Обговорення:Авторське право

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Міжнародна система охорони авторських та суміжних прав[ред.ред. код]

В сучасних умовах в усьому світі серед всіх інших видів власності (нерухомість, банківський і промисловий капітал, цінні папери тощо) все більш істотного значення набуває власність інтелектуальна. Питання охорони та використання інтелектуальної власності відіграють все більше важливу роль у комерційній, підприємницькій, виробничій і зовнішньоекономічній діяльності підприємств та організацій всіх форм власності. Із цієї причини всім тим, хто займається, або готується до подібного роду діяльності, необхідно досить чітко уявляти собі, що таке інтелектуальна власність, в чому полягає її сутність, як вона охороняється та до яких серйозних матеріальних втрат може привести порушення її прав. Сучасна міжнародна система охорони інтелектуальної власності – це сукупність міжнародних угод, які регулюють основні правила та принципи охорони наступних об’єктів інтелектуальної власності: літературних, художніх та наукових творів; виконавчої діяльності артистів, звукозапису, радіотелевізійних передач; винаходів у всіх галузях людської діяльності; наукових відкриттів; промислові зразки; товарних знаків, знаків обслуговування, фірмових найменувань та комерційних позначень.

Одними з найважливіших об’єктів інтелектуальної власності, які охороняються міжнародним законодавством, є авторське право та суміжні права. В сучасних умовах необхідно володіти інформацією не тільки про особливості роботи системи охорони авторського та суміжних прав, але й дослідити як проблеми охорони авторського та суміжних прав, так і Соціально-політичні передумови вдосконалення кримінально-правової охорони авторського права і суміжних прав. 1. Міжнародна система охорони авторського та суміжних прав

Авторські права – це сукупність правочинів автора (правовласника), закріплених чинним законодавством і спрямованих на використання добутку, а також на реалізацію особистих немайнових прав автора. Виникнення авторських прав безпосередньо пов'язане з фактом створення твору. При цьому не потрібно якого-небудь спеціального оформлення або реєстрації. Твір вважається існуючим з моменту його фактичного створення. Але, якщо автор бажає вступити в авторське суспільство, це потребуватиме укладання договору. Суб’єктами авторського права є автори творів, зазначених у частині першій статті Закону України «Про авторське право і суміжні права», їх спадкоємці та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права. [11] Об’єктами авторського права є твори в галузі науки, літератури і мистецтва, а саме: літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо); виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори; комп’ютерні програми; бази даних; музичні твори з текстом і без тексту; драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу, та їх постановки; аудіовізуальні твори; твори образотворчого мистецтва; твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва; фотографічні твори, у тому числі твори, виконані способами, подібними до фотографії; твори ужиткового мистецтва, у тому числі твори декоративного ткацтва, кераміки, різьблення, ливарства, з художнього скла, ювелірні вироби тощо; ілюстрації, карти, плани, креслення, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, геології, топографії, техніки, архітектури та інших сфер діяльності; сценічні обробки творів, зазначених у пункті 1 цієї частини, і обробки фольклору, придатні для сценічного показу; похідні твори; збірники творів, збірники обробок фольклору, енциклопедії та антології, збірники звичайних даних, інші складені твори за умови, що вони є результатом творчої праці за добором, координацією або упорядкуванням змісту без порушення авторських прав на твори, що входять до них як складові частини; тексти перекладів для дублювання, озвучення, субтитрування українською та іншими мовами іноземних аудіовізуальних творів; інші твори. [7]

Суміжні права з англійської мови дослівно будуть переводитися як сусідні (neіghborіng) або зв'язані (related). Дійсно, суміжні права являють собою права, які обумовлені існуванням майнових авторських прав . Власниками суміжних прав є: виконавці творів, їх спадкоємці та особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо виконань; виробники фонограм, їх спадкоємці (правонаступники) та особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо фонограм; виробники відеограм, їх спадкоємці (правонаступники) та особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо відеограм; організації мовлення та їх правонаступники.

