара Юнга, автора марбурзької промови Папена[27]. Гестапо також застрелило Еріха Клаузенера, лідера Католицького руху, та близького соратника Папена[22]. Віце-канцлер був без зайвих церемоній заарештований в канцелярії. Хоча декілька днів потому Гітлер наказав звільнити його, Папен вже не наважувався критикувати нацистський режим[28].

Гітлер, Герман Герінг та Генріх Гіммлер також натравили Гестапо на старих ворогів. Курт фон Шлейхер, попередник Гітлера на посаді Канцлера, та його дружина були вбиті у себе вдома. Серед інших, було вбито Грегора Штрасера, колишнього нациста, який розлютив Гітлера виходом з партії в 1932 р., та Густав Ріттер фон Кар(нім.)укр., колишній баварський держкомісар, який розігнав Пивний путч в 1923 р.[29] Тіло Кара було знайдено в лісі поблизу Мюнхена, він був зарубаний насмерть, ймовірно, кирками. Серед страчених також були й випадкові жертви: Віллі Шмід, музичний критик мюнхенської газети нім. Münchner Neuste Nachrichten. Гестапо переплутало його з Людвігом Шмітом, колишнім прибічником Отто Штрасера, брата Грегора Штрасера[30].

Доля Ернста Рема[ред.ред. код]

Деякий час Рема утримували у в'язниці Стадельхайм в Мюнхені, поки Гітлер вирішував його долю. Заслуги Рема перед нацистським режимом мали певну вагу. З іншого боку, було неможливо утримувати Рема довічно або вислати в іншу країну, а відкритий суд міг би привернути зайву увагу до чисток[31]. Нарешті, Гітлер вирішив, що Рем має померти. 2 липня, за наказом Гітлера, Теодор Ейке, який потім став комендантом концтабору Дахау, та офіцер СС Міхель Ліперт відвідали Рема. В комірці Рема, вони дали йому заряджений пістолет системи Браунінга, та сказали, що він має 10 хвилин аби застрелити себе, інакше його буде страчено. Рем відмовився: «Якщо я маю бути вбитий, то нехай Адольф зробить це сам.»[22] Не почувши нічого у відведений час, Ейхель та Ліперт повернулись до комірки, де побачили напівоголеного Рема з розправленими плечима на знак непокори.[32] Ліперт застрелив його впритул. В 1957 р. Ліперт був відданий під суд за вбивство Рема. Досі він залишався одним з декількох катів чистки, яким вдалося уникнути правосуддя.

Наслідки[ред.ред. код]

Оскільки в чистках було страчено багато відомих німців, зберегти її в таємниці було неможливо. Спочатку, думки з цього приводу серед організаторів розбіглись. Герінг наказав поліцейським відділкам «спалити всі документи стосовно подій двох останніх днів»[33]. Натомість, Геббельс намагався завадити газетам надрукувати списки страчених, однак 2 липня в радіозверненні згадав про те, як Гітлер перешкодив Рему та Шлейхнеру здійснити переворт та скинути державу в безлад[30] 13 липня 1934 р. Гітлер виправдав чистки в промові до Рейхстагу, яка транслювалась на всю країну:[34].

« ...В цю годину я ніс відповідальність за долю німецької нації, як верховний суддя німецької нації. У всі часи бунтівників повертали до ладу жорсткими покараннями. […] Я дав наказ розстріляти організаторів заколоту і випалити до живого м'яса рознозчиків іноземної зарази які отруюють наше життя. […] Нація має знати, що ніхто не може безкарно погрожувати її існуванню. І нехай кожен знає, що стиснувши кулак проти держави, його неминуче очікує смерть.[35]  »
нім. Gesetz über Maßnahmen der Staatsnotwehr (Закон про надзвичайні заходи захисту держави) від 3 липня 1934.