Права виробників фонограм і відеограм охороняються протягом 50 років від дати першого опублікування фонограми (відеограми) або їх першого звукозапису (відеозапису), якщо фонограма (відеограма) не була опублікована протягом зазначеного часу. Організації мовлення користуються наданими правами протягом 50 років від дати першого публічного сповіщення передачі. Закінчення строків захисту суміжних прав настає 1 січня року, наступного за роком, у якому закінчилися передбачені цією статтею строки захисту. Міжнародна система захисту авторського та суміжних прав представлена переліком нормативних документів, які регулюють основні принципи охорони авторських прав та суміжних прав: Всесвітня конвенція про авторське право від 6 вересня 1952 року (переглянута в Парижі 24 липня 1971 року); Угода про співробітництво в області охорони авторського права і суміжних прав (Москва, 24 вересня 1993 року); Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їх фоногорамм (від 29 жовтня 1971 року); Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів (від 24 липня 1971 року); Міжнародна конвенція по охороні прав виконавців, виробників фонограм віщальних організацій (Римська конвенція) від 26 жовтня 1961 року; Брюссельська конвенція про поширення несучих програм сигналів, переданих через супутники від 21 травня 1974 року; Договір ВОІС по авторському праву від 12 грудня 1996 року; Договір ВОІС по виконаннях і фонограмах від 20 грудня 1996 року [9]. Всесвітня конвенція про авторське право від 6 вересня 1952 року переглянута в Парижі 24 липня 1971 року, передбачає наступне. Строк охорони творів, на які поширюється дія дійсної Конвенції, не може бути коротший за період, що охоплює час життя автора та двадцять п'ять років після його смерті. Однак Держава, що домовляється, яка до моменту набрання чинності дійсною Конвенцією на його території обмежує цей строк для творів певних категорій періодом, обчислювальним із часу першого випуску у світло добутку, вправі зберегти такі відступи або поширити їх на добутки інших категорій. Для творів всіх цих категорій строк охорони не може бути коротшим за двадцяти п'яти років, починаючи з часу першого випуску. У кожній з держав, що домовляються, де до моменту набрання чинності Конвенцією на їх території строк охорони не обчислюється виходячи із тривалості життя автора, цей строк може обчислюватися із часу першого випуску твору або у відповідних випадках – з часу реєстрації цього добутку, що передувала випуску. Строк охорони не може бути коротше двадцяти п'яти років, починаючи із часу першого випуску або, у відповідних випадках, із часу реєстрації добутку, що передувала випуску. Якщо законодавством Держави, що домоляється, передбачені два або декілька послідовних періодів охорони, то тривалість першого періоду не може бути менша за тривалість одного з мінімальних періодів, зазначених вище. Постанови даної Конвенції не застосовуються до фотографічних творів і творів прикладного мистецтва. Однак у Державах, що домоляються, та надають охорону фотографічним добуткам, а також творам прикладного мистецтва, оскільки вони є художніми, строк охорони таких творів не може бути коротшим за десять років. [2] Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їх фоногорамм, прийнята 29 жовтня 1971 року, передбачає, що кожна держава-учасник зобов'язується охороняти інтереси виробників фонограм, що є громадянами інших держав-учасників, від виробництва копій фонограм без згоди виробника та від ввозу таких копій щоразу, коли згадані виробництво або ввіз здійснюються з метою їх поширення серед публіки, а також від поширення цих копій серед публіки. Згідно даної Конвенції, кожна держава-учасник, що забезпечує охорону шляхом надання авторського права або іншого особливого права або шляхом застосування карних санкцій, може передбачити у своєму національному законодавстві обмеження, що стосуються охорони інтересів виробників фонограм, того ж характеру, що й ті, які допускаються відносно охорони інтересів авторів літературних і художніх творів. Однак, обов'язкові ліцензії можуть бути передбачені тільки в тому випадку, якщо задоволені всі наступні умови: відтворення призначається для використання винятково з метою навчання або наукових досліджень; ліцензія дійсна тільки для відтворення на території держави - учасника, чиї компетентні органи надали ліцензію, і не буде поширена на експорт копій; відтворення, здійснене в силу ліцензії, спричиняє право на справедливу винагороду, обумовлена згаданими органами з обліком, поряд із прочим, числа копій, які будуть зроблені. [5]

Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів від 24 липня 1971 року визначила критерії для надання охорони кінематографічним творів, творів архітектури і певних художніх творів. Країни, до яких застосовується дійсна Конвенція, утворили Союз для охорони прав авторів на їх літературні й художні твори. Згідно ст. 4 даної Конвенції, охорона буде надаватися: авторам кінематографічних творів, виготовлювач яких має свою штаб-квартиру або звичайне місце проживання в одній із країн Союзу; авторам творів архітектури, споруджених у якій-небудь країні Союзу, або інших художніх призведений, що є частиною будинку або іншого спорудження, розташованого в якій-небудь країні Союзу.

За законодавством країн Союзу зберігається право визначати ступінь застосування їхніх законів до творів прикладного мистецтва й промислових малюнків і зразкам, а також умови охорони таких творів, малюнків і зразків. Відносно творів, які охороняються в країні походження винятково як малюнки та зразки, в інших країнах Союзу може бути потребувана лише спеціальна охорона, надавана в даній країні малюнкам і зразкам, однак, якщо в даній країні не поедоставляется такої спеціальної охорони, ці добутки охороняються як художні твори. Охорона, надавана даною Конвенцією, не поширюється на повідомлення про новини дня або на повідомлення про різні події, що мають характер простої прес-інформації. [1] Міжнародна конвенція по охороні прав виконавців, виробників фонограм віщальних організацій (Римська конвенція) від 26 жовтня 1961 року передбачає, що охорона, яка надається дійсною конвенцією, не зачіпає та не наносить збитку охороні авторських прав на літературні й художні твори. Відповідно, жодне з положень Конвенції не може бути тлумачене як таке, що наносить збиток такій охороні. Для цілей дійсної Конвенції національний режим означає режим, надаваний внутрішнім законодавством Договірної держави, у якому испрашивается охорона: виконавцям, що є її громадянами, у відношенні здійснюваних на його території виконань, передачі в ефір або першого запису; виробникам фонограм, що є її громадянами або юридичними особами, відносно фонограм, уперше записаних або вперше опублікованих на його території; віщальним організаціям, штаб-квартири яких розташовані на його території, відносно передач в ефір, здійснюваних за допомогою передавачів, розташованих на її території.

Охорона, яка надається виконавцям відповідно до дійсної Конвенції, включає можливість запобігати: передачу в ефір і повідомлення для загальної відомості їхнього виконання, здійснюване без їхньої згоди, за винятком випадків, коли це виконання, використане при передачі в ефір або повідомленні для загальної відомості, саме по собі вже було передано в ефір або здійснено за допомогою запису. запис без їхньої згоди їхнього незаписаного виконання; відтворення без їхньої згоди запису їхнього виконання: якщо сам первісний запис був здійснений без їхньої згоди; якщо відтворення здійснюється в інших цілях, чим ті, на які виконавці дали свою згоду;

Строку охорони, надаваної відповідно до дійсної Конвенції, триває, щонайменше , до кінця двадцятилітнього періоду, обчислювального з кінця року, у якому: був здійснений запис – для фонограм і включених у них виконань; мало місце виконання – для виконань, не включених у фонограми; мала місце передача в ефір – для передач в ефір. [6]

Брюссельська конвенція про поширення несучих програм сигналів, переданих через супутники, укладена 21 травня 1974 року, передбачає наступне. Кожна країна, яка приєднується до конвенції, бере на себе зобов'язання вживати відповідних заходів по запобіганню поширення на своїй або зі своєї території будь-якого несучої програми сигналу будь-яким органом, що поширює, для якого сигнал, переданий на супутник або минаючий через нього, не призначається. Це зобов'язання застосовується в тому випадку, коли джерело підпадає під юрисдикцію іншої Держави, яка приєднується до конвенції, і коли розповсюджуваний сигнал є вторинним сигналом. [12] Жодна країна, яка приєдналась до конвенції, не зобов'язана вживати охоронних заходів, якщо сигнал, розповсюджуваний на її території органом, що поширює, для якого сигнал не призначався: несе короткі витримки з переданої за допомогою сигналів програми, що містять повідомлення про поточні події, але тільки в тім обсязі, що виправданий інформаційними цілями таких витримок; несе як цитати короткі витримки з переданої сигналами програми за умови, що такі цитати відповідають чесній практиці й виправдані інформаційними цілями таких цитат, або несе передану сигналами програму, з огляду на те, що поширення ведеться винятково з метою освіти, у тому числі для освіти дорослих; з метою наукових досліджень там, де згадана територія є країною, яка приєдналась, розглянутою як країн, що розвивається, відповідно до сталої практики Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй.