Намагаючись надати чисткам вигляд законності, 3 липня уряд під головуванням Гітлера ухвалив постанову, в якій було зазначено, що «заходи здійснені 30 червня, 1 та 2 липня з придушення зрадницього удару є актами самооборони держави[36].» Міністр юстиції Франц Ґюртнер продемонстрував лояльність новому режиму написавши постанову, якою було створено видимість законності чисток[37]. Підписаний Гітлером Закон про заходи з самооборони держави“ заднім числом узаконив зроблені протягом чистки страти[38]. Представники юридичної системи остаточно капітулювали перед режимом коли провідний німецький юрист, Карл Шміт, написав статтю, в якій підтримав промову Гітлера від 13 липня. Стаття мала назву «Фюрер став на захист закону»[39].

Реакція[ред.ред. код]

Попри те, що серед жертв чисток були генерали Курт фон Шлейхер та Фердінанд фон Бредов, армія майже одностайно підтримала «Ніч довгих ножів». Високоповажний військовий герой та Президент Німеччини Пауль фон Гінденбург надіслав Гітлеру телеграму, в якій висловив подяку та поздоровив його з тим, що «зраду було придушено в зародку»[40]. Генерал Вальтер фон Райхенау навіть публічно підтвердив брехню про те, що Шлейхер планував державний переворот. Підтримка чисток військовими мала далекосяжні наслідки для армії. Послаблення СА усунуло загрозу, яку вона становила для армії, але будучи поруч з Гітлером протягом чисток, армія стала дужче прив'язаною до нацистського режиму[41]. Поодиноким вийнятком був фельдмаршал Август фон Макензен, котрий згадав вбивство Шлейхера та Бредова на щорічній зустрічі генералітету в лютому 1935 р.[42]

Чутки про «Ніч довгих ножів» швидко поширились. Багато німців ставились до офіційних повідомлень від Йозефа Геббельса з великою долею сумнівів. Однак, дехто був готовий повірити в те, що Гітлер врятував Німеччину від прірви хаосу[43]. Луїза Солмітц, вчителька з Гамбурга, повторила почуття багатьох німців, коли писала про «особисту відвагу Гітлера, рішучість, та ефективність» в особистому щоденнику. Вона навіть порівняла його з Фрідріхом Великим, королем Пруссії у XVIII столітті[1]. Інші були шоковані розмахом чисток та відносною безтурботністю своїх співгромадян. «Дуже спокійний та привітний листоноша», писав Віктор Клємперер, «ніякий не Націонал-соціаліст, сказав: 'він просто прирік їх.'» Клємперер також помітив, що багато з жертв чисток сприяли приходу Гітлера до влади. Він писав: «Канцлер засуджує та розстрілює вояк своєї особистої армії!»[44] Розмах чисток та відносна всюдисутність Гестапо означали, що невдоволені чистками мали тримати свою думку при собі.

Гітлер призначив Віктора Люце головою СА замість Рема. Гітлер наказав йому, як описав відомий історик, покласти край «гомосексуальності, розпусті, пияцтву, та розбещеному стилю життя» в СА[45]. Гітлер ясно наказав йому припинити витрачати фінанси СА на лімузини та банкети, які він вважав свідченням марнотратства в СА[45]. Людина зі слабким характером, Люце не зміг забезпечити незалежність СА і протягом наступних років СА втратила владу. Ім'я Рема було прибрано зі всіх наградних кинджалів СА, замість неї стали писати нім. «Alles für Deutschland» (все для Німеччини). Кількість членів зменшилась з 2.9 мільйони в серпні 1934 до 1.2 мільйони в квітні 1938[46].

«Ніч довгих ножів» стала тріумфом Гітлера, та поворотним моментом для німецького уряду. По її завершенню Гітлер затвердив себе як «верховного судді німецького народу», відповідно до своєї промови 13 липня в Рейхстазі. Згодом, в квітні 1942 р., Гітлер формально закріпив цей титул, поставивши себе де-юре і де-факто понад законом. Накопичені століттями перепони позасудовому переслідуванню втратили свою силу. Незважаючи на спроби місцевих прокурорів переслідувати учасників розправ, виявилось, що не існує законів, які б обмежували владу Гітлера[47]. Також «Ніч довгих ножів» показала громадськості, що навіть впливові особи не були захищені від ув'язнення та страти, якщо Нацистський режим вважатиме їх загрозою для себе. Таким чином, чистки сформували принципи застосування насильства: використання сили для розбудови імперії.

Дивіться також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в Evans (2005), p. 39. «At least eighty-five people are known to have been summarily killed without any formal legal proceedings being taken against them. Göring alone had over a thousand people arrested.»
  2. Kershaw, Hitler, (1999), p. 517. «The names of eighty-five victims [exist], only fifty of them SA men. Some estimates, however, put the total number killed at between 150 and 200.»
  3. Kershaw, Hitler, (1999), p. 515.
  4. «"Röhm-Putsch"». Deutsches Historisches Museum (DHM), German Historical Museum. Архів оригіналу за 2013-07-07. Процитовано 2007-10-14. 
  5. Frei (1987), p. 126. The quote is attributed to Breslau SA Chief Edmund Heines.
  6. Frei (1987), p. 13.
  7. Evans (2005), p. 24.
  8. Wheeler-Bennett (2005), pp. 712—739.
  9. Bessel (1984), p. 97.
  10. Evans (2005), p. 22.
  11. Wheeler-Bennett (2005), p. 726.
  12. Evans (2005), p. 26.
  13. Martin and Pedley (2005), p. 33.
  14. Evans (2005), p. 29.
  15. Papen (1953), pp. 308—312.
  16. Papen (1953), p. 309.
  17. Wheeler-Bennett (2005), pp. 319—320.
  18. а б Evans (2005), p. 31.
  19. Evans (2005), p. 30.
  20. O'Neill (1967), p. 72-80.
  21. Bullock (1958) p. 165.
  22. а б в г Shirer (1960), p. 221.
  23. Bullock (1958), p. 166.
  24. Kempka interview.
  25. а б в Kershaw, Hitler, (1999), p. 514.
  26. а б Evans (2005), p. 32.
  27. Evans (2005), p. 34.
  28. Evans (2005), pp. 33-34.
  29. Spielvogel (1996) pp. 78-79.
  30. а б Evans (2005), p. 36.
  31. Fest, Joachim (1974). Hitler. Harcourt. с. 458. 
  32. Evans (2005), p. 33.
  33. Kershaw, Hitler, (1999), p. 517.
  34. Fest (1974), p. 469.
  35. Цитовано за: Adolf Hitler, Rede vor dem Reichstag am 13. Juli 1934, zitiert nach: Norbert Frei, Der Führerstaat, 7. Aufl. 2002, S. 37, ISBN 3-423-30785-4 „in dieser Stunde war ich verantwortlich für das Schicksal der deutschen Nation und damit des deutschen Volkes oberster Gerichtsherr. Meuternde Divisionen hat man zu allen Zeiten durch Dezimierung wieder zur Ordnung gerufen. […] Ich habe den Befehl gegeben, die Hauptschuldigen an diesem Verrat zu erschießen, und ich gab weiter den Befehl, die Geschwüre unserer inneren Brunnenvergiftung und der Vergiftung des Auslandes auszubrennen bis auf das rohe Fleisch. […] Die Nation muss wissen, dass ihre Existenz […] von niemandem ungestraft bedroht wird. Und es soll jeder für alle Zukunft wissen, dass, wenn er die Hand zum Schlag gegen den Staat erhebt, der sichere Tod sein Los ist.“
  36. Fest (1974), p. 468.
  37. Gürtner also declared in cabinet that the measure did not in fact create any new law, but simply confirmed the existing law. If that was indeed true then, as a legal matter, the law was entirely unnecessary and redundant. Kershaw p. 518.
  38. Evans, Richard (2005). The Third Reich in Power. Penguin Group. с. 72. 
  39. Kershaw, Hitler, (1999), p. 519.
  40. Fest (1974), p. 470.
  41. Martin and Pedley (2005), p. 33-34.
  42. Schwarzmüller, 299—306.
  43. Kershaw, Myth, (2001), p. 87. «It was plain that there was wide acceptance of the deliberately misleading propaganda put out by the regime.»
  44. Klemperer (1998), p.74.
  45. а б Kershaw, Hitler, (1999), p. 520.
  46. Evans (2005), p. 40.
  47. Evans (2005), p. 72. «After the 'Night of the Long Knives,' [Reich Minister for Justice Franz Gürtner] nipped in the bud the attempts of some local state prosecutors to initiate proceedings against the killers.»