Договір ВОІС по виконаннях і фонограмах від 12 грудня 1996 року передбачає, що країни, які домовляються, надають охорону, передбачену даним Договором, виконавцям і виробникам фонограм, які є громадянами інших країн, що домовляються. Під громадянами інших країни розуміються ті виконавці або виробники фонограм, які відповідають критеріям надання охорони, передбачених у Римській конвенції, як якби всі Сторони даного Договору були державами, що домовляються щодо цієї Конвенції. Незалежно від майнових прав виконавця і навіть після передачі цих прав, виконавець у відношенні своїх незаписаних усних виконань або виконань, записаних на фонограми, має право вимагати бути визнаним як виконавець своїх виконань, за винятком тих випадків, коли ненадання такого права продиктовано характером використання виконання, і заперечувати проти всякого перекручення, перекручування або іншої зміни своїх виконань, здатного завдати шкоди його репутації. Права, надані виконавцеві, зберігаються після його смерті принаймні до припинення дії майнових прав і здійснюються особами або установами, управомоченными на це законодавством Сторони, яка домовляється, у якій истребуется охорона. Однак ті Сторони, що домовляються, законодавство яких на момент ратифікації даного Договору або приєднання до нього не передбачає після смерті виконавця охорону всіх прав, встановлених у договорі, можуть передбачити, що деякі із цих прав після смерті виконавця припиняються. Строк охорони, надаваної виконавцям за даним Договором, триває, принаймні, до кінця періоду в 50 років, уважаючи з кінця року, у якому виконання було записано на фонограму. Строк охорони, надаваної виробникам фонограм за даним Договором, триває, принаймні, до кінця періоду в 50 років, уважаючи з кінця року, у якому фонограма була опублікована, або – при відсутності такого опублікування протягом 50 років з моменту запису фонограми – 50 років з кінця року, у якому був зроблений запис. [3] Договір ВОІС по авторському праву від 20 грудня 1996 року є спеціальною угодою в змісті Статті 20 Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів відносно Договірних Сторін, які є країнами Союзу, заснованого цією Конвенцією. Даний Договір ніяк не пов'язаний з іншими договорами, крім Бернської конвенції, і не ущемляє які-небудь права та зобов'язання по будь-яких інших договорах. Авторсько-правова охорона поширюється на форму вираження, а не на ідеї, процеси, методи функціонування або математичні концепції як такі. Компіляції даних або іншої інформації в будь-якій формі, які по підборі й розташуванню змісти являють собою результат інтелектуальної творчості, охороняються як такі. Така охорона не поширюється на самі дані або інформацію й не стосується якого-небудь авторського права, що відноситься до самих даних або інформації, що міститься в компіляції. Московська угода про співробітництво в області охорони авторського права і суміжних прав від 24 вересня 1993 року була підписана країнами СНД. Вона передбачає, що держави–учасники застосовують Всесвітню конвенцію про авторське право (у редакції 1952 року) у відносинах між собою як до добутків, створеним після 27 травня 1973 року ода, так і до творів, що охоранялись згідно законодавства Держав–учасників до 24 вересня 1993 року, на тих же умовах, які встановлені національним законодавством відносно своїх авторів. Строки охорони авторського права встановлюються відповідно до законодавства тієї Держави–учасника, що надає охорону, однак воно не зобов'язано забезпечувати охорону протягом строку більше тривалого, чим строк охорони, установлений в іншій відповідній Державі–учаснику